Тема 3 підприємницька діяльність у системі національної економіки

1. Інституційне забезпечення підприємництва.

2. Напрями розвитку підприємницької діяльності.

3. Форми підтримки і стимулювання розвитку бізнесу.

4. Антимонопольна політика і конкуренція.

Ключові слова: власність, підприємництво, приватизація, банкрутство, санація, фінансово-промислові групи, корпорації, факторинг, лізинг, монополія, антимонопольний комітет, конкуренція.

1 Інституційне забезпечення перетворень національної економіки

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку.

До факторів, що визначають необхідність регулювання підприємницької діяльності в національній економіці, відносяться:

1. Нездатність підприємницьких структур протистояти недолікам ринку;

2. Постійне порушення рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією;

3. Монополізація виробництва;

4. Необхідність формування ринкової економіки підприємницького типу;

5. Відсутність макроекономічних умов для бізнесу;

6. Складність і тривалість переходу від командно-адміністративної до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Розвиток підприємництва – це система правових, організаційних і регулюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища і управління державним сектором для забезпечення ефективності і конкурентоспроможності національної економіки.

Підприємницька діяльність в Україні регулюється ст. 41, 42 Конституції України, Господарським кодексом України, Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р., Законом України " Про захист від несумлінної конкуренції" від 07.06.96 р., Законом України "Про Антимонопольний комітет України" від 26.11.93 р., Законом України "Про природні монополії" від 20.04.20000 р., Законом України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000 р., Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.99 р., Законом України "Про здійснення державних закупівель" вiд 01.06.2010  № 2289-VI, Законом України   "Про державно-приватне партнерство" вiд 01.07.2010  № 2404-VI, Законом України   "Про акціонерні товариства" вiд 17.09.2008  № 514-VI, розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р і ін.

Розвиток підприємництва в країні із трансформаційною економікою можливий лише за умов інституційних перетворень, насамперед, у відносинах власності. Головним серед них є приватизація.

Приватизація – це загальноекономічний процес, що припускає відчуження майна державної власності на користь фізичних і юридичних осіб. Ціль приватизації полягає в підвищенні соціально-економічної ефективності виробництва і залученні коштів для структурної перебудови економіки України. Приватизація об'єктів державної (або комунальної) власності може здійснюватися на аукціоні або за конкурсом. На аукціоні власником об'єкта стає покупець, що запропонував максимальну ціну. Конкурс може бути комерційним і некомерційним. Продаж на комерційному конкурсі – це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, що при фіксованих початкових умовах запропонував найвищу ціну. Продаж на некомерційному конкурсі припускає, що власником об'єкта стає покупець, що запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта.

Соціалізація економіки (сприяння зайнятості й соціальній орієнтації економіки), виробництво суспільних товарів і благ

Рисунок 1.15 – Функції підприємств державного сектора економіки

Конкурентна або антимонопольна політика – це політика держави, спрямована на запобігання монопольної діяльності, на її обмеження і припинення, а отже, на розвиток цивілізованої конкуренції.

Інститут банкрутства є інструментом підприємницької політики, що виявляє неефективну діяльність підприємницьких структур, їх нездатність розрахуватися з державою і кредиторами. Суб'єкт господарювання визначається банкрутом тільки за рішенням суду. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відособлені структурні підрозділи юридичної особи, тобто філії, представництва, відділення, казенні підприємства. До прийняття такої постанови йому надається можливість вийти із цього стану через процедуру санації.

Рисунок 1.16 – Концепція розвитку державного сектора економіки в Україні

Санація представляє систему заходів, спрямованих на запобігання банкрутства підприємств, промислових об'єднань, банків і інших структур. Досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Досудова санація в обов'язковому порядку здійснюється на підставі розробленого плану, затвердженого уповноваженим органом.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом", прийнятим в 1992 р., встановлені умови і порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності – боржника, – або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури, а також повного і часткового задоволення вимоги кредиторів щодо державних підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 %.

Умовами санації можуть бути:

- випуск нових акцій або облігацій для залучення грошового капіталу;

- збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій;

- зменшення процентних виплат по випущеним підприємством облігаціям і відстрочка їх погашення;

- реструктуризація короткострокової заборгованості в довгострокову; передача майна в оренду;

- ліквідація нерентабельного підприємства і створення на його базі нового; зміна форми власності підприємства;

- структурна перебудова виробництва, у тому числі можливість переходу на випуск більш рентабельної продукції, розділ, злиття або створення дочірніх підприємств;

- зміна ринків збуту;

- зміна сировинної бази;

- скорочення чисельності працюючих.