5.Принципи логіки управління

Логіка управління диктує і пояснює внутрішню структуру процесів управління, роль окремих його компо­нентів, характер поведінки людей в процесі управління. Логікою управ­ління зумовлюються взаємозв'язок, взаємозалежність і послідовність етапів і функцій управління, закономірності вибору різних методів, засобів і технологій здійснення управлінської діяльності, необхідних для того, щоб забезпечити належну її ефективність. Саме логіка управління безпосередньо пов'язує обрані цілі людей чи організацій, стратегію до­сягнення цих цілей, зміст і характер діяльності, спрямованої на її реалізацію, та очікувані результати.

Механізм дії принципів логіки управління:

1-принципи логіки управління

2-цілі управління

3-цілі системи.

Сформульовано дві відносно автономних сукупності прин­ципів логіки управління.

Од­на із су­купностей принци­пів логіки управлін­ня носить світо­глядний характер і стосується най­більш загальних за­кономірностей уп­равління як специ­фічної функції соціальних систем та однієї з визначальних умов їх функціонування. Це принципи загальної логіки управління.

Друга сукупність принципів за своїм характером визначає логіку раціональної організації і практичного здійснення управлінської діяльності і може розглядатись як сукупність принципів прикладної логіки управління.

Принципи загальної логіки управлін­ня можна звес­ти до таких основних положень:

1. в процесі цілепокладення для здійснення управління функціонуванням і розвитком соціальної системи необхідно виходити із закономірностей її самоорганізації з тим, щоб визначені цілі відповідали, а не суперечили, природному перебігу процесів в ній.

2. система цілей управління не повинна бути внутрішньо суперечливою. Це зовсім не означає відсутності в ній цілком природних діалектичних супереч­ностей, наприклад між прагненнями збереження стабільності з одного боку, а з іншого боку - розвитку системи, яка й виступає основною передумовою самої можливості цього розвитку та його рушійною силою.

3. несуперечливою повинна бути й сукуп­ність цілей самої соціальної системи. Адже управління завжди спря­моване на досягнення її цілей.

4. цілі управління не повинні бути прямо проти­лежними цілям самої соціальної системи, хоча й не завжди можуть збігатися з ними.

5. ха­рактер управлін­ня, його зміст та застосовувані за­соби і технології управління не по­винні порушувати вимог, що випливають із закономірностей самоорганізації систем.

Послідовне дотримання цих принципів саме і сприятиме успішному досягненню визначених цілей управління.

6.Аксіологія управління

Аксіологія управління – складова загального вчення про при­роду цінностей та взаємовідношення між ними, вона досліджує властивості предметів і явищ, які стають метою діяльності та управління нею і здатні задовольняти потреби й інтереси людини і суспільства в цілому. У цьому розумінні аксіологія управління відповідає на запитання, чи не суперечить те чи інше управ­лінське рішення, той чи інший управлінський вплив ціннісним нормам і уявленням суспільства. Мета аксіології управління полягає у з'ясуванні природи і джерел ціннісних основ самого управління та у дослідженні характеру залежності процесів соціального управління від системи смисложиттєвих цінностей та ідеалів, притаманних цьому соціуму. Цінність відповідає на питання, яким щось повинно бути. Джерелом цінностей є бажання і задоволення, інтереси, цінності є прихованими веліннями або командами, джерелом цінностей є почуття.