3 Платіжний баланс

Узагальнюючим показником зовнішньоекономічних зв’язків держави за певний період є її платіжний баланс.

Платіжний баланс – це співвідношення фактичних платежів, отриманих даною країною від іноземних держав і міжнародних економічних організацій та здійснених країною для них, тобто це – статистичний звіт про результати зовнішньоекономічної діяльності країни за певний період. Нині платіжні баланси країн складаються за методикою, розробленою Міжнародним валютним фондом. По кожній статті балансу вказуються доходи і видатки і їх сальдо.

До рахунку операцій з капіталом і фінансовими інструментами входять рахунок операцій з капіталом і фінансовий рахунок, що характеризує ввіз і вивіз інвестицій. Заключну частину платіжного балансу становить оцінка активів і зобов'язань країни. У цілому платіжні баланси включають три основні частини.

1. Торговельний баланс, тобто співвідношення між грошовими виплатами і надходженнями за всіма торговельними операціями (експорт, імпорт).

2. Баланс послуг і некомерційних платежів: грошові потоки, пов'язані з послугами, такими як пошта, фрахтування, страхування, туризм, брокерські послуги; грошові перекази приватних осіб (родичам, пенсії), громадських організацій, державних установ, міжнародна допомога.

3. Баланс руху капіталів і кредитів, змістом якого є інвестиції, кредити, позики, депозити в іноземних банках, виплати відсотків і дивідендів іноземним інвесторам.

Розрізняють активні і пасивні платіжні баланси. Активний платіжний баланс передбачає, що надходження в країну перевищують іноземні платежі країни. Пасивний платіжний баланс – передбачає, що іноземні платежі країни перевищують надходження в країну. Для поліпшення пасивного платіжного балансу держава може використовувати наступні заходи:

1. Валютні інтервенції, а саме операції національного банку на валютному ринку з купівлі або продажу іноземної валюти з метою впливу на національну валюту;

2. Скорочення зовнішньоекономічних зв'язків;

3. Зміна внутрішньої фіскальної і кредитно-грошової політики;

4. Зміна валютного курсу.

Тема 6 національна інвестиційна система як стратегічний інститут розвитку національної економіки

1. Інвестиції: сутність і класифікація.

2. Джерела інвестиційної діяльності і основні заходи залучення інвестицій.

3. Напрями і методи регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Ключові слова: інвестиції, інвестиційний процес, інвестиційний бум, інвестиційний клімат, структурна політика, таргетування, державно-приватне партнерство, прискорена амортизація.

1 Інвестиції: сутність і класифікація

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають усередині країни або за кордоном у різноманітні сфери, підприємства, програми, окремі заходи, а також об'єкти підприємницької й іншої діяльності з метою розвитку виробництва і одержання прибутку.

1. Реальні інвестиції, або капіталовкладення – це вкладення в основний капітал, тобто придбання машин, будівництво, поповнення запасів і предметів споживання. Задля цього може бути використаний власний чи позиковий капітал, у тому числі банківський кредит, отже банк також здійснює реальне інвестування.

Реальні інвестиції поділяються на валові і чисті. Валові інвестиції визначають сукупний обсяг інвестицій за певний період часу, спрямований на нове будівництво, придбання засобів праці і приросту товарно-матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції являють собою суму нових капіталовкладень, зменшену на суму амортизаційних відрахувань за певний період часу;

2. Фінансові інвестиції розглядаються як вкладення в цінні папери, акції, облігації, сертифікати, валюту, розміщення капіталу в банках. Вкладення в цінні папери називають також портфельними інвестиціями;

3. Інтелектуальні інвестиції – це купівля патентів, ліцензій, ноу-хау, вкладення в науку, у людину, насамперед в освіту, охорону здоров'я.

Рисунок 2.13 – Види інвестиційної діяльності

За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції пов’язані з особистою участю інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладення коштів.

Непрямі інвестиції – це опосередкована участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладення коштів фінансовими посередниками.

За формою власності розрізняють державні і приватні інвестиції. Державні – здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань. Приватні інвестиції – за рахунок власних коштів інвестора або отриманих кредитів.

Іноземні інвестиції – здійснюються іноземними інвесторами, іншими державами, іноземними банками, компаніями, підприємцями.

Інвестиційний процес – розглядається як здійснення вкладень в області, сфери і сектори національної економіки з урахуванням інтересів держави, інвесторів, одержувачів інвестицій, пріоритетів і пільг, стану бюджету.

Інвестиційний клімат – це економічні, політичні, фінансові умови, які впливають на притік внутрішніх і зовнішніх інвестицій в економіку країни. Сприятливий клімат характеризується політичною стабільністю, наявністю законодавчої бази, помірними податками, наданням інвесторам пільг.

Інвестиційне співробітництво – економічні відносини на міжнародному рівні, які пов'язані з раціональним використанням ресурсів, досягненням країнами більш високих результатів в економіці за допомогою участі в міжнародному поділі праці, оновлення та удосконалення технологічної структури виробництва.

Інвестиційний портфель – сукупність цінних паперів, в яку входять акції різних компаній, облігації та інші боргові зобов'язання (в основному довгострокового характеру) державних підприємств, центральних і місцевих органів влади.

Інвестиційна компанія – кредитно-фінансова установа, що акумулює кошти приватних інвесторів за рахунок випуску власних цінних паперів або зобов'язань, інвестиційна компанія розміщує їх в облігації та акції підприємств як у своїй країні, так і за кордоном.

Види інвестиційних компаній:

- акціонерні інвестиційні фонди. Створюється акціонерне товариство відкритого типу, яке випускає в продаж свої акції, а залучені гроші вкладають у цінні папери інших емітентів. Прибуток товариства формують кошти, вкладені в інші підприємства.

- пайові інвестиційні фонди. Інвестори не мають прав акціонерів, тобто не можуть розраховувати на прибуток і не несуть ніякої відповідальності за зобов'язання товариства. Пайовики ризикують лише своїм внеском, що залишається у їх власності, а право розпоряджатися їм передається працівникам фонду.

Рисунок 2.14 – Структура інвестиційного клімату і фактори його формування

- недержавні пенсійні фонди. Привертають вільні кошти вкладників для того, щоб згодом вкласти їх у прибуткові підприємства. Основне завдання полягає в збереженні і збільшенні пенсійних заощаджень населення і, отже, мінімізація ризиків для вкладників та учасників недержавних пенсійних фондів.

- інвестиційні банки.

Інвестиційний бум – має місце за умов прояву ознак стабілізації економічних процесів у країні, встановлення прозорих, довгострокових, законодавчо оформлених умов для інвесторів, у тому числі іноземних, виникнення упевненості в надійності вкладень капіталів.

На загальний обсяг інвестицій впливають наступні фактори:

1. Співвідношення розподілу доходів держави на споживання і нагромадження, на яке істотно впливають інтенсифікація розширеного відтворення, впровадження в цей процес інноваційної моделі розвитку.

2. Норма чистого прибутку, що є головним мотивом інвестицій: чим вище норма прибутку, тим більше обсяг інвестицій;

3. Ставка відсотка по кредитам комерційних банків. У процесі інвестування використовують не тільки власний, але і позиковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позикового відсотка, то інвестування за інших рівних умов виявиться доцільним. Зростання ставки позикового відсотка обумовлює зменшення обсягу інвестицій;

4. Темпи інфляції. Чим вище темпи інфляції, тим менше майбутній прибуток від інвестицій. Особливого значення цей фактор набуває в процесі довгострокового інвестування.