2 Державна регіональна політика, механізм її реалізації в Україні

Регіональна політика держави будується відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 р.; Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" вiд 08.09.2005 р.; Указу Президента України "Про концепцію державної регіональної політики" від 25.05.2001 р.; Постанови Кабінету Міністрів України "Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року" від 21.07.2006 р.

Державна регіональна політика здійснюється відповідно до наступних принципів.

1. Дотримання пріоритетів загальнодержавного значення.

2. Врахування вимог економічної безпеки в процесі реформування структури господарських комплексів регіонів і розміщення нових підприємств.

3. Органічна єдність розвитку продуктивних сил регіону і завдань соціально-економічного розвитку країни.

4. Підвищення економічної самостійності регіонів шляхом чіткого розмежування повноважень з центром.

В Україні суб'єктами державної регіональної політики є:

- центральні органи державної виконавчої влади;

- місцеві ради народних депутатів;

- місцеве самоврядування, представницькі громадські організації, союзи регіонів, територіальна громада.

Рисунок 3.23 – Суб'єкти і об’єкти державної регіональної політики в Україні

Місцеве самоврядування – це гарантоване державою право і реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів чи посадових осіб місцевої влади вирішувати питання місцевого значення в межах чинного законодавства України.

Місцеве самоврядування здійснюється за наступними принципами:

• народовладдя;

• законність;

• гласність;

• колегіальність;

• об'єднання місцевих і державних інтересів;

• виборність;

• правова, організаційна і матеріально-фінансова самостійність в межах повноважень, визначених законодавством;

• підзвітність і відповідальність перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб;

• державна підтримка і гарантії місцевого самоврядування;

• судовий захист прав місцевого самоврядування.

Рисунок 3.24 – Принципи державної регіональної економічної політики

Регіональна політика здійснюється за наступними напрямами.

1. Програмування і прогнозування розвитку регіонів. Обов'язковими елементами регіональних програм і прогнозів розвитку регіонів є аналіз їхнього соціально-економічного стану; основні напрями структурної перебудови; цільові орієнтири в соціальній, економічній, природоохоронній сферах; визначення методів і етапів реалізації програм.

Рисунок 3.25 – Цілі розробки державних регіональних програм

2. Територіальне регулювання розвитку регіонів потребує типологізації регіонів на макро- і мікрорівні, яка здійснюється за наступними параметрами:

- географічне положення;

- кліматичні умови;

- наявність природних ресурсів;

- рівень економічного і соціального розвитку;

- структура господарства;

- рівень розвитку виробничої і соціальної інфраструктури;

- рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

3. Необхідною умовою найбільш повного використання потенціалу українських регіонів є зміна парадигми управління регіональним розвитком і перехід від традиційної аксіоматики (системи устояних аксіом) компенсаційних механізмів реалізації регіональної політики до ринкових і стимулюючих методів управління на основі посилення внутрішньодержавної інтеграційної взаємодії регіональних економік з метою зросту національної економіки в цілому. Досягнення даних завдань повинно підсилюватися відповідними методами і інструментами економічної і бюджетної політики.

Економічна політика полягає в забезпеченні регіонів можливістю для самостійного розвитку на умовах самофінансування і самозабезпечення. До економічних регуляторів належать бюджетна політика, податкова політика (місцеві податки, пільги і об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти і ліцензії, дотації і субсидії, державні закупівлі.

4. Державна регіональна політика передбачає реалізацію дій, пов’язаних з соціальними проблемами регіону. Такими діями держави можуть бути:

- встановлення державного і громадського контролю над місцевими органами влади за виконанням ними соціальних програм, ефективним використанням передбачених для цього фінансових ресурсів;

Зосередження виплат усіх видів соціальної допомоги у територіальних громадах за місцем проживання

Рисунок 3.26 – Соціальний напрямок регіональної політики

- контроль за забезпеченням необхідних умов життєдіяльності населення;

- надання можливостей формування самостійної соціальної бази регіонів;

- зосередження виплат всіх видів соціальної допомоги в територіальних громадах за місцем проживання;

- реалізація конституційних прав всіх громадян незалежно від їх місця проживання.

5. Екологічні дії держави, як складові механізму реалізації регіональної політики, включають:

- формування територіальних засад сталого розвитку і систем екологічної безпеки;

- збалансування бюджетних витрат, пов'язаних з охороною природи на загальнодержавному і місцевому рівнях;

- оптимізація співіснування і функціонування природних екосистем і господарського комплексу регіонів.

6. Зовнішньоекономічні дії держави спрямовані на створення вільних економічних зон для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, нарощування експортного потенціалу окремих регіонів, які вимагають прискореного розвитку.

7. Дії держави щодо науково-технологічного розвитку спрямовані на визначення пріоритетів вдосконалення і розвитку інвестиційної й інноваційної діяльності в регіоні і базуються на попередньому вивченні і аналізі науково-технічного комплексу регіону.

Виходячи з того, що фактори виробництва постійно оновлюються, допускається, що такі явища, як розбіжності в розвитку економіки регіонів, міжрегіональному поділу праці, регіональній політиці, є ознаками трансформаційного розвитку економіки України. Через це потрібно враховувати нові чинники, що зумовлюють необхідність оновлення підходів до регіональної політики держави:

Рисунок 3.27 – Державна регіональна економічна політика

- зростають розбіжності між регіонами, оскільки існують "ножиці цін" між продукцією добувної промисловості, енергетики, сільського господарства, продукцією обробної промисловості, сфери послуг, тому варто поступово переглядати цінову політику і приймати відповідні рішення щодо розміщення виробництва;

- існує зв'язок між незбалансованим розвитком регіонів і координацією їх розвитку. На основі такого зв'язку можливе врегулювання незбалансованості шляхом скоординованого використання переваг кожного з них, зокрема, більш повного залучення найефективніших факторів виробництва, заохочення нарощування наявних переваг. Уникаючи в регіонах "сліпого" дублювання виробництва, вибирати кожним з них найбільш оптимальний набір подібних факторів, створюючи таким чином власний шлях розвитку;

- існує зв'язок між ростом розбіжностей у розвитку регіонів зі структурою власного виробництва;

- чинником розбіжностей у регіональному розвитку можуть бути обсяги централізованих капіталовкладень, механічно розподілених між окремими регіонами. Ефективність використання виділених коштів може забезпечити більш вільне міжрегіональне переміщення факторів виробництва і рівність доступу до них;

- підвищення якості робочої сили вигідно для регіонів і опосередковано впливає на їх розвиток. Переміщення робочої сили між регіонами має неоднозначну оцінку. Так, для окремого регіону воно має як позитивні (ослаблення тиску надлишкової робочої сили на ринок праці регіону), так і негативні наслідки (періодичне виникнення в регіоні дефіциту робітників певної кваліфікації, вивіз заощаджень, міграція робочої сили з певними трудовими навичками і технологічним досвідом за межі регіону).