41. Історія формування сучасних відмін іменників.

На базі давніх шести типів відмінювання утворилися сучасні чотири відміни іменників. Сучасну І відміну сформували іменники колишніх *ā (стѢна, книга, вода), *jā (земл-а, вол-а, стру-а межа, суша, душа), *ĭ (пѢснь, кость), *ū (букы, тыкы, мъркы), *еr-основ (дъчи). Сучасну ІІ відміну сформували іменники колишніх *ŏ (столъ, другъ, вълкъ, озеро), *jŏ (старьць, лице, море; мужь, плащь), *ŭ (ледъ, сынъ, домъ), *ĭ (тесть, з-ать, медвѢдь), *es (небо,чудо, слово), *en ("чмы, камы, рамы). Сучасну ІІІ відміну сформували іменники колишніх *ĭ (ночь, соль, тѢнь), *ū (любы, кры), *еr (мати). Сучасну ІV відміну сформували іменники колишніх *en (им-а, сѢм-а, плем-а), *at (козел-а, осьл-а, тел.-а). Поділ сучасних іменників І і ІІ відмін на групи зумовлююються диференціацією ще в староукраїнській мові твердої (*ā, *ŏ), і м’якої (*jā,*jŏ) систем відмінювання в тих типах, на ґрунті яких і сформувалися вказані відміни. Мішана група виділилася внаслідок ствердіння шиплячих.

42. Історія форм особових і зворотного займенників.

ЗАЙМЕННИКИ ОСОБОВІ – це невеликий за кількістю, здавна сформований розряд слів із коренями, спільними для багатьох індоєвропейських мов: -азъ, мы, вѢ (1 ос. одн., мн., дв.); ты, вы, ва (2 ос. одн., мн., дв.). Власне особові займенники не розрізнялися за родами, мали граматичне значення відмінка та числа (відмінювалися в однині, множині, двоїні), мали паралельні форми (тебе (Р.в.), тебѢ, тобѢ, ти (Д.в.), тебе, т-а (Зн.в.), тобою (О.в.), тебѢ, тобѢ (М.в.), характеризувалися явищем суплетивізму (наприклад, однина: мене (Р.в.), мънѢ, мьнѢ, ми (Д.в.), мене, -а (Зн.в.), мъною (О.в.), мънѢ (М.в.); множина: мы (Н.в.), насъ (Р.в.), намъ, ны (Д.в.), насъ, ны (Зн.в.), нами (О.в.), нас (М.в.); двоїна: вѢ (Н.в.), двоїна: вѢ (Н.в.), наю (Р-М.в.), нама, на (Д.-О.в.), на, наю (Зн.в.).

ЗАЙМЕННИК ЗВОРОТНИЙ себе не мав граматичної форми називного відмінка, граматичних значень роду та числа; стосувався тільки до особи, до суб’єкта дії, вказуючи на його стосунок до самого себе. Відмінювався за зразком власне особового займенника ты (пор.: себе (Р.в.), себѢ, собѢ, си (Д.в.), себе, с-а (Зн.в.), собою (О.в.), себѢ, собѢ (М.в.).

43. Історія форм предметно-особових займенників.

ЗАЙМЕННИКИ ПРЕДМЕТНО-ОСОБОВІ за походженням є вказівними. Система відмінювання сучасних займенників він, вона, воно утворилася з: а) форм називного відмінка вказівних займенників онъ, она, оно; б) форм непрямих відмінків вказівних займенників и, -а, -є. Предметно-особові займенники розрізнялися за родами, числами, відмінками. Займенники чоловічого та середнього роду однини в непрямих відмінках мали однакові форми: онъ, оно (Н.в.), -єго (Р.в.), -єму (Д.в.), и, -є (Зн.в.), имъ (О.в.), -ємъ (М.в.) (пор.: ж. р. она (Н.в.), -єѢ (Р.в.), -єи (Д.в.), ю (Зн.в.), -єю (О.в.), -єи (М.в.). У множині та двоїні в непрямих відмінках збігаються форми всіх родів (множина: они, она, оны (Н.в.), ихъ (Р.в.), имъ (Д.в.), Ѣ,-а, Ѣ (Зн.в.), ими (О.в.), ихъ (М.в.); двоїна: она, онѢ,онѢ (Н.-Зн.в.), -єю (РМ.в.), има (Д.-О.в.).

44. Історія форм неособових займенників.

ЗАЙМЕННИКИ НЕОСОБОВІ поділялися: а) присвійні (мои, твои, нашь, вашь); б) вказівні (сь, тъ, онъ, овъ, такъ, сикъ); в) означальні (вьсь, вьс-акъ, самъ); г) питальні (къто, чьто, чьи, къи, которъ, какъ); ґ) заперечні (ни + питальні: никъто, ничьто, ничьи); д) неозначені (нѢ + питальні: нѢкъто, нѢчьто, нѢчьи). Неособові займенники розрізнялися за родами, крім питальних къто, чьто, мали граматичне значення числа, відмінка, відмінювалися за твердим або м’яким зразками залежно від якості кінцевого приголосного основи. До твердої системи відмінювання належали: тъ, то, та; онъ, она, оно; самъ, сама, само; такъ, така, тако; вьс-акъ, вьс-ака, вьс-ако; инъ, ина, ино; сикъ, сика, сико; къто (мав лише граматичне значення відмінка). Зразок відмінювання: однина: тъ,то,та (Н.в.), того, тоѢ (Р.в.), тому, тои (Д.в.), тъ,то,ту (Зн.в.), тѢмъ, тою (О.в.), томъ, тои (М.в.); множина: ти,та,ты (Н.в.), тѢхъ (Р.в.), тѢмъ (Д.в.), ты,та,ты (Зн.в.), тѢми (О.в.), тѢхъ (М.в.); двоїна: та,тѢ,тѢ (Н.-Зн.в.), тою (Р-М.в.), тѢма (Д.-О.в.). До м’якої системи відмінювання належали займенники: мои, мо-а, мо-є; твои, тво-а, тво-є; нашь, наша, наше; вашь, ваша, ваше; чьи, чь-а, чь-є; къи, ко-а, ко-є; чьто (мав лише граматичне значення відмінка). Зразок відмінювання: однина: мои, мо-є, мо-а (Н.в.), мо-єго, мо-єѢ (Р.в.), мо-єму, мо-єи (Д.в.), мои, мо-є, мою (Зн.в.), моимъ, мо-єю (О.в.), мо-ємъ, мо-єи (М.в.); множина: : мои, мо-а, моѢ (Н.в.), моихъ (Р.в.), моимъ (Д.в.), моѢ, мо-а, моѢ (Зн.в.), моими (О.в.), моихъ (М.в.); двоїна: мо-а, мои, мои (Н.-Зн.в.), мо-єю (Р-М.в.), моима (Д.-О.в.).