2. Економіка й економічна думка Стародавньої Греції

У І тис. до н. е. біля Греції життя звело народи трьох континентів - Європи, Азії та Африки, і це сприяло взаємодії різних культур. У тих умовах важливе значення мали фактори географічного характеру. Із стародавніх часів торгові шляхи проходили Середземним, Егейським, Мармуровим і Чорним морями. Вони були спрямовані на Північ, у басейни Дніпра, Дунаю, Дону. У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це сприяло ранньому розвитку ремесла й торгівлі. Греки стали ремісниками й крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або, у кращому випадку, землеробством.

Населення концентрувалось у містах. Уперше у світовій історії місто витіснило й підпорядкувало собі село. Тут не вистачало зерна власного виробництва, тому сільське господарство було другорядним, місто експлуатувало село.

Греки виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво житла, ткацтво, кораблебудування. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Продуктивність виробництва досягла значних успіхів.

Бурхливий розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний уклад. У сільському господарстві та ремеслі дедалі більше використовується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани - вільних громадян і невільників. У VIII-VI ст. до н. е. формувалися грецькі рабовласницькі міста-держави, або поліси. У V-IV ст. до н. е. праця рабів стала продуктивною, особливо в ремеслі.

У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого рівня розвитку, хоча економіка прогресувала дуже нерівномірно. Ремесло й торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшості ж територій переважали сільське господарство, землеробство й тваринництво.

Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Його центрами були Мілет, Коринф, о. Егіна. Останній став центром торгівлі зі Сходом. Після пелопонеських війн (431-404 pp. до н. е.) центральне місце в грецькій торгівлі займали Афіни.

Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя країни - сільське господарство, ремесла, торгівлю.

У 338 p. до н. е. Грецію підкорила Македонія, а в II ст. до н. е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської рабовласницької держави.

Найбільш відомими представниками економічної думки Древньої Греції були Ксенофонт, Платон і Арістотель.

Ксенофонт (430-354) вважав найважливішою сферою економіки землеробство, причому був прихильником натурального господарства.

Одним з перших Ксенофонт вказав на зв’язок між поділом праці і розміром ринку. Він звернув увагу на наявність у будь-якого товару двох сторін: а) корисних властивостей, тобто споживної вартості; б) здатності до обміну, тобто мінової вартості.

Платон (427-347) уважав землеробство найважливішою галуззю економіки. Він дав геніальне для свого часу роз’яснення зв’язку між поділом праці, торгівлею, грошима та виділенням купців. У своїх проектах ідеального устрою держави передбачав, що в ідеальній державі державний апарат управління не буде обтяжений жодною власністю. Він складатиметься з представників двох вищих верств - аристократів та воїнів. Їх має утримувати держава. Конкретний ж господарській клопіт, у тому числі пов’язаний з володінням та розпорядженням приватною власністю, буде покладено на чернь - третю верству населення, нижчу, яка включатиме землеробів, купців, ремісників. Платон увічнював невільництво і вважав, що невільники будуть разом з черню забезпечувати вдоволення потреб аристократів і воїнів.

Арістотель (384-322) першим виявив деякі категорії економічної науки і певною мірою показав їх взаємозв’язок. Зокрема, він дав уявлення про капітал і про мистецтво наживати багатство, яке він називав хремастикою і засуджував. Ідеться про діяльність виключно у сфері обігу (торгівля, крім дрібної, і лихварство). Натомість схвалював економіку - господарську діяльність, зв’язану з виробництвом благ, корисних для дому і держави.

У нього є висловлювання, що нагадують примітивний варіант трудової теорії вартості. А з другого боку, деякі міркування Арістотеля дозволяють вважати його предтечею теорій, які виводять мінову вартість з корисності товару.

Арістотель був, можливо, першим прихильником номіналізму.

Невільництво Арістотель вважав природним і закономірним. Ідеалом для Арістотеля було невеличке землеробське господарство, в якому, зрозуміло, працюють невільники. Це господарство повинно забезпечувати себе всім необхідним, а те, чого йому бракуватиме, можна буде отримати шляхом справедливого обміну із сусідами.