2 Напрями інтеграції національної економіки у світове господарство

Економічна інтеграція – це форма інтернаціоналізації господарського життя, об’єктивний процес сплетіння національних господарств і проведення узгодженої міжнародної економічної політики. Вона включає розвиток виробничої і науково-технічної кооперації, створення різних міжнародних об'єднань, регіональних економічних угруповань – митних союзів, зон вільної торгівлі й ін.

Інтеграція національної економіки зі світовим господарством здійснюється через наступні напрями.

Міжнародне науково-технічне співробітництво може здійснюватися на некомерційній і комерційній основі. На некомерційній основі відбувається обмін науково-технічною інформацією, участь у наукових, науково-методичних конференціях і т. ін. Комерційний обмін спостерігається в прикладних дослідженнях. Головною формою цього співробітництва стала передача (трансфер) технологій. Вона здійснюється у формі ліцензійного співробітництва, інжинірингу, консалтингу.

Ліцензійний договір – сторони беруть на себе зобов'язання технічного, економічного, юридичного характеру, пов'язані з використанням прогресивної технології.

Інжиніринг – передбачає надання інженерно-консультативних послуг з налагодження технології виробництва, експлуатації діючого обладнання, організації науково-технічних розробок з метою доведення до стадії виробництва.

Консалтинг – пов'язаний з наданням допомоги підприємствам, фірмам в економічній діяльності, системі бухгалтерської звітності, в торговельній діяльності у вигляді консультації продавців і покупців з різноманітних питань.

Міжнародний рух капіталів – це розміщення і функціонування капіталу за кордоном, насамперед, з метою його збільшення на основі одержання додаткових доходів. Форми вивозу капіталу можуть бути різноманітні.

Трансферт – різновид обмінних операцій, пов’язаних з переведенням валюти з однієї країни в іншу, з передаванням прав володіння іменними цінними паперами, зі зміною громадянства. Це прямі приватні інвестиції, державні позики, а також кредити міжнародних фінансових організацій. Причини вивозу капіталу різноманітні. По-перше, пошук шляхів більш прибуткового вкладення коштів. По-друге, вивіз капіталу пов'язаний з ємністю ринків збуту продукції, за рахунок чого забезпечується масштабне зростання капіталів. По-третє, можливість одержання вигід і пільг у процесі реалізації продукції. По-четверте, прагнення окремих фірм і корпорацій стикатися з менш жорсткими законодавчими бар'єрами щодо охорони навколишнього середовища. По-п'яте, прагнення фірм і корпорацій менш розвинених країн пристосуватися до оптимізації структури, управлінського досвіду і науково-технічного потенціалу більш розвинених.

Торговий дім – особливий тип торгової організації, що здійснює експортно-імпортні операції за широкою номенклатурою товарів і послуг, науково-технічне співробітництво з зарубіжними і вітчизняними партнерами, бере участь у кредитно-фінансових операціях і інших формах зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародна міграція робочої сили являє собою стихійне або регульоване пересування робочої сили з одних країн в інші. Причинами міграції виступають наступні фактори. Перша причина – це розходження між країнами в рівні заробітної плати і соціальних умов життя населення. Друга – дисбаланс між загальним обсягом і структурою виробництва, з одного боку, і пропозицією робочої сили – з іншого. Остання пов'язана з демографічними диспропорціями між країнами, особливо розвиненими і тими, що розвиваються. До числа економічних причин міжнародної міграції робочої сили необхідно віднести економічні кризи. Вони викликають економічні і соціальні потрясіння, супроводжуються ростом безробіття. У цих умовах міграція виступає способом згладжування соціально-економічних протиріч одних країн за рахунок інших.

Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, що у процесі її здійснення має потребу в перетинанні митного кордону України різним товаром або робочою силою. Зовнішньоекономічна діяльність регулюється Господарським кодексом України (розділ 37, 38 розділ 7), Цивільним кодексом України (ст. 6), Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 р., а також іншими законами і постановами.

Зона вільної торгівлі – регіональне угрупування країн, в рамках якої здійснюється безмитна торгівля в цілях забезпечення власних інтересів на базі розширення розвитку економіки.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних і адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні і нетарифні.

Митний тариф – це систематизований перелік мит, якими обкладаються товари при імпорті, а в окремих випадках – при експорті з даної країни.

Мито – це податки, які встановлюються на імпортні, а в окремих випадках і на експортні товари. Держава використовує мито для одночасного вирішення трьох основних завдань:

- фіскальна функція – мито встановлюється на імпорт у цілому, або на товари, які не виробляються підприємствами України, з метою поповнення державного бюджету податковими надходженнями;

- протекціоністська функція – мито використовується з метою зменшення переваг іноземного виробника на українському ринку щодо місцевого виробника.

- балансувальна функція – використовується щодо експортного мита, встановленого з метою запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які за тих або інших причин нижче світових.

Залежно від способу стягнення, мита класифікуються на:

- адвалорні – вони розраховуються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів;

- специфічні – встановлюються в певній грошовій сумі на одиницю товару і інших предметів, за які виплачується мито. Це пов'язано з характером продукції, що постачається;

- комбіновані – припускають одночасне використання адвалорних і специфічних мит.

Адвалорні мита аналогічні пропорційному податку на продаж і застосовуються стосовно товарів, які мають різні якісні характеристики в рамках однієї товарної групи. Специфічні мита звичайно застосовуються щодо стандартизованих товарів.

Адвалорне і специфічне мито не однаково виконують свою регулюючу функцію. При підвищенні цін більш ефективно використовувати адвалорне мито, а при зниженні – специфічне.

Мита мають декілька ставок оподаткування: максимальну, мінімальну і преференційну.

Максимальна ставка мита діє щодо товарів із країн, з якими не укладені торговельні угоди.

Мінімальна ставка мита поширюється на товари із країн, з якими укладені торговельні контракти і угоди, і передбачає взаємне надання режиму найбільшого сприяння.

Преференційними ставками (пільговими) обкладається імпорт товарів із країн, що розвиваються.

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін.

Рисунок 2.11 – Економічне тарифне регулювання торгівельної діяльності

Субсидії спрямовані на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі і непрямі. Прямі субсидії надаються експортерові у формі безпосередніх виплат на покриття різниці між його витратами і отриманим прибутком, а непрямі – це надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгові умови страхування.

Пільгове експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, зазвичай, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам із пільговими процентними ставками або іноземним імпортерам за умови придбання товару лише вітчизняного виробництва.

Індикативними називаються ціни, які відповідають цінам на аналогічну продукцію, і вже склалися на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть встановлюватися на товари, експорт яких супроводжується встановленням особливого режиму, спеціальних імпортних процедур або антидемпінгових заходів.

Адміністративні методи регулювання зовнішньоторговельної діяльності – це, насамперед, ліцензування і квотування експорту і імпорту. Застосовуються у випадках, коли має місце негативний стан платіжного балансу, порушена рівновага окремих товарів на внутрішньому ринку.

Ліцензія експортна або імпортна є оформленим правом на експорт або імпорт товарів і переміщення валютних коштів з метою інвестування або кредитування протягом певного періоду.

Генеральна ліцензія розглядається як відкритий дозвіл на експортні, імпортні операції щодо певного товару, з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування щодо цього товару.

Разова ліцензія (індивідуальна) – це разовий дозвіл, що має іменний характер. Його видають для виконання кожної окремої операції конкретним суб'єктам зовнішньоторговельної діяльності на період, необхідний для виконання цієї операції.

Відкрита ліцензія є дозволом на експорт, імпорт товару протягом певного періоду часу, однак не менш одного місяця, із визначенням його загального обсягу.

Антидемпінгова (індивідуальна) ліцензія пов’язана з правом на імпорт у країну протягом встановленого терміну певного товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування або антидемпінгових заходів.

Компенсаційна (індивідуальна) ліцензія забезпечує право на імпорт у країну протягом встановленого терміну певного товару, що є об'єктом антисубсидіційного розслідування або компенсаційних заходів.

Спеціальна (індивідуальна) ліцензія надається як право на імпорт у країну протягом встановленого терміну певного товару, що є об'єктом спеціального розслідування або спеціальних заходів.

Квота експортна, імпортна – це обмежений обсяг певної категорії товарів, які можна експортувати з території країни, або імпортувати на територію країни, протягом певного періоду.

Розрізняють квоти глобальні, групові й індивідуальні.

Глобальні квоти передбачені для певного товару без визначення конкретних країн, куди товар експортують або з яких його імпортують.

Групові квоти запроваджені для товару з визначенням групи країн, куди товар експортують або з яких його імпортують.

Індивідуальні квоти завбачаються для товару з визначенням конкретної країни, куди товар можна експортувати або з якої його можна імпортувати.

На імпорт товарів у країну виділяють також антидемпінгові, компенсаційні і спеціальні квоти.

Для іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України встановлюються наступні правові режими:

- національний режим – припускає, що іноземні суб'єкти господарювання мають обсяг прав і обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим поширюється на всі види господарської діяльності іноземних суб'єктів, що пов'язана з їх інвестиціями на території країни, а також на експортно-імпортні операції підприємств тих країн, які входять разом з Україною в економічні союзи;

Рисунок 2.12 – Нетарифні методи регулювання зовнішньоторговельної діяльності

- режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають певні пільги щодо мита, податків і зборів. Режим найбільшого сприяння встановлюється для суб'єктів господарської діяльності інших країн на підставі двосторонніх угод;

- спеціальний режим – застосовується на території спеціальних економічних зон і митних союзів, у які входить Україна, або у випадку встановлення спеціального режиму відповідно до міжнародних угод.