Питання 5.

Період ХІ – ХІІІ ст. для Німеччини характеризувався кількома ключовими процесами, які відрізняли її від інших європейських країн.

1. внаслідок демографічної кризи ХІ ст. мала місце внутрішня колонізація, що полягала у освоєнні нових лісистих і болотистих земель. Це відбувалось на пільгових умовах і самі феодали були зацікавлені в подібних процесах.

2. у ХІІ – ХІІІ ст. спостерігалось покращення становища німецького селянства. Важкі форми залежності скорочувались, статус селянства вирівнювався, поширювалась класична община-марка. Кількість повстань скоротилась до мінімуму⁷.

3. ослаблення імператорської влади, яка особливо стала помітна після поразки у боротьбі за інвеституру і проти італійських міст. Спостерігалась втрата королівської прерогативи на будівництво міст – бургів, який активізувався з ХІ ст. Довкола замків утворювались компактні вотчини, частіше на основі права банну – судового імунітету, отриманого від імператора. Міністеріали зливалось з рицарством, а тому останнє у ХІІІ ст. остаточно виділилось в окремий стан.

4. з ХІ – ХІІ ст. відбулось соціально-економічне піднесення німецьких міст, де простежувались комунальні революції та виникнення цехів⁸. В ХІІІ ст. цеховий лад набув значного поширення. Міста почали отримувати привілеї, зокрема з 1188 р. – Магдебурзьке. Саме в Німеччині виникла формула “міське повітря робить людину вільною”.

5. в рамках загальноєвропейського процесу внутрішньої колонізації посиленими темпами розвивалась “східна колонізація”. Активність простежувалась у ХІІ – ХІІІ ст., коли мала місце демографічне піднесення і штучне аграрне “перенаселення” Німеччини і особливо – Нідерландів. Головними покровителями колонізації були великі магнати східних марок, оскільки імператор більше був зайнятий питаннями налагодження відносин з Італією, Чехією і папами. Головним об’єктом колонізації були язичницькі території слов’ян Полабії, Прибалтики (ободрити, лужичі та ін.). Під час Хрестових походів у Палестину папи навіть дозволяли німецьким рицарям не брати в них участі, а рухатись на Схід. В результаті на колонізованих Німеччиною землях виникли області Бранденбург, Мекленбург, Померанія, такі міста як Берлін і Любек. В ХІІІ ст. активно розвивалась колонізація Прибалтики в Прусії, в яких головне місце посідали не селяни, а духовно-рицарські Ордени – Лівонський і Тевтонський.

У XIV – XV ст. вигоди географічного розташування німецьких міст досягли максимуму, що зумовило апогей їхнього економічного розвитку. Основні торговельні потоки у Європу йшли:

• з Італії (близькосхідна торгівля), через Альпи на Рейн в Нідерланди і Англію;

• Дунаєм, який з’єднував Схід і Захід Європи, в тому числі польські і руські міста (Львів, Краків тощо);

• з Північного і Балтійського морів.

Відповідно до даного поділу формувались три основні зони концентрації міст.

• Рейном (Кельн, Страсбург, Майнц);

• Південна Німеччина (Аусбург, Нюрнберг, Регенсбург, Відень);

• Північна Німеччина (Бремен, Гамбург, Любек, Росток).

На початок XIV ст. в країні було біля 3,5 тис. міст і в них мешкало до 20% населення імперії, тобто біля 3 млн. чоловік. найбільшої могутності досягли північно-німецькі міста, об’єднані в Ганзу – велике торговельне і політичне товариство-союз. Об’єднання почало формуватись ще в ХІІІ ст. Слово “Ганза” вперше з’явилось в англійській грамоті 1267 р., однак перший ганзатаг (з’їзд) був скликаний в Любеку в 1356 р. Місто, що мало від 1227 р. права імперського центру, був ініціатором і осередком Ганзи, а його герб – імперський орел – гербом союзу.

Ганза використовувала великі плоскодонні кораблі – коггени та урки, які брали 200 – 300 тон вантажу За допомогою дипломатії та військової сили Ганза домоглась торговельних прав і привілей у різних країнах і в результаті монополізувала вся посередницьку торгівлю між Англією, Нідерландами, Скандинавією, Прибалтикою і Руссю. Головна вісь її торговельних операцій йшла від Лондона і Брюгге до Риги і Ревеля, а звідти до Новгорода і інших руських міст. Ганзейські купці допливали до Португалії, і Іспанії. З Північної Європи в Німеччину везли дерево, хутра, віск, вина, сіль, пшеницю, жито, мед і рибу. Із Заходу на Схід – сукна, вина, сіль, металеві вироби.

Ганза була аморфним нестабільним об’єднанням: в період розквіту (друга половина XIV – перша половина XV ст.) вона нараховувала біля 100 міст (або 160). Міста тримались разом виключно за спільністю інтересів – боротьби з піратами, великими митними тарифами. Зокрема, коли Норвегія намагалась обмежити права союзу, “зернова блокада” поставила їх на місце. У 1370 р. Ганза перемогла у війні датського короля і за Штральзундською угодою зайняла фортеці у датських протоках. У 1388 р. внаслідок блокади перед Ганзою мусили капітулювати Брюгге і Нідерланди.

Однак криза другої половини XIV ст. відобразилась і на становищі товариства. Ціни на збіжжя, хутра і інші товари впали, натомість зросли на промислові вироби. Це скоротило прибутки Ганзи. Поступово почали виникати централізовані держави, які боролись із засиллям союзу. Особливе місце тут посідало Московське князівство, Англія і Річ Посполита. В результаті Ганза почала занепадати, хоча формально існувала ще до 1669 р. Французький історик Ф.Бродель відзначав, що за умов існування сильної імператорської влади в самій Німеччині впливи Ганзи були б обмежені ще раніше. Автор відзначав, що в той час у економіці Англії і Нідерландів почали швидко розвиватись ранні капіталістичні відносини, тоді як економіка Ганзи була примітивною і дотримувалась старих феодальних традицій.

Крім Ганзи існували й інші торговельні союзи – Швабський і Рейнський, які виникли в другій половині XIV ст., а в 1381 р. об’єднались. Проте вони були значно слабші і згодом були розгромлені німецькими князями.

Помітним явищем у економіці Німеччини стала поява у текстильному виробництві розсіяної мануфактури. Це головним чином спостерігалось у Саксонії, Південній Німеччині. У гірничій справі, у якій Німеччина поступово виходила на перше місце в Європі, ранні капіталістичні відносини розвивались в рамках пайових товариств, які організовували копальні. Більш передова централізована мануфактура почала розвиватись з середини XV ст. у новій галузі – книгодрукуванні.

Сільське господарство Німеччини розвивалось за трьома основними регіонами: на захід від р. Ельба і на Схід. У Західній зоні впродовж XIV ст. мали місце кризові явища, викликані важкими структурними змінами у вотчинному господарстві, збільшенні домену за рахунок селянських наділів. Тут розвивалось вівчарство, виноградарство, технічні культури. Спостерігалась нестача робочих рук, а тому відбувалась реанімація кріпацтва. Все це супроводжувало піднесення селянського руху, який активізувався у середині XV ст. під прапором із зображенням Богородиці та селянського черевика з довгими шнурками. “Черевик” став популярним засобом боротьби селянства.

У східній зоні нещодавно колонізованій існувало ще чимало вільних селян з достатньою кількістю земель. Там, за рахунок зростання цін на хліб, екстенсивного розвитку фільваркового господарства і “другого видання кріпацтва”, негативні явища почались пізніше, синхронно з Річчю Посполитою – у XVI ст.

Загалом, у XIV – XV ст. в Німеччині перемогли тенденції до її розпаду на економічно розрізнені аграрні терени та міські центри. Це сприяло політичній дезорганізації країни, яка в свою чергу перешкоджала економічному розвитку.