Доведення

1. Якби щось існувало, воно було б або суще, або не суще, або і те, й інше; але сущим не може бути, бо за ним не можна утримати ніякого визначення. Якщо суще є, то воно або визначається самим собою, і отже, вічне, безначальне і нескінченне, або ж визначається іншим. В першому випадку його немає ніде, бо якщо воно є де-небудь, то воно не нескінченне, тому що те, в чому воно знаходиться, відрізняється від нього самого і становить його кордон, а також не може воно бути в самому собі, оскільки це означало б, що воно відрізняється від самого себе і не є те, що є, а це безглуздо.

Настільки ж неможливий і другий випадок: суще не може бути, як те, що походить від іншого, тому що воно походило б або із сущого, або з не сущого, але від сущого воно походити не може, бо тоді воно вже було б, а не утворилось, від не сущого ж воно не може походити, тому що з нічого нічого не утворюється.

Подібним чином Горгій доводить, що суще не може бути ні єдиним, ні множинним і т. д. Отже його зовсім немає, але також немає і не сущого, бо якщо б воно було, то воно тим самим було б сущим. Нарешті не можна допустити, щоб суще і не суще існували разом, бо вони чи розрізняються між собою, або не розрізняються; якщо розрізняються, то ні те, ні інше не може існувати згідно з попереднім, якщо ж не розрізняються, то не можна про них сказати обидва — тоді залишається тільки одне, яке є або суще, або не суще і знову-таки не може існувати ні в тому, ні в іншому випадку, як доведено.

2. Якщо б щось існувало, то його не можна було б пізнавати, бо ми можемо пізнавати тільки в наших власних уявленнях, але наші уявлення не є зовнішніми речами. Якщо б подання ручалося за буття, тоді все що представляється було б реальним. Наприклад, літаюча людина, колісниця, що котиться по морю, тощо. Також те, що не існує, не могло б бути представлене; між тим, ми уявляємо собі Химеру, Сциллу і тому подібне.

3. Якщо б щось існувало і було пізнаваним, ми не могли б висловити це пізнання, бо слова — особливі звукові явища, які відносяться тільки до одного почуття — слуху, тоді як пізнаване нами відноситься до різних почуттів і не має нічого спільного зі словами.

2. Філософія Сократа

Життєвий шлях Сократа

Сократ народився 469р. до н.е. в період святкування днів Аполлона й Артеміди. Вважається, що люди які народились в ці дні стають великими! Його мати – повитуха, батько займався каменярством та скульптурою. Вважається, що Сократ опанував батьківське ремесло + отримав класичну Афінську освіту. У 18 років Сократ відправився на військову службу, все своє життя провів в Афінах, куди приїжали послідовники Мілетської школи, Еллейської школи, Піфагорійців. Вважається, що Сократ навчався в Анаксагора (представник Мілетської школи). Вважається, що до філософії його навернув друг Кротон, що сталось коли Сократу було приблизно 20-25 років. 399р. до н.е. афінянин Меліс подає на Сократа скаргу за безбожництво та розбещення молоді, хоча філософ в принципі не заперечував існування грецького пантеону Богів. У тому ж році він випив отруту з цикути, а за 2 місяці в Афінах змінилась влади і більшість з кривдників Сократа були страчені. По суті, відмовившись від втечі, Сократ довів правильність своєї філософії.

Філософський метод Сократа

«Сократ звів філософію з неба на землю», — Цицерон Цнтральною у філософській думці Сократа була людина і її свідомість. Відповідно, він був першим антропоцентристом.

Антропоцентризм – уявлення про те, що в центрі світу – людина, тобто все повинно сприйматись через контекст людини. Сократ вважав, що він людина з деймосом (демоном) і все, що він має – завдяки ньому. Деймос виступає таким собі внутрішнім голосом. Він казав, що людина повинна творити себе сама, повинна мати незалежність розуму.

Метод Сократа

Методом Сократа була діалектика, яка чітко поділялась на іронію і маєвтику, а за змістом на індукцію і визначення.

Включивши в функціональне навантаження діалектики іронію, Сократ свідомо йде не те, щоб виявити в поглядах співбесідника, або в його мові суперечності, нелогічність, зарозумілість, некритичне ставлення до себе, погорду і довести, що він себе переоцінєю, помиляється, виявляє необізнаність, незнання. Тобто через тонке іронізування він доводить співбесідника до стану невпевненості в собі, психологічної настороженості і визнання власного незнання і змушує задуматись над тим, де насправді шукати істину і в чому вона полягає.

Маєвтика (з грецького — акушерська справа). Сократ вважав, що людина має знання від народження і по життю здатна їх згадувати. Сократ не заперечував метемпсихоз – теорію переселення душ, потойбічне життя, проте віра в грецький пантеон Богів не займала в його філософії ніякого місця. Відомо, що Сократ проводив багато диспутів, брав уроки риторики та софістики. Метод Сократа є діалогічним, але виключно усним, оскільки книжок він не писав. «В сутичці народжується істина», — Сократ Одного разу дельфійський оракул сказав, що Сократ – наймудріша людина в Елладі. «Я знаю те, що я нічого не знаю, але інші не знають і цього», — Сократ Сократ ввів певний гносеологічний поділ знання: - Аподиктичне знання;

Діалектичне знання;

Аподиктичне – доведене, філософське знання.

Діалектичне – знання, що належить до категорії Dotsa. Dotsa – думка, здогади. Сократ вважав, що теорія повинна підтримуватись практикою, він був першим, хто сказав, що політика – певна окрема наука.

Етика Сократа

Сократ ототожнював аподиктичні знання з благом: «Знання – добро, незнання — зло». Це ідея про те, що людину можна виховати, а тому можлива і соціальна рівність, за яку Сократ активно виступав. Асоціація знання з добром, саме пріоритет знання – основа філософії Сократа. Він вважав, що все залежить від людини. В античності вважали, що саме Сократ першим ввів принцип індукції (принцип синтезу та аналізу знань). Також, Сократ запропонував певну систему етичних категорій, що були не просто переліком нормативів, а вихідними поняттями існування людини. Найголовнішою з цих категорій була категорія чеснот. Людина прилучається до них шляхом пізнання: «що робити?». Сократ шукав причини походження різних чеснот, таким чином прилучившись до соціології. Вся філософія Сократа спирається на питання «що людина повинна робити?», коли раніше всі філософи питали: «що людина повинна знати?».

Значення Сократа для подальшого розвитку людства

Завдяки Сократу з’явились так звані сократичні філософи. Саме Сократ вважається батьком грецької класичної античної філософії, оскільки він розпочав критичний аналіз знань, шукав і ставив певні вимоги до знань. Сократ не заперечував існуючий в його часи лад, грецький пантеон Богів, просто вважав, що діалогами можна змінити державу. За легендою, перед смертю Сократу приснився сон, що з його грудей вилетів сіяючий лебідь, що продовжив та розвив його філософські погляди, це був Платон.

СОКРАТ НІЧОГО НЕ ПИСАВ!!!!