1.Філософія управління

Філософія управління як тип інтелектуальної діяльності зародилася в Греції в кінці VII в. до н.е. Філософія управління – це частина загальної філософії, одна з її галузей. Власне, філософія управління – це не тільки наука. Це знання, що допускає невизначеність, неоднозначність, послідовне обмеження, подолання і сприймане як необхідна приналежність буття взагалі.

Під філософією управління можна розуміти узагальнену систему теоретичних поглядів, аргументованих уявлень та фундаментальних ідей, які обґрунтовують цілі та зміст управлінської діяльності в єдиному контексті процесів культурно-історичного, матеріального і духовного розвитку сус­пільства та окремих його підсистем.

Мета філософії управління – знаходити внутрішні взаємодії суб'єктів і об'єктів управління, тобто знайти реальні значення зміни стану об'єкту від цільової дії суб'єкта управління.

Під предметом філософії управління ми вважатимемо виявлення сутності управління, дослідження природи та джерел ге­незису і розвитку цього складного соціального феномену, аналіз його загальної структури та притаманних йому діалектичних супереч­ностей. Таким чином, у загальному плані філософія управління вив­чає методологічні та світоглядні засади організаційних процесів у суспільстві та відносин між; людьми, які виникають при здійсненні цих процесів і випливають з результатів їхньої реалізації.

Завдання філософії управління полягає у:

по-перше, у дослідженні природи, сутності і найбільш загальних закономірностей самого управління як специ­фічного суспільного феномену.

По-друге, філософія управління має визначати світоглядні, духов­ні, морально-етичні й ціннісні аспекти соціального управління, його роль і значення у соціальному прогресі та культурному розвитку.

По-третє, філософія управління призначена бути теоретичною основою формування методології управлінської діяльності та основ­них принципів ефективного її здійснення.

Нарешті, по-четверте, на філософію управління покладаються завдання визначення магістральних шляхів і тенденцій розвитку характеру і методів соціального управління в залежності від логіки суспільного розвитку, науково-технічного і соціального прогресу.

2. Онтологія управління

Онтологія, як філософія буття, виступає системою загальних понять буття, і відповідає на запитання «що взагалі являє собою явище управління», «на якому метафізичному базисі ґрунтується», «в чому полягає його необхідність та роль у забезпеченні буття і життєдіяльності конкретної людини як суспільної істоти, у забезпеченні функціонування різних спільнот та суспільства в цілому як основної форми існування й діяльності людей», «якою є природа соціального управління».

Онтологія управління в класичній античній філософії базується на раціональному управлінні на основі знань і досвіду. Досліджуючи буття, Сократ вказав на спосіб його осягнення через внутрішню сутність людини, не зважаючи на зовнішнє. Заслугою філософа є розгляд онтологічної проблеми не у космологічному напрямі, а у антропологічному, спрямованому не на світ і його будову, а на людину і її життя. Певною мірою відійшовши від космологічного уявлення, Платон накладає власне розуміння онтології, не роз’єднуючи при цьому мислення й буття. Вчення філософа ґрунтується на етичних та гносеологічних принципах, що, ймовірно, мають постійну й незмінну основу. Спільною рисою філософії управління Сократа, Платона, й Геракліта, очевидно, є панування постійного над змінним у межах єдиного. При цьому управлінець має діяти у згоді з вищим законом (логосу), яким керує наука. У свою чергу наукою наук Платон називає розсудливість, «управляючи при цьому наукою про благо, вона приносить нам користь».