Вступний розділ

Стаття 1.

1. Іспанія конституюється у правову демократичну соціальну державу, яка проголошує найвищими цінностями свого пра­вопорядку справедливість, рівність і політичний плюралізм.

¹ Конституція Іспанії попередньо схвалена на пленарних засіданнях Кортесів 31 грудня 1978 р., затверджена на референдумі 6 грудня 1978 р. і підписана королем 27 грудня 1978 р.

2. Носієм національного суверенітету є іспанський народ, джерело державної влади.

3. Політичною формою іспанської держави є парламент­ська монархія.

Стаття 2.

Конституція базована на непорушній єдності іспанської Нації, спільній і неподільній Батьківщині усіх іспанців; вона визнає і гарантує право на автономію для національностей і регіонів, її складових, і солідарність між ними [...].

Стаття 6.

Політичні партії слугують вираженням політичного плюралізму, сприяють формуванню і виявленню волі наро­ду і є основним інструментом політичного життя. Партії можуть вільно створюватися і здійснювати свою діяльність в рамках поваги до Конституції і закону. Їх внутрішня струк­тура і діяльність повинні бути демократичними [.]. •/ Испанская Конституция // http://vivovoco.rsl.ru/Vy/LAW/ SPAIN.HTM.

ДОКУМЕНТ №11

Ш Ґелстон Вільям¹ "Громадянське суспільство й "мистецтво об'єднань"

(Уривок)

Минулі два десятиліття засвідчили вибух цікавості до "громадянського суспільства" з боку і вчених, і політичних активістів. Така цікавість має чотири головні причини. По-перше, нації в країнах Центральної Європи, що належали

³ >

^Я

Н Н

¹ Ґелстон Вільям - американський політолог, політичний діяч, професор школи громадських справ університету Меріленд, помічник президента США Б. Клінтона (за першої каденції) з питань внутрішньої політики.

давніше до радянського блоку, драматизували способи, якими громадянські об'єднання - зокрема профспілки, організації дисидентів-інтелектуалів і церкви - можуть правити за ефективні джерела опору репресивним урядам. По-друге, "недержавні організації", що з'явилися в цьому світі як форми для доти нечутих голосів, які обговорюють питання транснаціонального значення, як-от охорона дов­кілля, зростання кількості населення, статус жінки, права людини й навіть роззброєння [.]. По-третє, поняття грома­дянського суспільства - сферу неприватизованих колектив­них дій, що радше добровільні й визначені переконанням, а не продиктованим примусом, - становить основу для критики надмірностей з боку і держави, і ринку. Ліві, протвережені обмеженістю централізованої діяльності уряду, почали вбачати у добровільних об'єднаннях альтерна­тивний спосіб сприяння громадянській активності й суспільним цілям. Консерватори, занепокоєні аморальністю ринку та його згубним впливом на соціальні інституції, звернулися до добровільних об'єднань, як джерел стабіль­ності й чесноти [.]. І, нарешті, поняття громадянського суспільства відповідало поширеній у розвиненому індустрі­алізованому світі (а надто в США) занепокоєності, що традиційні джерела соціалізації, солідарності й активного громадянства стали небезпечно слабкими [.].

■/ Ґелстон В. Громадянське суспільство й "мистецтво об'єднань"//Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. -Київ: Смолоскип, 2005. - С. 861.

Ш Джон Кін¹ "Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення"

(Уривок)

[...] Несхоже, що розмови про громадянське суспільство є самими лише розмовами. Символіка громадянського суспільства посідає свою власну каузальну силу - у подвій­ному сенсі французького дієслова causer: "розмовляти" та "спричиняти". Але спричиняти що, які наслідки? Насправді ті, що з симпатією згадують про громадянське суспільство, мають на увазі найрізноманітніші наслідки - тут і прагнення зменшити роль насильства у житті людства і продиктоване здоровим глуздом переконання у важливості збереження різноманіття та роздільності політичних структур і прагнен­ня до того, що я називаю міфом про колективну гармонію, тобто небезпечна віра в побудову світу без поділів та конфлік­тів, яку супроводжує нехіть до політичної діяльності, прагнення театралізованої автентичності та загально­визнаної істини, мрія про скасування всіх державних інституцій, заснованих на представництві [.].

¹ Кін Джон (1949 р.н.) - професор політичних наук Вестмінстерського університету, директор Центру вивчення демократії (Лондон).

•/ Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення/Пер. з англ. - Київ: К.І.С. АНОД, 2000. - С. 39-40.

ЗАНЯТТЯ 2