Тема 9 національне природокористування
1. Адміністративне стимулювання раціонального природокористування в національній економіці.
2. Економічне стимулювання раціонального природокористування в національній економіці.
Ключові слова: природокористування, екологія, екологічна безпека держави, навколишнє середовище, екологічна політика, біосферна рента, екокапітал, кадастри природних ресурсів, екологічна сертифікація, екологічне ліцензування.
1 Адміністративне стимулювання раціонального природокористування в національній економіці
Економічна безпека – стан національної економіки, за якого забезпечуються національні інтереси, стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави.
Сталий розвиток – розвиток, що не виходить за межі екологічних можливостей екосфери і здатний задовольнити потреби сучасного покоління людей, не наражаючи на ризик позбавити майбутнє покоління можливості задовольняти свої потреби.
Національне природокористування – це сфера специфічних зв'язків продуктивних сил, виробничих відносин і відповідних організаційно-економічних форм, соціальних установ, які зумовлені присвоєнням і відтворенням об'єктів природного середовища в національному виробництві з метою задоволення суспільних еколого-економічних потреб.
Екологічне регулювання – це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і інструментів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примушення суб'єктів, що забруднюють навколишнє середовище, обмежити викиди шкідливих речовин у природне і техногенне середовище, а також для матеріального стимулювання сумлінних природокористувачів.
Екологічне регулювання здійснюється відповідно до Конституції України (ст. 13, 16, 41), Кодексу України про надра, Водного кодексу, Лісового кодексу, Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.91 р., Закону України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки" від 21.09.2000 р., та іншими законодавчими актами.
В сучасний період організація системи державного розвитку природокористування включає:
1. Формування екологічної політики.
2. Вироблення стратегії природокористування.
3. Вибір методів державного регулювання природокористування.
4. Створення інформаційного, правового забезпечення управління природокористуванням.
5. Формування інфраструктури для забезпечення регулювання в сфері природокористування.
Результативність здійснюваного національного природокористування можна оцінити за допомогою певних індикаторів.
1. Індикатори стану соціуму:
- питомий фізичний капітал – все вироблене і накопичене в соціумі на розглянутий час матеріальне багатство, розраховуючи на душу населення;
- питомий людський капітал – багатство, акумульоване в накопиченому людському фонді, розраховуючи на одну людину, інакше кажучи, середня "вартість" людини;
- питомий природний капітал – це багатство, акумульоване природою у ресурсах, що поновлюються і не поновлюються, доступних для практичного використання, розраховуючи на одну людину. Поновлювану частину називають питомим екокапіталом.
2. Індикатори відтворення соціуму:
- питоме виробництво суспільного продукту (ВНП, ВВП);
- споживання енергії на душу населення за рік;
- питоме виробництво людського капіталу.
3. Індикатори стану природного середовища:
- багатство непоновлюваних природних ресурсів;
- багатство, акумульоване в усіх поновлюваних природних ресурсах.
4. Індикатори відтворення природних систем:
- питоме виробництво екокапіталу за рік;
- загальне споживання біопродукції країнами світу за рік;
- біосферна рента – доход з екокапіталу, що мають ті країни, природа яких з надлишком компенсує антропогенні впливи на неї в даних країнах.
Рисунок 3.15 – Індикатори ефективності природокористування
Державний вплив на розвиток національного природокористування здійснюється за допомогою сукупності адміністративних і економічних методів.
Рисунок 3.16 – Регулювання розвитку національного природокористування
До адміністративних методів регулювання природокористування належать наступні.
1. Моніторинг навколишнього середовища – здійснюється як система довгострокових спостережень, оцінки і прогнозу стану навколишнього середовища і його змін.
Служба моніторингу проводить спостереження за фізичними, хімічними, біологічними процесами, що відбуваються в природному середовищі; за рівнем забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, водних об'єктів, наслідками його впливу на рослинний і тваринний світ; забезпечення зацікавлених організацій і населення поточною і екстреною інформацією про зміни в навколишньому середовищі і прогнозами його стану.
2. Екологічне нормування означає установлення компетентними державними органами екологічних нормативів в області природокористування.
Система екологічного нормування містить у собі: нормативи якості навколишнього середовища; нормативи гранично припустимого шкідливого впливу на стан навколишнього середовища; нормативи використання природних ресурсів; нормативи санітарних і захисних зон.
3. Екологічні стандарти – це еколого-правові вимоги, установлені державні стандарти відносно нової техніки, технологій, матеріалів, речовин і іншої продукції, здатної впливати на навколишнє середовище людини. Такі стандарти повинні гарантувати екологічну безпеку продукції в процесі виробництва, зберігання, транспортування і використання споживачами.
4. Екологічна експертиза розглядається як установлення відповідності господарської і іншої діяльності затвердженим екологічним вимогам і попередження можливих несприятливих впливів цієї діяльності на навколишнє середовище і пов'язаних з ними соціальних, економічних і інших наслідків реалізації такої діяльності.
5. Екологічне ліцензування являє собою діяльність компетентних державних органів, що пов'язана з видачею ліцензій підприємствам, організаціям і установам, а також фізичним особам, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері природокористування або здійснюють господарські роботи, що стосуються охорони навколишнього середовища.
6. Екологічна сертифікація – означає діяльність спеціальних органів по підтвердженню відповідності сертифікованого об'єкта пред'явленим до нього екологічним вимогам. Сертифікація відповідності продуктів в Україні і за кордоном певним технічним умовам (стандартам) може бути пов'язана з однією або декількома операціями: типовими випробуваннями; наглядом за допомогою контрольних випробувань зразків, придбаних на відкритому ринку; наглядом через контрольні випробування зразків на підприємстві; оцінкою системи якості постачальника; випробуванням партії (методи статистичної вибірки); стовідсотковим випробуванням.
7. Екологічний аудит – це перевірка і оцінка стану діяльності підприємців по забезпеченню раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища від шкідливих впливів, включаючи стан очисного і технологічного обладнання, їх відповідності вимогам законодавства.
8. Екологічний контроль – це сукупність організаційно-правових заходів, що забезпечують примушення відповідних суб'єктів екологічного права до виконання ними екологічних вимог.