4 Антимонопольна політика і конкуренція

Критерії	Державна монополія	Приватна монополія
Правовий статус	Поєднання корисної діяльності з практикою законодавства	Правовий статус залежить від державної законодавчої системи
Цілі формування	Об’єднання, як правило, менш прибуткових або збиткових видів діяльності (фундаментальна наука, оборона, благоустрій міст, охорона громадського порядку тощо)	Об’єднання тільки найбільше прибуткових видів діяльності (видобуток нафти, газу, торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, індустрія розваг, частково телекомунікації і інформаційні мережі)
Використання прибутку	Зосередження фінансів через бюджет – їх акумуляція та розподіл в інтересах національної економіки і населення	Власні фінанси від власної діяльності та централізації від контролю над підлеглими структурами – максимізація прибутку
Фінансування НДДКР	Відшкодування різниці між витратами і результатами фундаментальних досліджень із держбюджету	Використання готових результатів науки і техніки (технологій) через НДДКР та КБ, скупку патентів, ліцензій тощо
Участь в діяльності ОПК	Організація, контроль діяльності ОПК, постачання продукції для армії	Виконання держзамовлень на продукцію оборонного призначення, посередництво в її реалізації
Вплив на макрорівень	Можливості контролю і регулювання національної економіки на макрорівні	Вплив на макроекономічний розвиток власною діяльністю і через монопольні ціни
Цілі у зовнішньоекономічній діяльності	Організація зовнішньоекономічної діяльності в інтересах країни	Тенденція до реального створення ТНК як «трампліну» до світового панування

Рисунок 1.20 – Державна і приватна монополії: порівняльні характеристики

Монополія – це виключне право, яке належить державі, підприємству, організації або фізичній особі і дозволяє їм практично одноосібно здійснювати будь-який вид діяльності.

Розрізняють наступні види монополій.

Природна або закрита монополія (частіше це державна монополія). Вона захищена від конкурентів за допомогою юридичних заборон, обмежень.

Природні монополії – це підприємства, що виробляють товар, задоволення попиту на який ефективне за відсутності конкуренції через технологічні особливості виробництва, а також товари, що мають стійкий попит через неможливість повної заміни їх іншими товарами. Ознаками природної монополії є:

- відсутність конкуренції на товарному ринку: наявність конкурентного суперництва привело б до істотного підвищення цін на вироблені товари;

- вироблені товари не мають замінників або перехід до них практично неможливий або утруднений;

- зміна ціни на товари природних монополістів не впливає істотно на зміну споживчого попиту через його нееластичність.

Тимчасова або відкрита монополія виникає в результаті використання винаходів, впровадження патентів і характеризується відсутністю конкуренції. Одна фірма на певний час стає єдиним виробником і постачальником визначеного виду товарів.

Державна фіскальна – це монополія держави, яка дозволяє їй виробляти і продавати товари масового попиту (на тютюнові вироби, сірники, соль, хлібопродукти і ін.) з метою отримання акцизів.

Регульована монополія – держава дозволяє деяким компаніям встановлювати ціни, які сприяють отриманню справедливої норми прибутку, за допомогою якої організації будуть спроможні підтримувати, а в деяких випадках, розширювати виробництво.

Валютна – це монополія державного органу на проведення валютних операцій і всю валюту економічних агентів.

Банківська монополія передбачає, що банки і їх об'єднання, які займають лідируючі позиції, домінують в проведенні банківських операцій, в результаті своїх дій отримують монопольно високі прибутки. Розрізняють наступні банківські монополії: банківський картель, банківський синдикат, банківський трест, банківський концерн.

У кожній країні антимонопольне законодавство має свою специфіку, але існують загальні для всіх положення:

- контроль за об'єднанням компаній;

- заборона угод і змов підприємців;

- припинення несумлінної конкуренції.

Подолання впливу тіньової економіки

Рисунок 1.21 – Завдання реалізації конкурентної політики в Україні

Антимонопольна політика – система заходів уряду, спрямована на досягнення успішного функціонування ринку та регулювання конкуренції між суб’єктами господарювання з метою підвищення ефективності національної економіки.

Діяльність монополій у ринковій економіці має як негативні, так і позитивні ознаки. Негативними ознаками діяльності монополій є:

- в умовах монополії ринкова рівновага зберігається, але при більш високій ціні і більш низькій пропозиції, ніж в умовах досконалої конкуренції;

- при відсутності в галузі ефективних механізмів конкурентної боротьби монопольне положення фірми на ринку може викликати таке явище, як мотиваційна неефективність. За відсутності конкурентного тиску на норму прибутку контроль над витратами може послаблятися;

- з метою підтримки монопольної влади і збільшення прибутків монополія має невиробничі витрати на пошук і збільшення видатків на надлишкову диференціацію продукції, утримання надлишкових потужностей, рекламу і т. ін.;

- втрати від монополії включають не тільки втрати суспільства в їх традиційному розумінні, але і прибуток. Спокуса використовувати надприбутки для інвестицій у соціально непродуктивні види діяльності з метою посилення монопольної влади дуже велика;

- діяльність монополій підсилює диференціацію доходів у суспільстві, наслідком чого можуть стати соціально-політичні конфлікти. Можливості пошуку більш привабливих для споживача варіантів вибору товарів обмежені, що обумовлює консерватизм покупців. Ліквідуючи рівноважну ціну і її регулятивну роль, монополісти сприяють перерозподілу частини доходів товаровиробників і споживачів на свою користь;

- монополіст нерідко зловживає своїм положенням, порушуючи правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи збитків своїм контрагентам;

- спостерігається тенденція до стримування НТП. Завдяки високому рівню зосередження економічних ресурсів, монополії мають можливості для прискорення наукового прогресу і розвитку інновацій, однак далеко не завжди в цьому зацікавлені. Свої можливості вони реалізують лише в тому випадку, коли це сприяє одержанню монопольно високих прибутків;

- монополія може викликати негативні зовнішні ефекти не тільки в економічній, але і політичній, а також правовій сферах суспільства.

Разом з тим, монополії, як господарські організації, відіграють досить вагому роль у соціально-економічному розвитку країни. Так, до позитивних ознак можна віднести:

- можливість мати переваги у виробничо-збутових витратах завдяки вигодам від масштабів виробництва і інновацій. Дійсно, експансіоністська поведінка, характерна для монопольних компаній, несе в собі потенціал економічного зростання.

- спроможність досягати істотних переваг у трансакційних витратах. Величезна монополія здатна знижувати видатки адміністративного характеру, видатки на укладання різного роду угод і договорів між окремими виробничими підрозділами, приєднуючи до своєї структури суміжні стадії виготовлення продукції, НДДКР, збут, обслуговування споживачів і т. ін.

- за певних умов обсяг випуску продукції монопольної фірми може перевищувати обсяг виробництва при конкуренції, а монопольна ціна не обов'язково буде максимально можливою.

- величезні монополістичні об'єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки. Крім того, галузева приналежність і профіль діяльності величезних монополій формують міжнародний імідж країни;

- монополія несе в собі потенціал регулювання і планомірності, сприяє прогностичності ринку. Особливо це стосується монополій, що становлять групу підприємств, пов'язаних технологічною залежністю, взаємними поставками продукції і т. ін.

- основою для збереження монополії є гнучкість. Динамічність розвитку ринку, зміни в його структурі, викликані НТП, активізація диверсифікаційних процесів, інтенсифікація міжгалузевої і міждержавної експансії капіталу, глобалізація економіки обмежують монопольну владу компаній.

- в умовах інформатизації і глобалізації світової економіки наявність і затвердження монополій не знищує, а лише видозмінює конкуренцію, переводячи її в русло інноваційної активності, переносячи акцент з жорсткої боротьби на руйнування і витиснення конкурента з традиційного місця на ринку на пошук перспективних можливостей, ще не використаних потенційними суперниками.

- фірма-монополіст може бути більш активною, ніж фірма, що функціонує в конкурентному середовищі. Висока інноваційна активність монополіста обумовлена широкими можливостями великомасштабного фінансування, вагомим науково-технічним потенціалом, сукупністю економічних, технологічних, організаційних факторів, необхідних для реалізації винаходів і нововведень.

- монополістичні фірми володіють значним інвестиційним потенціалом. Інвестиційні можливості монопольних фірм і їх схильність до інвестування набагато вищі, ніж у інших учасників ринку.

- на монопольних підприємствах рівень заробітної плати істотно вище, ніж на підприємствах, що функціонують в умовах сильної конкуренції.

- монополісти беруть участь у заходах соціального характеру, займаються активною благодійною і спонсорською діяльністю, встановлюють і підтримують тісні зв'язки із громадськістю.

- у більшості випадків монополії являють собою величезних виробників товарів і послуг, що функціонують на ринках багатьох країн світу, у кожній з яких товар монополістів користується підвищеним попитом.

Вітчизняним антимонопольним законодавством не дозволяється:

1. Обмеження або зняття з виробництва і вилучення з обігу товарів з метою створення і підтримки товарного дефіциту або штучного підвищення цін;

2. Нав'язування невигідних умов договору, у тому числі споживачеві – примусових умов продажу товарів;

3. Прийняття угод між конкурентами, у яких передбачається:

а) встановлення цін і тарифів, знижок і надбавок до них з метою обмеження конкуренції;

б) територіальний розподіл ринків з продажу і закупівель, за обсягом і асортиментом продукції, за кругом покупців і продавців;

в) усунення з ринку або обмеження доступу на нього інших суб'єктів;

4. Змова між неконкуруючими суб'єктами, один з яких займає домінуюче положення на ринку, а інший є його постачальником або споживачем, і при цьому угода між ними обмежує конкуренцію;

5. Перешкоджання з боку органів влади створенню підприємств і розширенню їх господарської діяльності, а також дискримінація будь-яких фірм;

6. Пряме або опосередковане примушення з боку органів влади суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні і інші форми об'єднань;

7. Централізація органами влади розподілу товарів;

8. Встановлення органами влади заборони на рух товарів між регіонами;

9. Надання з боку органів влади окремим суб'єктам господарювання пільг або переваг, що ставлять їх у привілейоване положення.

До методів антимонопольного регулювання відносяться:

- обмеження на встановлення вищого рівня цін і тарифів;

- декларування зміни цін;

- встановлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

- регулювання розмірів ринку;

- використання державних замовлень і контрактів;

- розподіл ринків;

- тарифне регулювання експорту і імпорту товарів.

Рисунок 1.22 – Методи антимонопольного регулювання

Фінансові санкції за порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть бути пред'явлені в наступних формах:

- штрафи, які накладаються на суб'єктів господарювання, і пеня за несвоєчасну їх сплату;

- стягнення незаконно отриманого прибутку суб'єктами господарювання в результаті зловживань монопольним положенням і антиконкурентними погодженими діями;

- відшкодування збитку, заподіяного зловживанням монопольним положенням, а також антиконкурентними погодженими діями.