4. Господарський розвиток Крито-Мікенської цивілізації

Крито-Мікенська цивілізація (Егеїда) утворилася в добу бронзи (II тис. до н. е.). Її складовими вважають критське суспільство як союз трьох міст-держав номового типу та міста-держави материкової Греції: Мікени, Тіринф, Аргос, Пилос та ін. У політичному аспекті це були ранньокласові держави: Критська цивілізація - теократична монархія, Мікенська - монархія із значною роллю військової аристократії. Господарський розвиток міст-держав мав спільні ознаки. Сприятливими передумовами розвитку були можливості розвитку багатогалузевого аграрного виробництва, природні умови та м'який клімат, наявність власної металургійної бази, морське судноплавство, виробництво високотоварної експортної продукції (вина, оливкової олії).

Економічні відносини визначала господарська двосекторна система, що охоплювала палаци (адміністративно-релігійні, господарські комплекси) і територіальні громади. Землі були державною власністю. Палацова адміністрація контролювала всі сфери життя, організовувала виробництво, облік і розподіл, військову справу.

Критяни панували в Егейському морі, володіючи найкращим флотом. Вирішальну роль в економіці мало сільське господарство. Землеробство було плужним, як тяглову силу використовували биків. Вирощували пшеницю, ячмінь, боби, льон тощо. Розводили маслини, виноград, інжир, фінікові пальми. Розвивалися тваринництво й морське риболовство. Ремісники виготовляли вироби з дерева, каменю, глини, фаянсу, золота, срібла, бронзи, слонової кістки. Велике значення мало ткацтво, будівництво доріг та палаців. Рабство мало патріархальний характер. Серед рабів переважали рабині, які отримували продовольчі пайки.

Зруйнування Критської цивілізації ахейськими племенами, а мікенської культури - грецькими племенами дорійців призвело до економічного регресу. Зникла писемність, основи якої греки через декілька століть запозичать у фінікійців. Відродження економіки відбувалося на основі технологічного вдосконалення сільського господарства в умовах ранньозалізної доби та відсутності палацової економіки, формування економічної самостійності домогосподарств і особистої ініціативи людини.

5. Розвиток господарства на території України в кам'яному віці й добу бронзи та раннього заліза

У межах сучасної території України були виявлені пам’ятки перебування найдавніших людей, які з’явилися в Європі близько 1 млн років тому, а саме - в Закарпатті, на Наддніпрянщині, Житомирщині та в Криму. Світове значення має відкриття видатної пам’ятки духовного життя прадавнього населення на українських землях - Кам’яної Могили, завдяки якій ми маємо змогу з’ясувати чимало питань життєдіяльності, способу мислення, світосприйняття та духовності первісних спільнот лю­ дей, в яких ознаки писемності виникли значно раніше, ніж у давньому Шумері.

У перебігу історичного процесу на цих землях відобразилися фактично всі відомі археологічні періоди. У добу палеоліту основу господарської діяль­ ності становило мисливство, поряд з яким існувало збиральництво та рибальство. Матеріальні пам’ятки палеоліту були знайдені у так званих стоянках - «стійбищах», що свідчило про тривалий час перебування в них людей, які вміли виготовляти знаряддя праці з каміння і кісток. До них належали - крем’яні ножі, скребачки, ікла мамонтів. За своїм типом господарство цього періоду мало привласнювальний характер, а формою соціальної та госпо­ дарської організації виступала переважно родова община.

У період неоліту виникає принципово новий тип господарської діяльності - виробничо-відтворювальний. Люди переходять до осілого способу життя. Формуються та розвиваються такі види виробничої діяльності, як землероб­ ство, скотарство, ремесло.

Найбільш повні уявлення про господарські досягнення суспільств первіс­ ної історії України пов’язані з трипільською культурою. На початку ХХ ст. в селі Трипілля на Київщині було виявлено пам’ ятки стародавньої культури, що дістала назву «трипільська культура». Початок трипільської доби в Україні сучасна історична наука датує першими сторіччями У або навіть кінцем УІ тис. до н. е. Вона тривала понад два тисячоліття. Крім України, господар­ ський простір трипільців займав великі території Східної Європи: їхні посе­ лення знайдені в Словаччині, Румунії, на Балканському півострові. В історико-економічній науці встановлено землеробсько-скотарський характер господарства трипільців, вирішено ряд пи­ тань, пов’язаних з різними аспектами господарської діяльності, соціального устрою, ідеології та побуту.

Господарська діяльність трипільських племен характеризується переважно як виробничо-відтворювальна. Провідною галуззю господарства було приміти­ вне хліборобство. Трипільці вирощували зернові культури - ячмінь, просо, пшеницю, а також займалися городництвом і садівництвом. Для обробки землі використовували мотики, пізніше - рала. Збір урожаю здійснювався за допо­ могою крем’яних серпів. Збіжжя обмолочували спеціальними молотильними дошками. Для його збереження трипільці будували сушарні та сховища. У ці­ лому рівень агрокультури, що включала в себе засоби й методи обробітку землі, способи збереження врожаю, був досить високий.

Типове господарське знаряддя трипільців: мотики, рала, серпи, сокири, ножі, тесла, долота, зернотерки, пряслиці; зернові культури - пшениця, яч­ мінь, просо тощо зберігалися в господарському житті українського селянст­ ва до ХІХ ст.

До розгалуженої господарської діяльності трипільців належало й тварин­ ництво. Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Допоміжну роль в господарстві відігравали мисливство й рибальство.

Господарською одиницею в племенах трипільської культури ймовірно було сімейне господарство. Домогосподарства існували у формі парцеляр­ ного господарства й входили до складу родової або гетерогенної общини із представників декількох родів.

Трипільці як осілі землероби мешкали в селищах або селах. Їх житла розташовувалися по колу з великим майданом посередині. Припускають, що майдан слугував загоном для великої рогатої худоби або місцем для на­ родних зборів, віча та ін. Житла трипільців були часом більші за хати су­ часних селян - 4-5 м завширшки і 15-20 м завдовжки. Іноді будинки були дво- і триповерховими площею 200 кв. м. Населення таких селищ пе­ ревищувало 10 тис. осіб і займало площу 200-400 га.

У галузевій структурі господарства трипільців високого рівня досягло ремесло. Про майстерність ремісників свідчать досконалі знаряддя праці з кременю, а також кістки й рогу. Особливо розвинутими було гончарство та ткацтво. Тканини виготовляли не лише з льону, а й з вовни. Одяг фарбували й прикрашали ви­ шивкою та нашивними пластинами з кісток, міді та золота.

Мистецтво трипільців найповніше представлено гончарством. Трипільсь­ кий мальований посуд знаходять у похованнях і степових курганах у різних регіонах України. У сучасному українському гончарстві, вишивках, килимах, різьбленні, розписах зберегло­ ся чимало типових елементів трипільського орнаменту.

Відповідно до господарської спеціалізації та міжобщинного поділу праці представники трипільської культури вступали в соціально-госпо­ дарські відносини із сусідніми племенами, які перебували на різному рі­ вні культурно-господарського розвитку. В одних вони запозичували не­ відомі для них культурні й технічні досягнення, іншим передавали свої. Предметами обміну в трипільців були зерно й худоба. Від інших вони отримували коней, вироби металургії та металообробки тощо.

На межі ІІІ-ІІ тис. до н. е. трипільська культура зазнає занепаду й зникає. На зміну землеробським племенам цієї самобутньої культури приходять войовничі племена із примітивнішою, культурою, яка в археології дістала назву шнурової кераміки. Провідною галуззю господарства у ІІ тис. до н. е. стає скотарство, поширюється конярство, з’являється зброя. Завойов­ ники були носіями зовсім іншого способу господарського життя. Вони на­ віть не оселилися в місцях трипільських селищ, їх не цікавили чорноземні лани. Свої помешкання вони розташовували в добре захищених, недоступ­ них для нападів місцях.

Слід зазначити, що причини руйнації трипільської культури та її госпо­ дарсько-культурних досягнень не можна зводити лише до впливу такого чинника, як загарбання іншими племенами. Важливо враховувати й внутрі­ шні фактори, що спричинили її падіння. Необхідно підкреслити, що госпо­ дарська сфера трипільців розвивалася на основі екстенсивного землеробства, яке неминуче призводить до виснаження земельних ланів. Обмеження роз­ витку хліборобства було наслідком і знищення лісів, зміни в кліматі. Земля як господарський ресурс стає більш придат­ ною не для землеробства, а відгінного скотарства, роль якого починає зрос­ тати у господарстві трипільців. Руйнується господарська основа трипіль­ ської культури - осіле хліборобство.

В історичній науці поширена думка, що населення Європи періоду бронзи було індоєвропейським, з якого вже виокремилися германо-балто-слов'яни. Окремі вчені обґрунтовують існування в бронзовому віці на території України найдавніших держав. Ранній залізний вік на території України згідно з останніми науковими дослідженнями датують початком ХП ст. до н. е. - V ст. н. е. (за іншою версією, ранній залізний вік у Східній Європі продовжувався до 375 р. Основні господарські процеси пов'язані з розвитком ранньоцивілізаційних скотарсько-кочових суспільств Кіммерії, Скіфії, Савроматії та традиційних станово-класових суспільств - грецько-римських міст-держав у Північному Причорномор'ї, а також племінних союзів пра- і давніх слов'ян. У першому періоді раннього залізного віку в Лісостепу та Поліссі домінувало орне землеробство із залізними знаряддями праці, тваринництво перетворилося на придомне й виникло стійлове утримання худоби. Почався другий суспільний поділ праці: ремесло відокремлювалося від сільського господарства й формувалося як самостійний вид виробничої діяльності. Почалися криза бронзоливарного й становлення залізорудного виробництва. . Житла були наземними та заглибленими. Зросла продуктивність господарства, нагромаджувалися надлишки продукції.

У Степовій Україні в IX-VII ст. до н. е. була поширена кіммерійська культура. З кіммерійцями пов'язують поширення залізних виробів, зброї та кінської упряжі. Кіммерійці займалися скотарством і землеробством. Провідне місце посідало конярство, що забезпечувало населення верховими кіньми та значною частиною продуктів харчування. Виробляли мідні та бронзові знаряддя праці, використовували залізні вироби - мечі, кинджали, наконечники стріл. Поширилася збруя. Були збудовані перші міста, кіммерійські поселення.