Теорія пізнання Іммануїла Канта

Іммануї́л Кант (1724, Кенігсберг — 1804, Кенігсберг), німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання — загальнозначущі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовою моральності. Центральний принцип етики Канта — категоричний імператив.

Філософію Канта поділяють на два періоди — докритичний (до початку 70-х років XVIII ст.) і критичний, коли Кант розпочав досліджувати обмеження розуму. Результати своїх досліджень він виклав у своїх відомих працях: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика спроможності судження» і багатьох інших.

Докритичний період:

- Кант - впливовий вчений, теоретик, природодослідник

- визнавав можливість об'єктивного існування речей поза свідомістю людини

- робота «Загальна природна історія і теорія неба» (1755), в якій обґрунтовує гіпотезу про природне походження сонячної системи

- відкриття про гравітаційну взаємодію Місяця і Землі

- вченню Канта були притаманні елементи матеріалізму і діалектики, а саме: визнання ним об'єктивного, реального існування природи (концепція природної історії сонячної системи); наукові відкриття стосовно взаємодії Місяця і Землі;

визнання фундаментального положення матеріалістичної філософії про те, що речі існують поза нашою свідомістю і що уявлення про них ми маємо завдяки відчуттям, які є джерелом знань

- Визначальним для цього періоду є робота над проблемами природознавства та математики, викладання природничо-наукових дисциплін. Астрономія, математика, фізика, антропологія, фізична географія (вперше ним введена як навчальна дисципліна), мінералогія — такий неповний перелік галузей знання, які його цікавили.

- Кант виступає як натураліст-спостерігач, обґрунтовує необхідність того, щоб в природознавстві все було пояснено природним чином.

- робота «Всезагальна природна історія та теорія неба» (1775) містить космогонічну гіпотезу, в якій на основі законів механіки пояснювалось, яким чином виникла сонячна система, які етапи вона пройшла

- джерелом незалежних від досвіду (та передуючих досвідові) достовірних знань може бути форма чуттєвості та розсуду, апріорна форма

Критичний період:

- шлях заперечення пізнання речей, їх сутності.

- праці «Критика чистого розуму» (1781), «Критика практичного розуму» (1788), «Критика здатності суджень» (1790)

- Головна ідея цих творів — це «критика» теорії пізнання, теза про те, що людина перш ніж з'ясувати сутність речей повинна встановити межі своїх пізнавальних можливостей; що вона зможе пізнати, а що не зможе

- Агностицизм (від грец. а — не, gnosis — знання) — вчення, яке повністю чи частково заперечує можливість пізнання світу. Кант вимагав здійснювати пізнання теоретично, а не в процесі практичної діяльності.

- Другий елемент агностицизму Канта — це розміркування про несхожість, неідентичність самого предмету і його образу.

- предмети природи, за Кантом, знаходяться поза нашою свідомістю, незалежно від неї. Але образи їх, що виникають у нашій свідомості, не схожі, не ідентичні з предметами, так само як дим не схожий на вогонь, як крик, викликаний болем, на сам біль.

- уявлення про категорії мислення як «чисті», апріорні, дані до досвіду форми пізнання. Апріорі (лат. a priori — первісно) — термін ідеалістичної філософії, котрим позначаються знання, отримані до досвіду і незалежно від нього, і які споконвічно притаманні свідомості

- простір і час є апріорними формами пізнання

- всі категорії трансцендентальної логіки є «чистими», апріорними, позбавленими «домішок» досвіду, практики. Трансцендентальним (від лат. transcendere — переступати) є все те, що виходить, переступає за межі чуттєвого досвіду, не дається в ньому, тобто є апріорним.

- розрив діалектичного зв'язку між сутністю і явищем, встановлення принципової відмінності між ними. Кант вважав, що сутність є «річчю в собі» і її пізнати неможливо, що людина здатна пізнати лише явища. Однак з точки зору діалектики, між явищем і сутністю немає принципової межі, а є лише відмінність між тим, що пізнано і тим, що ще не пізнано. Коли ми пізнаємо явище, то так чи інакше одночасно пізнаємо і його сутність. Сутність таким чином з'являється, а явище дає уявлення про сутність. Інакше бути не може

- Позитивним у вченні Канта було уявлення про роль антагонізмів у суспільному розвитку і про необхідність вічного миру, якого можна досягти через взаєморозуміння між народами, міжнародну торгівлю, співробітництво, врахування взаємних інтересів, невтручання в внутрішні справи держав, статус-кво кордонів тощо

- моральний закон (категоричний імператив), про людину, яку не можна розглядати як засіб для досягнення будь-якої мети, бо вона сама є такою метою

- Кант — дуаліст. З одного боку, він визнавав, що матеріальні речі існують самі по собі, об'єктивно і відображаються нашими відчуттями. З іншого боку, він вважав, що вони є «речами в собі», тобто непізнаванними

- заперечуючи бога, як архітектора Всесвіту, Кант разом з тим стверджував, що божественний дух створив необхідні передумови для наступного розвитку природи; що є вище, розумне начало, творець світової доцільності і гармонії. У зв'язку з цим він прагнув обмежити науку, щоб зберегти релігію.

Теорія пізнання. Апріоризм.

• основа концепція про створення суджень

• знання завжди виявляють себе у формі судження, в якій думкою фіксується відношення чи зв'язок між поняттями — суб'єктом і предикатом судження.

• Існують два різновиди зв'язку у судженнях:

* аналітичні (предикат не дає нового знання про предмет порівняно із знанням, яке фіксоване у понятті "суб"єкт")

* синтетичні (зв'язок між суб'єктом і предикатом не випливає з розгляду поняття "суб'єкт", а предикат об'єднується із суб'єктом). Синтетичні судження поділяються на два класи: апостеріорні (зв'язок предиката і суб'єкта мислиться відповідно до даних досвіду)

апріорні (зв'язок мислиться як незалежний від досвіду, передуючий досвідові)

• У математиці, філософії, природознавстві апріорні судження займають визначальне місце. Тому Кант ставить три питання: 1) як можливі такі судження в математиці; 2) як вони можливі в теоретичному природознавстві; 3) як вони можливі в "метафізиці". Вирішення цих питань Кант пов'язує з дослідженнями трьох головних пізнавальних властивостей: 1) чуттєвості; 2) розуму; 3) розсуду

• Чуттєвість — здатність до почуттів

• Розум — здатність до умовиводів, які доходять до ідеї

• розсуд — здатність до понять і суджень

• «Ідеї» — поняття про єдність обумовлених явищ

• апріорні форми чуттєвості - простір і час

• апріорні форми розсуду – категорії

• Спроба знайти апріорні форми розуму призвела до висновку про існування антиномій розуму

• розділяє математику на дві форми: чуттєве споглядання простору (геометрія) та чуттєве споглядання змін у часі (арифметика)

• загальність і необхідність істин у математиці не відноситься до предметів навколишнього світу: вона має значення для нашого мислення, вона спрямовує мислення до істинного результату.