1.2 Ритм-енд-блюз
Ритм-енд-блюз одержав широке поширення у воєнні часи. По суті він є комерційним блюзом, що відбувся в часи його урбанізації й, що увібрав в себе нотки життя міста. Особливо важливе те, що трансформувався не тільки характер, але й склад ансамблів. Електрифікація й застосування нової техніки в середині 40-х рр. привело до активного впровадження електрогітар, електроорганів, а трохи пізніше й басів-гітар. Ударні інструменти й голос співака стали підсилюватися за допомогою мікрофона. Тим самим оркестр із чотирьох чоловік знайшов можливість грати голосніше й могутніше, ніж традиційний біг-бенд із вісімнадцяти виконавців. Електрифіковані ансамблі нового напрямку, що одержав назву ритм-енд-блюз, почали витісняти з дансингів, клубів й інших місць розваги більші джазові й танцювальні оркестри, які виявилися економічно невигідними й губили шанувальників. Крім того, ритм-енд-блюз прекрасно прижився в маленьких забігайлівках, кафе і барах. Терміном «ритм-енд-блюз» музичні фахівці заміняють раніше застосовуваний відносно розважальної музики чорношкірих термін «Race Music» (расова музика).
Склад блюз групи залежить від кількості виконавців в ньому. Він може змінюватись від трьох до цілого оркестру до скаду якого входитимуть: вокалісти(вокалісти), губна гармоніка, бек – вокал, гітари, бас – гітара або контрабас, ограни, труби, скрипки, барабани і т.д. Не мало важливою є губна гармоніка, тому що вона за часту виступає сольним інструментом.
Своєю теперішньої конструкцією губна гармоніка зобов'язана Європі, походженню - Азії, а популяризації, більшою мірою, Америці. Духовий орган потрапив у Європу з Китаю в середині 18 століття. Перетерпівши істотні зміни, до яких приклали руку німецькі майстри Бушман, Ріхтер і Хонер, губна гармоніка придбала сучасний вид уже приблизно до 30 років 19 століття. Через зовсім невеликий проміжок часу було налагоджено її масове виробництво німецькою фірмою "Хонер". В 1862 році перша партія губних гармонік потрапила в Північну Америку - це й стало одним із самих визначальних подій у подальшій долі інструмента.
У цей час існує величезна кількість конструкцій, настроювань і фірм-виробників гармонік. Основними типами цього інструмента є діатонічна й хроматична гармоніки. Діатоніка (розповсюджена назва серед музикантів) - це невеликий інструмент, що має діатонічний лад (аналогія: білі клавіші фортепіано). Для одержання хроматичних нот (чорні клавіші фортепіано) музиканти використають спеціальні прийоми, називані бендами й овербендами. Діатонічна гармоніка, у більшості випадків, використає настроювання, запропоновану в 1826 році німецьким майстром Ріхтером. Діатоніка популярна в блюзі, кантрі й року-музиці. Хроматична гармоніка в технічному плані набагато більше зроблений інструмент, у якому для одержання півтонів використається слайдер - спеціальна кнопка, що дозволяє підвищувати (знижувати) висоту ноти. Перша модель хроматики датується 1920 роком. Найбільше поширення цей інструмент одержав у джазі й класичній музиці, але блюзові музиканти також не гребують використанням більше соковитого й акордеонного звучання хроматичної губної гармоніки.
Розділ II. Харп – блюзовий музичний інструмент.
В американській музиці немає жанру, у якому не було б чутно добре знайомого кожному звуку губної гармоніки («харпа»): блюз, джаз, кантрі, рок-н-рол, фолк, навіть у класичній музиці найдеться місце для цього інструмента. Але, мабуть, найбільшу популярність гармоніка одержала в блюзовій музиці, у якій цей інструмент став таким же важливим, як і гітара. Блюзмени придумали безліч прізвиськ цьому невеликому інструменту, але сам популярними стали: харп (harp) або саксофон Міссісіпі (Mississippi saxophone).