2 Економічне стимулювання раціонального природокористування в національній економіці

1. Кадастр – реєстр, що містить відомості про оцінку і середню доходність об’єктів (землі, будівель), які використовуються для обчислення відповідних реальних податків.

Державні кадастри природних ресурсів і об'єктів – являють собою зведення економічних, екологічних, організаційних і технічних показників, що характеризують якість і кількість природного ресурсу, склад і категорії користувачів. На основі кадастрів проводиться основна оцінка природного ресурсу, визначається його ринкова ціна, система заходів по відновленню порушеного стану природи. Також інформація, що міститься в кадастрах, є основою для ухвалення рішень про надання природного ресурсу в користування. Кадастри укладаються по окремим видам природних ресурсів і по територіям.

2. Фінансове забезпечення виконання природоохоронних програм. Воно здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, власних коштів підприємств, установ, організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, фондів екологічного страхування, кредитів банків, добровільних внесків населення, інших джерел.

Рисунок 3.17 – Джерела фінансування заходів з охорони навколишнього середовища

3. Оподаткування в сфері природокористування. Воно спрямовано на компенсацію шкоди, що завдається природному середовищу, здоров'ю людини, матеріальним цінностям. Встановлена плата стягується за рахунок прибутку підприємства, що забруднює навколишнє середовище, і стимулює скорочення викиду шкідливих речовин.

4. Планування природокористування і охорони навколишнього середовища. Планування включає заходи щодо охорони навколишнього середовища і природокористування в складі екологічних програм, розроблених на основі комплексного аналізу найважливіших факторів, а саме: демографічна ситуація, науково-технічний потенціал, соціальна структура, стан природних ресурсів і перспективи їх зміни з урахуванням природно-ресурсного потенціалу окремих регіонів.

Рисунок 3.18 – Екологічні фонди: джерела формування і статті витрачання

5. Екологічне страхування – це страхування відповідальності об'єктів потенційних винуватців на випадок аварійного, ненавмисного забруднення середовища, і страхування власних збитків, які виникають у джерел такого забруднення. Ціль екологічного страхування – найбільш повна компенсація нанесеної навколишньому середовищу шкоди. Екологічне страхування включає:

- обов'язкове і добровільне екологічне страхування для покриття непередбачених витрат, які виникають у результаті аварій;

- систему екологічного страхування стихійних лих;

- розвиток фондів екологічного страхування.

6. Економічне стимулювання. Економічні регулятори, стосуючись майнових інтересів природокористувачів, приводять до розуміння залежності між вигодою і дотриманням екологічних вимог. Економічне стимулювання включає такі елементи:

Рисунок 3.19 – Схема екологічного страхування

- фінансово-кредитний механізм природоохоронної діяльності (пільгове кредитування, субсидування);

- цінова політика (використання заохочувальних цін і надбавок на екологічно чисту продукцію, регулювання цін на первинні ресурси і кінцеву продукцію);

- державна підтримка підприємств, які впроваджують природоохоронне обладнання, а також фірм, які виконують роботи і надають послуги екологічного призначення;

- проведення політики торгівлі правами на забруднення. У Кіотському протоколі зафіксовані наступні три механізми для цього: проект спільного впровадження, механізм чистого розвитку і механізм міжнародної торгівлі викидами. Проект спільного впровадження дозволяє країнам заявляти про своє право на скорочення викидів, що утворилися в результаті інвестування в інших промислово розвинених країнах, і здатних бути предметом передачі еквівалентної кількості одиниць скорочення викидів між двома країнами, що ратифікували протокол.

Покупці: держава, доповнення до Кіотського протоколу, підприємства ЕСТКВ, приватний сектор

Рисунок 3.20 – Інституційна основа ринку прав на шкідливі викиди парникових газів і переміщення вуглецевих активів

Механізм чистого розвитку припускає аналогічні проекти скорочення викидів у країнах, що розвиваються, з метою одержання сертифікованих скорочень викидів для подальшого використання інвестором. Протокол вимагає, щоб такі проекти сприяли сталому розвитку в країнах, що одержують інвестиції, і допомагали їм брати участь у реалізації кінцевої цілі Конвенції – стабілізації клімату. Міжнародна торгівля викидами дозволяє передачу частини національних квот на викиди – одиниць встановлених обсягів – іншим країнам.

Рисунок 3.21 – Економічна концепція охорони навколишнього середовища

7. Велике значення для проведення державної екологічної й інноваційної політики відіграє розвиток сектора екологічних товарів і послуг.