2 Джерела інвестиційної діяльності і основні заходи залучення інвестицій

Структурна політика – це політика, що проводиться урядом країни, регіонами, адміністрацією підприємств щодо галузевої, регіональної виробничої структури економіки в цілому і окремих її складових, а також структури прибутку і видатків, споживання, нагромадження, експорту і імпорту.

Основою структурної політики є селективний підхід або таргетування, тобто концентрація матеріальних, трудових, фінансово-кредитних ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку і на об'єктах (галузях, підприємствах), підвищення ефективності функціонування яких сприяє зростанню ефективності і конкурентоспроможності національної економіки в цілому.

Структурні зрушення – сукупність кількісних та якісних змін, що відбуваються в мезо- і макропропорціях економічної системи та зумовлюють її перехід в інший якісний стан.

Рисунок 2.15 – Основні цілі структурної перебудови економіки України

Фінансові джерела інвестиційної діяльності поділяють на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх джерел інвестування належать:

1. Державні інвестиції;

2. Прибуток підприємств;

3. Кредити, які за певних умов виявляються дешевше, ніж емісія нових акцій. У багатьох країнах суми, виплачувані компаніями у вигляді відсотків по інвестиційних кредитах, вилучаються з оподатковуваного прибутку. Розрізняють наступні форми кредиту:

- банківський кредит – це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов'язання боржника повернути суми заборгованості, а також сплатити відсотки і інші збори з такої суми;

- комерційний кредит є товарною формою кредиту. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочення платежу;

- лізинговий кредит, як відносини між суб'єктами лізингу, виникає у випадку оренди майна і супроводжується складанням лізингової угоди;

- іпотечний кредит – вид економічних відносин із приводу надання грошових позик під заставу нерухомого майна;

- бланковий кредит – надається без застави або інших видів забезпечення, лише під зобов'язання повернути позику. Надається тільки надійним позичальникам під підвищену процентну ставку;

- консорціумний (синдикований) є видом кредиту, що надається спеціально створеним для даної мети банківським консорціумом за рахунок кредитних ресурсів банків – учасників консорціуму;

4. Ресурси інвестиційних, страхових фондів, кредитних союзів;

5. Кошти від приватизації;

6. Кошти амортизаційного фонду;

7. Заощадження населення.

Зовнішні джерела інвестування:

• приватні іноземні інвестиції;

• державні іноземні інвестиції;

• кошти міжнародних фінансових організацій і установ (МВФ, ЄБРР).

Рисунок 2.16 – Фінансові джерела інвестиційної діяльності

Основні заходи залучення інвестицій:

1. Удосконалення нормативної і правової бази з метою чіткого визначення джерел залучення інвестицій;

2. Підвищення рентабельності підприємств і можливості самофінансування. В умовах самофінансування не доводиться сплачувати відсотки по кредитам і доходам на цінні папери, частка дивідендів у загальній сумі доходу скорочується за рахунок збільшення частки нерозподіленого прибутку, амортизаційного фонду і прихованих резервів. Включення значної частини доходу в амортизаційні і інші фонди скорочує податкові платежі із прибутку і капіталу, а отже збільшується можливість самофінансування;

3. Випуск цінних паперів під конкретні проекти для широкого залучення коштів підприємств і населення;

4. Розширення іпотечного кредитування;

5. Залучення коштів позабюджетних і інноваційних фондів, страхових компаній, комерційних банків, внутрішніх інвестиційних позик;

6. Переорієнтація у виробничій сфері переважно бюджетного фінансування на кредитування;

7. Удосконалення механізму гарантій збереження внесків населення у фінансово-кредитних установах, одержання стабільних процентних доходів, впровадження інших заходів щодо посилення довіри населення до комерційних банків;

8. Детінізація капіталу;

9. Репатріація капіталу, тобто стимулювання повернення із-за кордону українського капіталу;

10. Використання іноземних інвестицій, кредитних ліній і кредитів міжнародних фінансових організацій;

11. Впровадження системи страхування інвестицій.

Рисунок 2.17 – Основні критерії, що визначають привабливість країни для іноземних інвесторів