25.4. Целюлозно-паперова промисловість

Папір в Україні почали виробляти дуже давно, більш як 400 років тому. Нині підприємства целюлозно-паперової промисловості орієнтуються у своєму розміщенні на сировинні, водні ресурси, електроенергію і кваліфіковану робочу силу. Тому і знаходяться переважно в лісопромислових районах — Карпатському і Поліському.

Головним компонентом для одержання целюлози є низькоякісна деревина хвойних і листяних порід дерев, відходи лісопиляння і деревообробки. У спеціальному апараті деревину піддають обробці, і вона перетворюється в целюлозу. За новими технологіями целюлозу можна виготовити з очерету і соломи. Целюлозу використовують для виробництва паперу і картону.

Найбільшими підприємствами галузі є целюлозно-картонний завод у Жидачеві Львівської області і картонно-паперовий комбінат у місті Обухові Київської області. На картонно-паперовій фабриці в Понінці Хмельницької області виробляють учнівські зошити.

Великі підприємства целюлозно-паперової промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлозний завод), Ізмаїлі (целюлозно-картонний завод), Корюківці Чернівецької області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської області (паперова фабрика).

В нових умовах господарювання підприємства целюлозно-паперової промисловості намагаються врахувати кон'юнктуру, що складається на ринку. Для підвищення рентабельності виробництва використовується нова сировина, новітні технології, випускаються шпалери, учнівські зошити, туалетний папір та інша продукція.

25.5. Лісохімічна і гідролізна промисловість

Підприємства лісохімії переробляють деревину хвойних, листяних порід дерев (береза), використовують також кору, гілки дерев, живицю, хвою тощо. Тому у своєму розміщенні орієнтуються на лісопромислові райони. Вони виробляють метиловий спирт, каніфоль, камфору, скипидар, оцтову кислоту, деревне вугілля тощо.

В Україні сім центрів лісохімії: Великий Бичків, Перечин, С вал ява на Закарпатті, Вигода в Івано-Франківській, Славута в Хмельницькій, Коростень у Житомирській, Клевань у Рівненській областях.

Гідролізна промисловість порівняно нова. На підприємствах цієї галузі методом гідролізу деревини (тирси) і нехарчової сировини (кукурудзяних качанів без зерна, соломи, костриці, соняшникового лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкозу та ін.).

Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріжджові заводи у Верхньодніпровськ)' (Дніпропетровська область) та Запоріжжі. Окремі цехи і виробництва є в Одесі, Сімферополі, Вознесенську (Миколаївська область), Кіровограді, Слов'янську, Вінниці.

25.6. Проблеми і перспективи розвитку лісопромислового комплексу

Перед Україною в сучасний період досить гостро стоїть проблема підвищення рівня самозабезпечення лісовими ресурсами. Для забезпечення потреб держави при нинішній заготівлі власної деревини необхідно щороку закуповувати її на 4 млрд дол. США. В той же час державні ресурси деревини можуть ще скоротитися на 1,6 млн.м³ у зв'язку зі створенням нових заповідників і виникненням території радіаційного забруднення.

За рахунок власних ресурсів деревини потреби України задовольняються на третину. Водночас відходи деревини використовуються лише на 50—60 %. У лісопаркових зонах зрубані дерева гниють на землі. Важливо розширювати площі швидкоростучих і цінних порід дерев, підвищувати продуктивність насаджень. Особливо перспективним є вирощування лісів плантаційним способом.

Свого паперу в Україні не вистачає. Тому доводиться купувати його за кордоном, головним чином у Росії. Вихід—будувати целюлозні

заводи, які б працювали на соломі. Дуже важливо також збирати макулатуру. Це дозволить зекономити деревину, зменшити витрати енергії й води та забруднення довкілля.

У перспективі потреба в пиломатеріалах буде менша, а в картоні, пресованих виробах, пакувальних матеріалах і деревних плитах — зросте. Розвиток цих напрямків галузі, що базуються на її відходах, для України дуже актуальний.

Велике значення має також широке впровадження у виробництво новітніх технологій. Вони дозволяють значно зменшити витрати сировини, кількість витрат води та електроенергії, покращити якість продукції, що випускається.

СУТНІСТЬ, РОЛЬ І МІСЦЕ

В НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це су­купність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарст­во, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової про­мисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопи­льна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних буді­вельних деталей і будинків, деревностружкових і дерев-новолокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці дере­вини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна про­мисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготов­ленню предметів праці для окремих галузей, підприєм­ства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, нау­ково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).

Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери госпо­дарства, де деревина і продукція її переробки не віді­гравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — де­ревина, яка використовується переважно для вироб­ництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, ме­тиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція ЛПК використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, ІІІ будівництві. Водночас ЛПК отримує від інших галузей лаки, фарби, соду, натрій, відбілюючі хімікати (виготовлення паперу), автомашини, трактори, верстати (заготівля та обробка деревини).

Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утриму­ють в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають са­нітарне, рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють спри­ятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.