Протитуберкульозні препарати.

Це хіміотерапевтичні препарати (синтетичні засоби і антибіотики), що гальмують ріст та розмноження мікобактерій туберкульозу. Деякі препарати справляють бактерицидний вплив.

Туберкульоз – інфекційне захворювання, що характеризується утворенням в уражених тканинах вогнищ специфічного запалення і вираженою загальною реакцією організму.

Відповідно до класифікації Міжнародного протитуберкульозного союзу (1975 р.) всі протитуберкульозні препарати поділяються на 3 групи:

Група А (І) – найбільш ефективні препарати (ізоніазид, рифампіцин).

Група В (ІІ) – препарати проміжної ефективності (стрептоміцин, етамбутол,

піразинамід, протіонамід, циклосерин, віоміцин, офлоксацин).

Група С (ІІІ) – найменш ефективні препарати (ПАСК, тіоацетазон).

В останній час протитуберкульозні препарати стали ділити на:

1. Життєво-важливі препарати (І ряду) – застосовуються для лікування вперше виявлених хворих (ізоніазид, рифампіцин, піразинамід, етамбутол, стрептоміцин). Ці препарати високоефективні, але до них швидко розвивається стійкість мікобактерій туберкульозу.

2. Резервні препарати (ІІ ряду) – використовуються хворими, у яких попередня хіміотерапія була неефективною у зв’язку із стійкістю мікобактерій або при поганій переносимості препаратів першої групи (канаміцин, етіонамід, протіонамід, офлоксацин, ципрофлоксацин, флориміцин тощо).

Принцип призначення препаратів:

1. Основним принципом сучасного лікування туберкульозу є комбінована хіміотерапія різними препаратами в 2 етапи:

- на 1 етапі (2-3 місяці) призначають одночасно 4 – 5 протитуберкульозних препаратів (ізоніазид, рифампіцин, піразинамід, етамбутол, стрептоміцин);

- на 2 етапі (4 – 5 місяців) призначають 2 – 3 препарати (ізоніазид, рифампіцин, етамбутол).

2. Сучасна фармакотерапія туберкульозу передбачає використання специфічних протитуберкульозних препаратів і лікарських засобів різних фармакологічних груп (імуностимуляторів, гормональних, відхаркувальних препаратів тощо).

3. Для забезпечення високої концентрації препарату в крові і вогнищах ураження у більшості препаратів добова доза вводиться за один прийом.

4. Для досягнення стійкого ефекту від лікування протитуберкульозні засоби призначають протягом тривалого часу (не менше як рік!).

5. При комплексній терапії необхідно враховувати побічні ефекти препаратів, щоб не викликати взаємопосилення їх токсичної дії на організм

ПРЕПАРАТИ.

1. Життєво-важливі препарати (І ряду)

а) антибіотики

Рифампіцин (Rifampicinum) (Бенеміцин, тубоцин, рифамор, римактан)

Форма випуску: капсули 0,15 – 0,3 – 0,45 г; пориста маса в ампулах по 0,15 г. Механізм дії: напівсинтетичний антибіотик широкого спектру дії, ефективний відносно мікобактерій туберкульозу і лепри, грампозитивних (особливо стафілококи) й грамнегативних коків (менінго- і гонококи), менш активний відносно інших грамнегативних бактерій; добре всмоктується з травного каналу, дія триває 8 -12 годин, добре проникає в органи та ділянки туберкульозного ураження; ефективний відносно резистентних до інших препаратів форм мікобактерій, але стійкість МКО до препарату розвивається швидко. Призначають всередину одноразово 0,45 г натще за 30 хвилин до їди, внутрішньовенно вводять лише при гостро прогресуючих і обширних формах деструктивного туберкульозу легень, тяжких гнійно-септичних процесах для швидкого досягнення високих концентрацій в крові.

Застосування: в комплексній терапії для лікування хворих на активний туберкульоз легень й інших органів, перш за все, з хронічними деструктивними формами, а також вперше виявленого туберкульозу. Крім того призначають при різних формах лепри, бронхіті, пневмонії, остеомієліті, гонореї, інфекціях сечо- і жовчовивідних шляхів.

Побічні ефекти: диспепсичні розлади, порушення функцій печінки, підшлункової залози, алергічні реакції, лейкопенія, фарбування сечі, мокротиння, слізної рідини в червоно-коричневий колір.

Протипоказання: немовлятам, вагітним, захворювання печінки і нирок, підвищена чутливість до препарату.

Стрептоміцину сульфат – дивись антибіотики – аміноглікозиди.

б) синтетичні сполуки.