Історія філософії

№1Загальні положення історії філософії (+№5)

Предмет і завдання. Періодизація.

№2 Філософія Стародавнього Сходу

Становлення і розвиток філософських поглядів.

2.1 Філософія Індії

Ортодоксальні школи

неортодоксальні школи

+ звернути увагу на санкх’я, йога, буддизм.

Веди та їх тлумачення в брахманах і упанішадах.)

2.2 Філософія Китаю

Філософські школи

+звернути увагу на легістів/законників .

Вчення Конфуція і його послідовників: Мен Цзи і Сюнь Цзи.

№3Філософія Античності

Загальна характеристика.Періоди розвитку.

3.1 Досократичний період

Мілетська школа(її натурфілософія. Фалес,Анаксімандр,Анаксімен)

Ефеська школа(Геракліт Ефеський)

Піфагорійський союз.

Егейська школа/олеати(Парменід, Зенон Егейський і його апорії)

Філософське вчення Анаксагора.

Атомістична філософія Демокріта.

3.2 Сократичний/класичний період.

Софістика:як явище культури,їхня філософія(Протагор,Горгій)

Ф Сократа+іронія і маєв тика як складові елементи діалогічного методу.

Малі сократичні школи.

Платон: його об’єктивний ідеалізм і гносеологія.Докази безсмертя душі(за діалогом “Федон”)

Арістотель: його вчення+ сутність речей та її розгортання(ентелехія)+4 причини становлення речі. Його критика вчення Платона про ідеї.

3.3 Елліністична Ф і Ф стародавнього Риму

Основні риси. Основні філософські школи. Епікуреїзм(Епіку і його Ф вчення. Матеріалізм Лукреція Кара за твором “Про природу речей”)

Стоїцизм.

Скептицизм(Піррон)

Неоплатонізм(+неоплатонізм Плотіна)

№4 Ф Середньовіччя

Загальні риси, основні етапи. Біблійні основи: екзегетика Філона Олександрійського. Реалізм і номіналізм у середньовічній Ф.

4.1 Апологетика

Східна апологетика: Юстин Мученик. Оріген.

Західна апологетика: Тертуліан.

Климент Олександрійський. Олександрійська богословська школа.

4.2 Патристика

Каппадокійські отці церкви.

Аврелій Августин: проблема віри і розуму. Теорія ілюмінації. Проблема добра і зла.

Северин Боецій і його Ф вчення.

4.3 Схоластика

Ф Ансельма Кентерберійського

Тома Аквінський: Основні проблеми його Ф вчення+ співвідношення віри і розуму+ докази існування Бога+ проблеми пізнання

№5 Відродження(+№1)

Основні риси та періодизація. Напрями, а особливо гуманістичні ідеї Ф. Петрарки + Ф Миколи Кузанського+ Пантеїстична натурфілософія Джордано Бруно

№6 Ф Нового часу

Загальні риси.

Ф Бекон: вчення про метод і обґрунтування емпіризму

Р. Декарт: вчення про метод + принцип універсального сумніву + гносеологія

Дуалізм картезіанської Ф

Б. Спіноза: вчення про субстанцію

Г. Ляйбніц: вчення про монади

Томас Гоббс: його Ф вчення

Д.Локк: сенсуалістична теорія пізнання

Дж. Берклі: суб’єктивний ідеалізм

Д. Г’юм: його скептицизм

№7 Ф Просвітництва

Основні риси.

Теорія пізнання

Принцип тотожності мислення і буття у Ф Гегеля

Антропологічний матеріалізм Л.Фосрбаха

Ф погляди К.Маркса і Ф. Енгельса

Екзистенційна Ф ті її представники

Позитивізм

Світогляд — це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані у єдину систему, у центрі якої завжди перебувають уявлення людини про себе. За способом розуміння людиною свого місця в світі можна виділити кілька основних типів світогляду:

1. Міфологічний світогляд — це результат практично-духовної діяльності людини. У міфологічному світогляді людина не відокремлює себе від речей природного світу, а окрема людина не відокремлює себе від суспільства в цілому. В міфологічному світогляді не існує чіткої межі між мисленням та мовленням, свідомістю та реальністю, предметом та думкою про предмет. Міфологічні оповідання розповідають нам про людиноподібних істот — богів та героїв, що уособлюють різні природні начала, оскільки у міфоло­гічному світогляді світ і людина були єдиним, нерозривним цілим. Розрив цієї єдності призвів до роздвоєння людини, втрати нею гармонії зі світом, що зробило можливим теоретичне ставлення до світу і виникнення таких форм світогляду, як наука, релігія, філософія.

Головні риси:

1. Образне знання про світ;

2. Міфологічний світ є цілісний;

3. Відсутнє поняття смерті (не має духовного світу);

4. Все людиною сприймається як циклічність;

5. Сприйняття світу крізь призму бінарних опозицій (своє-чуже, день-ніч, чоловіче-жіноче, негатив-позитив і т.д.) – дві крайності;

6. Індивід на етапі міфологічного світогляду не існує (колективізм/за гріхи одного відповідають всі);

7. Магічне мислення;

8. Міф сприймається як реальність (вони в це вірили).

2. Науковий світогляд є теоретичною формою ставлення до світу. Світ у ньому об’єктивно розглядається таким яким він є незалежно від людини, а людина вбачається в ньому тільки частиною світу — природи чи суспільства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людині поставити закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації.

Проте визначення людини тільки як частини світу дається не лише в світоглядному, а й у практичному аспекті діяльності науки, що тісно взаємопов’язані. Прикладом цього можуть бути сучасні недовіра та песимізм до науки та науково-технічного прогресу, оскільки виявилось, що наукові відкриття не завжди є благом для людини. Сучасні екологічні проблеми, загроза ядерних аварій та вибухів, що ставлять під загрозу саме життя людства, є наслідком дегуманізації науки, усунення нею людини як центральної ланки системи світу. Ця особливість науки властива їй з моменту зародження, про що свідчить відома фраза «батька» європейської науки Аристотеля: «Платон мені друг, та істина дорожча».

Таким чином, наука неспроможна подолати світоглядну дисгармонію — досягнути єдності людини зі світом. Цю функцію виконують мистецтво, релігія та філософія.

3. Мистецтво є практично-духовною діяльністю. Мистецький світогляд дає суб’єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного.

4. Релігійний світогляд чітко поділяє світ та людину, природне та надприродне, земне та потойбічне. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне, центральне місце у створеному Богом світі. У релігійному світогляді, через віру в потойбічне, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до світу, надає йому смислової завершеності і таким чином досягає гармонії з ним.

Головні риси:

1. Поняття смерті як завершення людського існування (світ диференціюється на духовне і матеріальне);

2. Спасіння душі – індивідуалізм (індивідуальна відповідальність за гріхи і т.д.);

3. Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Порівняно з наукою її особливість полягає в тому, що вона дає змогу об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ як світ людини, розглянути місце і становище людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дає змогу виробити таке бачення світу, яке водночас є і суб’єктивним і теоретичним, а отже, і досягти людині гармонії з собою, зі своїм баченням світу й самим світом. З цим пов’язані такі особливості філософії, як і те, що вона, будучи за формою діяльності наукою, не є наукою за своїми функціями та значенням для людини. У філософії, на відміну від інших наук, не існує єдиних, загальновизнаних теорій. Образно кажучи, філософій є стільки, скільки філософів, проте існує єдиний теоретич­ний апарат, уявлення про предмет, завдання, функції, які постійно перебувають у процесі становлення й осмислення.

• Поняття про категорії. Людина прагне пояснити світ і перевірити чи це так.

• Людина – індивід, який прагне звільнитися від будь-якого впливу, знайти власне «Я», як найкращим чином прожити життя;

Світогляд = бачення світу + модель поведінки людини у світі.

• Світовідчуття – те, як людина відчуває світ, здобуває з власного досвіду;

• Світорозуміння (пояснення);

• Світосприйняття – світ постає як цілісність, яка має свою певну структуру;