
- •Історія філософії
- •Предмет філософії та особливості філософського мислення
- •1. Філософія країн Сходу
- •2.Філософські вчення Стародавнього Сходу(з інтернету)
- •1.1. Філософія Стародавньої Індії
- •1.1.1. Передфілософія Упанішад
- •1.1.2. Санкх'я
- •1.1.3. Йога
- •1.1.4. Міманса і Веданта
- •1.1.5. Вайшешика і Ньяя
- •1.1.6. Буддизм
- •1.1.7. Джайнізм
- •1.1.8. Локаята-Чарвака
- •1.2. Основні філософські вчення Стародавнього Китаю
- •1.2.1. Конфуціанство
- •1.2.2. Даосизм
- •1.2.2.1. Проблема засновників даосизму
- •1.2.4.1. Виникнення легізму
- •1.2.4.2. Хань Фей (прибл. 280-233 pp. До н.Е.)
- •1.2.5. Опозиційна філософія Ван Чуна
- •3.2 Сократичний/класичний період.
- •Доведення
- •2. Філософія Сократа
- •3. Малі сократичні школи
- •4. Платон
- •Арістотель. Його вчення
- •Патристика
- •Каппадокійські отці церкви.
- •Аврелій Августин
- •Северин Боецій
- •Схоластика
- •Філософія Ансельма Кентерберійського
- •Тома Аквінський
- •Докази існування Бога
- •6.1. Г. Ляйбніц: вчення про монади
- •6.2. Томас Гоббс: його філософське вчення
- •6.3. Д.Локк: сенсуалістична теорія пізнання
- •6.4. Дж. Берклі: суб’єктивний ідеалізм
- •6.5. Д. Г’юм: його скептицизм
- •Тема 7. Філософія Доби Просвітництва
- •Теорія пізнання Іммануїла Канта
- •Принцип тотожності мислення і буття у філософії Гегеля
- •Тема 7.
- •Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха
- •Філософські погляди к.Маркса і ф. Енгельса
- •Екзистенційна філософія та її представники
- •Фундаментальна онтологія м. Гайдеггера
- •Екзистенціальна філософія к. Ясперса
- •Екзистенціалізм Сартра та а. Камю
- •Позитивізм
Схоластика
Схола́стика (від школа) — панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод.
Ще у кінці V — на початку VI ст. склалася система освіти Середньовіччя. В школах викладання будується відповідно до системи «семи вільних мистецтв», але в обмеженому вигляді — тридоріжжя, чотиридоріжжя. Саме в цих школах зароджується система середньовічної філософсько-теоретичної думки — схоластика. Трохи пізніше, у XII ст., виникають перші університети, на базі яких схоластика набуває класичного виду.
Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання. З іншого боку, схоластика є методом, який, в основному, полягав у перегляді та порівнянні висловів попередніх мислителів та Біблії, і виведенні нового синтезу. Витоки схоластики можна знайти у пізньоантичній філософії, насамперед — у Прокла, який абсолютизував дедуктивізм (шукав відповіді на всі питання, виходячи з текстів Платона). Значного впливу зазнала з боку антично-грецької діалектики, а також науки та логіки в розумінні Аристотеля.
Схоластику поділяють на ранню, зрілу та пізню. Існує також, схожий на досократський період, досхоластичний період, який датується VI — IX ст.
Рання схоластика (XI—XII ст.) склалася в умовах становлення феодального ладу в Європі та папської влади Риму; вона повністю перебувала під впливом августинівського платонізму (Ансельм Кентерберійський). В цей період схоластика часто має опозиційний характер, і не тільки завдяки вченням окремих єретиків, а й у принципах окремих визнаних напрямів можна знайти ідеї, що суперечать вченню поборників чистої віри (принципи схоластичного раціоналізму протистоять вченню Петра Дамініані, Ланфранка, Бернара Клервоського та ін.). В ранній схоластиці домінує спір про універсалії.
В період зрілої схоластики (XII—XIII ст.), яка розвивалася в середньовічних університетах, її центром визнається Паризький університет, де культивувався платонізм, який поступово витіснявся аристотелізмом. В цей період домінують вчення Фоми Аквінського, учня Альберта Великого, який багато в чому будує свою систему на вченні Аристотеля.
Пізня схоластика (XIII—XIV ст.) розвивалася під впливом загострення ідейних суперечностей епохи розвиненого феодалізму. Йоан Дунс Скот протиставив інтелектуалізму вчення Фоми Аквінського свій волюнтаризм, відмову від закінченої теоретичної системи на користь індивідуалізму. Розвивається теза про існування двоїстої істини, притаманної аверроїзму, яка руйнує «гармонію» віри та розуму, затверджену в попередній період розвитку схоластики приматом теології. Розмежування віри та розуму як окремих речей можна також обґрунтувати тим фактом, що освіту здобувало все більше людей, не пов'язаних з церквою.
Філософія Ансельма Кентерберійського
Святий Ансе́льм Кентербері́йський (Anselm) (Ансельм з Аости), св. (*1033—†1109) — теолог і філософ італійського походження, бенедиктинець, архієпископ Кентерберійський з 1093 до 1109 р.р. Представник ранньої схоластики августинівського напрямку (вважається засновником схоластики), прихильник крайнього реалізму.
Народився в місті Аоста, викладав у школах Нормандії, більшу частину життя провів у Англії. Бачив у вірі передумову раціонального знання: «вірую, щоб розуміти», був противником номіналізму. Розвинув онтологічне доведення буття Бога із самого поняття Бога.
Ансельм не заперечував діалектику, але максимальною мірою прагнув перетворити її на суто формальну (байдужу до змісту), “технічну” дисціпліну, яка б функціонувала в системі середньовічного мислення за принципом “не для того міркувати, щоб вірити, але вірити, щоб розуміти”. Виходячи з такого розуміння діалектики і взагалі філософії, Ансельм Кентерберійський формує своє знамените “онтологічне доведення” буття Бога. Бог, за Ансельмом, існує, оскільки існує поняття найвищої, максимально досконалої істоти. Подібне “доведення” могло набути рис переконливості лише в рамках тієї мислительської традиції, що бере свій початок від Платона і Августина — уявлення про об’єктивне існування загальних понять (“універсалій”, як їх називали у середні віки). Така позиція в конкретній формі, що її знаходимо в Ансельма Кентерберійського, дістала назву реалізму, оскільки вона визнавали реальним існування “універсалій”.