Тема: Німеччина, Італія і римо-католицька Церква в добу
класичного середньовіччя.
План.
Клюнійський рух і піднесення папства.
Боротьба за інвеституру. Вормський конкордат
Війни Фрідріха І Барбаросси з італійськими містами. Ломбардська ліга. Виникнення системи полі-центризму в Італії
Боротьба західної Церкви з єресями, її форми. Чернечі ордени.
Особливості соціально-економічного розвитку Німеччини у XIV – XV ст.
“Золота булла” Карла IV Люксембурга. Закріплення політичної роздробленості Німеччини.
Занепад папства і впливу офіційної Церкви у XIV – XV ст. “Авіньонський полон пап” і “велика схизма”.
Література:
Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації. – Львів, 2002.
Боднарюк Б. Святий Франциск Ассизький і францисканство у першій половині ХІІІ ст.: проблема духовності та менталітету // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології та етнографії. Збірник наукових статей. –Чернівці 1997. – Вип.4 – С.43-57.
Головащенко С. Історія християнства. Курс лекцій. – К., 1999.
Данилова И. Итальянский город XV в. – М., 2002.
Зінченко А. Історія дипломатії від давнини до початку нового часу. навчальний посібник. – Вінниця, 2002.
Истоки францисканства. – Рига, 1997.
Німеччина у фактах. – К., 1998
Лінч Дж. Середньовічна Церква: Коротка історія / Переклад з англійської В.Шовкун. – К., 1994.
Святой Франциск Ассизский. Сочинения. – М., 1995.
Усков Н. Христианство и монашество в Западной Европе. Средневековье. – СПб., 2001.
Питання 1.
В історії папства Х ст. характеризувалось кризою церковного життя. Поширеними явищами стали симонія і “приватна Церква”, духовенство вело аморальний спосіб життя – особливо поширеним явищем стало укладання шлюбів. Реформа Церкви виглядала цілком нагальною. Дане рішення було започатковане духовенством чернечого сану, як реформи монастирів. Рух за зімни виник одночасно у декількох місцях (в Англії, Італії), однак найвпливовішим став французький регіон. Герцог Аквітанії Гільом Благочестивий у довічну власність подарував село Клюні в Бургундії одному абатові для заснування нового монастиря. У 910 р. його було засновано згідно статутів святого Бенедикта.
Однак це пожалування мало важливі для майбутнього розвитку католицької Церкви особливості. Зокрема, герцог навічно відмовився від прав на монастир і передав його під пряму опіку папи. вільні від влади єпископів і феодалів клюнійці виступали за подолання обмирщення монастирів. Головну свою функцію ченці бачили в молитві за мирян, а тому меса в монастирі упродовж дня практично не припинялась. Працею і господарством монахи не займались, а існували за рахунок пожалувань світських осіб. На тлі зростаючого авторитету монастиря таких милостинь було чимало.
Як і бенедектинці клюнійці були поміркованими: не надто аскетичними, але й позбавлені світських впливів, не розбещені. Ще за життя першого абата клюнійський звичай перейняли 6 монастирів. Поступово навколо Клюні створилась своєрідна конгрегація монастирів з цілої Європи, яку очолював абат Клюні (єпископ). Монастир не підпорядковувався ні світським феодалам, ні єпископам, а безпосередньо – папі. Це була своєрідна чернеча держава в державі.
У другій половині ХІ ст. Клюнійський рух досяг апогею: конгрегація нараховувала 1000 монастирів з 20 тис. священиків. У самому Клюні було 3 тис. духовенства, а його абат фактично перетворився на другу після папи особу в католицькому світі. З числа клюнійських абатів обирали наступних пап, представників вищого духовенства. Кількість маєтків конгрегації також суттєво зросла.
Потреба реформувати церковний устрій була усвідомлена і німецькими імператорами. Церква була основним опорним пунктом в боротьбі за зміцнення влади. Після бездітного Генріха ІІ († 1024 р.) в Німеччині припинила існування Саксонська династія і до влади прийшла Франконська (Салічна) 1024 – 1125 рр. Сильний імператор Генріх ІІІ (1039 – 1056 рр.) вважав себе намісником Христа на Землі1, а тому персонально прагнув навести порядок в середовищі Церкви. Коли розбещений папа Бенедикт ІХ (1045 р.) продав свою посаду, щоб отримати дозвіл на одруження, в середовищі католицького кліру, за підтримки італійської знаті, розпочалась боротьба за вакантне місце. Тоді молодий Генріх у 1046 р. вступив до Риму, усунув усіх претендентів і почав сам призначати пап з числа німецького духовенства. Його ставленики сиділи на папському престолі до 1073 р. В союзі зі світською владою вони почали боротьбу з симонією, аморальністю, розглядалось питання введення целібату.
Найбільше відзначився на даному фоні папа Лев ІХ (1049 – 1054 рр.). Він першим серед пап багато подорожував Європою впроваджуючи реформи на місцях. Він реорганізував папську канцелярію у римську курію. Сюди увійшли не тільки канцеляристи, але й радники папи. Ним було розширено кардинальську колегію, куди раніше входили тільки 7 єпископів невеликих міст біля Риму, окремі римські і італійські священики і диякони. Тепер сюди потрапили такою клірики різних країн, а головною функцією колегії, окрім допомоги під час богослужіння, стало управління всією Церквою, проведення реформ і обрання зі свого середовища нового папи.
Таким чином, реформи суттєво зміцнили становище католицької Церкви і становище папства. Разом з тим помірковані реформатори не виступали проти приватної Церкви і світської інвеститури духовних осіб.