7.Етика управління

Етика управління вживається як визначення норм поведінки, сукупності моральних правил певної суспільної чи професійної групи з метою ефективного управління іншими.

Етика управління відбиває моральні аспекти сукуп­ності суспільних відносин та особливості їх прояву у процесі соціаль­ного управління. Етика управління відповідає на запитання, яким чином управлінські рішення і впливи та їхні можливі наслідки спів­відносяться з нормами і принципами моральної парадигми, прийнятої у даному суспільстві. Тому етика управління має на увазі розуміння того, за якими правилами будуються і повинні будуватися ділові та управлінські відносини, як має здійснюватись ділове спілкування та якою має бути поведінка учасників управлінських процесів. Саме етика управління аналізує місце і роль таких категорій, як добро і зло, справедливість і несправедливість, честь і гідність тощо у загальній структурі процесів управлінської діяльності.

8.Мораль управління

Мораль (добропорядність) - це не лише норми поведінки, а також моральні ставлення, що склалися в процесі життєдіяльності людей та добропорядки свідомість. Практична необхідність погодження трудової діяльності людини з діяльністю колективу з'явилась вже на зорі розвитку суспільства. Із історії відомо, як виробничі потреби роду та племені вели до формування морального ставлення, норм поведінки. Для людини, що вступає у стосунки з іншими людьми, норми виступають як належне правило, у відповідності з яким він повинен діяти. Для суспільства моральні норми є виявом ставлення, що складаються з діями, згідно його інтересам. Сутність моральних ставлень не зводиться лише до дотримання людиною загальних інтересів, а складається з поєднання особистих та суспільних інтересів. Суспільство склало цілу систему правил, що призначені регулювати свої відносини з особистістю.

Необхідна сторона моральних стосунків – добропорядна свідомість – погляди та уявлення щодо належної поведінки, правила такої поведінки.

Соціально-психологічні аспекти управління пов'язані з пробле­мами морального аспекту сутності управління. До них мож­на віднести питання можливості зловживання керівниками службовим становищем, питання мораль­ної культури та відповідальності керівника, питання моральності управління тощо.

Ставлення керівника до дотримання моральних норм визначає дві найбільш поширені позиції. Перша полягає у необхідності безумовної відповідності будь-яких діянь, рішень і вчинків керівника та його поведінки і стилю спілкування з людьми нормам і принципам прийнятої у даному суспільстві моральної парадигми. Взагалі, аморальна людина в принципі не може і не повинна бути керівником. Тому сьогодні в більшості демократичних країн активно розвиваються нау­кові напрями і практична діяльність з впровадження етики менедж­менту і бізнесу.

Друга позиція, лінія якої генетично походить з системи філософ­ських поглядів Н. Макіавеллі та Ф. Ніцше, значною мірою нехтує "ста­рими" моральними цінностями. "Воля до влади" виступає у її прихиль­ників основним онтологічним поняттям, смисл якого полягає у тому, що ця воля є виявом конкретної індивідуальної волі людини. Ніцше вважав волю навіть первинною відносно свідомості і мислення людини і безпосе­редньо пов'язував її з людською діяльністю. Він висунув ідею "Надлюдини", що базується на концепції зрос­тання волі до влади і подолання всіх негативних, на думку філософа, якостей людини. Ціннісна орієнтація „Надлюдини" має полягати у абсолютній її здатності до докорінної переоцінки цінностей, у духовній творчості, у повній концентрації волі до влади, у надіндивідуалізмі.