Розділ двадцять шостий

1 Завжди всі, хто хоче мати будинок чи то в Росії, чи у Великоросії йдуть на ринок і купують

там уже готовий. Ці будинки складаються а двох частин — нижньої і верхньої. Цей звичай

вже майже зник у Санкт-Петербурзі та Москві, де почали будувати більш солідно, але він

зберігся в інших містах, містечках та селах. Запорозькі козаки будували також кораблі, які в

них купували або зинаймали їхні сусіди. Ці човни, на будівництво яких витрачали дерево, що

коштувало принаймні сто п’ятдесят карбованців, продавали за сім чи вісім карбованців.

Дивний доказ необачності цих людей, які, можливо, через сто років не матимуть лісів. Втім,

цей звичай походить з дуже давніх часів, оскільки руські літописи розповідають, що камбри,

чи кімбри, які жили колись у цих місцях, вели таку саму торгівлю з сусідніми

причорноморськими народами. /306/

Розділ двадцять дев’ятий

1 Слово «артіль» означає компанію з двадцяти — тридцяти чоловік, які об’єдналися для

полювання чи риболовлі. Поки вони лишаються разом, вони мають усе спільне і вибирають

собі старшого, що зветься «переводчик». Купці з великих міст воліють наймати ці компанії

для перевезення своїх товарів, оскільки в них кожен відповідає за всіх, а всі за кожного.

Найчастіше запорозькі козаки використовували свої зимові оселі для того, щоб тримати в

них коней та худобу.

Розділ тридцятий

1 За царювання Петра I один священик скомпонував твір, у якому захищав цей звичай. На

підтвердження своєї думки він спирався на таке висловлювання зі Святого Письма: «Все, що

виходить з уст, бруднить людину, а те, що в них входить, не бруднить її». Звідси він робив

висновок, що, оскільки горілка входить в уста, вона ніяк не може людину забруднити, а що

тютюновий дим бруднить, бо виходить з уст, і що не можна курити, не стаючи великим

грішником.

ТОМ ДРУГИЙ

1 Річка Яїк має джерело у тій частині Кавказьких гір, яку татари звуть Арал-Даг, під 53

градусом широти й 85 градусом довготи. Вона тече з північного сходу на південний захід,

має завдовжки приблизно 80 німецьких льє і вливається у Каспійське море за 45 льє на схід

від гирла Волги. По Яїку проходить кордон між Російською імперією і володіннями

калмицького хана. Його береги відомі сво/307/їми гарними пасовиськами, але на них зовсім

нема лісів, особливо поблизу Каспійського моря. Ця річка неймовірно багата на різні види

139

найкращої риби, яка приходить з Каспійського моря на початку весни у великій кількості.

Вона йде з дуже солоного моря шукати прісної води у річці, і її так багато, що вона майже

перепиняє течію Яїка і її можна брати голими руками досхочу. Кав’яр саме цієї риби, що

зветься осетрина і яку ловлять у Яїку та Волзі, солоним везуть у всі європейські країни.

Після знаменитого повстання Пугачова. яке так спустошило ці краї, нині царствуюча

імператриця бажала знищити навіть ім’я цих яїцьких козаків. Вона наказала, щоб у

майбутньому не вживали назву Яїк, а щоб ця річка звалася Уральська ріка і щоб назва

їхнього міста Яїцький город змінилася на Уральський город.

2 Це місто Слуцьк, розташоване у Литві, є власністю князів Радзивіллів.

3 Башкири живуть у східній частині Казанського царства, між річкою Камою, Орлиними [*

Уральськими. (Прим. перекладача).] горами й Волгою. Ця провінція має й іншу назву —

Булгарія. Народ, який ми нині знаємо під іменем башкирів, очевидно, є однією з гілок татар.

У цьому краї є ще й інша гілка татар, яких звичайно звуть уфимськими татарами. Живуть

вони серед башкирів, вони є їхніми родичами та союзниками, бо мають з ними спільне

коріння. Але уфимські татари в основному займають південну частину Булгарії біля Ками та

міста Уфи, через яке вони й одержали свою назву. А башкири займають південну частину,

що тягнеться аж до міста Самари. Ці дві гілки татар є нащадки тих, хто мешкав у

Казанському царстві, коли росіяни завоювали його у 1552 р. Проте цілком очевидно, що кров

давніх мешканців цих земель змішалася з татар/308/ською. Башкири, як і уфимські татари,

високі на зріст і дуже міцні. В них широкі обличчя, вони трохи смагляві, плечисті, чорняві й

мають рясні брови, що здебільшого зрослися. Бороди в них короткі, як китиці. Вони

звичайно вдягнені в довгі халати з грубого білого сукна з капюшоном, яким вони

прикривають голову, коли настають холоди, бо влітку вони завжди ходять з невкритою

головою. Решта їхнього одягу така сама, як у російських селян. Їхні жінки так само

вдягаються, як звичайні росіянки, за винятком того, що вони носять пантофлі без задка, які

ледве вкривають пальці й зав’язуються на нозі вище від кісточки. Ці люди прекрасні

вершники й хоробрі воїни. Лук і стріли — їхня єдина зброя, але вони послуговуються нею з

гідною подиву вправністю. Їхня мова є суміш татарської з російською і, можливо, з мовою

давніх мешканців цього краю, проте вони можуть добре порозумітися з нагайськими

татарами. Зважаючи на їхній звичай робити обрізання й на деякі інші магометанські

церемонії, можна уявити собі, що вони колись сповідували культ Магомета. Проте нині вони

зовсім не знають Корану, не мають ані мулл, ані мечетей, отже, їхня релігія нині значно

ближча до поганства, ніж до магометанського культу. Однак від царювання Олексія

Михайловича багато з них перейшли у православ’я. І якби російські священики тим справді

заопікувалися, то можна припустити, що за короткий час усю цю гілку татар буде навернено

у християнську віру. Оскільки країна, де мешкають уфимські татари й башкири, розташована

між 52 градусом 30 мінутами й 57 градусом широти, вона не може бути справді найтепліша.

Проте вона дає багаті врожаї всякого збіжжя та плодів. Ці люди мешкають у малих містечках

та селах, як у Росії, і живуть зі скотарства, мисливства та хліборобства. Вони мають звичай

молотити хліб просто у полі й перевозити чисте /309/ зерно додому. Цей край також багатий

на мед та віск, а на півдні його водиться багато білок та інших хутрових звірів. Уфимські

татари, як і башкири, тепер є під пануванням Росії, але влада повинна керувати ними з

великою осторогою і досить м’якими засобами, бо вони дуже неспокійні й не терплять

ніякого насильства. -Вони досі зберігають велику прихильність до інших татар. Обидва ці

народи в разі потреби можуть озброїти п’ятдесят тисяч вояків. Вони платять податки

російським збирачам зерном, воском, медом, худобою та шкірами за звичайними цінами, бо

кожна родина має сплачувати подушне.

4 Імператриця Катерина була середнього зросту, трохи повна, з гарним обличчям. Вона

народилася блондинкою, а зовсім не чорнявою, як дехто твердить, але використала засоби

мистецтва, щоб почорнити своє волосся відповідно до смаків росіян, які здебільшого

140

люблять волосся саме цього кольору. Народилася вона аж ніяк не у Литві, як дехто вважає, а

походить з міста Нарви. Ім’я її — Кноррінг, це ім’я шляхетного й давнього роду Кноррінгів з

цього міста, проте батьки її були прості люди з Литви. Її батька звали просто Самуель. Вона

втратила його, коли була ще зовсім мала. Батько її займався торгівлею між Нарвою, Литвою

та Польщею. Лютеранський пастор з Лівонії пан Глюк узяв її до себе й виховав у своїй

родині разом із двома власними дітьми у лютеранській релігії, тоді як двоє братів Катерини

сповідували католицтво. Ще одним доказом народження Катерини у Нарві є тісний зв’язок,

який вона увесь час підтримувала з родиною Крамарів з цього міста, і покровительство. яким

вона цю родину вшанувала. Ставши імператрицею, вона взяла до себе у фрейліни одну з

дочок Крамера і виявляла до неї завжди велику прихильність. Велика зацікавленість її в

добробут’ двох дітей пана Глюка також є не/310/спростовним доказом, що саме цей

достойний пастор дбав свого часу про її виховання. Вона одружила його доньку з віце-

адміралом Віллебуа. Цей шлюб викликав спочатку певні ускладнення, бо наречена була

лютеранка, а Віллебуа — православний. Вона погоджувалася на цей союз лише за умови, що

їхні діти будуть виховані в дусі лютеранської релігії. Цей пункт суперечив обрядам, звичаям

та статутам Росії. Треба було мати дозвіл царя, і Катерина дістала його для наречених. Один

із їхніх синів живе й нині, він є командувач артилерії, нагороджений стрічкою імперського

ордена. Катерина спочатку одружилася зі шведським унтер-офіцером, якого одразу після

весілля послали у Марієнбург, де його було вбито. Цар згодом наказав зробити

найретельніший розшук його, щоб дати йому винагороду, але жодної звістки про нього

ніколи не було одержано. Катерина мала двох братів і трьох сестер. Один із братів одержав

титул графа Скавронського. Досі живі його кілька дітей, а саме: 1) граф Скавронський,

гросмейстер двору, одружений з княжною Сапегою; від цього шлюбу є діти; 2) донька, що

була одружена з покійним канцлером Воронцовим; 3) ще одна донька, яка була одружена з

покійним паном Корфом, начальником санкт-петербурзької поліції. Другий брат Катерини

служив у Литві, і йому дуже протегували князі Сапеги. Цар багато разів вимагав його

повернення, але його не відпускали, і зрештою цар наказав потаємно його викрасти. Цар

призначив його командиром роти і дав титул графа Генрікова. Але, оскільки він не мав

належних здібностей і талантів, цар не міг підвищувати його в чинах, як він того хотів. З

трьох сестер Катерини дві перші були Кристина, донька Самуеля, одружена з графом

Генріковим, друга, Анна, донька Самуеля, одружена з генерал-лейтенантом Жезінським. Що

ж до третьої, то вона мала дуже /311/ сумну долю. Втративши одне око, яке їй вибила, як

вона казала, Катерина, коли вони гралися ще дітьми, вона одружилася з простим шевцем із

Ревеля й жила у великій бідності. Коли Катерина стала імператрицею, то не хотіла нічого

зробити для неї, незважаючи на найбільш настійні прохання сестри про хоч яку-небудь

допомогу. Невідомо, чому саме Катерина відчувала до неї таку неприязнь. Таке в кількох

словах походження цієї славнозвісної імператриці.

ЗМІСТ

Том перший. ІСТОРІЯ МАЛОРОСІЇ

Розділ I. Загальні відомості про Україну, або Малоросію, та про її населення.

Розділ II. Опис Дніпра від річки Самари до міст Очакова та Кінбурна, приток Дніпра зі

згадками про міста та визначні місця, про фортеці, збудовані давно й недавно на берегах цих

річок, а також про місцевості, де мешкають козаки.

Розділ III. Річки, селища та водопади на Дніпрі від гирла Самари до Очакова.

Розділ IV. Розміри володінь запорозьких козаків і козаків українських.

Розділ V. Поділ українських козаків на полки.

Розділ VI. Історія запорозьких та українських козаків до часів їх осілості.

Розділ VII. Обов’язки запорозьких козаків та козаків малоросійських і їхня старшина.

Розділ VIII. Давній та нинішній уряд Малоросії.

Розділ IX. Деякі звичаї запорозьких та малоросійських козаків.

Розділ X. Населення Малоросії.

Розділ XI. Риби, які водяться в Малоросії.

Розділ XII. Тварини, що живуть на берегах Дніпра та островах цієї ріки.

Розділ XIII. Птахи, що водяться у Придніпров’ї.

Розділ XIV. Плодові та інші дерева, які ростуть на берегах Дніпра.

Розділ XV. Способи, якими запорозькі козаки добивалися переваг над турками.

Розділ XVI. Історія незгод між козаками, королем та Річчю Посполитою.

Розділ XVII. Умови, на яких козаки визнали зверхність Росії.

Розділ XVIII. Як козаки перейшли під владу Карла XII, а потім кримського хана. Допомога,

яку вони йому подали.

Розділ XIX. Від переходу запорожців під зверхність Росії до їхньої загибелі.

Розділ XX. Знищення Запорозької Січі.

Розділ XXI. Місцевості, здавна населені запорозькими козаками, що звалися Січчю.

142

Розділ XXII. Про те, як громада запорозьких козаків зустрічала нових прибульців, та про

їхню назву.

Розділ XXIII. Старшина запорозьких козаків.

Розділ XXIV. Ради запорозьких козаків.

Розділ XXV. Становище отамана і влада, якою його наділяють курені.

Розділ XXVI. Прибутки отаманів.

Розділ XXVII. Канцелярія запорозьких козаків.

Розділ XXVIII. Кошовий, його помічники та їхні прибутки.

Розділ XXIX. Звичаї запорозьких козаків.

Розділ XXX. Релігія запорозьких та малоросійських козаків.

Розділ XXXI. Закони запорозьких козаків і злочини, до яких вони мають найбільшу відразу.

Том другий. КОРОТКИЙ ВИКЛАД ІСТОРІЇ КОЗАЦЬКИХ ГЕТЬМАНІВ І

НАЙВИЗНАЧНІШИХ ПОДІЙ, ЩО СТАЛИСЯ В УКРАЇНІ

Примітки__