3 Напрями і методи регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Рисунок 2.18 – Інфраструктура національної економіки України

Інвестиційна політика – цілеспрямована діяльність держави стосовно встановлення структурних параметрів інвестиційних процесів, що необхідні для нормального перебігу розширеного відтворення та підтримання сталої динамічної макроекономічної рівноваги.

Розвиток інвестиційної діяльності включає наступні елементи:

- пряме управління інвестиціями;

- регулювання умов інвестиційної діяльності, тобто опосередковане регулювання;

- контроль за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками і інвесторами.

1. Головне питання державної інвестиційної політики полягає у визначенні пріоритетних сфер і об'єктів інвестування, які повинні відповідати як довгостроковим національним інтересам держави, так і невідкладним завданням сучасного стану і структури національної економіки України.

До пріоритетів довгострокової інвестиційної політики в Україні належать:

- розвиток споживчого сектора – це будівництво індивідуального житла, споживчих товарів і послуг;

- освоєння і розширення виробництва високотехнологічних товарів і послуг, технічних систем нових поколінь, які забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції і підвищують ефективність виробництва;

- ресурсозабезпечення, ресурсозбереження, екологія;

- розвиток транспортної інфраструктури;

- забезпечення національної безпеки;

- підтримка виробництва конкурентоспроможної продукції, що заміщує імпорт.

Рисунок 2.19 – Пріоритети довгострокової інвестиційної стратегії України

2. Державно-приватне партнерство – це співробітництво між державою, територіальними громадами в особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) і юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами-підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору за порядком, встановленим законом та іншими законодавчими актами.

Рисунок 2.20 – Система узагальнених можливих дій інституційних суб'єктів у функціонуванні державно-приватного партнерства

Здійснюється в наступних формах:

- оренда державних об'єктів;

- контракти про державні закупівлі;

- договори про розподіл продукції;

- лізинг;

- концесії.

Концесії – договір про передачу в експлуатацію іноземній державі, компанії, вітчизняному суб’єкту господарювання на певний термін природних ресурсів, підприємств і інших господарських об’єктів, що належать державі.

Інституціональні і організаційні елементи формування державно-приватного партнерства

Рисунок 2.21 – Основні елементи формування державно-приватного партнерства

3. Регулювання участі інвесторів у процесі приватизації. Головна відзнака таких дій повинна полягати в пошуку ефективних власників, здатних здійснити необхідні капітальні вкладення і налагодити нормальний виробничий процес.

4. Нормалізація функціонування фондового ринку в країні.

- емісія державних цінних паперів – облігацій внутрішньої державної позики;

- продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їх початкову ринкову вартість. Саме так держава впливає на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку;

- створення системи захисту інвесторів від втрат із залученням до цієї сфери державних страхових компаній зі змішаною формою власності;

- запобігання монополізації фондового ринку. Держава, проводячи антимонопольну політику, встановлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування фінансових посередників, створює умови для сумлінної конкуренції на фондовому ринку.

5. Податкове регулювання інвестиційних процесів:

- впровадження диференційованих ставок оподаткування. Система оподаткування повинна мати інвестиційну спрямованість, що досягається застосуванням в оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від розміру одержуваного прибутку і рівня використання прибутку на інвестиційні цілі. Також можливе застосування понижувальних коефіцієнтів залежно від приросту частини доходу, що використовувався на виробничий розвиток, у порівнянні з попереднім податковим періодом;

- впровадження механізму усунення подвійного оподаткування прибутку і дивідендів акціонерних товариств. Оподаткування дивідендів на рівні акціонерів доцільно здійснювати за більш низькою ставкою, ніж оподаткування інших доходів, що збільшить активність інвесторів щодо вкладення коштів в акції підприємств;

- звільнення від сплати податку на певний строк. Інвестиційні пільги можна надавати лише на нетривалий строк, пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність, оскільки постійні пільги приводять до значних структурних деформацій в економіці, обмежують конкуренцію;

- часткове відрахування з оподаткованого прибутку витрат на інвестиції – від 10 до 50 % його суми, з диференціацією по галузям і напрямам розвитку. Чим більш технологічно вироблений продукт і вище ступінь його обробки, чим більше міститься в ньому кваліфікованої праці, тим звичайно вище буде відсоток податкової пільги;

- відрахування з оподаткованого прибутку до 100 % інвестиційних видатків протягом 3-5 років, якщо проекти стосовно них є пріоритетними для розвитку економіки;

- надання інвестиційного податкового кредиту, що дозволяє вилучати із суми нарахованого податку на прибуток 10-50 % від суми інвестиційних витрат;

- повне відрахування з оподаткованого прибутку всіх витрат на проведення НДДКР, плюс додаткове заохочувальне відрахування у вигляді бонусу до 20 % від сум, спрямованих на такі цілі;

- повне звільнення малих підприємств (з річним оборотом менше певної величини і чисельністю зайнятих нижче 50-100 чоловік) від податку на прибуток у випадку його реінвестування.

6. Бюджетне і грошово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності.

7. Регулювання інвестиційної діяльності можливо проведенням гнучкої амортизаційної політики.

Амортизація – обчислений у грошовому вираженні знос основних засобів у процесі їх застосування, виробничого використання.

У промислово розвинених країнах серед джерел інвестиційних ресурсів кошти амортизаційного фонду мають найбільшу питому вагу. Масове застосування прискореної амортизації забезпечує позитивні наступні наслідки:

- збільшується чистий доход господарських суб'єктів за рахунок включення прибутку в амортизаційний фонд;

- збільшується швидкість оборотності капіталу;

- зростають темпи і частка нагромадження в національному доході у зв'язку з тим, що включений в амортизаційний фонд прибуток вилучається з розподілу на нагромадження і споживання.

Разом з цим, амортизаційна політика держави супроводжується і негативними наслідками, як-от:

- відбувається нарощування розмірів основного капіталу завдяки вимушеним інвестиціям і, як результат цього, перенагромадження виробничих потужностей;

- прискорене амортизаційне списання штучно завищує витрати виробництва, сприяє підвищенню цін;

- штучне зменшення балансових прибутків в результаті прискореного амортизаційного списування веде до зменшення надходжень у бюджет податкових платежів із прибутку;

- зменшення балансового прибутку веде до скорочення абсолютних розмірів частини прибутку, виплачуваної у вигляді дивідендів, знижує їх рівень;

- прискорене амортизаційне списування обумовлює відрив балансової вартості основних фондів від їх ринкової вартості;

- в умовах кризи прискорена амортизація може виявитися неефективною.

8. Залучення іноземних інвестицій і коригування умов вивозу капіталу із країни. Залучення іноземного капіталу може здійснюватися як пряме інвестування через створення підприємств з іноземним капіталом або спільних підприємств через продаж іноземним інвесторам цінних паперів, а також одержання кредитів, позик.