6 Функції ціни і методи цінового регулювання

Ціна – це грошове вираження вартості товарів, послуг і ресурсів. У ринковій економіці ціна виконує наступні функції.

Вимірювально-інформаційна функція цін – з їх допомогою різні за натуральною формою ресурси, витрати, результати виражаються в єдиній грошовій формі.

Розподільна функція цін передбачає розподіл вартості ВНП, ВВП, НД, відшкодування витрат, формування доходів і нагромаджень в областях, регіонах, на підприємствах, а також впливає на формування доходів окремих соціальних верств і груп населення.

Стимулююча функція – підприємства, що скорочують витрати, які застосовують передову техніку, технологію і організацію виробництва одержують додатковий прибуток за рахунок підвищення рівня рентабельності.

Орієнтовна функція цін, або зміни в ціні, служить сигналом доцільності передачі ресурсу з одного напряму використання в інший.

Функція врівноваження цін – це здатність конкурентних сил пропозиції та попиту встановлювати ціни на рівні, на якому рішення про продаж і купівлю синхронізується.

Повної свободи ціноутворення в економічній практиці не існує. Проблема складається в певному ступені і формі обмеження вільного ціноутворення. Основні методи цінового регулювання:

1. Спостереження за цінами – визначення зростання вартості життя при визначенні індексу щорічного мінімального підвищення заробітної плати, впливу зростання цін на витрати виробництва і конкурентоспроможність.

2. Непрямий вплив на ціни – здійснюється завдяки введенню або скасуванню обмежень у зовнішній торгівлі, зміні дисконтної ставки, податків, розміру емісії грошей.

3. Прямий державний вплив на ціни – передбачає надання субсидій, встановлення податку на додану вартість, встановлення цін на підакцизні товари.

4. Державне втручання в процес ціноутворення – це санкціоноване урядовими органами збільшення витрат виробництва, а саме у собівартість включаються завищені амортизаційні відрахування, відрахування в різноманітні фонди.

5. Встановлення державою фіксованих цін і тарифів – це пільгові ціни на продукцію державних підприємств (наприклад, на мінеральну сировину, електроенергію з державних електростанцій, залізничні, поштово-телеграфні тарифи).

6. "Лідерство в цінах" – має місце в тих сферах виробництва, де держава виступає значним покупцем або замовником (будівництво, продукція ОПК).

Пряме регулювання цін переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі можливості ще недостатньо розвинені, або коли виникає кризова ситуація в економіці.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і при нормальних умовах функціонування економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу.

Виділяють декілька цілей державного регулювання цін, і кожної з них відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення.

Перша – запобігання руйнівного впливу цін на економіку. Визначається в період формування ринкових відносин, соціально-економічних потрясінь, коли в економіці порушені природні господарські зв'язки, нерозвинена інфраструктура ринку, існує дефіцит споживчих товарів, високий рівень інфляції, безробіття. На найбільш необхідні товари і послуги встановлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін необхідно доповнювати виплатою дотацій виробникам цієї продукції.

Друга – стримати інфляцію за допомогою політики доходів. Головне завдання такої політики – зупинити розкручування спіралі "зарплата – ціни" і знизити інфляцію до нормального рівня. Держава використовує такі методи регулювання, як тимчасове "заморожування" цін, застосування граничних цін, використання граничних нормативів рентабельності, виплата дотацій виробникам соціально важливих споживчих товарів або надання цільових компенсацій споживачам. Ці методи регулювання цін доповнюються відповідним регулюванням рівня заробітної плати.

Третя – забезпечити доступ до товарів першої необхідності всіх верств населення незалежно від рівня їх грошових доходів. Для рішення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої необхідності, і реалізується через низький рівень податків на товари або через повне звільнення від податків. Крім цього, на товари не першої необхідності держава застосовує політикові високих цін, що реалізується за допомогою підвищення ставок непрямих податків.

Четверта – захистити ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових, що обумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво і розходженням у системі оподатковування. Це може завдати шкоди національним підприємствам, привести до спаду виробництва і зростання безробіття. Для запобігання таких явищ держава використовує механізм виплати дотацій національним виробникам, або за допомогою ввізного мита на імпортні товари підвищує їх ціни до необхідного рівня.

П'ята – зменшити монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку. Реалізується в умовах переходу до ринкових відносин. На цьому етапі, коли практично немає конкуренції, кожне підприємство поводиться як монополіст – підвищує ціни і скорочує виробництво для того, щоб забезпечити собі необхідний рівень заробітної плати і доходу. При цьому, вільно встановлює в собівартості своєї продукції частину оплати праці, прагне компенсувати ці витрати за рахунок споживача.