МОЗ УКРАЇНИ

Національний медичний університет ім. акад. О.О. Богомольця

Кафедра інфекційних хвороб

Затверджено

на методичній нараді

«___» _____________ 2012 р.

Зав. кафедрою, д.мед.н. Голубовська О.А.

М Е Т О Д И Ч Н А Р О З Р О Б К А

практичного заняття з інфекційних хвороб для

самостійної роботи студентів

IV курсу медичних факультетів (VII-VIII семестр)

Тема: Поняття про інфекції, що регламентуються Міжнародними санітарними правилами. Легенева чума. Жовта гарячка. Геморагічні гарячки Ласса, Марбург, Ебола. Гарячка Західного Нилу.

2012

1.Актуальність.

За останні десятиліття відбулися значні зміни у структурі інфекційної захворюваності, значно більшими стали можливості їхньої профілактики та лікування. Водночас, глобалізація цивілізаційного розвитку, значно збільшили можливість швидкого поширення тих чи інших інфекційних хвороб, міждержавного та міжнародного значення почали набувати природні та техногенні катастрофи. Останні за своїми наслідками можуть спричинювати не менш серйозні проблеми, ніж спалахи важких інфекційних хвороб. Тому постала необхідність у створенні нових міжнародних санітарних правил, які б враховували реалії, що виникли. У 2005 році Всесвітня асамблея охорони здоровۥя прийняла новий варіант міжнародних санітарних правил. Відтепер регулюванню відповідно до цих правил підлягають «…випадки, які можуть стати надзвичайною ситуацією у галузі суспільної охорони здоровۥя, та мають міжнародне значення». До них відносяться:

• Холера, легенева чума, жовта гарячка, геморагічні гарячки Марбург, Ебола, Ласа, гарячка Західного Нілу, натуральна віспа, поліомієліт, що спричинений «диким» вірусом поліомієліту, людський грип, що спричинений новим підтипом (в тому числі й вірусом пташиного грипу – поправка 2006 року), САРС;

• Інші хвороби, які є особливою національною та регіональною проблемою (наприклад, гарячка денґе, менінгококова хвороба, сибірка, туляремія);

• Інші надзвичайні ситуації у галузі суспільної охорони здоровۥя, які можуть впливати на населення інших країн: повені, витікання та викидання хімічних речовин, аварії на ядерних реакторах тощо.

Захворювання, що можуть створювати надзвичайну ситуацію у галузі суспільної охорони здоровۥя та мають міжнародне значення, є надзвичайно утворюють важливу групу інфекційної патології. Раніше вона називалася карантинними та особливо небезпечними інфекційними хворобами.

Водночас, швидкий цивілізаційний розвиток торкнувся й країн, що розвиваються, розвиток та поширеність біотехнологій створили умови для створення мікроорганізмів із визначеними властивостями, швидкого накопичення мікроорганізмів, в тому числі й таких, що спричинюють важку, часто смертельну інфекційну патологію та здатна швидко поширюватися по планеті. В умовах глобалізації розвитку людської цивілізації, відповідних транспортних можливостях, надзвичайно актуальними є питання біологічної безпеки та біологічної етики, дотримання яких під час експериментів із живими мікроорганізмами дозволить уникнути їхнього витікання і поширення. Із цією проблемою тісно пов’язується і питання біологічного тероризму, яке стало актуальним в останні десятиліття внаслідок політичних протистоянь і швидкого технологічного розвитку країн, що розвиваються.

Чума є типовим представником цієї групи захворювань. Якщо раніше до неї відносилися усі клінічні форми, то тепер – лише легенева з огляду на високу ефективність антибактерійної терапії при локальних формах захворювання та відносну епідемічну безпечність таких пацієнтів. Водночас, сприйнятливість людей до чуми висока, індекс контагіозності наближається од одиниці, летальність при деяких формах без своєчасно розпочатого лікування досягає 100%. Ураження людини відбувається кількома шляхами (трансмісивним, контактним, аліментарним, аерогенним), що становить особливу небезпеку для тих, хто контактував із хворими людьми та тваринами, проживає у природних вогнищах.

Розрізняють первинні(природні) та вторинні(синантропні) вогнища чуми. У природних вогнищах головну роль відіграють близько 300 видів та підвидів гризунів. Активні вогнища чуми зберігаються на території країн Південно – Східної Азії, Африки та Південної Америки(Індія, Іран, Пакистан, Перу, Парагвай, Камерун та ін.), де постійно виявляються випадки захворювання серед людей та іноді поширюються до розмірів епідемії(наприклад, епідемія чуми в Індії у 1994 р.). Антропоургічні вогнища виявлені у місцевостях між 35º півн. шир. До 35º півд. шир. У них джерелом збудника є пацюки та миші. Під час чумних епізоотій у населених пунктах встановлено заразність кішок, верблюдів та інших домашніх тварин. В обох типах вогнищ чуми специфічним переносником є блохи(більше 120 видів). Найбільш активними переносниками є щурячі, людські та суркові блохи.

На теперішній час захворюваність людей на чуму відносно невелика, але у країнах, що мають природні вогнища чуми, особливо у малорозвинених, за низького рівня санітарних умов проживання населення загроза виникнення спалахів чуми існує завжди. Це підтверджують періодичні спалахи хвороби на території країн Центральної Африки та Південно – Східної Азії. В Україні природні вогнища чуми існують у південних та південно – східних регіонах(лісостепова, степова зона) і хоча захворюваність серед людей не визначалась з початку ХХ ст., їх наявність потребує інтенсивного контролю і нагляду з боку медичної служби. Крім того, у зв’язку з посиленням міграції населення не виключається можливість завезення хвороби з інших регіонів як нашими співгромадянами, так і нелегальними емігрантами з країн „третього світу”.

Серйозну небезпеку для людства становлять геморагічні гарячки – жовта геморагічна гарячка, геморагічні гарячки Ебола, Ласса, Марбург, летальність при яких сягає 50-90%. Усі вони викликаються вірусами, які мають свої ендемічні осередки. Ендемічними осередками жовтої гарячки є джунглі Південної Америки та екваторіальна частина Африки.

Екваторіальна Африка є ендемічним районом і для інших геморагічних гарячок – Ебола, Ласса, Марбург. Відкриті відносно недавно (гарячка Марбург – 1967 рік, , гарячка Ебола – 1976 рік, гарячка Ласса – 1969 рік), вони стали справжньою загрозою для життя людини. Їхня епідеміологія ще вивчена недостатньо, відсутнє ефективне лікування. Основним патогенетичним механізмом, який призводить до органних уражень, кровотеч та загибелі людей є некурабельний ДВЗ-синдром. Лише для жовтої геморагічної гарячки створена ефективна вакцина, закінчується процес створення вакцини проти гарячки Ебола. Поїздка до країни, в якій реєструються осередки жовтої гарячки, вимагає профілактичного щеплення.

З огляду на високий індекс контагіозності, який при гарячці Ебола сягає 95%, надзвичайно високу летальність та відсутність ефективного лікування, можливість легкого зараження людей повітряно-пиловим, контактним шляхами ці захворювання відносять до тих, що регламентуються міжнародним законодавством.

Що більшого поширення набуває гарячка Західного Нілу, збудник якої передається через укуси комара. Увага до нього привертається насамперед тому, що за своїм геномом та біологічними властивостями він близький до вірусу жовтої гарячки та все більше поширюється планетою. Спочатку це була Африка, далі багато країн Азії та Європи, тепер Росія, Румунія, у вигляді спалахів, реєструються випадки й в Україні.