4 Класифікація моделей національної економіки

Американська (ліберальна) модель національної економіка побудована на системі всебічного заохочення підприємницької активності. Ця модель орієнтована на досягнення особистого успіху "економічної людини". В основі такої моделі лежать принципи монетаризму. Ліберальна модель орієнтується на сильного виробника, що не має потреби в протекціоністських заходах. Зниження рівня фінансування соціальних урядових програм визнається обов'язковою умовою оздоровлення економіки, оскільки дозволяє перешкодити утриманству громадян і активізує стимули їх ділової активності. При ефективному ринку працююча людина здатна сама заробляти і вирішувати власні проблеми, не вдаючись до допомоги держави. Малозабезпеченим групам населення створюється прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомоги. Однак проблема вирівнювання доходів не ставиться.

У такій моделі істотну роль відіграє центральний банк країни, здійснюючи ефективну кредитно-грошову політику. Саме він, а не держава, є головним макроекономічним координатором. Регулювання реального сектора в ліберальній моделі здійснюється шляхом впливу центрального банка на фінансові ринки, на пропозицію грошової маси, забезпечення низького рівня інфляції.

Японська модель національної економіки не укладається в рамки тільки ринкової або планової економічної системи. Винятковість японської економічної моделі полягає, насамперед, у тім, що для її реалізації і великої віддачі були задіяні всі рушійні важелі, які в сукупності працювали на досягнення однієї мети. Найголовнішим з них за значенням є широка реалізація людського потенціалу, і, в першу чергу, інтелектуального, як найбільш мобільного, капіталу, що особливо актуально для сучасної ринкової кон'юнктури. Особливістю національної економіки Японії є і те, що основою її ринкового господарства виступають державно-корпоративні структури. Незважаючи на невелику питому вагу державної власності, сучасна японська економіка відрізняється – на тлі західноєвропейської і економіки США – значно більшою роллю державної участі. У Японії сформувалася система взаємодії державних органів і провідних вітчизняних корпорацій, що сприяє реалізації стратегічних цілей національної економіки. Японській моделі властиве стимулювання високої конкурентоспроможності національної продукції на світовому ринку через активну підтримку перспективних галузей.

До факторів зростання національної економіки Японії можна віднести:

- висока професійність уряду, низький рівень державних видатків, безпосередній зв'язок фахівців галузевих міністерств і відомств із підприємствами, завдяки чому використовувався механізм державного втручання в діяльність мікроструктур;

- відсутність корупції у вищих ешелонах влади, її звітність перед суспільством (всі інвестиційні видатки, досягнуті успіхи або невдачі заносилися в так звану "Білу книгу", і ця інформація систематично оприлюднювалася);

- розширення виробництва матеріальних благ у системі середнього і малого бізнесу;

- формування потужного внутрішнього сукупного попиту на вітчизняну продукцію;

- всебічний контроль державою кредитно-фінансової сфери;

- акумуляція потужного суспільного фонду заощадження в ощадних і страхових установах;

- орієнтація на експорт, що вимагало створення наукомістких робочих місць із метою використання інтелектуального потенціалу у виготовленні високоякісної продукції;

- оригінальна система оплати праці, в основі якої лежить колективна відповідальність за вироблені результати. Тобто принципи колективізму є фундаментом для створення особистої, чисто японської національної моделі організації виробничих процесів, що у сполученні з інноваційним менеджментом сприяє досягненню високої якості продукції.

Рисунок 1.10 – Чинники, що обумовлюють підсилення ролі держави в національній економіці

Своїми досягненнями Японія зобов'язана раціональному синтезу державного регулювання ринкових відносин і психологічному підйому нації, що стало можливим у результаті збігу суспільних і особистих інтересів всіх членів соціуму.

Шведська модель національної економіки відрізняється сильною соціальною політикою уряду, спрямованою на скорочення майнової нерівності шляхом перерозподілу доходів на користь найменш забезпечених верств населення. Держава вирішує проблеми забезпечення високого рівня життя населення, а виробництвом займаються приватні підприємства. Не втручаючись у справи фірм, держава активно діє на ринку праці, у соціальній сфері за принципом: виробництво приватне, а соціальний розвиток для всіх. У країні високий рівень зайнятості населення, видатки бюджету становлять від 50 до 60 % ВВП (інвестиції, охорона здоров'я, пенсійний фонд, соціальне страхування).

В основі шведської моделі "демократичного соціалізму" лежить соціалізація сфери розподілу національного доходу шляхом більш активного і масштабного, ніж в інших розвинених країнах, використання податково-трансфертного механізму. Високий податок на прибуток дозволив державі повністю забезпечити безкоштовну вищу освіту, безкоштовну охорону здоров'я. Держава надає громадянам безкоштовне комфортабельне житло або повністю покриває орендну плату і дотує широке коло споживчих товарів, забезпечуючи їх доступність для родин з обмеженими доходами.

Соціалізація сфери розподілу привела до двох головних результатів. По-перше, зменшилася соціальна диференціація населення внаслідок перерозподілу первинних доходів. По-друге, привела до зниження ролі заробітної плати і, відповідно, ринку праці в життєзабезпеченні родин. Проте, в останні роки виявилися недоліки цієї моделі:

- значна частина працівників орієнтується на соціальні трансферти і безкоштовні послуги, дестимулюючу роль відіграють високі допомоги;

- висококваліфіковані фахівці, бажаючи одержати доступ до нових, нестандартних товарів і послуг підвищеної якості, що не входять у широке, але все-таки обмежене коло товарів і послуг, що дотуються державою, змушені продавати свою робочу силу за рубежем за ринковою ціною, тобто відбувається витік мозків і робочих рук;

- прагнучи знизити податки, а також відрахування в різні фонди (пенсійний, соціального і медичного страхування), великі корпорації стали переводити свої активи в зарубіжні філії, що помітно знижує конкурентоспроможність шведської економіки;

- масовий притік іммігрантів, що одержують права громадянства, викликає невдоволення значної частини населення.

Європейська модель національної економіки заснована на активній ролі держави в її регулюванні, управлінні стратегічним розвитком. Держава активно впливає на ціни, мита, технічні норми, висуваючи ринку обмеження тільки там, де можливі негативні процеси.

Система управління національною економікою полягає в активному використанні ринкових регуляторів, насамперед, конкуренції, і створенні на державному рівні системи однакового соціального захисту громадян.

Європейські національні економіки країн характеризуються відносно високою частиною державного сектора. Участь держави у виробництві поєднується з участю в процесах націоналізації і приватизації. Держава, по-перше, бере на себе реструктуризацію приватизованого підприємства, його підготовку для ринку акціонерного капіталу; по-друге, зберігається високий ступінь контролю держави над приватизованими підприємствами.

Виокремлення моделей національних економік, визначення їх характерних особливостей поступово ускладнюється, адже країни інтегруються в регіональні утворення, в світову економіку, що в кінцевому підсумку обумовлює формування в різних країнах подібних або близьких економічних систем.