Аврелій Августин

Августи́н «Блаже́нний» Авре́лій (13 листопада 354 — 28 серпня 430) — християнський теолог і церковний діяч, головний представник західної патристики, єпископ міста Гіппон Регій (сучасна Аннаба, Алжир), родоначальник християнської філософії історії.

Августин Аврелій створив онтологічне вчення про Бога як абстрактне буття, наслідував неоплатоністську онтологію, виходив не з об'єкта, а від суб'єкта, від самодостатності людського мислення. Буття Бога, згідно з вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання людини, а буття речей — ні. Психологізм найбільше проявився у його вченні про час як сутність, що не може існувати без душі, яка пам'ятає, чекає, споглядає дійсність.

Проблема віри і розуму

Для Августина Аврелія віра не замінює і не підмінює розумного сприйняття, ніколи його не елімінує. Навпаки, віра стимулює і просуває розуміння. Віра – це спосіб згідного розуміння – cogitare cum assensione – «мислити із схваленням», саме тому без думки немає і не може бути віри. Віра тут виступає своєрідним цементуванням через максимальне прояснення.

Теорія ілюмінації

Ілюмінація (замість пригадування) для Аврелія Августина – це «внутрішнє світло істини», божественне осяяння душі світлом «зверху». Ілюмінація – акт божественного осяяння розуму, специфічне діяння Божої благодаті, що дозволяє розуму не тільки відновити ті здібності, які він втратив з гріхопадінням, а й побачити більше, ніж дозволяють його природні сили, більше, ніж змогли побачити пророки. У світлі божественної ілюмінації розум людини відкриває справжню справедливість, істину, віру, любов, належний стан світу і людини.

Проблема добра і зла

Властивістю поглядів Августина було те, що злу вони приписували інше походження, ніж добру. Зло походить від людини, а добро - від Бога, тобто зло є справою природи, а добро справою благодаті. Добрі лише ті, що сподобилися благодаті, отже вони добрі не з себе, а з Божої благодаті. А благодаті вони сподобилися, не заслуговуючи на неї; благодать -"благо дана", "дано задарма", і вона не була б "благодаттю", якби Бог уділяв її за заслуги. Тож людина відповідальна за зло, але не за добро.

Зло – це не якась сила, яка існує сама по собі, це тільки ослаблене добро, необхідна сходинка до добра.

Северин Боецій

Аніцій Манлій Торквад Северин Боецій (бл.480 – 524(526)рр.) – римський державний діяч, філософ-неоплатонік, теоретик музики, християнський теолог. Він заклав основи середньовічної схоластики (від грец. scholastikos - шкільний, вчений) та нові критерії інтелектуального життя європейського Середньовіччя.

Філософські погляди Боеція в цілому характеризуються еклектичністю, поєднанням вчень Платона, Аристотеля, неоплатонізму і стоїцизму. Боецій намагався виправдати християнські догмати розумом.

Філософія алегорично зображена Боецієм в першій книзі "Розради від філософії" як прекрасна дама, яка явилася йому, коли він знаходився у в'язниці. Він пізнає у величній незнайомці свою годувальницю, в домі якої перебував з дитинства:то була філософія.

Філософія освічувала, втішала і зцілювала Боеція. Її медикаменти – знання та ідеї, а єдиний метод лікування – логічні міркування в поєднанні з поетичними образами.