Внутрішня і зовнішня психологічна проблема.
Психіка людини залежить від зовнішніх обставин і внутрішнього світу людини. Типовим для психології є також трактування психічної активності як внутрішньої, а того, що можна спостерігати й об'єктивно зафіксувати у формі поведінки, вчинку, продуктивності діяльності, — як зовнішнього. Проте головною причиною для включення у систему психології цих понять є необхідність пояснення природи психічного, рушійних сил його розвитку. Чи існує така психічна причинність? Чи поширюється на психіку філософська теза про "спонтанійність" розвитку? Що чи хто виступає справжнім регулятором психічної активності? Ці та інші важливі питання вимагають визначитися щодо проблеми "внутрішнього й зовнішнього". І не дивно, що най гостріші дискусії у вітчизняній психології точилися саме навколо цієї проблеми. Фундаментально взаємозв'язок внутрішнього й зовнішнього дослідив С.Л.Рубінштейн. Будь-який вплив одного явища на інше, зазначав він, переломлюється через внутрішні властивості того явища, на яке цей вплив здійснюється. Результат будь-якого впливу на явище чи предмет залежить не тільки від явища чи тіла, що на нього впливає, а й від природи, від власних внутрішніх властивостей того предмета або явища, на який цей вплив справляється. Усе в світі взаємозв'язане і взаємозумовлене. У цьому розумінні все детерміноване, але це не означає, що все може бути однозначно виведене з причин, які діють як зовнішній поштовх відокремлено від внутрішніх властивостей і взаємозв'язку явищ. Закономірності становлення і розвитку внутрішнього процесу переходу зовнішнього у внутрішнє, об'єктивного в суб'єктивне як процес "інтеріоризації"у "поетапного формування розумових дій" стали предметом дослідження Л.С.Виготського, О.М.Леонтьева, П.Я .Гальперіна та ін. Проблема зовнішнього й внутрішнього може дістати позитивне вирішення, коли від цих досить абстрактних понять здійснити рух у напрямі з'ясування специфічних особливостей кожного з "світів" — "макрокосмосу" й "мікрокосмосу", що приховуються за ними. Зовнішнє може розглядатися відносно внутрішнього як відображене в ньому буття. Психіка, свідомість з точки зору онтологічного підходу при цьому набувають значення "всередині-буття" (Рубінштейн), своєрідного живого "внутрішнього дзеркала", за допомогою якого буття усвідомлює себе як таке. Зовнішнє, з іншого погляду, є те, що породжене внутрішнім, є його проявом або продуктом, зафіксованим у знаках чи матеріальних предметах. Зовнішнє і внутрішнє можна також диференціювати не як статичні "світи", а як форми активності, що мають різні джерела. Під зовнішнім розуміють не частковий, випадковий вплив, а всі ті зовнішні умови, які співвідносяться у своїй якісній визначеності з внутрішнім, оскільки дія зовнішнього впливу небайдужа для його розвитку. "Межа" між внутрішнім і зовнішнім досить умовна, і водночас безумовними є існуючі нетотожність, незбіг, суперечливість суб'єктивного й об'єктивного.