2 Роль державного бюджету в національній економіці

Основною ланкою фінансової системи є державний бюджет.

Бюджет – це централізований фонд грошових ресурсів, які використовуються органами державної влади для забезпечення різних функцій держави.

Бюджет державний – річний план державних витрат і джерел їх фінансового забезпечення.

Бюджетне планування – науково-обґрунтований процес визначення джерел формування і напрямів використання бюджетних коштів.

Державний бюджет виконує такі функції:

- розподільна функція, яка передбачає концепцію формування грошових коштів у державі через різноманітні канали надходжень і їх використання для виконання державних функцій, як-от: проведення активної соціальної політики; стимулювання економічного зростання; регулювання сукупного попиту;

- контрольна функція, що знаходить своє відображення у проведенні контролюючих заходів за процесом формування і використання грошових коштів у різних структурних ланках національної економіки.

Можливі три варіанти співвідношення доходів і видатків бюджету: баланс – рівність доходів і видатків; дефіцит – перевищення видатків над доходами; профіцит – перевищення доходів над видатками. У випадку недостатньої обґрунтованості бюджетних показників і неможливості усунення диспропорцій застосовується секвестр видатків бюджету, тобто їх пропорційне скорочення. В умовах великого дефіциту виникає загроза стабільності грошової системи і розвитку інфляційних процесів. Якщо розміри його надмірні і фінансуються в повному обсязі за рахунок зовнішніх і внутрішніх запозичень, то при регулярному повторенні неминуче порушення механізму грошового обігу, а саме зростання інфляції і загроза дефолту – оголошення держави неплатоспроможною по зовнішніх або внутрішніх боргах, або по тим і іншим.

На конкретні цілі, закладені у державних економічних програмах

Рисунок 1.12 – Види видатків державного бюджету на потреби розвитку національної економіки

Фіскальна політика – політика уряду в області оподаткування, державних витрат, державного бюджету, спрямована на забезпечення зайнятості і запобігання інфляційних процесів.

Рекомендовані МВФ показники граничної частки бюджетного дефіциту (ЄС – 3 % ВВП) і державного боргу (ЄС – 60 % ВВП) розроблені перш за все для розвинених країн.

При утворенні дефіциту державного бюджету виникають проблеми його покриття з мінімальними втратами для економіки. Існують наступні заходи його подолання.

1. Скорочення витрат держбюджету. Це не завжди можливо здійснити, тому що зменшення, наприклад, дотацій може підсилити спад в економіці, а скорочення соціальних програм провокує соціальну напруженість і веде до зменшення сукупного попиту, що, у свою чергу, знижує стимули виробництва.

2. Збільшення податкового тягаря. Даний шлях призводить до зменшення інвестицій і споживання. Це також знижує можливості зростання ВНП, оскільки звужує ємність ринку.

3. Перетворення дефіциту бюджету в державний борг. Це відбувається за рахунок: звернення держави за кредитом до національних банків; перетворення кредиту в зовнішній борг при одержанні його від іноземних держав; випуск державних цінних паперів – облігацій.

4. Виплата державного боргу за рахунок збільшення пропозиції грошей на основі їх емісії. Це найнебезпечніший шлях погашення бюджетного дефіциту, тому що веде до лавиноподібного зростання інфляції. До такого способу покриття бюджетного дефіциту держави звертаються у випадку неможливості або невміння використовувати інші методи. Фактично, це спосіб відмови від частини боргу, оскільки його виплата відбувається знеціненими грошима.

5. Продаж (приватизація) об'єктів державної власності. Таке залучення ресурсів не припускає повернення коштів позичальникам, як у випадках розміщення державних боргових зобов'язань. Тому фінансування бюджету шляхом використання приватизаційного ресурсу не спричиняє збільшення державного боргу, однак повинно носити цільовий характер.

Рисунок 1.13 – Негативні економічні наслідки зростання державного боргу

Профіцит бюджету також не можна однозначно розглядати як тільки позитивне явище. Профіцит свідчить про надмірність грошової маси в національній економіці, про нездатність держави направити грошові потоки на розвиток економіки без одночасної загрози зростання інфляції. Скорочення профіциту можна досягти за допомогою наступних заходів.

1. Виплата державою попередніх власних боргів, як внутрішніх, так і зовнішніх.

2. Надання кредитів іншим державам.

3. Поповнення внутрішніх золотовалютних резервів Центральним банком країни.

4. Придбання цінних паперів провідних світових фінансово-кредитних компаній, що мають більшу фінансову стабільність або гарантії з боку держави.

5. Фінансування стратегічних довгострокових національних проектів, що вимагають більших фінансових витрат.

Існують різноманітні концептуальні підходи до проблеми регулювання держбюджету. Спочатку загальновизнаним вважався щорічно збалансований бюджет. У капіталістичній системі він застосовувався до 30-х років ХХ-го ст. Такий підхід до ліквідації бюджетного дефіциту має істотні недоліки, особливо, якщо економіка перебуває в стадії спаду. Методи, які використовуються для досягнення поставлених цілей, приводять до нових проблем. В умовах тривалого періоду безробіття і падіння доходів податкові надходження скорочуються. Уряд, прагнучи збалансувати бюджет, може збільшити податкові ставки, скоротити державні витрати або поєднати ці заходи. У результаті сукупний попит ще більше зменшується. В умовах надлишкового попиту щорічно збалансований бюджет також не носить стабілізаційного, антиінфляційного характеру. Більш того, він ще більше підсилює коливання економічного циклу.

Концепція циклічного балансування бюджету базується на тому, що при формуванні держбюджету враховується циклічність розвитку національної економіки. У періоди економічної кризи суть такої політики буде полягати в зменшенні податків і збільшенні видатків бюджету, що створить бюджетний дефіцит, для покриття якого допускається можливість залучення позик. Такі дії держави необхідні для стабілізації економічної кон'юнктури, а також для збільшення попиту на товари і послуги. У період економічного зростання дії уряду передбачають підняття ставок оподаткування, що дозволить погасити існуючу заборгованість і тим самим сформувати збалансований держбюджет.

При використанні такої бюджетної концепції уряду не завжди вдається виділити фазу економічного циклу, у якій на даний момент перебуває національна економіка (використовується в таких країнах, як Китай, Росія, Україна). Недолік цієї концепції полягає в тому, що якщо підйоми і спади в економіці не збігаються по тривалості, то створене позитивне сальдо в період підйому не компенсує високі державні витрати періоду спаду.

Концепція автоматичної стабілізації бюджету схожа на попередню і відрізняється лише тим, що намагається врахувати вплив на економічну ситуацію різних політичних факторів. Оскільки підвищення податкових ставок негативно позначиться на політичному рейтингу правлячої партії, то для балансування державного бюджету уряд використовує убудовані автоматичні стабілізатори (податки, трансферти, дотації, субсидії, субвенції), які в періоди економічної кризи збільшують витрати на соціальну сферу, пом'якшуючи тим самим кризу. Однак, у періоди економічного зростання автоматичні стабілізатори сприяють збільшенню доходів держави за рахунок податків. Особливо важливим при застосуванні такої бюджетної політики є те, щоб за своєї тривалості період економічного росту перевищував період економічної кризи, що, у свою чергу, надавало б можливості досягти баланс між доходами і витратами держбюджету. У противному разі це може створити ситуацію, за якою буде постійно збільшуватися державна заборгованість (Австралія, Канада, Німеччина).

Концепція компенсаційного бюджету припускає постійні залучення позик і їх використання в якості одного з основних джерел фінансування видатків держбюджету. Її застосування доцільно в розвинених країнах, населення яких відрізняється великою схильністю до заощаджень. Високий рівень приватних заощаджень приводить до скорочення приватних інвестицій в економіку, що сприяє її стагнації, а це, у свою чергу, змушує державу самостійно пожвавлювати національну економіку за рахунок коштів, запозичених на фінансовому ринку (Греція, Іспанія, Італія, США, Японія).

Отже, державний кредит допомагає державі перекривати розриви, що утворюються між приватними заощадженнями і приватними інвестиціями. Однак при використанні цієї концепції завжди буде існувати ймовірність досягнення критичної величини державної заборгованості, при якій державний борг стане загрозливим для національної економіки.

Концепція функціональних фінансів. У цьому випадку фінансова політика спрямована на збільшення доходів держбюджету шляхом реалізації заходів, орієнтованих на оздоровлення економіки. Проблема збалансованості бюджету не розглядається як першочергова. На перший план висувається проблема розвитку виробництва і досягнення повної зайнятості. У короткостроковому періоді бюджетний дефіцит і інфляція можуть навіть зрости, однак по мірі стабілізації національної економіки податкові надходження забезпечать ліквідацію бюджетного дефіциту.

Прихильники теорії функціональних фінансів основну мету державної економічної політики вбачають у неінфляційному забезпеченні повної зайнятості. На їх думку, до більш важливих завдань відноситься забезпечення розвитку національної економіки, а не балансування бюджету. Нагромадження значних боргів являє собою менш серйозний ризик, ніж зростання інфляції і безробіття. У сфері кредитної політики в періоди економічного спаду держава повинна збільшувати кредитування корпорацій і домогосподарств, а також підтримувати низькі кредитні ставки, тоді як в умовах пожвавлення в економіці – розширювати державні запозичення і тим самим скорочувати інфляцію і уповільнення темпів економічного зростання.