Умовний рефлекс
Навколишнє середовище постійно впливає (через органи чуттів) на нервову систему людини, на її мозок. Організм сприймає ці впливи і реагує на них у відповідь. Цей процес називають рефлексом. Існують безумовні та умовні рефлекси. Безумовні рефлекси є вродженими і передаються спадково. Вони характеризуються стереотипною формою прояву і забезпечують пристосування організму до постійних умов. Безумовні рефлекси поділяються на прості і складні. До простих належать сухожильний, кашлевий і т. ін.; а до складних — харчовий, захисний, дослідницький, орієнтувальний тощо. Складні безумовні рефлекси становлять основу життєдіяльності організму. Умовний рефлекс — це реакція організму, яка засвоюється за певних умов у процесі індивідуального розвитку. Біологічна роль умовних рефлексів полягає в розширенні діапазону пристосовних можливостей організму. Умовні рефлекси набуваються, змінюються залежно від умов, згасають, якщо потреби в них немає, виконують сигнальну (попереджувальну) функцію. Утворення умовних рефлексів є функцією кори головного мозку, а умовний рефлекс — одиницею вищої нервової діяльності. Саме Іван Петрович Павлов назвав умовний рефлекс тимчасовим нервовим зв’язком. Вища нервова діяльність — це об’єднана діяльність кори великих півкуль, підкоркових утворень і нижніх відділів центральної нервової системи, яка забезпечує складні стосунки організму із зовнішнім середовищем. Більшість умовних рефлексів утворюється в корі великих півкуль. ( Наприклад якщо видалити її у тварини вона втратить майже весь життєвий досвід.. голодна собака поряд із куском м’яса не зможе встановити зв’язок між ним і втамування голоду, так може і загинути поряд із ним. Вона почне їсти тільки тоді , коли м’ясо потрапивши до рота, викличе выдповідний безумовний рефлекс, спричинивши збудження харчових центрів мозку.)
Мозок і психіка
Ми вже знаємо, що психіка – властивість нервової системи, то для правильного розуміння психічної діяльності потрібно знати особливості вищої нервової діяльності,яка є матеріальною основою психіки людини й тварин.
Нервова система поділяється на центральну й периферичну. Центральна – це мозок (головний і спинний), периферична – це нерви.
Мозок людини - надзвичайно складна система, яка працює як диференційоване ціле. Він має кілька частин. У хребті розміщений спинний мозок,який регулює найпростіші рухи. Він переходить у довгастий мозок,що керує різними процесами життєзабезпечення в організмі, такими як травлення,кровообіг, дихання тощо. Головний мозок складається з двох частин - правої та лівої півкуль, Великі півкулі головного мозку складаються з підкоркових вузлів і кори головного мозку, яка керує психікою людини. Кора головного мозку - верхній шар півкуль - це насамперед нервові клітини. Вони називаються нейронами, або невронами. За даними дослідників, головний мозок складається зі 100 мільярдів нейронів - індивідуальних нервових клітин. Кожна така клітина головного мозку пов'язана із приблизно 15000 інших нейронів і створює своєрідну мережу, яка об'єднує та зберігає велику кількість інформації. На думку американського психолога Д. Куна та інших учених, у головному мозку може бути більше "стежин", які зв'язують нейрони, ніж атомів у цілому Всесвіті. Образно кажучи, у мозкові вагою 1,4-2,2 кг вміщується весь світ.
Нейрони об'єднані у великі мережі і є основою для функціонування всіх психічних явищ: процесів, станів, інтелекту й свідомості людини.
Кожний нейрон унікальний за формою та розміром і складається із волокон, що приймають вхідні сигнали, основного тіла, яке приймає сигнал (інформацію) і передає нервові імпульси по волокну, та волокон, які виносять сигнал із тіла нервової клітини. Зв'язок цих волокон забезпечує передавання сигналів між нейронами. Кожний нейрон подібний до мікроскопічної біологічної батарейки, завдяки якій у нервовій клітині та навколо неї живуть електрично заряджені молекули, які називають іонами. Нейрони мають або позитивний, або негативний електричний заряд і можуть перебувати у стані спокою, збудження чи потенціалу дії. Нервові імпульси мають не тільки електричну, а й хімічну природу. Остання пов'язана з функціонуванням синапсів. Синапс - це мікроскопічний простір між двома нейронами, через які передаються сигнали.
У психічному житті людини особлива роль належить лобним часткам,які охоплюють 30 відсотків поверхні великих півкуль. Враження лобних часток (унаслідок захворювання,травми тощо) позначається не на елементарних, а на вищих формах поведінки. З ураженням лобних часток мозку не тільки знижуються розумові здібності,а й відбуваються порушення в особистісній сфері людини. Інваліди,які до захворювання відзначалися тактовністю,врівноваженістю,стають нестримними,запальними,брутальними. Установлено,що психічні функції певним чином розподілені між правою та лівою півкулями. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку – різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях. Функцією лівої півкулі є читання й рахування, переважне оперування знаковою інформацією (словами,символами,цифрами,тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення.
Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об’єктів.
Обидві півкулі функціонують у взаємозв’язку. Функціональна асиметрія, притаманна тільки людині,формується в процесі спілкування і залежно від переживання правої чи лівої півкулі впливає на індивідуально-психологічні характеристики особистості.
Загалом цілісна діяльність мозку залишається "чорною скринькою". Ми знаємо, що в неї входить і що виходить, а що відбувається в мозку багато в чому залишається невідомим. Нейрофізіологічна основа вищих психічних функцій свідомості й самосвідомості залишається справою майбутнього.