54. Історія дієслівних форм теперішнього часу.

ЧАС ТЕПЕРІШНІЙ – це граматичне значення дієслова на позначення дії, процесу, стану, що відбуваються в момент мовлення. Форми теперішнього часу староукраїнського дієслова утворювалися від основи теперішнього часу тематичних і нетематичних дієслів недоконаного виду за допомогою особових закінчень (веду, ведеши, ведеть (одн.), ведемъ, ведете, ведуть (мн.), ведевѢ, ведета, ведета (дв.). При утворенні форм теперішнього часу від тематичних дієслів особові закінчення приєднувалися не безпосередньо, а за допомогою тематичного голосного (І, ІІ, ІІІ, IV класів). Нетематичні дієслова в 1 ос. одн. мали закінчення мь: (-єсмь, дамь, Ѣмь, вѢмь, имамь); у 2 ос. одн. – и: -єси, даси, Ѣси, вѢси але имаши; в інших особах закінчення були ті самі, що й у тематичних дієслів. Нетематичне дієслово быти мало таку парадигму: -єсмь, -єси, -єсть (одн.), -єсмъ, -єсте, суть (мн.), -єсвѢ, -єста, -єста (дв.)

55. Аорист як проста дієслівна форма минулого часу.

АОРИСТ – проста форма минулого часу, яка позначала моментальну, недовготривавлу дію; використувалася тоді, коли йшлося про минулу дію, що сприймалася як одиничний, повністю завершений у минулому акт. Староукраїнський аорист, на відміну від старослав’янського, що функціонував у трьох типах (простий, старий сигматичний, новий сигматичний), був лише сигматичним. Різниця між простим і сигматичним аористом полягала в тому, що останній утворювався за допомогою суфікса *s (гр. «сигма», звідси й назва аориста), який приєднувався до основи минулого часу, тоді як простий аорист старослов’янської мови не мав суфікса. Старий і новий сигматичний аорист відрізнялися тим, що в першому разі суфікс *s приєднувався безпосередньо до основи минулого часу (знахъ, зна, зна (одн.), знахомъ, знасте, знаша (мн.), знаховѢ, знаста, знаста (дв.); у другому – за допомогою сполучного голосного – [o] (ведохъ, веде, веде (одн.), ведохомъ, ведосте, ведоша (мн.), ведоховѢ, ведоста, ведоста (дв.). Причому суфікс *s не зберігся в сигматичному аористі в усіх формах, зокрема в 1 ос. одн., мн. і дв. він виявляється у вигляді [x], у 3 ос. мн. – у вигляді [ш]. Аорист зберігся лише в сербській і болгарській мовах (із деякими видозмінами); його залишки подекуди трапляються в південнозахідних діалектах української мови

56. Імперфект як проста дієслівна форма минулого часу.

ІМПЕРФЕКТ – проста форма минулого часу, що позначала минулу, необмежену в часі, довготривалу або повторювану дію. Утворювався переважно від дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів *ēach > -Ѣах- (від основ минулого часу на приголосний); *āach > -aax- (від основ минулого часу на [i]); *āch > -ах- (від основ минулого часу на [іе]( Ѣ) і [a]). На східнослов’янському ґрунті в імперфекті з суфіксом –Ѣах початковий голосний, що позначався літерою Ѣ, асимілювався до наступного [ja](-а), а потім відбулося стягнення двох однакових голосних: нес + Ѣахъ > несѢахъ > нес-аахъ (несjаахъ) > нес-ахъ. У дієсловах, що утворювалися за допомогою суфікса -ах-, відбулося лише стягнення: писа + ахъ > писаахъ > писахъ (пор.: вед-ахъ, вед-аше, вед-аше (одн.), вед-ахомъ, вед-асте, вед-ахоу (мн.), ведаховѢ, вед-аста, вед-аста (дв.). Форми імперфекта занепали значно раніше, ніж форми аориста (до XII ст.).