2. Види та рівні адаптації особистості

Адаптація особистості як спосіб включення її в систем норм, соціальних і моральних цінностей нерозривно пов'язана з правовою культурою, з розумінням існуючих в суспільстві політичних, моральних, правових явищ, з засвоєнням приписів політичних, моральних і правових норм як власних життєвих установок.

Правова культура досягається шляхом організації та здійснення правового виховання, в якому соціально-психологічним процесам формування правових поглядів, ідей, переконань, почуттів, настроїв належить важлива роль. Правове виховання охоплює одночасно правова освіта і навчання, формування переконань, звичок правової поведінки та соціально-правової активності.

Досягнення відповідності потреб і спрямований особистості цілям і завданням суспільства обумовлює прогресивний характер соціальної адаптації. Головна її особливість полягає в тому, що взаємини індивіда і суспільства повинні носити характер усвідомленого та вільного підпорядкування особистості соціальним (правовим) нормам і цінностям. Отже, існує два види адаптації: соціальна та психологічна. Соціальна адаптація по суті означає встановлення нормальних, соціально корисних відносин, соціальну реабілітацію громадянина. Психологічна - це засвоєння суб'єктом стандартів поведінки і ціннісних орієнтації. Психологічна адаптація нерозривно пов'язана з соціальною адаптацією, яка одночасно є і умовою, і показником її успішності. Тому соціальну та психологічну адаптацію слід розглядати в їх нерозривній єдності. Проте можливі й такі ситуації, коли зазначені два види адаптації не поєднуються: людину добре прийняли в побутовому оточенні (сім'я, родичі, знайомі), але не беруть на роботу. Соціальна та психологічна адаптація в соціології і філософській літературі розглядається на різних рівнях:

I - товариства в цілому (в масштабі макросередовища);

II - соціальної групи (в масштабі мікросередовища);

III - індивіда (внутрішньоособистісна адаптація).

Висновок про існування адаптації особистості на рівні суспільства не отримав загального визнання серед фахівців. Швидше за все, має сенс говорити про адаптацію особистості в масштабі суспільства (макросередовища), людина може засвоїти і використовувати зразки та шаблони поведінки і діяльності, характерні для конкретної спільності (групи, найближчого соціального оточення), і в той же час не досягти органічної єдності з макросередовищем (суспільством), не інтегруватися з нею.

 Як приклад неадаптованості особистості на рівні суспільства, відчуженості та байдужості до соціальної стороні свого існування можна розглядати героя повісті А. Камю «Сторонній». Прикладом ж соціальної та психологічної адаптації особистості на рівні суспільства можуть служити життя і творчість Миколи Островського. Виділення соціальної та психологічної адаптації особистості на рівні соціальної групи (колективу - мікросередовища) є загальновизнаним. Адаптація особистості в соціальній групі є її самовизначення, забезпечення міцності «вростання» людини в дану групу (колектив). У процесі колективної діяльності і спілкування людина стверджує свою індивідуальність і разом з тим, певною мірою, інтегрується з групою. Однак при цьому конфлікт з суспільством не допускається, особа утримується від порушення правових норм хоча б під страхом покарання.

Неадаптованість особистості може привести до виникнення конфліктних ситуацій. У соціальній психології розглядаються наступні види конфліктних ситуацій:

1) протиріччя між уявленнями індивіда про життя і реальною дійсністю;

2) переоцінка своїх можливостей і недооцінка їх іншими людьми;

3) гостра необхідність вибору між двома чи кількома життєво важливими діями;

4) конфлікт, що виник на грунті невідповідності соціальних прагнень особистості і соціальних пере ¬ ний людей, думкою яких людина дорожить.

Соціальна неадекватність може бути результатом певного невідповідності рівня домагань як рівню об'єктивних можливостей групи (найближчого оточення), так і суб'єктивним даними, індивідуальним здібностям особистості.

Соціально-психологічним змістом соціальної адаптації є зближення цілей і ціннісних орієнтації середовища і входить в неї індивіда, засвоєння ним норм, традицій, усвідомлення соціального статусу і пов'язаного з ним рольової поведінки.

В залежності від того, як взаємодіє особистість із середовищем, розрізняють три типи адаптаційного процесу:

I - переважає активний вплив індивіда на соціальне середовище;

II - пасивне, конформне входження в групу;

III-активний вплив середовища на індивіда.