2 Інноваційна модель розвитку національної економіки: сутність і напрями
Науково-технічний рівень національної економіки визначається на основі інноваційного потенціалу країни.
Інноваційний потенціал – це науково-технічний ступінь потужності країни, що забезпечується сукупністю науково-дослідних, проектно-конструкторських, технологічних організацій, експериментальних виробництв, дослідницьких полігонів, навчальних закладів, персоналу і технічних засобів цих інституційних утворень.
Інноваційні цикли – періодичні коливання інноваційної активності, пов’язані з фазою науково-технічного і економічного циклів.
Інноваційний продукт – результат інноваційної діяльності, що одержав практичну реалізацію у вигляді нового товару, послуги, способу виробництва (технології) або іншого суспільно корисного результату.
Інновація – кінцевий результат впровадження досягнень науково-технологічної діяльності з метою одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту.
Інноваційне підприємство – це господарюючий суб'єкт, що здійснює підприємницьку діяльність, пов'язану з розробкою, виробництвом і поставкою інноваційної продукції (товарів і послуг), для якого зазначена продукція становить основну частину (не менш 70 %) загального обсягу виробництва.
Національна інноваційна система – сукупність взаємозалежних інститутів (організацій, структур) приватного і державного секторів, що індивідуально та у взаємодії один з одним зумовлюють генерацію і поширення нових знань і технологій у межах конкретної країни.
Державна інноваційна політика – це комплекс економічних, організаційно-правових і інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів наукової і науково-технічної діяльності у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.
Рисунок 2.6 – Механізм інноваційного процесу
Серійне виробництво
Рисунок 2.7 – Життєвий цикл проекту створення нової техніки
3 Регулювання інноваційного розвитку національної економіки в Україні
Найважливішою умовою розвитку і інтенсифікації інноваційної діяльності виступає добре налагоджена система її державного регулювання.
По-перше, визначення і підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів.
1) нові технології транспортування енергії, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних джерел енергії;
2) нові технології високотехнологічного розвитку транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, озброєння та військової техніки;
3) нові технології виробництва матеріалів, їх оброблення і з'єднання, створення індустрії наноматеріалів та нанотехнологій;
4) технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу;
5) нові технології та обладнання для якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики;
Рисунок 2.8 – Критерії відбору інноваційних проектів для їх державного фінансування
6) технології більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища;
7) сучасні інформаційні, комунікаційні технології, робототехніка.
По-друге, формування і реалізація державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм і проектів. Вони повинні бути спрямовані на вирішення найважливіших господарських, екологічних, соціальних і інших задач.
По-третє, створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності.
По-четверте, фінансова підтримка виконання інноваційної діяльності передбачає:
- пряме бюджетне фінансування та співфінансування;
- відшкодування відсоткових ставок за кредитами, отриманими суб’єктами господарювання у банках;
- часткова компенсація вартості виробництва продукції;
- кредити за рахунок коштів державного бюджету, кредитів (позик) і грантів міжнародних фінансових організацій, залучених державою або під державні гарантії;
- субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам;
- податкові, митні та валютні преференції.
По-п'яте, підтримка функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.
Технологічний парк (технопарк) – юридична особа або група юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність, без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів, з метою створення організаційних засад виконання проектів щодо виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення умов промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.
Рисунок 2.9 – Основні функції венчурного капіталу в забезпеченні розвитку інноваційної економіки
Технополіс – це одна з форм вільних економічних зон, створюваних для активізації, прискорення інноваційних процесів, сприяння швидкому і ефективному застосуванню техніко-технологічних новин. Як правило, створюються у формі територіальних одиниць з промисловими підприємствами і науково-дослідними інститутами. В Україні технополіси поки що відсутні, хоча вільні економічні зони одержали право на існування.
Інноваційні корпорації являють собою об'єднання технологічно пов'язаних виробничих підприємств, наукових центрів, проектних і інноваційних організацій, що спеціалізуються на розробці і випуску конкурентоспроможної високотехнологічної, наукомісткої інноваційної продукції.
Інноваційні технологічні центри створюються органами державної влади і органами місцевого самоврядування для забезпечення регіональної інноваційної політики, виконують функції регіональних сегментів інфраструктури національної інноваційної системи і наділяються для виконання зазначених функцій повноваженнями в порядку, встановленому органами державної влади і органами місцевого самоврядування.
Центри трансферу технологій – створюються на базі державних наукових центрів і дослідницьких університетів за участю промислових корпорацій і фінансових інститутів (інвестора) з метою забезпечення прискореного просування і промислового освоєння перспективних технологій, отриманих за рахунок коштів державного бюджету.
Консорціум (інноваційний) є державно-приватним партнерством, що представляє собою міжгалузевий інноваційно-технологічний комплекс, що поєднує на договірній основі діяльність державних організацій і приватних компаній, пов'язаних з розробкою і реалізацією цільової програми або найважливішого національного інноваційного проекту державного значення.
Інноваційно-промисловий комплекс (група) являє собою сукупність юридичних осіб, що діють як основні і дочірні суспільства, що повністю або частково об'єднали свої матеріальні і нематеріальні активи на основі договору про створення інноваційного промислового комплексу з метою технологічної або економічної інтеграції, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності і розширення ринків збуту товарів і послуг, підвищення ефективності виробництва, створення нових робочих місць.
Інноваційні технологічні кластери – договірна форма кооперації наукових центрів, освітніх комплексів (університетів), малих інноваційних компаній і промислових підприємств, розташованих на прилягаючих територіях, що організується з метою забезпечення технологічних коридорів для просування результатів наукових досліджень і розробок і поширення інновацій.
Бізнес інкубатори – форма підтримки розвитку місцевих невеликих нових компаній з боку регіональних органів влади з особистою участю місцевих спонсорів, що контролюють і направляють роботу "інкубаторів". Клієнтами "інкубаторів" є інноваційні фірми, виробники нової техніки, консалтингові фірми.
По-шосте, важливими інструментами з регулювання і реалізації інноваційної діяльності є інформаційні послуги, інформаційний обмін і підготовка відповідних фахівців.