18.Економічна сфера суспільства

Філософія розглядає економіку як науку, що вивчає засоби ведення господарства, як сукупність галузей господарства, методів і процесів, що використовуються людьми для забезпечення життєдіяльності, як система економічних відносин, що склалися між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, спрямованих на економічне зростання в умовах обмежених ресурсів.

Людина щоб жити, отримати потрібні матеріальні блага - їжу, одяг, житло, займається інтелектуальною працею, перетворюючи речовини природи для задоволення своїх потреб. Перетворення природи стає процесом виробництва, який характеризується технічним прогресом, сприяє соціальному і духовному удосконаленню людини і суспільства, забезпечує поступальний розвиток суспільства.

Соціальних прогрес забезпечується спонукальними імпульсами і рушійними силами - потребами, інтересами та змагальностями . Потреби визначаються класифікацією Маслоу – фізіологічні, духовні, потреби в безпеці людей, визнанні, самореалізації. З розвитком виробництва потреби постійно зростають. Різноманітність потреб їх зростання відображується у загальному економічному законі підвищення потреб.

Прагнення задовольнити економічні потреби породжують у людей різноманітні інтереси. Система економічних інтересів зводиться до тріади суспільні, колективні, особисті. Сукупність інтересів перебуває і складній субординації, у суперечливій єдності, постійно змінюється і розширюється.

В умовах ринкової економіки, ієрархія інтересів будується на відповідних засадах. Пріоритети мають інтереси індивідуальні, а відносини між центральною владою і регіонами не містять диктату центра. Регіональне і місцеве самоврядування має значну самостійність та ініціативу в господарській діяльності, можливості в реалізації своїх інтересів. Держава в ринковій економіці зобов’язана виступати арбітром, що утримує протиборство соціальних спільнот у цивілізованих межах, і забезпечує певний баланс їх інтересів.

19.Політична сфера суспільства.

Політична сфера суспільства – специфічна сфера суспільства, одна з найважливіших сторін буття. Це сфера сукупної діяльності індивідів, соціальних спільнот, верств, груп, класів, політичних партій та інших, за допомогою якої формується, функціонує і здійснює перетворення політична система суспільства з метою організації та використання політичної влади, для реалізації інтересів соціальних спільнот і суспільства. Сфера політики охоплює питання: державний устрій, управління країною, керівництво класами, партійною боротьбою, виражає докорінні інтереси соціальних спільнот.

Політика – сфера діяльності, поєднана з відносинами між класами, націями та іншими соціальними спільнотами, ядром яких виступає проблема завоювання, утримання та використання державної влади.

Політична система – складна розгалужена сукупність різних політичних інститутів, соціально-політичних спільнот, форм взаємодії та взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада, регулюються взаємовідносини соціальних спільнот, верств, класів, націй, держав і забезпечується існування суспільства. Політична система бере активну участь у вирішенні загально-соціальних завдань: інтеграція суспільства, розподіл матеріальних і духовних цінностей, здійснює монополію на примус і використання соціального апарату.

Для дослідження політичної системи використовуються системний і структурно-функціональні підходи.

Системний аналіз дає змогу встановити, що будь-яка системи, в тому числі політична визначається тим, що по-перше, поділяється на багато окремих компонентів, ланки, сфери, по-друге, елементи, ланки, сфери становлять єдине ціле, по-третє, система має межі, кордони.

Девід Істон запропонував модель політичної системи: вхід, конверсія (перетворення) і вихід. На вході політичної системи зосереджуються запити і потреби, тобто вимого громадян суспільства, а на виході – конкретні політичні дії та рішення, що мають статус обов’язковості. У моделі політичної системи Девіда Істона способами реагування на навколишнє середовище виступають вихідні фактори – рішення, дії, та ін., впливаючи побічно на саме навколишнє середовище, видозмінюючи вхідні фактори: запити, потреби, вимоги, та ін.

Структурно-функціональний аналіз дає змогу розглядати політику як деяку цілісність, систему, що має складну структуру, кожний елемент якої має певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення відповідних потреб системи. Суть структурно-функціонального підходу полягає в виділенні елементів соціальної взаємодії, що належить досліджувати і визначені їх місця і значення функції.

У визначені політичної системи виділяється два підходи: теоретичний і реально-функціональний. Якщо теоретичний підхід визначає політичну як теоретичний, ідеальний компонент політичної сфери суспільства, то реально-функціональний підхід визначає політичну систему як реальний складний механізм формування і функціонування владних відносин у суспільстві.