Тема 6 соціальне партнерство

1. Поняття соціального партнерства у ринкових умовах

2. Суб'єкти соціального партнерства

3. Трудовий конфлікт: сутність, типи, причини виникнення і його врегулювання

1. Поняття соціального партнерства у ринкових умовах

Під час переходу до ринкової економіки здійснилися кардинальні зміни соціально – трудових відносин.

Вітчизняна й світова практика показує, що існує два способи формування соціально-трудових відносин і дозволу трудових конфліктів – насильницький і мирний.

Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями й працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їх найважливіших соціально-трудових інтересів. В реальному житті соціальне партнерство виступає як альтернатива всякій диктатурі класу або особистості і є цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях. Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на трьохсторонній (трипартизм) співпраці спілки підприємців, тобто роботодавців, профспілок та органів державної влади.

Введена практика щорічного підписання генеральних угод з соціально-економічних питань між урядом, об'єднаннями профспілок, іншими вповноваженими працівниками, представницькими органами і об'єднаннями роботодавців.

На галузевому рівні визнано доцільним укладати тристоронні галузеві (тарифні) угоди між галузевими профспілками, іншими вповноваженими працівниками, представницькими органами, роботодавцями (об'єднаннями роботодавців), яким делеговані права на ведення переговорів і підписання галузевих (тарифних) угод, Міністерством праці й соціального розвитку.

На територіальному рівні укладаються спеціальні угоди, а на рівні підприємств, в установах й організаціях — колективні договори.

Що означає словосполучення «соціальне партнерство»? «Соціальне» - значить суспільне, стосовно до життя людей і їхніх відносин у суспільстві. «Партнер» - учасник спільної діяльності, від французького слова "партія", тобто група людей, товаришів, які мають однакові цілі. Отже, значення словосполучення «соціальне партнерство» стосовно до сфери регулювання соціально-трудових відносин у загальному значенні - це спільна діяльність уряду, підприємців і профспілок, спрямована на узгодження інтересів і вирішення проблем, насамперед, у соціальній і виробничій діяльності людей.

Трипартизм - це система трьохстороннього представництва. Однозначно можна сказати, що функціонування системи соціального партнерства на основі трипартизму — це результат об'єктивних вимог і передумов для функціонування й розвитку будь-якого механізму управління виробництвом. При цьому рівень розвиненості партнерства прямопропорційний і рівню демократизації управління. Слід зазначити, що й в умовах централізовано - управлінської економіки з єдиною державною власністю також існувало в специфічних формах соціальне партнерство між адміністрацією підприємств і профспілками як учасниками управління виробництвом. Але тоді практично 90% рішень, пов'язаних з регулюванням трудових і соціальних відносин на виробництві, приймалися в центрі. На частку адміністрації і профкому підприємства в межах наданих їм прав, доводилося не більше 10% обсягу рішень, які стосувалися скоріше методів і строків здійснення спущених "зверху" показників.

У сучасному світі соціальне партнерство - один з найважливіших аспектів організації соціального ринкового господарства і один з істотних аспектів партнерства між людьми в процесі виробництва й громадського життя. Ідеологія соціального партнерства полягає в тому, що соціальні конфлікти між обома сторонами вирішуються не через протистояння різнохарактерних соціальних груп, а встановленням соціального миру, не через “конфліктне суперництво”, а “конфліктним співробітництвом”. Метод вирішення соціальних конфліктів в межах соціального партнерства - компроміс, узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників, а не протистояння й ліквідація приватної власності. Соціальне партнерство передбачає вирішення соціальних конфліктів не революційним шляхом, а шляхом мирних переговорів і взаємних уступок.

Основна мета соціального партнерства на рівні суспільства - досягнення загального добра, що виражається такими показниками:

- ріст продуктивності праці може перевищувати ріст середньої заробітної плати;

- збільшення валового національного продукту;

- удосконалення техніки, технології виробництва, НТП;

- підвищення рівня життя населення.

Основу складних цивілізованих відносин між партнерами повинні становити принципи, вироблені Міжнародною організацією праці (МОП). Основні з них наступні:

Перший принцип: загальний і міцний мир може бути встановлений тільки на основі соціальної справедливості.

Другий принцип: ненадання в будь - якій країні працівникам людських умов праці є перешкодою для інших країн, бажаючих поліпшити положення працівників. Треба уникнути ефекта ланцюгової реакції.

Третій принцип: воля слова й воля об'єднання є необхідними умовами постійного прогресу.

Четвертий принцип: убогість у будь-якому місці є погрозою для загального добробуту.

П'ятий принцип: всі люди, незалежно від раси, віри й статі, повинні мати право на матеріальний добробут і духовний розвиток при умові волі й гідності, стабільності в економіці й рівних можливостях.

Шостий принцип: повна зайнятість і підвищення життєвого рівня.

Сьомий принцип – праця не є товаром (тут мається на увазі не економічне, а соціальне й моральне визначення поняття “праця”).

Партнерство в процесі здійснення колективних переговорів повинно ґрунтуватись на принципах:

1) трьохсторонності на основі трипартизму, тобто представництва уряду або виконавчих органів влади (держави), профспілок і підприємців;

2) рівності сторін на переговорах і неприпустимості обмеження законних прав працівників і підприємців;

3) довіри у відносинах;

4) знанні й поваги прав й обов'язків один одного, недопущенні конфронтації;

5) відкритості і доступності рівноправних переговорів;

6) умінні слухати й чути партнера;

7) суворому дотриманні культури полеміки, дискусії, критики: аргументовано критикувати позицію, а не особистість опонента;

8) обов'язковості і надійності, дотриманні правила: переговори завершувати домовленістю.

Крім зазначених загальних принципів соціального партнерства, варто назвати ще такі:

1) визнання неоднаковості інтересів різних соціальних груп, права кожної групи мати власні економічні інтереси, які можуть не збігатися з інтересами інших груп;

2) усвідомлене бажання сторін досягти взаєморозуміння, погоджуватися на компроміси, співпрацювати в ім'я соціального миру;

3) надання роботодавцями можливості найманим працівникам брати участь у прийнятті рішень щодо управління виробництвом й у розподілі створеного продукту;

4) відмова від гармонійної соціальної утопії;

5) відмова від класової боротьби.

У процесі вирішення колективних спорів (конфліктів) необхідно дотримуватись таких принципів:

1) пріоритетність методів примирення, які повинні застосовувати комісії з питань примирення та арбітражу;

2) використання страйку як крайнього засобу вирішення трудового спору;

3) прагнення сторін до скорішого урегулювання конфлікту і підписання угоди.

Система соціального партнерства повинна являти собою взаємозв’язаний і узгоджений механізм функціонування різних видів угод і колективних договорів, які забезпечують надійні гарантії й ефективне регулювання заробітної плати.