3.2 Сократичний/класичний період.

1. Софістика як явище культури, їх філософія.

Слово «софізм» означає міркування, побудовані таким чином, що містять навмисне допущену помилку і, звичайно, приводять до хибних висновків. Часто диспути софістів перетворювалися на безрезультатні суперечки, звідки й одіозне значення софіст — людина (оратор), яка готова за допомогою будь-яких прийомів захищати певні тези, не враховуючи об'єктивну істинність чи хибність цих тез.

У давньогрецькій натурфілософії людина ніяк якісно не виділялася із природи, що не могло задовольнити софістів, які поклали саме людину, а не атом, у якості початку всіх речей. Крім того, натурфілософія не виробила ніякого придатного світогляду, що забезпечував би свободу індивіда від колективу, а навпаки, повністю підкоряла його інтереси інтересам держави. Проте софісти були спадкоємцями прадавньої філософії, багато хто з них були учнями натурфілософів. Софісти на відміну від натурфілософів, поставили проблему буття не як проблему речовини, а як проблему свідомості. Вони вперше висунули ідею про «буття для себе», у той час як раніше мова йшла про «буття в собі». Якщо натурфілософія була заснована на безпосередньому сприйнятті кругообігу речовини у світі, то у софістів об'єктивний, інтуїтивно даний космос відійшов у бік, поступившись місцем суб'єктові і його звільненому мисленню.

Софісти були суб'єктивістами, скептиками, раціоналістами, сенсуалістами, індивідуалістами. Основою їхнього світогляду був вислів Протагора «Людина є міра всіх речей». Їхній суб'єктивізм проявлявся в тому, що істина не мислилася ними як щось єдине для всіх. Софісти вважали, якщо всі думають по-різному, то й істина в кожного своя, і уявлення про прекрасне й потворне в кожного своє, і взагалі всі поняття як філософії, так і моральності відносні.

Факт відносності всього — головна засада всього світогляду софізму. Якщо все відносно й залежить від суб'єктивного смаку, що розуміється як єдиний критерій істинності, то виходить, що геть усе істинне. Однак саме суб'єктивізм, привнесений у теорію пізнання, сприяв тому, що вперше в історії філософії могло бути поставлене питання, як співвідносяться із навколишнім світом наші думки про нього. Філософія, що стояла на щаблі космологічної об'єктивності, в принципі не здатна була задатися таким питанням, тому що мислення вважалось тотожним із буттям. Це приводило до нерозвиненості форм доказовості й логічних визначень.

В області гносеології софісти не виробили певної теорії, цьому заважала їхня надто велика увага до психологічних процесів, цікавість до строкатості людського життя. Вони прагнули перевести об'єктивні цінності на мову відчуттів, що приводило їх до сенсуалізму. Для софістів те, що не підпадає під відчуття, було примарою.

Софістам був також властивий скепсис щодо можливостей людини пізнати буття. Так Горгій (483—375, учень Емпедокла), приїхавши в Афіни в 427 до н. е., вразив усіх красномовством, тому що міг висловитись без підготовки на будь-яку тему. У своїх промовах він розвивав скептицизм, основні положення якого зводив до наступних трьох пунктів:

• зовсім немає ніякого буття;

• якщо воно і є, то непізнавано;

• якщо воно є й пізнавано, все-таки істину про буття передати неможливо.

Добро є те, вважали софісти, що корисно людям. Душа є почуття і більше нічого. Але, незважаючи на цей свій сенсуалізм, софісти віддавали пріоритет внутрішньої моральності перед законом, передбачивши в цьому філософію Сократа. Так Лікофрон вважав, що держава повинна піклуватися не тільки про закон, але і про моральність громадян, тому що непідкріплений внутрішнім переконанням закон перетворюється у простий договір, гарантію особистих прав, зробити ж громадян добрими й справедливими він не може. Гіппійвважав, що наклеп — гірше за все, навіть злодійство, тому що за допомогою нього втрачається найдорожче — ставлення близьких.

Софістика перетворила освіту і виховання на самостійне завдання, що вимагає спеціальних зусиль. Вона показала, що для становлення людського розуму і моральності недостатньо природної течії самого життя. Кожен повинен докладати цілеспрямованих зусиль до формування своєї особи, моральних і інтелектуальних якостей. Нашій свідомості цей принцип здається само собою зрозумілим. Важко уявити, що його колись треба було відкрити - настільки самоочевидним він виглядає. Але це відкриття повинне було статися, і саме софістика його зробила. Вона не лише висунула мету формування особи, але також запропонувала конкретні шляхи і способи її досягнення. В особі софістикиз'явилася перша свідомо розроблена практика ("тэхне", мистецтво) цілеспрямованого морального і інтелектуального виховання. Можна сказати, що софісти заснували сам інститут освіти, який відтоді стає невід'ємним елементом культурного життя. Твердження може здатися занадто сильним, але ретроспектива розвитку, що послідував, античної, а потім і європейської культури, дає на це право.

Протаго́р — древньогрецький філософ. Відомий як один із найпопулярніших учнів Демокріта. Найвідоміший серед софістів. Відстоює традиційний для софістів - релятивізм. Є автором знаменитої тези: «людина є мірою усіх речей, існуючих — що вони існують, неіснуючих — що вони не існують». Вказану тезу у Протагора допомагають зрозуміти суттєві пояснення Секста Емпірика про те, що «Протагор … мірою називає критерій, речами — справи.., що людина є критерій усіх справ, діянь». Повне роз'яснення концепції Протагора принципово суперечить вченню Аристотеля про збігання висловлювань з дійсністю. Ці дві різні концепції антиномічні, вони не можуть заперечити одна одну. Висновок, що судження, які ведуть людину до успіху під час завершення задуманої справи, — істинні, а успіх у справах є універсальною людською мірою знань, будується на абсолютно протилежному Арістотелеві вченню про істину. Для софістів тільки досвід може слугувати джерелом знання, а не «нус», «абстрактне мислення», «ідея». За свідченням Діогена Лаертського, Протагор перший почав вивчати способи доказів і тим самим започаткував формальну логіку.

Мірою всього є не просто людина, а мудрець чи філософ. Мудрість є своєрідним мистецтвом життя, здобуття щастя, а сам мудрець – великий порадник як жити, діяти і осягнути бажане.

Суть релятивізму: Всяке знання відносно неусталене, суб'єктивне, залежить від людини.

В рамках філософії Протагора вперше зустрічається поняття «науковий досвід» або «факт». Його зміст складає чуттєва інформація, що почерпнута нашими відчуттями з навколишнього світу.

Філософська концепція Протагора базується на:

1. Сенсуалізмі- джерелом нашлго пізнання є відчуття. Оскільки предмет та його пізнання зазнають безупинних змін, то ми не пізнаємо речі самі по собі, а тільки їх явища.

2. Релятивізмі – положення про те, що пізнання відносне.

3. Практицизмі – всі погляди на речі однаково умовні і правдиві, а тому слід надавати перевагу тим, які є вигідним.

4. Конвенціалізмі – в всіх людських справах переважає не природа, а людська думка.

Горгій — давньогрецький філософ, досократик, софіст. Найоригінальніший і послідовний серед усіх софістів.

У молодості Горгій займався натурфілософією, як учень Емпедокла, потім перейшов до діалектики елейскої школи і, засвоївши скептичні аргументи Зенона і Мелісса проти уявного буття, розвинув їх далі і звернув проти всякого буття і всякого пізнання у творі «Про природу, або про неіснуюче», якого зміст викладається у Секста Емпірика , також у приписуваній праці Арістотеля творі «De Melisso, Xenophane et Gorgia». Згодом Горгій, подібно іншим софістам, проміняв філософію на словесне мистецтво.

У названому творі Горгій доводить такі положення: 1) нічого не існує, 2) якби щось існувало, його не можна було б пізнати, 3) якщо б воно існувало і було пізнаваним, його не можна було б висловити.