1.2.5. Опозиційна філософія Ван Чуна

Ван Чун (27-бл.98 pp.) є досить унікальним явищем в китайській культурі. Він не належав до жодної з філософських течій — ні формально (як член школи), ні змістовно. Він був видатним представником інтелектуальної опозиції, члени якої часто самоучки чи люди, що зневірились у конфуціанстві, знаходили у собі сміливість протистояти авторитетові школи урядовців, підкріпленому силою держави. До нас дійшов тільки один твір "Лунь-Хен'' і численні посилання ка нього в працях інших філософів. Однією з особливостей вчення Ван Чуна є полемічний стиль викладу, де положенням конфуціанства відповідає його власна думка.

Ось як будується текст. Спочатку констатується положення конфуціанства, далі воно співвідноситься з власним поглядом на проблему, після чого Ван Чун шукає внутрішні протиріччя в позиції опонента. І, нарешті, критиці піддаються висновки з цього положення, причому залучається матеріал з медицини, астрономії та інших галузей знання. Наприклад, конфуціанці вважають, що небонаділене волею, а Ван Чун — що небо, земля і людина походять природним шляхом, тобто небо не може щось відчувати, бажати або впливати на людину. Тоді виникає протиріччя — якщо небо має волю і може впливати на правителя, який порушує його волю, то чому воно обрало такого поганого правителя і т.ін.

Ван Чун особливу увагу приділяє критиці положення про безсмертя душі. Він вважає, що якщо людина є поєднанням темних та світлих частинок і тільки їй притаманний розум, то свідомість є результатом цього поєднання і за межами його не існує. "Якщо в Піднебесній не буває одного палаючого полум'я, то як можіть існувати одні частинки свідомості без форми (тобто без тіла)?". Цю думку вш підсилює наступним міркуванням: якщо до народження немає свідомості, то й після смерті її не може бути. Водночас він критикує віру у можливість осягнення безсмертя. Лопка Ван Чуна проста: не вмирає лише те, що не народжувалося, — темне та світле начало, а всі предмети та істоти утворилися з них, коли-небудь у них і перетворяться. "З факту народження істоти стає відомою і необхідність й смерті".

В теорії пізнання Ван Чун дотримувався позиції, близької до Хань Фея. Він визнавав досвід як головне джерело знань, проте знання досягає "ясності" тільки теля пояснення їх розумом. Тому гак важко правильно навчати. Пророкування Ван Чун пояснював міркуванням за аналогією, коли розумна людина, роблячи висновки "за схожим", може "на самому початку бачити кінець". Критерій істинності він вбачав у можливості застосування знань.

Ван Чун вважав, що якщо сутність людини природна, то вона завжди була однаковою. Тому намагання піднести давнину не має під собою підстав. Навпаки, люди за час свого існування багато чому навчились і живуть зараз краще, аніж у давнину, коли носили шкури та іли сире м'ясо. Проте, визнаючи прогрес у матеріальній сфері, Ван Чун вважав незмінним політичний устрій, а головну причину зростання чи занепаду держав вбачав у змшенні сільськогосподарських умов.

Але й самому Ван Чуну не вдалося уникнути суперечностей. Заперечуючи існування душі, він визнає існування духів. Усі розділи його вчення проникнені фаталізмом. Людина — іграшка в руках долі. Доля суспільства також не залежить від людей, тому що визначається примхами природи.

Незважаючи на ці вади, Ван Чун був видатним мислителем епохи Хань, з яким змушена була рахуватися офіційна ідеологія в обличчі конфуціанства. Його праці відіграли важливу роль у збереженні культурної традиції доциньської філософії.

№3Філософія Античності

Основні риси

-теоретичне ставлення до світу(замість образного міфологічного світогляду)

-натурфілософія(не відокремлена від конкретно-емпіричного знання)

-в основному відсутнє свідоме протиставлення мислення і буття(Вперше цим питанням занявся Парменід)

-наївний матеріалізм(все загальне в речах-субстанція-розглядається як певна конкретна речова структура)

-стихійна діалектика

Етапи

1)Досократичний період(7-5ст. до н.е) (мета: вивчення природи)

2)Класичний/сократівський період(5-4 ст. до н.е)( Мета:вирішення проблеми причини невідповідності між уявною картиною буття і чуттєвим світом)

3)_Елліністична Ф і Ф Стародавнього Риму(4 ст. до н.е--- 5-4 ст.н.е)(удосконалення попередніх знань)

3.1 Досократичний період (7-5ст. до н.е) (мета: вивчення природи)

Мілетська школа(натурфілософія-це коли предметом Ф є природа загалом) (Утв. в 6 ст. до н.е. в м. Мілеті)

На зміну міфічному тлумаченню світу,який вони вважають зайвим припущенням про посторонні й непотрібні світові сили, вчення про Логос(у значенні: слово, закон, судження, задум…)(вперше це слово вик. Геракліт як космічний зв'язок,що забезпечується незалежним від людей і богів законом буття)

Першопочаток породжує всі та обіймає все,оформлюючи його в упорядкований Космос+керує розвитком і рухом Космосу. Його уподібнювали природній стихії,що доступна чуттєвому сприйняттю(схожість з міфами):Фалес-вода,Анаксімен- повітря, Анаксімандр –апейрон,що не піддається чуттям,а може бути осягнений лише розумом.

Тенденція школи: намагання найти невидиму простим оком єдність(що завжди існує в безмежному Космосі у видимій багатоманітності речей,яка може бути опанована лише розумом.

Фалес(625-547рр.до н.е)(1 поставив завдання виявити єдине начало всього,що дається людині в її відчуттях)-будівник мостів,вимірювач пірамід і храмів у Єгипті,передбачив сонячне затемнення,поділив день на 365 днів.

Анаксімандр(610-546 рр. до н.е)-виготовив сонячний годинник,розробив карту моря і суші.

Анаксімен(588-525 рр. до н.е)

Ефеська школа(Геракліт Ефеський)

Першопочаток:вогонь(бо найбільш рухливий,мінливий,безперервно плинний)(Наша земля-частина вогню,що остив)

Займалися ? мінливості,плинності буття.

+визначення фундаментальної філософської проблеми:виникнення порядку,логоса з хаосу,що обґрунтував діалектичний погляд на світ(боротьба протилежностей) і Логос-єдність протилежностей, зв'язок,що утворив систему світу і має ф-цію управляти.

Піфагорійський союз(піфагореїзм) (Піфагор Самоський) (6 ст. до н.е)

Спочатку виник як релігійний рух(м.Кротон-колонія Греції):1)вірили в живе тіло Космосу(вогнене куле видне тіло,яке вбирає в себе порожнечу і Хаос простору,перетворюючи цей простір у Космос,де все підпорядковується єдиному законові.

2) вірили в переселення душі

5-6ст. до н.е-філософська тенденція самоусвідомлення(Філолай,Евріт,Архіт,Алкмеон)

Вирішення проблеми Порядку і Хаосу: ідея протилежностей,внаслідок змішування і поєднання безмежного і межі утв.усі речі-числа(чуттєво недане, але реально існуюче,що підкоряє своїм законам усе чуттєво дане)-тільки математика може дати знання Космосу(1-точка,2-лінія,3-площина,4-тіло…)-вчення про виникнення Космосу з Логосу,а не з першоречовини

“Піфагорійський спосіб життя”-визволення душі з в’язниці- тіла

«Найкращим», ідеальним числом у них є 10 – воно означає повноту всесвіту(7 відомих тоді планет + сонце + місяць + найголовніша, десята Земля!). Усе в світі починається з 1. Відповідно цифрою неповноти, негативу є 9, символом поділу є 2 і цей поділ теж є негативним. Взагалі усі цифри від 2 до 9 є негативними в більшій чи меншій мірі. До парних чисел ставлення піфагорійців краще ніж до непарних. Символом Піфагорійського союзу була п’ятикінечна зірка, трикутники якої, при поділі, утворювали ідеальне число 1, 618… (так зване число «фі», над яким працював Да Вінчі. Це число  — відношення одної, меншої частини органа до більшої.

Піфагор був першим, хто філософію вважав способом життя.

Елейська школа

Дійсність не як протилежність,а як узгодження і єднання протилежностей. Критикують усі вчення,де є ухома,мінлива першооснова.

Говорять про незмінну сутність істинного буття, позірність усіх помітних змін та відношень між речами,бо в іншому випадку будь-яке вчення стає просто марою, жодне знання не є опорою ні в теорії ні в практичному знанні.

Розрізнили мислення(мислиме буття) і чуттєві дані.Таким чином поняття стає окремим предметом дослідження

Ксенофан 1) вважав, що сонце на вечір згорає, а вранці з’являється нове, і  в кожному регіоні – своє сонце.2) першим з європейських філософів засуджував  антропоморфізм, вважав, що Богів немає. 3)першим запропонував твердження про те, що релігію започаткували царі, для підсилення  своєї влади через поширення її на духовну сферу людського існування

4)Божество у нього має кулясту форму, однак є необмеженим.

5)Ксенфан  проявляє деякий антагонізм: є суспільна думка, а думка філософа існує окремо.

Парменід є автором філософської поеми «Про природу» (Там розповідається про зустріч філософа з богинею Гіхе (богиня справедливості), яка розповіла йому таємниці всесвіту)

 1)Пропонує єдність мислення і буття(безперервне) = намагався знайти гармонію між ними+заперечує небуття 2)Відкриває закон виключення третього: «або є, або немає, третього не дано»; 3)Започатковує Онтологію – вчення про буття (з грецького «онтос» — суще, «логос» — буття); 4)Розглядав світ, як єдність видимого та невидимого, що сполучаються «еросом» (з грецького – «сполучення»);

Зенон Егейський висуває апорії(з грец.- трудність,безвихідне становище)-“Дихотомія “, ”Ахілл “ ,”Стріла”-вони стверджують суперечливість руху(згодом вчений приходить до заперечення руху, про який свідчать почуття+суперечливість мислення,яке осягає рух) 1)Повністю заперечує рух;2) Намагався з’ясувати природу та значення мислення;

3) Займається гносеологічною проблематикою (Гносеологія – наука про знання, пізнання). 4)Вивчаючи питання механіки, чимало уваги звертав саме на проблему пізнання; 5)Започатковує логічний аналіз філософських проблем;

Філософське вчення Анаксагора(+Емпедокл-передумови форм. Атомістичної концепції; перші створ. Поєднання уявлень про різноманітність та багатомірність дійсності з уявленням про єдине буття)

Емпедокл(490-4330рр.до н.е-м.Агрігента,Сицилія)-Космос-не єдиний першоелемент,а всього їх 4- Вогонь,земля,повітря,вода(корені усіх речей)(вони незмінні,вічні,а через відмінність між собою можуть взаємно обмінюватися місцями,що і становить рух. З*єднання і роз*єднання їх дає картину народжування і руйнування всього,а саме воно спричинено дією 2 космічних сил-Любові і Розбрату(коли любов усе з*єднюється…)

Анаксагор(500-428рр. до н.е; малоазійське м.Клазомени)-проживши 30 років у Афінах продовжив “логіку”Емпедокла-множинність фундаменту Космосу:склад.з нескінченного розмаїття часточок усяких речовин,що є своєрідним сім*ям речовин(саме по собі воно незмінне і непорушне,але постійно,відповідно до законів буття,воно з*єднюється і роз’єднається,утворюючи розмаїття навколишнього світу)

Атомістична філософія Демокріта

Левкіп(500-440 рр. до н.е). Атом(неподільна частинка,що рухається в порожнечі) =буття + першоелемент

Його учень-Демокріт(469-370рр. до н.е): елейська концепція вічного,сталого і непорушного буття+ характер чуттєвого існування розмаїття навколишнього світу(лише в уяві існує колір,смак….,а насправді існує лише порожнеча і атоми)+множинність фундаменту світу.

Поділ дійсності на нескінченну множину атомів-однакових за структурою, але різних за формою.вагою- і нескінченну порожнечу-реальна умова руху атомів. Атоми рухаються і утв. з*єднання,що сприймаються людьми як різні речі, а насправді це лише різні з*єднання одних і тих самих атомів.

Душа склад. з атомів(вогненні та гладенькі).Дихання не дозволяє їм вийти з тіла.

Головний предмет пізнання-виявлення причин і наслідків,а там де є випадки потрібно шукати невідому причину.

Вчення про пізнання(ейдоси-образи-проміжне утворення між об*єднанням атомів (конкретною річчю) і відповідним органом чуття людини),а досконале пізнання через мозок.

,а органи чуття дають хибне сприйняття.

Нескінченність і незнищенність Космосу,де існує багато схожих світів.

Його учень Епікур визнає відмінність атомів ще й за вагою і визнає випадковість.