2.3 Боротьба тероризмом

Виниклий ще у дев'ятнадцятому столітті як засіб здійснення політичних змагань, тероризм прийняв наприкінці минулого століття форму високоорганізованої міжнародної мережі терористичних організацій з філіями майже в усіх країнах сучасного світу.

Зачасто ми маємо нагадування у тому, що тероризм як і наповнює життя людей в усьому світі болем і стражданням. Практично щотижня у будь-якій точці світу відбувається терористичний акт, без розбору який вражає безневинних людей, які просто опинилися у непідходящому місці в непідходяще час. У перемозі з цього злом зацікавлені всі країни, протягом десятиліть питання боротьби з тероризмом стоїть у порядку денному Організації Об'єднаних Націй.

У межах системи ООН розроблено шістнадцять універсальних угод (тринадцять угод і трьох протоколу), спрямовані проти міжнародного тероризму, й що стосуються конкретних видів терористичну діяльність. Держави - члени за посередництва Генеральної асамблеї розширюють координацію антитерористичної роботи і продовжують своєї роботи над встановленням юридичних норм. Рада безпеки також бере активну участь боротьби з тероризмом, приймаючи відповідні резолюції і створивши кілька допоміжних органів. Водночас програми, управлінь та шкільних установ системи Організації Об'єднаних Націй беруть участь у певних контртерористичних заходах, розширюючи допомогу держав-членів своєї діяльності, спрямованої з тероризмом. [40 ]

З метою зміцнення й посилення цієї бурхливої діяльності держави-члени розпочали на вересні 2006 року новий етап боротьби з міжнародним тероризмом, прийнявши глобальнуконтртеррористическую стратегію. Стратегія знаменує собою перший випадок досягнення усіма державами — Членами Організації Об'єднаних Націй згоди щодо загальних стратегічних партнерів і оперативних рамок для боротьби з міжнародним тероризмом. Стратегія лежить в основі конкретного плану дій: ліквідація умов, сприяють поширенню тероризму; попередження терористичної діяльності й боротьби з ній; вжиття заходів до створення державного потенціалу боротьби з міжнародним тероризмом; зміцнення ролі Організації Об'єднаних Націй боротьби з тероризмом; й забезпечення поваги правами людини під час цієї боротьби. Стратегія грунтується на безпрецедентне злагоді, досягнутому світовими лідерами на Саміті у вересні 2005 року з приводу осуду тероризму у всіх його форми і проявах.

Генеральна Асамблея провела свій "перший огляд ходу здійснення Стратегії 4–5 вересня 2008 року й прийняла резолюцію, у якій знову підтвердила свою відданість Стратегії і процесу її здійснення. Складовою частиною отого огляду є доповідь Генерального секретаря про діяльність системи ООН у здійсненні Стратегії. [40 ]

генеральний секретар також скликав 9 вересня 2008 року перший глобальний симпозіум на підтримку жертв тероризму. Було підготовлено у якому огляд основних тим гаслам і рекомендацій симпозіуму доповідь, і навіть короткий звіт про симпозіумі у вигляді відеозапису, представленими зустрічі з жертвами тероризму, представниками держав-членів і НВО, що відбулася 18 березня 2009 року. [50 , 34]

У червні 2009 року генеральний секретар провів початкові заходи щодо інституціоналізації Цільовий групи, заснувавши в Департаменті з політичних питань (>ДПВ) секретаріат Цільовий групи з здійсненню контртерористичних заходів. Завданнями Цільовий групи є активізація і мобілізація контртерористичної діяльності різних органів системи Організації Об'єднаних Націй на допомогу державам-членам під час здійснення Стратегії.

У міру розширення організаційної структури та збільшення масштабів вдосконалювалися методи лікування й інструментарії ведення терористичну діяльність. На протяг багато років смуги газет чимало повідомлень про про терористичні акти, чиненими голосними терористичними організаціями, такі якАСАЛА, ПКК, ІРА тощо. Розвиток терористичну діяльність супроводжується зростанням списку категорій людей, які у чорного списку «борців за справедливість». Ще підлогу століття тому жертвами терору ставали, зазвичай, політики, дипломати й бізнесмени, той зараз левову пайку наявних жертв становлять мирні і невинні людей, разом з людьми, жінок і новонароджених.

Вересень 2001 р. ознаменувався трьома лиховісними актами терору, досконалими найвищому рівні професіоналізму й з крайньої жорстокістю. Літаки, пілотовані смертниками з найсильнішої терористичної організації «>Аль-Каеда» атакували два багатоповерхових корпусу Світового Торгового Центру у Нью-Йорку й будинок Оборонного Відомства США там. [51 , 55]

Ці зухвалі терористичні акти створили якісний перелом щодо міжнародного співтовариства до тероризму.Последовавшие за подіями 2001 р. створення міжнародної антитерористичної коаліції, воєнну операцію в Афганістані й прийняття інших великомасштабних політичні й економічні для недопущення та ліквідації міжнародного тероризму стали головними подіямимеждународно-политической історії у перших двох років ХХІ сторіччя. У межах антитерористичної коаліції майже всі країни світу взяли він конкретне зобов'язання викоренити осередки тероризму на національному рівні. До даної ініціативи активно приєднались і регіональні організації.

ООН зіграла чималу роль як і юридичному санкціонуванні боротьби з терору (зокрема, воєнних дій військ навіть союзників проти політичного режиму Афганістану, відкрито підтримує тероризм), і у забезпеченні гуманітарних сторін у проведеної антитерористичної операції.

Проте, треба ще чимало зусиль, щоб остаточно чи навіть частково розібратися з проблемою міжнародного тероризму. І тому також потрібен, насамперед, подолати перепони, які стоять по дорозі дійсною боротьби з міжнародним тероризмом:

Передусім, необхідно покласти край політикою подвійних стандартів у цьому світлі, у якому вона поводиться стосовно терористичних організацій. Зокрема, прогресивним силам світу необхідно неупереджено поставитися стосовно питання про боротьби з терором і перестати виходити із національних інтересів.

Сьогодні викликає жаль те що, що, поруч із активними діями, спрямованими боротьбу з терористичними організаціями «арабського походження», мало робиться нічого у тому, аби вгамувати осередки терору від імені курдських і вірменських радикальних організацій.

Особливу на сполох ще цьому разі викликає позиція Європейського співтовариства, що ставить на чільне місце принцип поваги правами людини щоразу, коли виникає запитання розправи з терористами курдського і вірменського походження. Зняти політики "подвійних стандартів буде лише сприяти процесу ефективної боротьби з цим хворобою й призведе для її прискоренню.

З іншого боку, насущної є проблема недостатньою ступеня міжнародно-правової кодифікації питань, що з питаннями забезпечення міжнародної безпеки в аспекті боротьби з тероризмом.

Міжнародні-правові норми, які б боротьби з міжнародним тероризмом почали розроблятися ще довоєнний період. Можна назвати Женевські конвенції 1937 року про попередження і переслідування тероризму, й створення міжнародного кримінального суду. У цих документах було вперше містять поняття тероризм. Проте за боротьби з тероризмом прийняття цих конвенцій неможливо відзначилося: вони було ратифіковано лише Індією. Відома також і Женевська конвенція 1949. Але вона як і була далекою від досконалості і містила визначення слова терор.

Чи далекі від ідеалу і конвенція 1973 про захист осіб, які мають міжнародний імунітет, конвенція 1979 про боротьбу із захопленням заручників, Токійська конвенція 1963, Гаазьку конвенцію 1970 іМонреальская 1971, що стосувалися злочинів на бортах літаків. Навіть якщо після терористичного акту 1972 року, коли на сучасних Олімпійських іграх терористами була захоплена делегація ізраїльських спортсменів, міжнародну спільноту лише на рівні ООН вдалося в визначення тероризму до тривалого і непевному тексту «про заходи створені задля попередження міжнародного тероризму, котра загрожує безневинних людях чи порушує їх фундаментальні права, і вивчення причин тих форм тероризму, й актів насильства, які викликані бідністю, розпачем, розчаруванням і які змушують окремих осіб жертвувати людськими життями, зокрема і власними, у неправомірних спробах домогтися радикальних змін».

Розквіт міжнародного тероризму 90-х роках міг турбувати міжнародну громадськість. З 1995 по 1999 відбулося близько 15 міжнародних зборів, присвячених цієї проблеми. І це нараду «сімки» в Оттаві в 1995, зустріч на рівні вШарм-аль-Шейхе (Єгипет) 1996-го і багато інших нарад. У грудні 1997 генеральна Асамблея ООН приймає Міжнародну конвенцію про попередження терористичних актів що з застосуванням вибухових пристроїв.

>Антитеррористическое законодавство розробляють й уряду країн. Наприклад 1996 року конгрес ухвалив Закон про антитерористичної діяльності (>AntiterrorismAct), який велить повідомляти про терористичні організації. Закон також забороняє під страхом кримінального переслідування всі види діяльності, здатної сприяти терористам у діях, включаючи надання фінансову допомогу терористичних організацій, видачу візи на в'їзд до США іноземцям, які перебувають у терористичних групах, тощо.

 Всі перелічені правові акти недостатні до створення достатньої юридичної бази й необхідно зробити більш уніфіковану кодифікацію у найвищому рівні.

Подолання усіх існуючих проблем, що перешкоджають повної реалізації антитерористичної діяльності, можна буде скоординувати зусилля всіх країн світу у цій боротьбі і який допоможе досягти успіху.