2) Морфологічних і фізіологічних ознак дії на організм

(поділяються на анатомічні — крововиливи, садна, рани,

переломи та тріщини кісток, вивихи, ушкодження вну-

трішніх органів з порушенням їх цілості чи без неї, роз-

ділення тіла на частини, розміщення тіла чи окремих йо-

го частин та функціональні — біль, струс окремих орга-

нів чи всього організму, шок); 3) чинників зовнішнього

середовища, які діяли на організм, поділяються на: а) фі-

зичні — ушкодження, спричинені тупими та гострими

предметами, вогнепальною зброєю, дією крайніх (висо-

ких та низьких) температур, всі види механічної асфік-

сії, ураження електричним струмом, ті, що виникли вна-

слідок перепаду атмосферного тиску, дії іонізуючого ви-

промінювання; б) хімічні — отруєння та хімічні опіки;

в) біологічні — розлад здоров'я внаслідок дії інфекцій-

144

них факторів і бактеріальних токсинів, коли їх введе-

но примусово (насильно) або таємно від потерпілого;

г) психічні — стрес, переляк, дії або бездіяльність, що

спричинили сильне душевне хвилювання й справили не-

гативний вплив на здоров'я.

Сукупність ушкоджень, що виникають за схожих

умов праці і побуту в певних груп населення, носить

назву травматизму.

Останній можна поділити на декілька видів:

1.Виробничий:

а) промисловий;

б) сільськогосподарський.

2. Невиробничий:

а) побутовий;

б) дорожній (окрім транспортного);

в) спортивний;

г) шкільний.

3. Транспортний:

а) автомобільний;

б) залізничний;

в) водний;

г) повітряний;

д) гужовий.

4. Військовий:

а) бойовий;

б) небойовий, зокрема і мирного часу.

У повсякденній практиці судово-медичних експертів

найвагомішу частку становлять ушкодження, отримані в

побуті, та дорожньо-транспортні. На жаль, останнім ча-

сом зросла частота виробничих травм, особливо у ву-

гільній та гірничій промисловості.

До завдань судового медика належить не тільки ви-

значення наявності ушкоджень, а й встановлення меха-

нізму та часу їх виникнення, можливості утворення за

певних умов, оцінка за ступенем тяжкості тощо.

Найчастіше фізичні ушкодження спричиняються вна-

слідок механічної дії різноманітних предметів, знарядь,

виробів тощо. Їх переважну більшість становлять трав-

ми, спричинені тупими предметами, тобто такими, що

наносять ушкодження, діючи виключно своєю поверх-

нею. Вони можуть бути твердими й м'якими.

145

Розділ ЇХ

Судово-медична експертиза ушкоджень,

спричинених тупими предметами

Різноманітних тупих предметів — незліченна кіль-

кість, тому класифікувати їх досить важко, спроб зроби-

ти це було багато, на жаль, І до сьогодні єдиного погля-

ду на це питання не вироблено.

Найпоширенішою аараз є класифікація за формою,

запропонована 1. А. Мухановим: 1) з переважною плос-

кою поверхнею; 2) з обмежено плоскою поверхнею;

3) is сферичною поверхнею; 4) з циліндричною по-

верхнею; 5) з тригранним кутом; 6) з двогранним кутом

чи ребром. Підвиди — предмети з прямолінійними, дуго-

подібними чи іншої форми ребрами.

Цілком погоджуючись з вказаною класифікацією, ав-

тори пропонують й іншу, модифіковану:

за формою: 1) плоска (трикутна, квадратна, кругла,

овальна, прямокутна, багатокутна та ін.); 2) кутаста

"ребриста", у вигляді вершин три-, чотиригранного та ін-

ших кутів; 3) крива (циліндрична, сферична тощо);

4) комбінована (поєднання плоскої і кривої; плоскої та

кутастої; кривої та кутастої);

за рельєфом: рівна (гладка), нерівна, шорстка.

Найчастіше зустрічаються ушкодження, спричинені

тупими твердими предметами, чи такі, що виникли при

контакті з ними. Характер травм залежить від механізму

їх утворення.

Останній можна поділити на такі види:

а) удар — короткочасний процес взаємодії тіла (чи

частини його) людини й тупого предмета, коли тупий

146

предмет діє однобічно відцентрове, — менше 0,1—

0,01 секунд, досить імпульсивний. За такого механізму

травми, як правило, спостерігаються досить значні уш-

кодження (рани, переломи кісток, порушення цілості ор-

ганів тощо). Звичайно такі ушкодження спричиняються

невеликими за розмірами предметами чи знаряддям;

б) стискання (здавлення) — двобічна, у напрямку

один до одного доцентрова дія двох масивних тупих

предметів, між якими знаходяться тіло людини чи части-

на його. Найчастіше такий механізм має місце, коли на

тіло людини діють предмети, один з яких або обидва

рухаються.

в) розтягання — процес взаємодії тіла людини чи

частини його з двома твердими предметами, що діють у

різних напрямках, відцентрове; рухаються обидва пред-

мети або один з них;

г) взаємодія поверхні тіла чи частини його з трав-

муючою поверхнею тупого предмета, що діє по дотичній.

У цьому випадку може рухатися як травмуючий пред-

мет, так і тіло людини чи його частина.

Залежно від механізму дії спостерігаються типові для

нього ушкодження. Так, при ударах характерними є за-

биті рани, синці, вдавлені переломи; при стисненні —

розчавлення, сплющення тіла чи його частини; при роз-

тягуванні — відшарування шкіри, рвані рани; при тер-

ті — масивні садна.

Безумовно, це лише типові ушкодження, властиві то-

му чи іншому механізму, але, окрім них, можуть зустрі-

чатися й інші. А деякі з травм — садна, синці, порушен-

ня цілості внутрішніх органів та кісток можуть спостері-

гатися за будь-якого з вказаних механізмів. Бо саме такі

ушкодження взагалі характерні для дії тупих предметів.

Зупинимося на морфологічних особливостях вищезга-

даних ушкоджень та їх судово-медичному значенні.

Як було зазначено, тупими предметами можуть бути

спричинені різноманітні травми — від таких незначних,

як садно, крововилив (синець), рана до масивних (пере-

ломи кісток, ушкодження внутрішніх органів, розчавлен-

ня тіла чи розділення його).

147

Садно — поверхневе ушкодження шкіри, що не про-

никає через сосочковий шар. Садно є наслідком дії тупо-

го предмета на будь-яку ділянку тіла. Як правило, від

одного контакту з тупим предметом може виникнути од-

не садно, але, якщо предмет, який діяв, мав значну по-

верхню, то від одного контакту може утворитися декіль-

ка саден, що може пояснюватися й різноманітністю

форм поверхні тіла.

Форма саден досить різноманітна й певною мірою за-

лежить від форми діючого тупого предмета. Значно

впливає на загальний вигляд садна й механізм спричи-

нення. Так, при стисканні та ударі садно може відтвори-

ти не тільки форму, але й окремі елементи рельєфу по-

верхні травмуючого предмета. У випадках динамічного

контакту спостерігаються садна-смуги, ширина яких від-

повідав одному з параметрів діючого предмета. Взагалі ж

на розміри садна впливає багато чинників: по-перше,

розмір травмуючого агента, потім час і напрямок дії. Ос-

танній дістає вияв у заглибах на початку та смужках

відшарованого епідермісу в кінці садна. Останнє може

мати розміри від декількох міліметрів до десятків квад-

ратних дециметрів.

Морфологічно садно являє собою ділянку, де поруше-

на цілість верхніх шарів епідермісу — тобто це ушкод-

ження, дно якого розташоване нижче рівня нетравмова-

них ділянок шкіри чи слизової оболонки. За морфологіч-

ними змінами дна та стінок садна можна визначити час

його виникнення. Після утворення садна місце травми

під впливом зовнішніх чинників підсихає й втрачає попе-

редній вигляд — воно не блискуче й не вологе. Через

декілька годин після виникнення некротизації епітелію

та сосочкового шару утворюється кірочка. Кірочка спо-

чатку знаходиться нижче рівня шкіри, потім поволі

підіймається над оточуючою шкірою, а з 4—5-ї доби

спостерігається відшарування її країв від шкіри, що є ре-

зультатом епіталізації. Через 7—9 днів цей процес за-

вершується, й кірочка самостійно відпадає. Місце, де бу-

ло садно, після відділення кірочки, має "молодий" ви-

гляд — ділянка шкіри тут блідо-рожева, лискуча. Ще

днів через 5—7 зовнішній вигляд цієї поверхні шкіри не

148

відрізняється від оточуючої. Таким чином, садно зникає,

не залишаючи сліду.

Його наявність дозволяє стверджувати, що було нане-

сено ушкодження, вказує на його заподіяння, кількість

контактів тіла з предметами, що його завдали, у деяких

випадках дає можливість скласти уявлення про форму,

розміри та особливості поверхні травмуючого чинника і

механізм травми.

Крововилив (синець) — вихід крові за межі судин з

просочуванням шкіри та підшкірної клітковини. Залежно

від глибини проникнення крововиливи можуть бути по-

верхневими (внутрішньошкірними) та глибокими — на-

копичення крові у підшкірній клітковині з утворенням

підшкірних гематом. Найчастіше крововиливи мають ок-

руглу або близьку до неї форму. Розміри та форма кро-

вовиливів значною мірою залежать від параметрів трав-

муючого тупого предмета. В окремих випадках у місці

контакту з травмуючим предметом крововиливу немає, а

навколо вказаної ділянки — з обох боків — чітко видно

синці. Це пояснюється морфологічними особливостями

стінок судин — вони витримують більше навантаження

при стисненні, чим при розтяганні.

Звичайно такі явища спостерігаються при нанесенні

ударів довгими, невеликої ширини, предметами, напри-

клад, палицею, більярдним києм тощо.

Істотне значення для судово-медичної оцінки кровови-

ливів має їх колір. У перші 3—4 доби він синій або

синьо-багряний. Це зумовлено тим, що субстратом син-

ця є відновлений гемоглобін. Потім через утворення білі-

вердину та холеглобіну колір змінюється на зеленкува-

тий, а з 7—9-ї доби стає жовтявим (як наслідок появи

білірубину). Починаючи з 8—10-ї доби синець втрачає

інтенсивність, а потім зникає зовсім.

Як і садно, крововилив зникає, не залишаючи слідів.

Будучи досить частими об'єктами уваги судово-медич-

них експертів, крововиливи дозволяють вирішити ряд

суттєвих для слідства питань. Їх наявність є безумовним

свідченням, що травму спричинено тупим предметом. За

кількістю синців можна встановити кількість контактів

(найчастіше — один синець результат одного удару) з

149

тупим предметом. Колір крововиливу дозволяє діагносту-

вати давність його виникнення, а форма й розміри —

отримати уявлення про травмуючий предмет.

Локалізація крововиливів вказує на місце прикладен-

ня сили, але необхідно пам'ятати, що у деяких випадках

крововиливи переміщуються. Наприклад при ударах, на-

несених у ділянку лобних горбів, вони спостерігаються

на верхніх повіках. На відміну від саден, крововиливи

можуть виникати й на тих ділянках тіла, які не були

травмовані. Так, при переломах основи черепа спостері-

гаються крововиливи навколо очей, так званий симптом

окулярів. Вказані прояви виникають незалежно від місця

прикладення сили — лоб, потилиця, скроня чи тім'я.

Рана — ушкодження, що проникають глибше сосоч-

кового шару шкіри. Тупими предметами можуть бути

спричинені забиті, рвані та рвано-забиті рани. Забита ра-

на с, результатом уддру, раана — розтягування, а рвано-

забита,—поєднання обох механізмів. Найчастіше остан-

ні виникають ВІД удару під кутом (мал. 4).

Морфологічними ознаками ран, спричинених тупими

предметами, є наявність нерівних, просякнутих кров'ю

'країв. Крім того, забита рана, як правило, оточена сса-

деннями, її краї досить часто розміжчені, а в глибині

спостерігаються неушкоджені сполучнотканинні пере-

тинки. Саме цими ознаками забита рана відрізняється

від ран, спричинених тупими предметами.

Найчастіше забиті рани утворюються у місцях, де

шар м'яких тканин незначний і шкіра близько прилягає

до кістки (голова, передпліччя, гомілки). Розміри та фор-

ма забитих ран залежать також від розмірів і форми

травмуючого предмета. Якщо ушкодження спричиняєть-

ся незначними за розмірами предметами, то рана також

невелика. При цьому квадратні та прямокутні предмети

утворюють П- та Г-подібні рани, трикутні — кутоподібні,

круглі й овальні — С-подібні. Від удару ребром предмета

утворюються прямолінійні рани. Глибина їх досить знач-

на, краї зсаднені, в кутах ран, як правило, мають місце

неширокі сполучнотканинні перетинки.

150

При травмі, спричиненій циліндричними предметами,

рани прямолінійні, часто з — надривами країв, які знач-

но розміжзчені та зсаднені (О. В. Филипчук).

Рани, спричинені контактом з масивним предметом з

великою поверхнею, мають різноманітні форми та розмі-

ри, краї їх просякнуті кров'ю, розмізжчені, в глибині

чітко видно неушкоджені перетинки. Шкіра навколо

рани значно зсаднена. При травмі ділянки тіла, де є во-

лосся, останнє досить часто лишається неушкодженим

(Ф. П. Кривко).

Дослідження ран, спричинених тупими предметами,

дає можливість стверджувати, що нанесено травму, ви-

значити час і механізм її утворення, кількість ударів і

отримати уявлення про травмуючий предмет.

На відміну від саден та крововиливів, рана завжди за-

лишає по собі слід — рубець (шрам). Тому такі ушкод-

ження можуть бути досліджені через досить значний

термін після виникнення.

Переломи. Під переломами розуміють ушкодження

кістки чи хряща. Вони можуть бути наслідком як безпо-

середньої дії травмуючого предмета (прямі переломи),

так і опосередкованої (переломи на відстані, непрямі).

Якщо останні дозволяють скласти думку лише щодо ме-

ханізму утворення, то вивчення прямих переломів дає

можливість ще й отримати дані про особливості предме-

та, яким спричинено перелом. Цьому сприяють морфоло-

гічні характеристики переломів.

Прямим переломам властиве руйнування та нашару-

вання різних шарів кістки. При цьому в місці контакту

кісткова тканина викришується, краї зламаної кістки

нерівні, з великими зазубринами, налягають один на

одного.

У непрямих переломів жодної з цих ознак не спосте-

рігається.

Трубчасті кістки ламаються від зсуву, стиснення, зги-

нання, скручування та відриву.

Стиснення — дія на кістку у поздовжньому напрям-

ку (наприклад при падінні з висоти на ноги). Внаслідок

цього утворюються забиті переломи метадіафізарних об-

151

ластей, що можуть поєднуватися з переломами, які роз-

колюють діафіз.

Скручування — обертання кістки навколо поздовж-

ньої вісі при фіксації одного з її кінців. Наслідок цього,

як правило, — гвинтоподібні переломи. :

Відрив — відділення частини кісткової тканини в міс-

ці прикріплення сухожилля. Найчастіше спостерігається

у молодих осіб.

Гвинтоподібні, забиті та відривні переломи завжди

непрямі.

Зсув виникає при різкому ударі ребром, краєм чи

вузькою обмеженою поверхнею тупого твердого пред-

мета.

Згинання кістки спричиняється дією на неї у попе-

речному напрямку тупого предмета з широкою поверх-

нею. На випуклій поверхні Mtnmy виникає зона розтяг-

нення, а на увігнутій — зона стиснення. В переломах

трубчастих кісток розрізняють "площадку", що характе-

ризує початок руйнування; східчасту зону (ділянку по-

ширення перелому) та "гребні" у зоні долому (мал. 5).

Переломи ребер також поділяються на прямі та не-

прямі (конструкційні).

Прямі переломи — це наслідок сильного згинання у

місці прикладання сили при прямому ударі. При цьому

на внутрішній пластинці утворюється основна тріщина,

від якої променями можуть відходити додаткові розколи-

ни; якщо вони досягають зовнішньої кісткової пластинки

ребра, може статися її зруйнування з виникненням віль-

но розміщених уламків, спрямованих гострим кутом до

пристінної (парієтальної) плеври.

Непрямі переломи ребер утворюються на деякій від-

стані від місця удару. Спочатку ламається зовнішня кор-

тикальна пластинка ребра, а потім через розтягнення ви-

никає перелом і внутрішньої пластинки ребра. Гострі ку-

ти осколків спрямовані в бік м'яких тканин грудної

стінки (мал. 6).

Переломи лопаток. Двобічні осколкові переломи ло-

паток найчастіше є наслідком наїзду на грудну клітку

транспортного засобу при ДТП. Вони супроводжуються

масивними крововиливами в оточуючі м'які тканини

спини.

Як правило, ці переломи багатоосколкові, поширю-

ються і на лопаточну ость, і на її шийку. Ізольовані пе-

реломи лопаток виникають у зоні прямої дії сили.

Переломи грудинної кістки виникають від прямих

ударів у груди, вони призводять до відриву тіла грудин-

ної кістки з утворенням поперечно розташованих пере-

ломів. Края переломів відносно рівні з невеликим роз-

ходженням та відривом окістя. Здебільшого переломи

супроводжуються масивними крововиливами у кліткови-

ну середостіння.

Переломи хребетного стовпа

У шийному відділі хребта переломи можуть виникати

при різкому згинанні, розгинанні шиї, навантаженні по

осі хребетного стовпа чи від прямої дії на хребці.

Переломи тіл хребців. Перший та другий шийні хреб-

ці добре ізольовані кістками черепа та м'якими тканина-

ми, тому Їх переломів від "прямої" дії майже не виникає.

При непрямій дії (навантаження по осі) спостерігаються

переломи суглобових площадок (косо-сагітальні перело-

ми шийного хребця). За такої самої дії на другий ший-

ний хребець виникають переломи на межі тіла хребця і

суглобових площадок з утворенням зони розриву на

верхній поверхні. При непрямій дії на інші шийні хребці

характерним є вертикальне розтріскування компактної

пластинки по передній поверхні, що не спостерігається

на інших хребцях.

Переломи тіл грудних і поперекових хребців зустріча-

ються при падінні з височини на ноги, плечі, сідниці. Во-

ни теж мають компресійний характер — ушкождується

верхня замикаюча пластинка, іноді навіть з вдавленням

її у тіло хребця. Частіше мають місце переломи перед-

ньо-верхнього краю тіла зі зміщенням його і утворенням

вільного уламка. Зустрічаються також фрагментарні ком-

пресійні переломи хребців. При таких переломах тіла

хребців набувають вид клинів через сильне сплющення

їхніх передніх відділів (мал. 7).

153

Передами остистих відростків

При дії ззаду наперед на шийну ділянку хребта пере-

ломи найчастіше локалізуються у нижніх відділах. Пло-

щина переломів розміщується похило зверху вниз і зза-

ду наперед. Зона розриву міститься збоку гребеня, доло-

му —• на нижній поверхні.

При ударі збоку зона розриву міститься з боку дії си-

ли, а долому — на протилежному боці.

Переломи остистих відростків грудної ділянки хребта

подібні до переломів його шийної ділянки, а у попереко-

вому відділі, у зв'язку з горизонтальним відходженням

відростків, при дії сили ззаду виникає зминання верхів-

ки, її осколковий чи забитий перелом.

Переломи поперечних відростків хребці»

При травма шийного відділу хребта найбільш часто

ушкоджуються поперечні відростки четвертого та п'ято-

го хребців. При травмах грудного відділу частіше ушкод-

жуються поперечні відростки середньогрудинної ділянки,

і у поперековому відділі — відростки 3-го, рідше 4-го та

5-го хребців.

При ударі ззаду у поперечні відростки шийних і попе-

рекових хребців лінії переломів завжди косопоперечні із

загальним напрямом ззаду наперед та іззовні усередину.

При цьому лінія розриву міститься на задній поверхні

відростка, а стиснення — на передній.

Аналогічні за напрямками і формами переломи попе-

речних відростків спостерігаються і в грудинному відділі

за умови дії на них предмета з обмеженою травмуючою

поверхнею. Якщо удар нанесено предметом з широкою

поверхнею — поперечні відростки з обох боків або з од-

ного ламаються через притиснення відростків до бугор-

ків ребер. Лінії розривів локалізуються на передніх по-

верхнях відростків, а стиснення — на задніх.

Дужки хребців можуть ушкоджуватися від дії на зону

остистих відростків ззаду. Найчастіше ці переломи роз-

міщуються на межі тіл і дужок з двох боків. Зона розри-

ву міститься на верхній поверхні, а долому — на ниж-

ній. У шийному відділі дужки хребців ушкоджуються

154

при вертикальній дії сили (падіння на голову) з місцем

стикання у тім'яній області.

При падінні на тім'яно-скроневу область голови пере-

ломи частіше виникають з одного боку — в місці з'єд-

нання тіла хребця з дужкою. Лінія розриву міститься на

верхній поверхні, а стиснення — на нижній. При падінні

з місцем стикання у лобній області, перелом виникає у

ділянці корня дужки 2-го шийного хребця. Зона розриву

міститься на нижній поверхні, а стиснення — на

верхній.

У грудному відділі переломи дужок можуть статися

як при згинанні, так і при розгинанні хребтового стовпа.

При згинальному переломі зона розриву міститься на верх-

ній поверхні дужки, а стиснення — на нижній (мал. 8).

Переломи кісток таза

Ушкодження кісток таза можуть утворюватися як

при ударах з різних сторін, так і при стисненні в різних

напрямках.

Удар тупим твердим предметом на ділянці лобкового

симфіза може призвести до неповного або повного його

розриву, а також викликати одинарні, подвійні, осколь-

часті одно- або двобічні переломи верхніх галузок лобко-

вих кісток на ділянці лобкових горбів та схожі переломи

нижніх лобкових гілок. Лінії розривів містяться на внут-

рішніх, а стиснення (долому) — на зовнішніх поверхнях.

Водночас можуть мати місце і конструкційні (непрямі)

переломи на ділянках клубово-лобкових симфізів або

висхідних гілок сідничних кісток. Лінії розриву кон-

струкційних переломів містяться на зовнішньоверхніх

поверхнях, а стиснення — на внутрішньонижніх.

Удар в ділянку крижів ззаду призводить до двобічних

розривів (повних чи часткових) крижово-клубових спо-

лучень; повного чи неповногоу поперекового перелому

крижів, частіше між — другим та третім хребцями з зо-

нами розриву на передніх, а долому — на задніх поверх-

нях. Іноді можуть виникати також вертикальні переломи

крижів через отвори з одного боку.

Удар на ділянці крила клубової кістки викликає обме-

жений осколковий перелом. При цьому зони розриву та

155

додому розміщуються, відповідно, на зовнішній та внут-

рішній поверхнях. При дії ж сили на ділянку клубової

ямки, навпаки, лінія розриву міститься на внутрішній, а

стиснення — на зовнішній поверхні. Удари в зазначені

ділянки можуть спричинити і переломи на відстані

(конструкційні), зокрема розрив крижово-клубового спо-

лучення у місці нанесення удару чи розрив лише перед-

ніх однойменних зв'язок.

Удар в область великого вертлюга стегнової кістки

може призвести до локальних або конструкційних пере-

ломів, серед яких — перелом вертлюжної западини. Як

правило, це косопоперечний — від верхнє-переднього до

заднє-зовнішнього відділу. Нерідко лінія перелому куль-

шової вертлюжної западини переходить на тіло клубової

кістки і далі на сідничну кістку, закінчуючись у її верх-

нього краю. Від вертлюжної западини лінія перелому

може також поширюватись на зовнішню поверхню клу-

бової кістки у поперечному напрямі чи косопоперечно,

на сідничну кістку. Зона розриву міститься на внутріш-

ній поверхні, а додому — на зовнішній.

Окрім прямих переломів, можуть спостерігатися й

конструкційні ушкодження у вигляді прямовисного кра-

йового перелому крижів у місці удару і розривів крижо-

во-клубового сполучення як у вказаному місці, так і з

Протилежного боку, а також переломи гілок лобкових

кісток або висхідної гілки сідничної кістки з боку удару.

Удари по діагоналі спереду назад чи ззаду наперед

спричиняють переломи, відповідно, у передньому чи зад-

ньому напівкільці таза із значними ушкодженнями на

місці удару.

Стиснення в передньо-задньому або ж задньо-перед-

ньому напрямку викликає у передньому напівкільці част-

ковий чи повний розрив симфіза, переломи верхніх гілок

лобкових кісток поблизу лобкових горбів. Спостерігаю-

ться також ушкодження вертлюжних западин, за яких

зона розриву міститься на зовнішньоверхній поверхні, а

зона стиснення — на внутрішньонижній. Також трапля-

ються одно- або двобічні переломи висхідних гілок лоб-

кових кісток з зоною розриву на внутрішній поверхні, а

долому — на зовнішній; одно- і двобічні переломи ниж-

156

ніх гілок лобкових кісток з такою самою локалізацією

зон розриву та долому; переломи висхідної частини сід-

ничних кісток із зонами розриву на зовнішніх і стиснен-

ня — на внутрішніх поверхнях. У задньому напівкільці

спостерігаються повні чи часткові (тільки передніх

крижово-клубових зв'язок) розриви крижово-клубових

з'єднань. Може також мати місце поперечний перелом

крижів на рівні 2—3-го хребців, а зоною розриву на пе-

редній і долому — на задній поверхні.

При стисненні таза у боковому напрямку механізм і

локалізація переломів залежать від місця прикладання

стискаючої сили. Звичайно на ділянці заднього напівкіль-

ця вони схожі з переломами від ударів на ділянці клубо-

вої ямки, але локалізуються з двох боків. На ділянці пе-

реднього напівкільця механізм переломів та їх розміщен-

ня аналогічні переломам при ударах збоку в область

великого вертлюга стегнової кістки, але локалізуються

вони з двох сторін (мал. 9).

Морфологічні прояви

черепно-мозкової травми

Серед травм мирного часу найбільш поширеними є

ушкодження, спричинені тупими предметами, переважно

— черепно-мозкові. Вони характеризуються різноманіт-

ністю клініки та морфології, часто закінчуються інваліди-

зацією або смертю.

Черепно-мозкова травма (ЧМТ) — це сукупність уш-

коджень м'яких покривів голови, порушення цілісності

кісток черепа, ураження тканини головного мозку, його

оболонок, судин і нервів і внутрішньочерепні кро-

вовиливи. Вона може бути як ізольованою, так і

спричиненою в комплексі з іншими травмами тіла. ЧМТ,

з урахуванням можливої загрози інфікування внут-

рішньочерепного вмісту, поділяються на закриті та

відкриті; відкриті — на проникаючі та непроникаючі.

Закрита ЧМТ — це ушкодження, за якого відсутнє

порушення цілісності покривів голови, або рана м'яких

тканин без порушення цілісності апоневрозу. Переломи

кісток склепіння без ушкодження м'яких тканин над

157

ним є закритою ЧМТ. Це — клінічна інтерпретація

Закритої ЧМТ, бо вона враховує можливість інфіку-

вання внутрішньочерепного вмісту при ушкодженні апо-

неврозу.

Відкрита ЧМТ — це рани м'яких покривів голови з

порушенням цілісності апоневрозу або переломи кісток

склепіння з ушкодженням м'яких тканин у цьому місці.

Відкрита ЧМТ без ушкодження твердої мозкової обо-

лонки є непроникаючою. Травма з ушкодженням твердої

оболонки — проникаючою.

Переломи кісток основи черепа належать до відкри-

тих ЧМТ, а переломи з виділенням ліквору з вушного

проходу чи носа — до відкритих проникаючих.

Якщо одночасно ушкоджуються органи черепа, груд-

ної та черевної порожнини або інші топографо-анатоміч-

ні системи в кількох місцях, то йдеться про множинні й

поєднані травми. В результаті дії різних травмуючих

факторів: механічних, термічних, радіаційних, хімічних,

електричних тощо в різних їх комбінаціях, але не менш

як двох, спричиняються комбіновані ушкодження.

Складовими елементами ЧМТ є ушкодження шкіри

(рани, садна, крововиливи), кісток (переломи та тріщи-

ни), розриви оболонок, забої тканини головного мозку,

внутрішні крововиливи.

Рани м'яких тканин голови, спричинені тупими пред-

метами, мають такі самі морфологічні особливості, як і

рани інших частин тіла, за винятком того, що краї їх

можуть бути досить рівними, а кінці майже гострими,

але в глибині їх завжди є неушкоджені перемички

сполучних тканин та волосини.

Найістотнішим питанням при судово-медичній експер-

тизі є визначення механізму травми, складові якого:

деформація, ротація, градієнт тиску і кавітація.

При дії на кістки черепа тупих твердих предметів від-

бувається деформація черепа, внаслідок чого різко зрос-

тає тиск у місці прикладання сили, що супроводжується

руйнуванням тканини мозку.

Ротація — це складні обертальні рухи головного

мозку в 2—3-х площинах водночас, що призводить до

розривів артерій, перехідних вен і нервів.

158

Суть градієнта тиску полягає в утворенні просторо-

во зорієнтованого тиску між місцем прикладання сили і

удару. В ділянці контакту, тиск різко підвищується за

дуже короткий термін, а в місці протиудару, навпаки,

різко знижується. З цим явищем нерозривно пов'язана

кавітація — утворення порожнини (кавітаційних буль-

башок) у зоні протиудару. При цьому виникають значні

руйнування тканин і оболонок мозку. В першу чергу —

це внутрішньочерепні гематоми (епідуральні, субдураль-

ні, внутрішньомозкові). Вони призводять до стиснення

мозку та розвитку його дифузно-ансональних ушкод-

жень. Зазначені травматичні зміни можуть бути гостри-

ми, підгострими та хронічними. Їх прояв залежить від їх

локалізації, розмірів, а також віку потерпілих.

Внутрішньочерепні крововиливи супроводжуються, як

правило, забоями мозку (кірковими або кірково-підкірко-

вими). Особливо небезпечними є крововиливи просмок-

туючого характеру та поширені крововиливи у стовбур

мозку. Останні можуть бути первинними та вторинними.

Вирішення питання про походження внутрішньостов-

бурових крововиливів (первинних чи вторинних) має

велике значення для судово-медичних експертів, коли

йдеться про юридичну кваліфікацію тяжкості травми та

оцінці її наслідків, а також при розслідуванні "лікар-

ських справ" про своєчасну і спеціалізовану допомогу

хворим з ЧМТ.

Достовірною діагностичною ознакою для диференціа-

ції послідовності і давності вказаних крововиливів є

наявність одночасних морфологічних змін у стовбурі

мозку та серці. При вторинних крововиливах у стовбу-

рові відділи мозку, що, як правило, є ознакою його на-

бряку, спостерігаються екхімози під ендокардом лівого

шлуночка у вигляді плям, смуг, цяток, які локалізуються

на міжшлуночковій перегородці і капілярних м'язах і на-

гадують "плями Мінакова" при гострій втраті крові

(А. С. Лісовий, О. М. Шамаєв, В. А. Шевчук, 1990).

Череп, будучи складною конфігурацією з'єднаних між

собою плоских кісток досить своєрідно реагує на дію

зовнішньої сили. Найчастіше це дістає вияв у переломах

(лінійних — повних і неповних; вдавлених — зокрема

159

терасовидних; дірчастих; осколкових) та розходженні

швів.

Вид, характер та особливості перелому значною мі-

рою обумовлені анатомо-морфологічною будовою, меха-

нізмом травми, індивідуальними особливостями будови

черепа, наявністю і характером захисту голови.

На малюнках 10, 11, 12 наведені основні переломи

кісток черепа, що трапляються найчастіше (за В. Л. По-

повим).

Вважаємо за необхідне підкреслити, що ЧМТ часто є

результатом тяжких злочинів проти життя та здоров'я

людини, тому висновки судово-медичної експертизи

значною мірою можуть допомогти слідству у встановлен-

ні істинної сутності того, що сталося. Вони допомагають

встановити час спричинення ушкоджень, особливості

травмуючого фактора, силу дії, характер і ступінь тяж-

кості ЧМТ тощо.

160

Розділ Х

Транспортна травма

У процесі експлуатації транспорту у людей трапля-

ються несмертельні або смертельні ушкодження, сукуп-

ність яких ноеить назву транспортного травматизму.

Весь транспорт, залежно від сфери його використан-

ня, поділяється на наземний, підземний, повітряний і

водний.

І. Наземний транспорт

1. Колісний:

а) рейковий (потяги залізниці та метро, трамваї);

б) нерейковий (автомобілі, мотоцикли, колісні трак-

тори, велосипеди, гужовий транспорт тощо).

2. Неколісний:

а) гусеничний (трактори, танки, бронетранспортери);

б) негусеничний (сани, ескалатори, ліфти, транс-

портери тощо).

П. Підземний транспорт. Його види залежать від

характеру роботи: це і рейковий — у шахтах і метро, і

колісний — автомашини, трактори, бульдозери, ліфти,

транспортери та ескалатори та ін., що використовуються

в шахтах.

III. Водний транспорт

а) надводний (гвинтомоторний, на підводних кри-

лах, глісерний, на повітряних подушках тощо);

б) підводний (підводні човни, батискафи тощо).

IV. Повітряний транспорт

а) гвинтомоторний (літаки, гелікоптери та ін.);

б) реактивний (літаки, ракети);

в) безмоторний (планери, дельтаплани, повітряні

кулі);

6 9-259

161

г) інші повітроплавні пристосування (парашути

тощо). Транспортною травмою вважається лише

та, що заподіяна під час механічного руху транс-

портного засобу.

Травма кожного з перелічених видів травми спричи-

няє ушкодження, які класифікуються як специфічні, ха-

рактерні або нехарактерні. Специфічні й характерні

ушкодження на одязі чи тілі дають судово-медичному

експерту можливість встановити вид травмуючого транс-

порту та механізм травми.

Ушкодження, специфічні для конкретного виду транс-

портної травми- утворюються у місці контакту частин

транспорту з тілом чи одягом. Вони відбивають форму,

малюнок, розміри певних частин і деталей транспортних

засобів.

Характерні ушкодження — це такі. механізм утворен-

ня яких відповідає механізму й фазам певного виду

транспортної травми.

Ушкодження, не характерні для транспортної травми,

— результат дії будь-якого твердого предмета (синці,

садна, подряпини і т. ін.). До цієї групи належать також

ушкодження, специфічні для інших видів травми (вогне-

пальні, колоті, колото-різані, різані, рубані рани, стран-

гуляційні борозни тощо).

Найчастіше судово-медичному експерту доводиться

стикатися з травматизмом, пов'язаним з використанням

наземного транспорту, переважно з автомобільним трав-

матизмом.

Автотранспортна травма

Під час виконання судово-медичних експертиз у ви-

падках автотравм судово-медичному експерту доводиться

вирішувати цілу низку питань, що цікавлять слідчі

органи:

— Чи є на тілі загиблої людини ушкодження?

— Чи прижиттєві вони?

— Чи є виявлені ушкодження специфічними й харак-

терними для автотравми?

162

— Який тип автомобіля (вантажний, легковий) спри-

чинив травму, якою його частиною або деталлю травмо-

вано людину? ,

— Яким було взаємне місцеположення постраждало'!

особи та автомобіля у момент зіткнення?

— Чи не було переїзду колесами автомобіля, якими

колесами, через які частини тіла і в якому напрямку?

— Яка послідовність спричинення ушкодження, тобто

який механізм травмування?

— Якщо травма заподіяна в салоні або кабіні автомо-

біля, то на якому місці знаходився постраждалий, чи не

був він за кермом? .

— Наявність в органах і тканинах алкоголю, нарко-

тичних речовин,-ступінь сп'яніння.

Насамперед судово-медичний експерт повинен зроби-

ти кваліфікований і мотивований висновок про причину

смерті, бо в ньому, крім іншого, міститься відповідь на

дуже важливе питання, чи не настала смерть ще до

зіткнення з транспортним засобом — від серцевого на-

паду, крововиливу в мозок тощо.

Щоб вирішити перелічені вище питання, треба мати

чітке уявлення про види автомобільної травми, фази

травмування та механізм утворення ушкоджень у кож-

ній фазі.

А. А. Солохін, А. А. Матишев, В. В. Сафронов, С. 1. Хрис-

тофоров пропонують таку класифікацію авто-травми:

1. Травма від зіткнення автомобіля, що рухається, з

людиною (пішоходом, велосипедистом, мотоциклістом):

а) зіткнення з передньою частиною автотранспорту;

б) зіткнення з боковою частиною автотранспорту;

в) зіткнення з задньою частиною автотранспорту.

2. Травма від переїзду пішохода колесами автомобіля.

Повний переїзд:

а) переднім, заднім чи обома колесами однієї сто-

рони;

б) передніми колесами, задніми колесами, передні-

ми й задніми колесами.

Неповний переїзд:

а) переднім колесом;

163

б) заднім колесом.

3. Травма від випадіння (пасажира, водія) з автомобі-

ля, що рухається:

а) із кабіни автомобіля;

б) із кузова автомобіля (вперед, вбік, назад);

в) від падіння з підніжки автомобіля.

4. Травма від дії внутрішніх частин салону і кузова

автомобіля на пасажира, водія.

а) на водія;

б) на пасажира переднього сидіння;

в) на пасажира заднього сидіння;

г) на пасажирів салону і кузова.

5. Травма від здавлення тіла (пішохода, водія, паса-

жира) між частинами автомобіля й перепонами.

Від здавлення між:

а) двома автомобілями;

б) автомобілем та іншими транспортними засобами;

в) автомобілем 1 нерухомими предметами (стіна,

стовп, паркан);

г) автомобілем і грунтом;

д) частинами автомобіля (дверцятами і рамою); час-

тинами автомобіля і вантажем, що перевозиться.

6. Комбіновані види автомобільної травми:

а) від зіткнення автомобіля, що рухається, з люди-

ною і переїзду її колесом;

б) від падіння людини з автомобіля, що рухається, і

переїзду її колесом;

в) травма водія чи пасажира від дії внутрішніх час-

тин салону автомобіля з наступним випадінням і

переїздом тіла колесами;

г) інші можливі комбінації.

Кожний вид автомобільної травми складається з кіль-

кох послідовних фаз, в результаті чого на тілі та одязі

постраждало'!' людини утворюються відповідні ушкод-

ження.

Травма від зіткнення автомобіля, що рухається,

з людиною складається з трьох—чотирьох фаз. Перша

фаза — це контакт тіла людини з передньою, боковою

або задньою поверхнею автомобіля. Локалізація ушкод-

жень залежить від типу автотранспортного засобу, а

164

ступінь пошкоджень— від маси й швидкості руху авто-

мобіля.

Якщо відбувається зіткнення з легковим автомобілем,

то у людини, яка перебуває, у вертикальному або близь-

кому до нього стані, зона прикладання сили міститься на

рівні двох гомілок на тій поверхні, з якою відбувся кон-

такт. Травми спричиняє удар бампера, фар, підфарників.

облицювання радіатора, переднього краю капота та ін-

ших деталей. Це можуть бути синці, садна, відшаруван-

ня м'яких тканин у вигляді "кишень", заповнених

кров'ю, переломи кісток. Синці й садна часто мають

форму деталей, від зіткнення з якими вони утворились.

Важливого значення набуває осколковий перелом труб-

частих кісток (великої гомілкової, стегнової). Осколок

збоку має форму трикутника, основа якого є місцем при-

кладення сили (найчастіше — дія бампера), а вершина

вказує напрямок, в якому рухався автомобіль відносно

тіла постраждало"! людини.

Якщо перший удар нанесено задньою частиною легко-

вого автомобіля, то можуть виникати аналогічні за лока-

лізацією ушкодження, але звичайно менш значні, тому

що швидкість, а отже, й кінетична енергія транспортно-

го засобу, що рухається назад, набагато менша. Через

це замість бампер-перелому частіше спостерігається по-

перечний або косопоперечний перелом через зсув верх-

ньої частини кістки. При ударі боковою поверхнею лег-

кового автомобіля сила діє по дотичній, тому в місцях

контакту з боковими поверхнями переднього, заднього

крила або дверцят, виникають садна та синці.

Часто при ударі тіло обертається навколо своєї верти-

кальної осі на 90°—180°. При фіксованій стопі можуть

статися гвинтоподібні переломи діафізів гомілкових і

стегнової кісток і розриви бокових зв'язок колінного суг-

лоба. Крім уже названих ушкоджень, за рахунок великої

маси та швидкості травмуючого автозасобу, спостеріга-

ється явище загального струсу тіла у вигляді надривів І

розривів внутрішніх органів та утримуючого їх зв'язко-

вого апарату.

При зіткненні вантажного автомобіля з пішоходом зо-

ні контакту розміщується значно вище — від стегон до

165

верхньої частини тулуба. Бампер-перелом локалізується

на рівні середини або верхньої третини стегна (мал. 13).

Область таза і тулуб ушкоджуються бампером, облицю-

ванням радіатора та фарами. Передній край капота, за-

лежно від поверхні контакту, спричиняє ушкодження ло-

паток, плечей, грудини, ребер і хребта. Якщо контакт з

краєм капота не вище плечового пояса, то за рахунок

інерції може мати місце надмірне розгинання хребта у

шийному відділі з переломами хребців і ушкодженням

спинного мозку. При цьому голова може вдаритись об

верхню частину капота і теж отримати ушкодження.

Вантажівки мають значно більшу масу, ніж легкові

автомобілі, і тому ушкодження кісток, тканин і органів

теж будуть більш тяжкими. Зіткнення вантажного авто-

мобіля з пішоходом спричиняє масивні крововиливи, ве-

ликі садна, осколкові переломи кісток таза і лопаток,

численні прямі й непрямі переломи ребер по трьох-чоти-

рьох лініях, ознаки загального струсу у вигляді числен-

них значних ушкоджень внутрішніх органів і зв'язкового

апарату.

Отжві у фазі зіткнення автомобіля з пішоходом

ушкодження виникають від удару частинами автотранс-

порту та загального струсу.

Ушкодження, специфічні для зіткнення з автотранс-

портним засобом, в основному утворюються на шкірі

постраждало'! людини. Це відбитки, у вигляді крововили-

вів чи саден, бампера, отвору для заводної ручки, візе-

рунка облицювання радіатора, номерного знака, фар і

підфарників, заводських емблем тощо. При дотичному

зіткненні — це сліди дії підніжок, дзеркал заднього виду,

виступаючих ручок дверцят, крюків, що утримують бор-

ти, бокових планок-накладок на бортах, виступаючих га-

йок, болтів і додаткових оздоблень.

Іноді саме відбитки додаткових оздоблень дозволяють

встановити конкретний автомобіль. Специфічним є бам-

пер-перелом трубчастих кісток гомілки або стегна.

Оскільки при зіткненні тіла з передньою чи задньою по-

верхнями легкового автомобіля центр ваги тіла потерпі-

лої людини (крім дітей) знаходиться вище місця первин-

ного контакту, сила інерції кидає тіло на капот, лобове

166

скло, дах салону чи кришку багажника і заднє скло ав-

томобіля. Це друга фаза зіткнення автомобіля з пішохо-

дом. Ушкодження, що при цьому виникають, локалізу-

ються на поверхні тіла, центра ваги (спина, лікті, плечі,

голова). У цій фазі від удару об капот можуть утвори-

тися численні прямі (в місці удару) та конструкційні (на

відстані від місця удару) переломи ребер, лопаток,

остистих відростків, хребта, кісток таза з масивними

крововиливами у м'які тканини. На голові часто виника-

ють лінійні подряпини чи навіть рани від дії осколків

скла; садна, забиті рани, лінійні або осколкові переломи

кісток черепа — від удару об капот або скло. Зрідка,

якщо голова вдаряється, наприклад об гайку склоочис-

ника, виникають вдавлені або дірчасті переломи кісток

склепіння черепа. Зовнішні ушкодження голови часто

супроводжуються закритою та відкритою черепно-мозко-

вою травмою з крововиливами під оболонки мозку, в йо-

го шлуночки, з осередками забою відповідно до місця

прикладання сили і на протилежному боці (протиудар),

або навіть значним руйнуванням тканини мозку.

Ушкодження при закиданні тіла на автомобіль вини-

кають внаслідок удару об поверхні автомобіля і загаль-

ного струсу.

При зіткненні вантажного автомобіля з пішоходом чи

легкового — з дитиною, тобто коли центр ваги

міститься на рівні або вище місця первинного контакту,

цієї фази в механізмі травми не спостерігається. Тре-

тьою фазою при зіткненні людини з передньою чи зад-

ньою частинами легкового автомобіля є ковзання тіла по

капоту або кришці багажника і падіння на дорожнє по-

криття чи грунт. Оскільки капот і кришка багажника

мають досить рівну, гладку поверхню, ковзання по них,

як правило, пошкоджень не викликає. При зіткненні з

легковим автомобілем людина падає і найчастіше

вдаряється головою та протилежною первинному удару

поверхнею тіла, тобто має місце обертання навколо го-

ризонтальної осі тіла. Тож синці та садна від удару об

дорожнє покриття виникають на передніх поверхнях го-

лови, тулуба й кінцівок, якщо первинний удар пішоходу

прийшовся ззаду. На протилежну місцю удару поверхню

167

тіло падає і після зіткнення з вантажним автомобілем,

автобусом або тролейбусом, але без обертання навколо

горизонтальної осі. Крім зовнішніх ушкоджень, може

статися й загальний струс.

Нарешті, після падіння тіла на покриття дороги або

грунт може відбутися ковзання тіла, внаслідок чого

утворюються великі садна відкритих частин тіла з чис-

ленними паралельними подряпинами на поверхнях са-

ден. Ці подряпини відповідають напрямку ковзання вка-

заних частин тіла по нерівній поверхні.

Травма від переїзду колесом автотранспорту

інколи спостерігається як самостійний вид автотравма-

тизму, наприклад, коли иеушкоджена людина внаслідок

алкогольного (наркотичного) сп'яніння або якогось гост-

рого захворювання лежить на шляху автомобіля, що ру-

хається. В інших випадках переїзд є продовженням яко-

гось виду автотравми— переїзд через лежаче тіло після

зіткнення та відкидання.

Цей вид автотравми теж складається з кількох фаз.

Перша фаза — це контакт/колеса автомобіля, що руха-

ється, 3 тілом людини. Фактично це удар, внаслідок чого

утворюються ушкодження шкіри у вигляді синців або са-

ден. Від удару тіло посувається вперед (друга фаза),

треться об дорожнє покриття, і при цьому утворюються

садна й подряпини на нижній поверхні тіла і сліди тертя

на одязі чи взутті. Ознаки тертя більш виражені при пе-

реїзді легковими автомобілями, бо їх колеса мають мен-

ший діаметр, через що не відразу накочуються на тіло.

При накочуванні колеса на тіло має місце його тертя

об шкіру, а також стискання у зоні зчеплення та розтяг-

нення — перед колесом. Під час здавлювання колесом

відбувається відшарування шкіри, роздавлювання під-

шкірної клітковини, м'язів, внутрішніх органів і перело-

ми кісток. На відстані перед колесом шкіра перерозтягу-

ється, що викликає розтріскування епідермісу або навіть

надриви шкіри. Внутрішні органи зміщуються і силою

тиску зсуваються у бік руху колеса, іноді видавлюючись

через розриви м'яких тканин і шкіри або через природні

отвори (ротова порожнина, пряма кишка, піхва).

168

На шкірі від тиску колеса досить часто утворюється

відбиток малюнка протектора у вигляді візерунчастих

крововиливів відповідно до заглибин протектора (нега-

тивний відбиток) або як нашарування бруду з опуклих

частин протектора (позитивний відбиток). Візерунок

протектора — специфічна ознака переїзду колесом.

Наприкінці перекочування колесо ніби зіскакує з тіла, і

тому ушкодження тканин і органів у цій зоні менші по-

рівняно із зоною накочування, У цей момент тіло може

відштовхуватись назад з тертям його нижньої поверхні

об дорожнє покриття. Крім того, тертя може тривати і

внаслідок волочіння тіла після переїзду. Залежно від ха-

рактеру дорожнього покриття, одягу постраждалого й

тривалості волочіння можуть утворитись садна, рани і

навіть — стирання кісток.

Значно частіше трапляється переїзд колесами ван-

тажного автотранспорту. Це обумовлено тим, що у су-

часного легкового автомобіля дуже низько розміщуються

нижні краї передніх крил, нижній край бампера і малий

кліренс. Краї цих деталей упираються в тіло лежачої лю-

дини, і автомобіль штовхає її впродовж кількох метрів.

При цьому на нижній поверхні тіла утворюються потер-

тості одягу й великі садна. Сучасні бампери виготов-

ляють з пластичних матеріалів, тому при стиканні з ті-

лом вони часто ламаються, і їх гострі краї спричиняють

ушкодження м'яких тканин, схожі на колоті та різані рани.

Слід переїзду — це обмежена смуга здавлювання тіла

між колесами та дорожнім покриттям або грунтом.

Ушкодження у смузі переїзду залежать від маси автомо-

біля, характеру дорожнього покриття, від того, якою по-

верхнею звернута постраждала людина до колеса, через

яку частину тіла і як переїздить автомобіль — одним чи

спареними колесами тощо. Переїзд через голову звичай-

но супроводжується деформацією, залежно від пози — у

передньо-задньому або боковому напрямку. Сплощення

обумовлене багатоосколковим переломом кісток черепа

та руйнуванням тканини головного мозку, який може

видавлюватись через розриви м'яких покривів голови

або природні отвори.

169

Переїзд через грудну клітку викликає численні оскол-

кові переломи ребер по трьох, чотирьох лініях, переломи

грудини і, можливо, переломи ключиць. Усі ці ушкод-

ження утворюються при переїзді через грудну клітку лю-

дини, що лежить на спині. Коли ж автомобіль переїздить

людину, яка лежить на шляху грудьми й животом, то

ключиці й грудина можуть залишатися неушкодженими,

а спостерігаються осколкові переломи лопаток, переломи

хребта або тільки остистих відростків у смузі переїзду.

Остисті відростки мають косопоперечну лінію перелому,

причому скіс спрямований у бік руху колеса, тобто зза-

ду наперед для нормального анатомічного положення

вертикально стоячої людини.

Переїзд через живіт спричиняє розриви внутрішніх

органів — печінки, підшлункової залози, нирок, селезін-

ки, вцфив брижі тонкого кишечника та розриви петель

кишечника. При переїзді через верхній відділ живота

можливий повний .розрив печінки та підшлункової зало-

зи внаслідок притискування цих органів до хребта- Час-

тини зруйнованих органів грудної або черевної порож-

нин через розриви діафрагми можуть видавлюватись,

відповідно, у черевну чи грудну порожнини або через

розриви шкіри — назовні.

Переїзд кінцівок супроводжується відшаруванням

шкіри, ушкодженням м'язів аж до розміжчення та оскол-

ковими переломами трубчастих кісток.

Переїзд через тазову область часто призводить до

розривів сполучень кісток та осколкових переломів са-

мих кісток. Переломи кісток таза можуть супроводжува-

тись розривами промежини, сечового міхура та матки,

особливо у вагітних жінок.

Інколи автомобіль переїжджає лежачу людину

вздовж, що викликає ушкодження двох—трьох ділянок

тіла.

Всі зазначені ушкодження можуть бути значно мен-

шими, якщо має місце переїзд легковим автомобілем,

або якщо тіло лежало на м'якій поверхні (пісок, пухкий

грунт і т. ін.).

Травма від випадіння пасажира (водія) з автомо-

біля, що рухається. Виокремлюють три види випадіння,

170

котрі відрізняються один від одного локалізацією й ма-

сивністю ушкоджень.

Пасажири випадають, головним чином, з кузовів ван-

тажних автомашин, причому частіше — у сільській міс-

цевості, де водії більшою мірою ігнорують правила руху

та перевезення пасажирів.

Випадіння може бути вперед, назад і вбік. Випадіння

вперед трапляється при різкому гальмуванні автомобіля,

що рухається. Випадає пасажир, який стоїть біля кабіни.

У цьому процесі можна виокремити три фази: а) удар об

кабіну і капот автомобіля; б) удар об дорожнє покриття;

в) ковзання по дорозі чи грунту. В кожній з перелічених

фаз виникають ушкодження.

У першій фазі, після різкого зменшення швидкості ав-

томобіля, тіло людини, яка знаходиться в кузові, продов-

жуючи рухатись за інерцією, натикається на передній

борт і кабіну, вдаряючись об них передніми поверхнями

нижніх кінцівок, передньою поверхнею таза та живота.

Потім тіло і голова нахиляються вперед, ноги відрива-

ються від підлоги кузова і піднімаються, тіло ковзає по

кабіні, лобовому склу та капоту. Ушкодження, що утво-

рюються на передній поверхні, спричинені ударом та

тертям об зазначені частини автомобіля, а особливо —

об виступаючі деталі, такі як металічна решітка вікна

заднього виду, край водозливного жолоба на передній

поверхні кабіни, склоочисники, гаки, котрі утримують

капот, і т. ін. Зовні це дістає вияв у вигляді саден, по-

дряпин і синців, які містяться на передніх поверхнях об-

личчя, грудної клітки, живота, таза й нижніх кінцівок.

Коли голова торкається дорожнього покриття, відбува-

ється поворот тіла навколо горизонтальної осі і воно

вдаряється об грунт задньою поверхнею.

Крім зовнішніх ушкоджень, у першій і другій фазах

виникають ушкодження внутрішніх органів як наслідок

ударів і загального струсу тіла. При ударі головою об

тверде покриття виникають лінійні, осколкові переломи

кісток склепіння черепа, а інколи — й кільцеподібні

переломи основи черепа з входженням шийного відділу

хребта у черепну порожнину. Якщо потерпілий ударя-

ється об землю потилицею чи обличчям, хребет у

171

шийному відділі надмірно згинається або розгинається,

внаслідок чого виникають переломи окремих хребців

(частіше 6—7-го) з ушкодженням спинного мозку. Го-

ловний мозок і його оболонки ушкоджуються як у зоні

удару, так і в зоні протиудару. Загальний струс тіла

дістає вияв в ушкодженні внутрішніх органів та їх зв'яз-

кового апарату.

Аналогічні механізми утворення ушкоджень мають

місце також при випадінні через задній борт (за різкого

збільшення швидкості) або через боковий борт — при

крутому повороті автомобіля. Через те, що борти зви-

чайно нижчі за кабіну, поворот тіла навколо горизон-

тальної осі може статися ще в повітрі, але тіло

вдаряється об дорожнє покриття протилежною стороною

чи боком.

Після падіння з кузова потерпіла людина може ковза-

ти по дорожньому покриттю, і при цьому виникають

значні потертості одягу, взуття, а також садна й подря-

пини шкіри. Крім того, через лежаче тіло можуть ще й

переїхати колеса автомобіля.

Випадіння з кабіни вантажного автомобіля чи з сало-

ну легкового автомобіля у першій фазі може супрово-

джуватись ударами об частини транспорту, найчастіше

— об дверцята й підніжку, потім відбувається удар об

дорожнє покриття чи грунт. Тіло, що вицало з автомобі-

ля, може ще котитись або тягтися по дорожньому по-

криттю, при цьому утворюються ушкодження.

Травма внаслідок падіння з підніжки автомобіля трап-

ляється дуже рідко -— у випадку, коли людина їде, сто-

ячи на підніжці вантажного автомобіля, і зривається при

різкому повороті. Процес травмування має дві або три

фази. У першій фазі потерпіла особа може отримати

удар переднім краєм кузова в бік або спину, внаслідок

чого утворюються вертикальні ушкодження у вигляді

смугоподібного синця, можливо — з прямими перелома-

ми ребер, особливо, якщо удар завдається кутом кузова.

Потім /відбувається падіння з ударом об грунт чи до-

рожнє покриття, і нарешті — ковзання або кочення по

твердому покриттю. Першої фази може не бути. Ушкод-

ження у кожній фазі відповідають вищенаведеним.

172

Травма від дії на пасажира і водія внутрішніх

частин салону, кабіни та кузова. Цей вид автотравми

складається з двох типових фаз: а) зіткнення тіла з час-

тинами салону, кабіни, кузова автомобіля; б) притис-

кування тіла частинами салону, кабіни, вантажем, що

змістився.

Спостерігається цей вид автотравми досить часто: ко-

ли стикаються два автомобілі, коли автомобіль стикаєть-

ся з нерухомою перепоною, коли автомобіль переверта-

ється на шляху або падає з висоти.

Травми, отримані у салоні чи кабіні, досить різнома-

нітні, їх вид залежить від швидкості автотранспортних

засобів під час зіткнення, особливостей конструкції са-

лону або кабіни, місцезнаходження — у салоні чи кабіні

постраждало'!' особи. Найбільшою мірою ушкоджуються

голова, грудна клітка, коліна, стопи, вертлюжні запади-

ни, голівки стегнових кісток тощо. У водія грудна клітка

притискається до рульового колеса, внаслідок чого в її

нижньому відділі ламаються ребра по дузі, яка

відповідає нижньому краю руля, ушкоджуються легені, а

іноді також — печінка та селезінка. Центральною части-

ною руля ламається грудина і ушкоджується серце. Від

дії педалей можуть ушкоджуватись стопи, а від удару об

панель для приладів ламаються надколінки, вертлюжні

западини з вивихами голівок стегнових кісток.

Голова водія найчастіше ушкоджується від удару об

дах салону чи кабіни і рідше —об лобове скло. У паса-

жира переднього сидіння грудна клітка вдаряється об

панель, а голова часто пробиває лобове скло, внаслідок

чого на шкірі обличчя утворюються подряпини і рани від

розбитого скла. В ранах інколи знаходять дрібні частки

скла. Надколінки і вертлюжні западини ушкоджуються

від ударів колінами об панель. Крім того, досить часто

спостерігаються зовнішні ушкодження верхніх кінцівок

від ударів об внутрішні поверхні дверцят, причому у во-

дія більше страждає ліва, а у пасажира — права рука. У

першій фазі від ударів об руль фіксованих рук у водія

з'являються переломи й вивихи фаланг, частіше — пер-

ших пальців, переломи кісток п'ястків і передпліччя.

173

Наслідками загального струсу організму є розриви

внутрішніх органів та надриви зв'язкового апарату. При

зіткненні з перепоною, від різкого згинання хребта у

шийному відділі можуть зламатися хребці й ушкодитись

спинний мозок. Подібні ушкодження виникають і при

ударі ззаду одного автомобіля іншим, але в цьому випад-

ку переломи хребців обумовлені надмірним розгинанням

хребта у шийному відділі, здебільшого за відсутності під-

голівників. Пасажири заднього сидіння у першій фазі

отримують ушкодження від ударів об спинки передніх

сидінь та дверцята. Взагалі ушкодження пасажирів зад-

нього сидіння менш значні, ніж у водія і, особливо, у

пасажира переднього сидіння.

Друга фаза — це стискання водія чи пасажира части-

нами деформованого салону, зміщеними двигуном, сидін-

ням», задньою стінкою кабіни та багажника, а також

сторонніми предметами, то знаходились у салоні чи

кабіні автомобіля. Здавлюванням спричиняються пере-

ломи кісток скелета, ушкодження внутрішніх органів,

асфіксія.

Ушкодженнями водія та пасажирів можна визначити

напрямок удару при зіткненні автомобіля з перепонами.

Виявлений зв'язок ушкоджень з дією окремих деталей

салону чи кабіни дозволяє визначити місце кожного

постраждалого в автомобілі.

Різноманітні ушкодження пасажирів кузова автомобі-

ля в основному залежать від характеристик вантажу та

його розміщення відносно пасажирів.

Травма від здавлювання тіла пішохода, водія, па-

сажира. Цей вид автотравми зустрічається досить рідко.

Здавлювання пішохода відбувається при притисканні

його автомобілем, частіше — вантажним, до стіни, стов-

па, дерева, паркана. Водій інколи стискається між двома

автомобілями, один з яких рухається, наприклад при

об'їзді автомобіля, з якого виходить водій, іншим автомо-

білем. Пасажир кузова може бути притиснутий ванта-

жем. що перевозиться. Крім того, і водій, і пасажир мо-

жуть бути стиснуті частинами автомашини при перевер-

танні останньої.

174

Теоретично можна виокремити дві фази цього виду

автотравми — удар і здавлювання, але друга фаза зви-

чайно викликає настільки значні ушкодження, що роз-

різнити фази за морфологією ушкоджень неможливо.

Локалізація ушкоджень залежить від типу автомобіля,

який придавив людину (вантажний чи легковий); пози, в

якій перебував потерпілий до зіткнення (стояв, сидів,

лежав); від того, якою частиною автомобіля він притис-

нутий (бампером, заднім бортом, боковою поверхнею

тощо) і до якого предмета (стіни, Іншого бампера, стов-

па тощо).

Здавлювання тіла автомобілем спричиняє масивні й

тяжкі ушкодження — великі крововиливи або садна, пе-

реломи кісток, розриви внутрішніх органів, часто сплю-

щення окремих частин (голови, грудної клітки, таза).

Іноді трапляється повне відділення кінцівок, наприклад

при здавлюванні між двома бамперами.

Розпізнавання комбінованих автотравм полягає у

встановленні комбінацій видів, кількості фаз і механізмів

утворення ушкоджень.

Кваліфіковано виконана судово-медична експертиза

автомобільної травми потребує обов'язкового виконання

таких дій:

1) вивчення обставин справи конкретного випадку та

протоколу огляду місця події;

2) ретельне дослідження одягу і взуття постраждало'!

людини, зовнішнє та внутрішнє дослідження тіла з

обов'язковим додатковим розтином по.,задніх поверхнях

тулуба і кінцівок;

3) виділення кісток і дослідження їх переломів;

4) встановлення частини автомобіля або деталей,

якими спричинено кожне ушкодження, і можливого ме-

ханізму його утворення;

5) групування ушкоджень за предметами, що їх

спричинили, механізмом і послідовністю їх утворення;

6) формулювання висновків щодо можливості утво-

рення груп ушкоджень у конкретних фазах та видах ав-

томобільної травми;

7) формулювання висновків щодо можливості травму-

вання людини конкретним автомобілем та утворення

175

ушкоджень за обставин, встановлених слідчими орга-

нами.

У межах своєї компетенції судово-медичний експерт

відповідає на інші запитання, поставлені слідчими орга-

нами.

Мотоциклетна травма

Сукупність ушкоджень, які виникають у водія мото-

цикла або моторолера, пасажира чи пішохода і пов'язані

з рухом цього виду транспорту, носить назву мото-

травми.

Виокремлюють такі види мототравми:

а) при зіткненні мототранспорту з пішоходом;

б) при переїзді людини мотоциклом;

в) при падінні з мотоцикла;

г) при зіткненні мотоцикла з іншим транспортним за-

собом, що рухається;

д) при зіткненні мотоцикла з нерухомою перепоною;

е) при перекиданні мотоцикла.

В. І. Кононенко і М. М. Тагаєв виділяють ще варіан-

ти і підваріанти мототравми залежно від місця контакту

мототранспорту з людиною відносно її центру ваги і по-

довжньої осі.

У кожному виді мототравми за аналогією з автотрав-

мою можна виділити дві—три фази (А. В. Пермяков):

а) удар частинами (об частини) мотоцикла чи ко-

ляски;

б) удар об дорожнє покриття або перепону;

в) ковзання чи кочення по дорозі.

При зіткненні мотоцикла з пішоходом має місце удар

виступаючими частинами першого: колесом; крилом ко-

леса по гомілці на різних рівнях; фарою і кермом у зо-

нах таза, крижів або живота; підніжкою мотоцикла чи

коляски — на рівні гомілки. Отже, всі ушкодження від

удару мотоциклом локалізуються у зонах нижньої поло-

вини тіла постраждало!' особи. Первинний удар може

супроводжуватись утворенням саден, синців, ран на сто-

роні контакту з частинами мотоцикла. Відповідно до зов-

нішніх ушкоджень утворюються масивні крововиливи у

м'які тканини, поперечні або осколкові переломи кісток

176

гомілки, стегна, переломи кісток таза, розриви внутріш-

ніх органів.

Якщо первинний удар був нанесений нижче центра

ваги потерпілого, тіло відхиляється, відповідно, вперед,

назад або вбік, ковзає по колясці, після чого падає

на дорожнє покриття. У разі коли первинний удар нане-

сено вище центра маси, тіло відкидається на дорожнє

покриття.

Від цього удару утворюються ушкодження верхньої

половини тіла — голови, грудної клітки, живота. Удар

головою може спричинити садна або крововиливи у

м'які тканини, лінійні, вдавлені, осколкові переломи кіс-

ток черепа, забої мозку, відповідно до зон удару та про-

тиудару. Крім того, часто спостерігаються переломи ре-

бер і ознаки загального струсу.

Впавши на дорогу, тіло людини може ковзати по її

поверхні, в результаті чого утворюються садна, подряпи-

ни шкіри та потертості одягу і взуття.

Переїзд через тіло людини, за даними А. В. Пермяко-

ва, зустрічається рідко через конструктивні особливості

мотоцикла. Інколи трапляються випадки переїзду через

дітей. Лише переїзд через область живота або грудної

клітки дитини може спричинити переломи ребер та

ушкодження внутрішніх органів зі смертельними наслід-

ками. Переїзд же кінцівок, навіть у дітей, як правило,

супроводжується лише ушкодженням м'яких тканин у

вигляді саден і крововиливів. Переїзд мотоциклом чи мо-

тотранспортом тулуба дорослої людини практично не

зустрічається, за винятком переїзда колесом коляски,

але смертельних наслідків це за собою не тягне.

При падінні з мотоцикла найбільшою мірою страждає

водій. У першій фазі спостерігаються характерні і навіть

специфічні ушкодження, котрі локалізуються у зоні про-

межини внаслідок удару об бачок для пального і фару.

Від удару об руль, двигун, бачок ушкоджуються передні

й передньо-внутрішні поверхні нижніх кінцівок. У цій

фазі трапляються переломи лобкових, стегнових і гоміл-

кових кісток. Далі водій мотоцикла, внаслідок інерції,

викидається у напрямі руху мотоцикла, падаючи на до-

рожнє покриття (друга фаза). Від удару об тверде по-

177

криття виникають переломи кісток мозкового та лицево-

го черепа з ушкодженням головного мозку, іноді — пе-

реломи хребців у шийному відділі, переломи ребер і у-

шкодження рук. Внаслідок загального струсу і локаль-

них ударів ушкоджуються внутрішні органи грудної

клітки й живота. Таким чином, у водія ушкоджуються і

нижня, і верхня половини тіла.

У пасажира заднього сидіння також спостерігаються

ушкодження голови, грудної клітки, живота, верхніх і

нижніх кінцівок. На відміну від нього, у пасажира ко-

ляски нижні кінцівки звичайно залишаються неушкод-

женими.

При зіткненні мотоцикла з автотранспортом, що руха-

ється, або з нерухомими перепонами (стовп, стіна, пар-

кан) у водія і пасажира виникають ушкодження тих

самих зон і частин тіла, що й при падінні з мотоцикла,

тільки більшість з них утворюються при ударі об части-

ни автотранспорту чи поверхню нерухомого предмета. У

випадках зіткнення з транспортом, що рухається, часто

виникають додаткові ушкодження від переїзду тіла

потерпілого.

іЇри перекиданні мотоцикла ушкодження у мотоцик-

ліста від контакту з деталями і частинами мотоцикла ло-

калізуються на нижніх кінцівках, причому значною

мірою на тій нозі, у бік якої падає мотоцикл. Ушкоджен-

ня від удару об грунт або дорожнє покриття утворюють-

ся на голові, тулубі і кінцівках — поверхнях, які контак-

тують з дорогою. Деякі ушкодження є результатом здав-

лювання тіла між твердим дорожнім покриттям і

частинами перекинутого мотоцикла. Характерними при

перекиданні мотоцикла є опіки другого, а іноді й третьо-

го ступеня на внутрішніх поверхнях гомілок від прити-

скання до розігрітого двигуна.

Травма від дії гусеничного транспорту

Пошкодження гусеничним транспортом є, найчасті-

ше, сільськогосподарською або військовою травмою.

Травма від гусеничного транспорту може статися в

результаті:

1) зіткнення з пішоходом;

178

2) переїзду через тіло лежачої людини.

Процес травмування становлять або всі, або кілька

таких фаз:

а) первинний удар передньою, задньою поверхнею

або гусеницею;

б) відкидання по ходу руху транспорту з ударом об

грунт;

в) переїзд через тіло;

г) волочіння тіла по грунту.

Найбільше судово-медичне значення для діагностики

гусеничної травми має переїзд через тіло чи його части-

ни, бо на шкірі залишаються специфічні ушкодження —

паралельні суцільні або переривчасті садна у вигляді

прямокутників, розташовані на однаковій відстані одне

від одного. Вони є наслідком дії грунтозачепів траків, з

яких складається гусениця. У деяких випадках гусениці

можуть ковзати по тілу, залишаючи великі садна, на-

приклад, якщо людина лежить у борозні, через яку пере-

їжджає трактор. Коли людина лежить на дорозі чи щіль-

ній поверхні грунту, переїзд через тіло спричиняє чис-

ленні осколкові переломи кісток і значні ушкодження —

аж до повного роздавлювання внутрішніх органів.

Рейкова травма

Сукупність ушкоджень, що виникають у людини вна-

слідок експлуатації рейкового транспорту, відноситься

до рейкової травми. Цей вид травми включає залізнич-

ну, трамвайну, травму в метро. До нього може бути від-

несена також травма у шахті чи на будівництві, пов'яза-

на з механізмами, що рухаються по рейках.

Найчастіше судово-медичному експерту доводиться

стикатися із залізничною травмою, яка може бути

наслідком:

а) зіткнення пішохода із залізничним транспортом,

що рухається;

б) переїзду людини колесами залізничного транс-

порту;

в) падіння з залізничного транспорту, що рухається;

г) удару людини, що рухається на залізничному

транспорті, об нерухомі предмети;

179

д) здавлювання частин тіла між вагонами;

е) придавлювання людини частинами залізничного

транспорту до нерухомих споруд;

є) травмування всередині залізничного транспор-

тного засобу, що рухається, під час катастроф;

ж) комбінації окремих видів залізничної травми, на-

приклад — зіткнення людини із залізничним

транспортом, що рухається, з наступним падін-

ням тіла на рейки та переїздом колесами.

. Залізнична травма — це найчастіше нещасний ви-

падок або самогубство. Здавлювання між вагонами, при-

давлювання до нерухомих споруд чи удар об нерухомі

предмети трапляється переважно зі зчіплювачами ваго-

нів та іншими робітниками залізниць, внаслідок пору-

шення правил безпеки праці.

У кожному виді залізничної травми можна виокреми-

ти такі самі фази, що и при автотравмі. Так, при зіт-

кненні людини з поїздом мають місце: первинний кон-

такт з частинами поїзда, відкидання потерпілого вперед

чи вбік, падіння на залізничне полотно або насип, ков-

зання та кочення по шпалах або покритому гравієм на-

сипу. У кожній фазі утворюються ушкодження, серед

яких можуть бути характерні й навіть специфічні.

Специфічним при залізничній травмі вважається слід

на тілі від переїзду колесами, що відбиває особливості

будови коліс поїзду транспорту та головки рейки. Цей

слід складається з кількох елементів. У зоні стискання

тіла між головкою рейки і поверхнею колеса утворюють-

ся смуги давлення: на верхній поверхні тіла — від коле-

са, а на нижній — від рейки. По внутрішній поверхні

головки рейки рухається гребінь колеса, призначення

якого — утримувати поїзд на рейках.

Ножице подібна дія цього гребеня (реборди) і внутріш-

ньої поверхні головки рейки призводять до розділення ті-

ла чи окремих його частин. Якщо гребінь на ділянці, де

лежить тіло, не щільно прилягав до головки рейки, пов-

ного розділення може не бути. У таких випадках зберіга-

ється шкіра з розривами, які утворюються впоперек сму-

зі тиску (внаслідок перерозтягнення). М'які тканини,

внутрішні органи, а також кістки в зоні тиску розчавлю-

180

ються. На ділянці тіла, на яку накочується колесо, шкі-

ра, силою тиснення й тертя, відтягується і притискуєть-

ся до поверхні головки, утворюючи впродовж 2,5—5 см

зону защемлення (первинний щипок). За цією ознакою

можна розпізнати, з якого боку щодо тіла, рухався

транспорт.

Якщо тіло розділене гребенем колеса, то по краю лінії

розриву шкіри мають місце кутоподібні клапті, верхівки

яких вказують напрямок руху колеса. Від тертя об внут-

рішню та зовнішню поверхні колеса утворюються смуги

тертя на шкірі, що виглядають як великі садна, ширина

яких зменшується від початку до кінця зони контакту з

колесом. Сукупна ширина ушкодження від дії колеса,

утвореного на верхній поверхні тіла, 12—15 см, а від дії

головки рейки — 7—7,5 см. Ця особливість допомагає

визначити, якою поверхнею тіла постраждала людина

лежала на рейці, а якою була звернута догори.

Пошкодження у зоні перекочування коліс внаслідок

зсаднення шкіри і руйнування м'яких тканин, внутріш-

ніх органів та кісток має форму перевернутої трапеції з

широкою верхньою основою та вузькою — нижньою.

Зовні сліди здавлювання та тертя мають вид "пергамент-

них плям" — саден жовто-бурого кольору. Часто одяг і

шкіра потерпілого, особливо у зонах тертя, забруднені

чорною масною речовиною.

Якщо тіло, що лежить на колії, зачіпляється висту-

паючими вниз деталями, то воно може тягнутися по хо-

ду руху потягу, іноді — на значну відстань, отримуючи

тяжкі ушкодження від ударів об рейки, гравій і т, ін.

Травма пасажира всередині вагона, що рухається,

при раптовій зупинці або перекиданні вагона є наслідком

ударів об деталі інтер'єру вагону — найчастіше це краї

столиків, полиць, підлога тощо.

Методики дослідження та оцінки ушкоджень, які

утворюються при рейковій травмі, такі самі, як і при

експертизах інших видів дорожньо-транспортних травм.

Авіаційна травма

Під авіатравмою розуміють сукупність ушкоджень,

що виникають у членів екіпажу, пасажирів, технічного

181

персоналу та інших осіб у процесі експлуатації літаль-

них апаратів.

Умовно, за місцем спричинення, авіатравми можна

поділити на чотири групи:

І) травма у літальному апараті в повітрі;

2) травма при падінні літального апарата на землю;

3) травма на землі всередині літального апарата;

4) травма людини на землі поза літальним апаратом.

За обставинами травми у кожній з груп виокремлю-

ється кілька підгруп.

У повітрі літальні апарати можуть зіткнутися з інши-

ми об'єктами, як рукомими, так і нерухомими. Рухомі

об'єкти — це інші літаки, літальні кулі, планери, дель-

таплани, парашути і навіть птахи. Нерухомі предмети —

аерозонди, телевізійні вишки. Труби промислових об'єк-

тів, висотні будинки, гори тощо. Під час зіткнення може

бути втрачене 'управління літальним апаратом, що тягне

за собою його падіння, або статися пошкодження, що

викликають вибух, пожежу, отруєння. Все це часто є

результатом простої несправності літака. Зіткнення у по-

вітрі 3 Іншими об'єктами особливо небезпечно для неве-

ликих військових або навчальних літаків, бо це може ви-

кликати їх розгерметизацію й значні пошкодження, котрі

виключають можливість подальшого, польоту і потребу-

ють катапультування льотчика.

На землю літаки падають частіше при зльоті або по-

садці, але падіння відбувається і з великої висоти. При

цьому пошкодження є результатом або лише падіння лі-

така, або ще й вибуха та пожежі. Під час перебування

літака на землі екіпаж і пасажири можуть отримати

ушкодження внаслідок вибуху, пожежі чи отруєння.

Ушкоджень іноді зазнають і особи, які знаходяться

ззовні літака. Це, як правило, аеродромна обслуга, яка

травмується літаком. Травма може бути заподіяна коле-

сами при переїзді через тіло, крилами літака, працюючи-

ми гвинтами гвинтомоторних літаків, струменем повітря

реактивного двигуна або його засмоктуючою дією.

Крім перелічених видів авіаційної травми, може мати

місце й комбінація двох або більше їх варіантів. Напри-

клад падіння літака з невеликої висоти при зльоті чи по-

182

садці, яке супроводжується пожежею у салоні і отруєн-

ням продуктами горіння.

Під час польоту літак може вибухнути з різних при-

чин, і тоді люди, що перебувають у ньому, отримують

ушкодження, спричинені вибуховою хвилею і уламками

інтер'єру салону. Якщо. вибух має значну силу, то на

землю падають лише уламки літака й частини пошмато-

ваних тіл. Залежно від висоти, на якій сталася катастро-

фа. частини тіл можуть розсіюватися на площі до кіль-

кох десятків квадратних кілометрів.

Розгерметизація кабіни трапляється здебільшого у

швидкісних одномісних військових літаках, в яких перед-

бачене катапультування пілота. При розгерметизації на

значних висотах виникають ушкодження внаслідок

різкої зміни барометричного тиску або ударної дії зу-

стрічного повітря. Зміна барометричного тиску викликає

висотну декомпресію, ознакою якої при розтині є наяв-

ність пухирців повітря у судинній системі тканин і орга-

нів та підшкірна емфізема. Дія зустрічного потоку повіт-

ря може призвести до розривів легень, шлунку, м'яких

тканин обличчя і особливо рота.

Якщо пілот у момент катастрофи знаходився в актив-

ній робочій позі, то його кисті й стопи фіксовані на руч-

ках і важелях управління літаком, внаслідок чого утво-

рюються характерні ушкодження — синці і рани кистей

та переломи окремих фаланг пальців і п'ясткових кісток

кистей. Від педалей і зачепів, котрі фіксують стопи, ви-

никають рани та переломи передніх і середніх відділів

ступнів. Катапультування передбачає перекладення кис-

тей рук на рукоятки або поручні і переставлення ступнів

на підніжки катапульти. Якщо ушкодження кистей руч-

ками катапульти якоюсь мірою схоже на ушкодження

від дії ручок управління літаком, то від дії підніжок ката-

пульти ушкоджуються не передні й середні, а задні відді-

ли ступнів. Спостерігаються переломи п'яткових, таран-

них і нижніх відділів гомілкових кісток. При катапульту-

ванні можуть утворитися ушкодження кісток таза,

хребта і основи черепа від дії крісла катапульти у на-

прямку знизу—угору та ушкодження голови і плечей від

ударів о захисний ліхтар і краї кабіни.

183

. Літак, що після вибуху не розвалився у повітрі, падає

на землю під кутом від прямого до гострого. Чим ближ-

че до прямого кут падіння літака, тим більша воронка в

зоні його удару і тим на меншій площі розсіюються

шматки тіл. Ушкодження членів екіпажу та пасажирів

при падінні з невеликої висоти спричиняються деталями

сидінь, ременями безпеки, частинами зруйнованого об-

ладнання та інтер'єру.

Враховуючи, що робоче місце кожного члена екіпажу

має своє особливе устаткування й обладнання, і знаючи,

ударом об яку деталь може спричинитись те чи Інше

конкретне ушкодження, можна встановити місцезнаход-

ження членів екіпажу в момент удару об землю. Якщо

літак падає на землю під кутом, близьким до прямого, то

всі, хто перебував у ньому, отримують приблизно одна-

кові ушкодження. Основний напрямок дії сили — зни-

зу—угору, а звідси й характер ушкоджень: переломи кіс-

ток таза, компресійні переломи хребта, кільцеподібні пе-

реломи ОСНОВИ черепа. Значний загальний струс

викликав розриви внутрішніх органів та їх переміщення:

серця, через ушкодження діафрагми, — в черевну по-

рожнину, печінки і нирок — в тазову зону і таке інше.

У випадках, коли літак падає з невеликої висоти під

гострим кутом до землі, екіпаж і пасажири переднього

салону отримують значно важчі травми, ніж пасажири

хвостового салону. Останні можуть залишитись живими,

отримавши лише садна та синці, у той час, як у членів

екіпажу спостерігаються тяжкі черепно-мозкові травми,

травми грудної клітки з переломами грудини, ребер, по-

шкодження внутрішніх органів і черевної порожнини,

переломи кісток верхніх та нижніх кінцівок.

Часто падіння літака супроводжується пожежами в

кабіні чи салонах, внаслідок чого до механічних ушкод-

жень додається дія термічних і хімічних факторів. Хіміч-

ні чинники, що можуть мати місце при аваріях на авіа-

транспорті, досить численні. Це вихлопні гази поршне-

вих двигунів, пари авіаційного палива, зависі антифризу,

авіаційних масел і таке інше. Під час пожежі особливо

небезпечними є високотоксичні мономери (формальдегід,

вінілхлорид, ціаніди), які утворюються при розкладанні,

184

під дією високої температури, полімерних матеріалів,

якими обладнані кабіни та салони авіатранспорту. Поже-

жа у літаку, що перебуває на землі, якщо їй не переду-

вав вибух, характеризується дією виключно термічних і

хімічних чинників.

Ушкодження людини гвинтомоторним літаком, що ру-

хається по землі, викликається ударами лопастей гвин-

та, крил, ударами та переїздом колесами. Гвинти спри-

чиняють схожі на рубані ушкодження голови і верхньої

частини тулуба. Крило, при значній швидкості літака,

може розчленувати людину на рівні контакту. Колесо лі-

така діє аналогічно колесу важкого вантажного автомо-

біля. Реактивний літак може діяти на людину струменем

газів, збиваючи ЇЇ з ніг і викликаючи опіки, або засмок-

тувати у двигун, ушкоджуючи внутрішніми деталями.

Судово-медична експертиза авіаційної травми досить

складна і потребує цілеспрямованих поетапних дій. На-

приклад при експертизі трупа пілота необхідно:

— максимально виявити всі ушкодження, водночас

встановлюючи, яким предметом або фактором заподіяно

кожне з них;

— згрупувати однотипні ушкодження, за допомогою

додаткових методів дослідження встановити послідов-

ність їх утворення;

— зіставленням ушкоджень з деталями обладнання,

управління та інтер'єру кабіни однотипного літака вия-

вити можливий механізм травмування;

— для формування висновків щодо конкретних обста-

вин травми враховувати дані про стан здоров'я пілота

перед польотом та наявність в організмі алкоголю, нар-

котиків та інших речовин, що могли викликати розлад

здоров'я під час польоту.

Воднотранспортна травма

Сукупність ушкоджень, що виникають у членів екіпа-

жу, пасажирів та інших осіб у процесі експлуатації мор-

ських і річкових плавальних засобів, називається водно-

транспортною травмою.

Ушкодження, які утворюються при такій травмі,

спричиняються дією гребних гвинтів, підводних крил,

185

якорів або придавлюванням людини до стінки причалу,

корпусу іншого судна тощо.

Ушкодження гвинтами великогабаритних суден вини-

кають, якщо людина затягується під корпус струменем

води. Малогабаритні судна, маючи малу осадку, під час

руху можуть зіткнутися з плавцем, занурюючи його у

воду та ушкоджуючи корпусом і гвинтом.

Ушкодження гвинтами частіше локалізуються на го-

лові, верхніх кінцівках і верхній частині тулуба, але мо-

жуть спостерігатися й на інших частинах тіла- Це схожі

на рубці рани, але зі здертими краями. Гвинти моторних

човнів частіше ушкоджують лише м'які тканини, тоді як

гвинти великогабаритних судів можуть відчленувати

якусь частину або навіть розділити тіло. Від дії гвинтів

малогабаритних човнів звичайно утворюється кілька

ран, вони схожі за формою і розташовані на однаковій

відстані одна від одної. Повне розділення тіла може бути

наслідком дії крил' судів на підводних крилах, які руха-

ються з великою швидкістю. При розділенні тіла у зоні

контакту виникають осколкові переломи кісток скелета.

При зіткненні корпусу судна з людиною, яка плаває у

ВОДІ, спричиняється тупа травма голови і тіла, тяжкість

якої залежить від типу судна, його маси і швидкості. Ця

травма може супроводжуватись утворенням саден, кро-

вовиливів, поверхневих ран або .осколкових переломів

кісток черепа, численних переломів ребер, переломів ло-

паток, хребта, кісток таза, а також загальним струсом

тіла з ушкодженням внутрішніх органів.

Під час швартування суден до причалу або одне до

одного, людина, яка впала за борт, може бути придавле-

на до стінки причалу чи корпусу іншого судна. При та-

кій травмі спостерігається здавлювання голови, грудної

клітки, таза та кінцівок, що супроводжується численни-

ми переломами кісток, деформацією голови і грудної

клітки, ушкодженнями внутрішніх органів.

Безпосередньою причиною смерті у значній кількості

випадків є утеплення, але смерть може настати також

від механічної травми, переохолодження організму, а на

підводних човнах — ще й від термічних ушкоджень або

барометричної травми.

186

Кваліфіковані висновки при водній травмі можна ро-

бити тільки після всебічного дослідження трупа з ураху-

ванням даних додаткових методів дослідження, обставин

справи, а за необхідності — і результатів інженерних і

водолазно-технічних експертиз.

Падіння з висоти

Ушкодження, що їх людина Отримує при цьому виді

травми, залежать від того, з якої висоти та за яких умов

відбулося падіння. Видїляють такі види падіння:

а) падіння з висоти власного зросту — так зване па-

діння на площині;

б) падіння з висоти кількох метрів (з дерев, вікон

перших, других поверхів і невисоких споруд);

в) падіння з кількох десятків метрів (з багатоповерхо-

вих будинків, інших висотних споруд);

г) падіння з дуже великої висоти (дахи хмарочосів,

гірські вершини, з нерозкритим парашутом).

Падіння може бути як вільним, коли тіло не стика-

ється ні з якими перепонами до контакту з поверхнею

землі, так і ступінчастим, якщо тіло під час падіння сти-

кається з балконом, будівельним риштуванням, гілками

дерев тощо. При падінні в горах людина може бути

травмована камінням, яке падає разом з тілом або слі-

дом за ним.

Характер ушкоджень залежить ще й від таких чинни-

ків, як маса тіла людини, властивості поверхні (пухкий

грунт чи асфальтове покриття), наявність і властивості

одягу, частина, якою тіло контактувало з поверхнею.

Вільне падіння людини характеризується рядом особ-

ливостей:

— зовнішні ушкодження локалізуються тільки на по-

верхні, якою тіло контактувало з твердим покриттям;

— зовнішні ушкодження не відповідають внутрішнім,

із значною перевагою останніх;

— характерні численні конструкційні, тобто виникаю-

чі поза зонами прямої дії сили, переломи кісток;

— значно виражені ознаки загального струсу тіла.

Шкіра людини дуже добре протистоїть дії тупих твер-

дих предметів, особливо, якщо сила направлена перпен-

187

дикулярно до її поверхні. Тому поверхня шкіри або зов-

сім не ушкоджується, або на ній утворюються незначні

синці, садна і значно рідше— рани, які, як правило,

виникають не від удару об поверхню, а від дії уламків

кісток зсередини.

Внутрішні ушкодження, навпаки, досить тяжкі і тим

значніші, чим з більшої висоти впало тіло. Це — числен-

ні переломи кісток скелета, розриви і навіть відриви

внутрішніх органів, ушкодження головного мозку — від

поверхневих осередків забою до цілковитого його руйну-

вання. Відірвані внутрішні органи чи їх частини можуть

переміщуватись з однієї порожнини в іншу. Якщо внут-

рішні органи не відриваються, то загальний струс тіла

дістає вияв у надривах зв'язкового апарату і в числен-

них дрібних крововиливах у тканини внутрішніх органів.

Переломи кісток бувають як прямі, так і непрямі (на

відстані). Локалізація переломів залежить від зони при-

кладення сили. Падіння на голову супроводжується

осколковими переломами кісток склепіння та основи че-

репа. Падіння на спину викликає переломи лопаток,

крижів, тазових кісток, прямі переломи ребер — по нав-

колохребтових і лопаткових лініях, непрямі — по серед-

ньо-, передньопахвових та інших лініях. Спостерігаються

також переломи хребта у вигляді розривів міжхребцевих

дисків, переломи остистих і поперечних відростків.

При падінні на передню поверхню тіла спостерігають-

ся прямі переломи кісток лицевого черепа, ключиць, гру-

дини, лобкових кісток, ребер — по навкологрудинних і

середньоключичних лініях, та непрямі — по середньо- та

задньопахвових лініях. Падіння на випрямлені ноги ви-

кликає прямі переломи п'яткових кісток, непрямі (вбиті)

переломи гомілкових кісток у зонах метафізів, компре-

сійні переломи хребців у поперековому і грудному відді-

лах, переломи шийок стегнових кісток та тазостегнових

суглобів. Може також мати місце кільцеподібний пере-

лом кісток основи черепа. Аналогічні переломи кісток

основи черепа (як непрямі), компресійні переломи хреб-

ців, переломи сідничних кісток з розривами крижово-та-

зових сполучень спостерігаються при падінні на сідниці.

188

У випадках падіння на прямі ноги, долілиць чи

горілиць мають місце симетричні ушкодження й перело-

ми кісток стоп, лопаток, ребер з двох боків. Падіння на

бік викликає прямі переломи ребер, переломи шийки

стегна і вертлюжної западини з боку падіння і непрямі

переломи ребер — з протилежного боку.

Якщо людина, падаючи з висоти, вдаряється об якісь

виступаючі предмети, то тіло її в повітрі може перевер-

татись, а ушкодження утворюються на будь-яких поверх-

нях, у тому числі й на поверхні, протилежній місцю кон-

такту з землею. ;

Судово-медичний експерт повинен пам'ятати про не-

обхідність виявлення серед множинних ушкоджень від

падіння, ушкоджень, спричинених іншими предметами

чи факторами, які передували падінню людини з висоти.

Це стосується й ушкоджень, що могли утворитися у

процесі боротьби чи при самозахисту.

Падіння на площині

Окреме місце займає експертиза у випадках падіння з

висоти власного зросту, тобто з положення стоячи.

Таке падіння може бути мимовільним, наприклад, як-

що людина послизнулась, а може бути наслідком по-

штовху чи удару, тоді йдеться про падіння з прискорен-

ням. Найбільш небезпечним є ушкодження голови, яке

часто супроводжується переломами кісток черепа і

ушкодженням головного мозку та його оболонок.

Удар головою о тверде покриття чи якісь тверді ви-

ступаючі предмети спричиняє лінійні переломи кісток

черепа, котрі поширюються по площі контакту. Лінії пе-

реломів можуть завершуватись поверхневими розколина-

ми або перериватись, доходячи до швів або природних

отворів черепа. В зоні контакту голови з твердою по-

верхнею (зона удару), ушкодження мозку, особливо у

випадках закритої внутрішньочерепної травми, можуть

бути відсутніми або проявлятися у вигляді обмежених

крововиливів під м'які мозкові оболонки або дріб-

нокрапкових крововиливів у сіру речовину мозку. На

протилежному боці, тобто в зоні, протилежній місцю

удару, майже завжди утворюються зони забою, які явля-

189

ють собою осередки червоного розм'якшення сірої речо-

вини з дрібно- чи крупнокрапковими крововиливами нав-

коло. Крововиливи можуть поширюватись у білу речови-

ну мозку. У всіх випадках падіння на площині ушкод-

ження головного мозку, здебільшого виникають на

стороні, протилежній місцю удару.

Якщо людина падає навзнак, що частіше трапляється

при мимовільних падіннях, ударяючись об тверде по-

криття потилицею, то зоною протиудару є полюси й ос-

нови лобних і скроневих часток мозку. Падіння долілиць

викликає ушкодження мозку в зоні удару (полюси й ос-

нови лобових і скроневих часток), а ще більші — у зоні

протиудару (полюси потиличних часток). Падіння на зо-

ну тім'яного горба супроводжується виникненням зони

протиудару на основах і верхівках скроневої і лобної

часток протилежного боку тощо.

Крововиливи під оболонки і в шлуночки мозку мо-

жуть мати місце в усіх випадках падіння на площині.

У випадках судово-медичного дослідження падіння на

площині експерт повинен звертати увагу на ознаки па-

діння з прискоренням, викликаним поштовхом чи уда-

ром сторонньої людини. Ці ушкодження звичайно лока-

лізуються на боці, протилежному місцю контакту з твер-

дим покриттям.

190

Розділ XI

Судово-медична експертиза ушкоджень,

спричинених гострими предметами

Гострими предметами вважаються такі, травмуюча

частина яких має гострий кінець, гострий край чи те й

друге. На відміну від тупих предметів, гострі не відзна-

чаються різноманітністю і класифікуються за механізмом

дії. Вони поділяються на знаряддя:

а) колючі;

б) ріжучі;

в) рубаючі;

г) колюче-ріжучі;

д) пиляючі;

е) комбінованої дії.

Ушкодження, спричинені гострими предметами, від-

різняються одне від одного залежно від глибини проник-

нення у тіло травмуючого знаряддя. Вони можуть бути

поверхневі й глибокі. Це подряпини, рани, вруби та роз-

руби кісток.

Подряпини, спричинені гострими предметами, неза-

лежно від форми й механізму дії останніх, не відрізня-

ються між собою морфологічними ознаками. Власне, во-

ни аналогічні саднам, лише лінійні та вужчі. Процес їх

заживления такий самий, як і саден.

Інша річ — рани. Вони істотно залежать від знаряд-

дя, яким спричинені. Найяскравіше це спостерігається

при ушкодженнях, спричинених колючими предметами,

які мають лише гострий кінець (шило) або й гостре лезо

(ніж). Характер рани залежить від довжини травмуючо-

го предмета та його поперечника.

За останніми параметрами колючі предмети поді-

ляються на:

а) конічні (шило, голка, цвях);

б) плоскі (ножі, одно- чи двобічне гострі);

в) гранчасті(напилок,стилет);

г) невизначеної форми (ножиці, уламки скла).

191

Проникаючи у тіло, колюче знаряддя розсовує і роз-

риває тканини боковими стінками. Ушкодження, що

спричиняються такими предметами, називаються колоти-

ми. Колючі предмети, позбавлені ребер, розсовують тка-

нини по ходу еластичних волокон, а ті, що мають гострі

ребра, розривають тканини незалежно від ходу еластич-

них волокон.

Найбільш часта локалізація ушкоджень — на тулубі,

рідше — на голові та інших частинах тіла. Форма і роз-

міри ран на шкірі безпосередньо залежать від форми й

поперечного розрізу знаряддя травми. Волосся навколо

ран, як правило, не ушкоджується. Глибина ранового ка-

налу більша від довжини і ширини рани на шкірі. При

таких ушкодженнях внутрішня кровотеча значно більша,

ніж зовнішня. На кістках утворюються дірчасті переломи,

які часто мають форму поперечного розрізу предмета.

По ушкодженнях на шкірі, кістках і внутрішніх орга-

нах можливо встановити вид гострого знаряддя, форму й

розміри поперечного розрізу, кінцевої частини, довжину

предмета — по глибині його занурення в тіло, напрям і

кількість ударів.

Знаряддя, що мають тільки гострий край (лезо), нази-

ваються ріжучими, а ушкодження ними заподіяні — рі-

заними.

Ріжучі предмети діють, розсікаючи тканини гострим

краєм (лезом). Рани частіше локалізуються на шиї, від-

значаються сильною зовнішньою кровотечею. Довжина

рани значно більша від глибини і ширини. Кінці ран

гострі з поверхневими надрізами шкіри. Численні надрі-

зи вказують на кількість рухів клинка в рані. Стінки

гладкі. Ріжучий предмет може надсікати надкісницю,

губчасту речовину і розсікти хрящ, залишаючи на стін-

ках ушкодження сліди — траси.

Ушкодження дозволяють встановити вид гострого

предмета, місце прикладання сили, по трасах виявити

конкретний екземпляр ріжучого предмета.

Предмети, що мають гострий кінець і один чи два

гострих края (леза), називаються колюче-ріжучими. За

формою клинки підрозділяються на два типи: тип фін-

ського ножа (гострий кінець і одне лезо) і тип кинджала

(двогострий). Поперечний розріз фінського ножа має

192

форму вузького клина, а кинджала — вузького витягну-

того ромба. Ушкодження, спричинені колюче-ріжучими

предметами, називаються колото-різаними. Найчастіша

локалізація ушкоджень — тулуб, рідше — шия, кінців-

ки, голова. З боку леза кінець рани завжди гострий,

можливо — з додатковим надрізом шкіри. З боку обуш-

ка кінець може бути різної форми, що залежить від тов-

щини й форми першого: П-подібної, М-подібної, заокруг-

леної, гострої. Глибина ранового каналу, як правило, від-

повідає довжині клинка на рівні занурення, а довжина

рани шкіри без додаткових надрізів — ширині клинка на

тому ж рівні. На плоских кістках і хрящах часто спосте-

рігаютьсяя щілясті або щілясто-дірчасті переломи, причо-

му на їх стінках можуть зберегтися траси.

По колото-різаних ушкодженнях можна встановити

вид травмуючого гострого предмета, довжину, ширину й

товщину клинка чи його частини, що була занурена в

тіло, кількість лез у клинка, наявність обушка, форму

кінцевої частини клинка, конкретний екземпляр колюче-

ріжучого предмета (по трасах), кількість і напрямок уда-

рів, орієнтацію частин клинка (обушка, леза) і його пло-

щини в момент занурення в тіло щодо поверхні тіла,

уявити картину взаємного переміщення постраждало'!

людини та злочинця (по локалізації ушкоджень на одній

чи різних поверхнях, по напрямках і довжині рани на

шкірі і ранових каналів тощо) (мал. 14).

Рубаючі знаряддя — предмети, що мають гострий

край і велику масу. Рубані ушкодження найчастіше

спричиняються сокирою. Механізм ушкодження — роз-

січення тканин з наступним їх розсовуванням. Разом з

тим упор на "носок" чи "п'ятку" призводить до розриву

тканин в області відповідних кінців ран. Найчастіше на

голові, рідше — на тулубі, шиї і кінцівках (мал. 15).

Форма ран шкіри, як правило, веретено- чи дужкопо-

дібна. Ступінь зсаднення країв рани залежить від гостро-

ти леза — чим гостріше, тим менше зсаднення. Рана

шкіри, утворена дією тільки леза, має гострі кінці, але в

разі упору на "носок" чи "п'ятку" цей кінець буде П- чи

М-подібним. Стінки рубаних ран рівні. Довжина та гли-

бина рани перевершують її ширину. Для ушкоджень

трубчастих кісток характерні надруби, розруби та відру-

7 9-259

193

би НаДРУ611 і розруби мають або обидва гострих кінці,

або оА™ f00'1?"*1» а Другий — П-подібний. Надруб —

дддерхневе, а розруб — глибоке ушкодження кістки.

Відруб ~ повне відділення частини кістки. Стінки уш-

кодоквнь кісток і хрящів характеризуються наявністю

слідів — TPac• на плоских кістках спостерігаються над-

отби а також подовжньо-дірчасті або клиноподібно-дір-

часті' та оскольчасті переломи. На їхніх стінках також

можу1'1' залишатися сліди — траси від дії леза рубаючо-

го предмета. ^

розміщення ран на обмеженій ділянці та їх паралель-

не розміщення свідчить, що взаємне місцеположення по-

терпілого і того, хто наносив ушкодження, у процесі

травмування не мінялося.

рублені ушкодження дають можливість установити

вид травмуючого знаряддя, довжину його лез, наявність

"носка" та "п'ятки", напрям дії, кількість ударів; орієнта-

цію в момент удару леза, "носка", площини клина від-

носно подовжньої осі тіла, наявність або відсутність фак-

•гу взаємного переміщення нападаючого та потерпілого,

•д(лнвісгь самоушкодження і навіть конкретний ек-

земпляр травмуючого знаряддя.

//ллдючі знаряддя характеризуються наявністю зуб-

ців s гострим кінцем і двома короткими гострими кра-

ями- Ушкодження, що ними спричиняються, — пиляні.

Прджиттеві ушкодження найчастіше утворюються від дії

циркулярної пилки, а посмертні — вад дії дворучної пил-

,01 ножівки по дереву чи металу.

'{Іиляні рани при неповних розпилах мають довгасту

(Ьорму з дрібнозазубленими краями, часто з одним або

двома роздвоєними кінцями. При повному розділенні ту-

дуба або кінцівки характер ушкоджень країв шкіри може

зборкатися. На кістках розрізнюють надпили, розпили і

відпили. Надпили з хвилястим розводом — дугоподібні,

з простим розводом — роздвоєні у вигляді ластівчаного

хвоста. Ширина жолоба, як правило, відповідає ширині

оозводу пилки. Поверхня відпилу завжди нерівна через

велику кількість поверхневих валиків і борозенок, пара-

лельних одне одному.

Пиляні ушкодження дають можливість встановити

виА травмуючого гострого предмета, визначити його тип,

щйрину розводу, вишину зубців та крок пили,

194

Розділ XII

Судово-медична експертиза

вогнепальних ушкоджень

Під вогнепальними ушкодженнями розуміють травми,

які виникли при пестрілах з усіх видів вогнепальної

зброї, від вибухів боєприпасів (патронів, гранат, мін, ви-

бухових речовин) чи їх частин (детонаторів, запалів,

капсулів). Вогнепальною називають зброю, в якій трав-

муючий снаряд виштовхується енергією, що утворилася

внаслідок перетворення твердої речовини (пороху) на га-

зоподібну. Постріл — це процес виштовхування снаряду

з каналу ствола енергією порохових газів.

Наслідками вогнепальних травм є тяжкий перебіг,

значний процент інвалідизації поранених, висока смерт-

ність. Значні труднощі виникають при їх діагностиці і су-

дово-медичній експертизі.

Частота вогнепальних ушкоджень залежить від поши-

рення вогнепальної зброї серед населення. В Україні

процес її придбання регламентується відповідними зако-

нодавчими актами, де зазначено категорії осіб, яким доз-

воляється купувати або зберігати зброю. Окрім того,

кримінальним законодавством передбачено відповідаль-

ність за незаконне носіння, зберігання, придбання, виго-

товлення й збут вогнепальної зброї, бойових припасів та

вибухових речовин (ст. 222 КК України — до 5 років

позбавлення волі), та за недбале зберігання вогнепаль-

ної зброї і боєприпасів (ст. 224— до 2 років позбавлен-

ня волі).

Ці заходи спрямовані на запобігання випадковим чи

навмисним вогнепальним ушкодженням. Адже часто вог-

непальні травми — результат того, що зброя, здебільшо-

т*

195

го мисливська, потрапляє до рук "несерйозних", а інко-

ли й злочинних. А ще варто назвати тих горе-винахідни-

ків, в основному — школярів-підлітків, чия невгамовна

енергія шукає вихід і не завжди його знаходить. 1 якщо

не спрямувати їх допитливий розум, живу думку, молоде

завзяття й технічну кмітливість у потрібному напрямку,

може статися біда, інколи непоправна.

Вогнепальна зброя поділяється на артилерійську та

стрілецьку, остання ж на групову (кулемети, міномети)

та ручну (індивідуальну).

Найчастіше судово-медична практика має справу з

ушкодженнями від пострілів з ручної стрілецької зброї,

яка поділяється на такі групи:

1. За призначенням:

а) бойова (автомати, гвинтівки, карабіни, пістолети,

револьвери);

б) мисливська (одно-, дво-, трьохцівкові рушниці,

штуцери);

в) спортивна (гвинтівки, пістолети, револьвери);

г) спеціального призначення (будівельно-монтажні,

сигнальні, стартові пістолети).

2. За способом виготовлення:

а) штатна (стандартна);

б) саморобна (самопали);

в) дефектна (обрізи).

3. За довжиною цівки:

а) довгоцівкова (автомати, гвинтівки, карабіни,

рушниці);

б) короткоцівкова (пістолети, револьвери).

4. За характером цівки:

а) нарізна (автомати, гвинтівки, пістолети);

б) гладкоцівкова (мисливські рушниці);

в) комбінована (мисливські та спортивні рушниці,

штуцери).

5. За механізмом пострілу:

а) автоматична (автомати);

б) напівавтоматична (пістолети, карабіни);

в) неавтоматична (мисливські рушниці).

6. За діаметром цівки (калібром):

а) дрібнокаліберна (4—6 мм);

196

б) середньокаліберна (7—9 мм);

в) великокаліберна (більше 9 мм).

Найчастіше для спорядження вогнепальної зброї ви-

користовуються набої, які складаються з кількох елемен-

тів: гільзи, заряду (порох), снаряда (куля, дріб, шрот) та

капсуля з вибуховою речовиною (гримуча ртуть, азид чи

стифнат свинцю).

Гільза, якою всі інші складові з'єднуються в одне ці-

ле, в набоях для бойової зброї — металічна, а для мис-

ливської — виготовлена з картону, пластмаси чи комбі-

нована. Для спорядження бойових набоїв використову-

ється тільки бездимний порох (нітроцелюлоза), а в

мисливських, поряд з ним, і димний (суміш вугілля, ка-

лійної селітри та сірки).

Снарядом найчастіше слугує куля. Вона може бути

свинцева (безоболонкова), або ж оболонкова — свинець,

покритий латунню, мельхіором тощо. Застосовуються та-

кож кулі спеціального призначення (трасуючі, розривні,

бронебійні, запалювальні).

Форма, маса та калібр куль залежать від системи

зброї. Останнім часом з'явилися набої, де одна куля від-

сутня, її замінено значною кількістю тонких дротинок,

виготовлених з надзвичайно міцного металу. Власне, це

вже не куля, а своєрідний шріт. Окрім того, зроблено

спроби відмовитися від гільзи — порох спресовано, до

нього у головній частині приклеєно кулю, а знизу на-

несено капсульну суміш. Постріл відбувається так само,

як і при звичайних набоях, а у зброї відсутні пристрої

для викидання порожньої гільзи та потовщена цівкова

коробка.

У мисливських набоях снарядом слугує різного каліб-

ру дріб (шріт), інколи металеві цвяшки, гвинтики, ошур-

ки, пісок, навіть сіль. До складу мисливського набою

входять прокладки (пижі. клейтухи) з картону, пластма-

си, повсті тощо, вони розміщуються між порохом та дро-

бом та над дробом.

Механізм пострілу. Натискаючи на спусковий га-

чок, змушують бойок бити по капсулю, внаслідок цього

останній вибухає і запалює порох. При згоранні остан-

нього миттєво утворюється велика кількість газів, які че-

197

рез малий простір мають колосальну енергію, і

оозвивають великий тиск (2000—3000 атм., або 202,6—

-Ю3,9 кПа). Завдяки цьому куля (дріб тощо) виштов-

хується в канал цівки і, набуваючи поступового та обер-

тового руху навколо своєї осі. спричиняє різні ушкод-

ження залежно від її кінетичної енергії, яку можна

вирахувати за формулою.

mu2

m =

Е.

Е

руї

20

де Е — кінетична енергія кулі; р — маса кулі;

и — швидкість кулі; q = 9,8 == 10.

Залежно від кінетичної енергії кулі розрізняють чоти-

ри пояси її дії — розривний, пробивний, клиноподібний

і а забиваючий.

Розривний (роздрібний) пояс дн характеризується

г им, що куля, маючи величезну кінетичну енергію (сотні

*<г/м), утворює значні розриви шкіри, трощить кістки,

хрящі, руйнує внутрішні органи.

Пробивний пояс: куля, маючи десятки кг/м енергії,

ушкоджує щільні середовища, вибиваючи невеликий

круглястий отвір, що наближується за розміром до діа-

метра її поперечного перерізу, виносячи з собою часточ-

ки пробитого середовища й утворюючи таким чином

дефект-мінус тканини.

Клиноподібний пояс дії кулі спостерігається, коли 'й

енергія послаблюється до незначних величин (одиниці

кг/м). Куля діє як клин, розсуваючи щільні тканини і

не утворюючи їх дефекту. Шкіра, як правило, розрива-

ється в напрямку ходу сполучнотканинних волокон,

утворюючи різної форми отвори, краї яких легко схо-

дяться. Коли куля вже втратила свою швидкість, кіне-

тична енергія її стає вкрай малою і в момент зіткнення з

плом людини, вона лише вдаряє його, утворюючи садна,

крововиливи, а подекуди — й неглибокі рани, тобто діє,

як тупий предмет, забиваючи тканину.

При вогнепальних ушкодженнях куля діє з великою

силою на дуже малу ділянку тіла. Тканини тут стиска-

ються, потім розриваються, частково втрачають свою

198

структуру. Водночас значна енергія у вигляді ударної

хвилі миттєво передається навколишнім тканинам, ви-

кликаючи їх коливання. Тому за кулею, що рухається,

утворюється пульсуюча порожнина, яка передає коли-

вальні рухи сусіднім тканинам і органам. Отже, дія кулі

на тіло людини складається з прямої — удар та боко-

вої — дія енергії, що передається 6+очуючим тканинам.

Якщо куля рухається із значною швидкістю й потра-

пляє у порожнину, де є рідина ."або ж у тканини, багаті

рідиною, то може мати місце гідродинамічна дія. Вна-

слідок цього в даному органі чи частий! його відбуваю-

ться значні руйнування. Найчастіше така картина

спостерігається при пораненнях головного мозку, печін-

ки, серця, у стані'діастоли, переповненого шлунка, сечо-

вого міхура.

Вважаємо за необхідне зупинитися на окремих питан-

нях, пов'язаних з механізмом пострілу та кінетичною

енергією, що утворюється під час пострілу.

Вище йшлося про способи спорядження зброї набоя-

ми, які не мають металевих частин, — гільзи і стаканчи-

ка капсуля. Весь набій обгортається тонкою плівкою,

яка згоряє під час пострілу. В такій зброї постріл викли-

кається електричним розрядом від акумулятора, що

вкладається у приклад.

Кінетична енергія кулі залежить від багатьох факто-

рів зовнішнього середовища: вологості, вітру, наявності

перешкод тощо. Все це, як і довжина цівки, впливає на

швидкість кулі.

Велике значення для слідства мають відповіді судово-

медичної експертизи вогнепальних ушкоджень на такі

запитання:

1. Чи є ушкодження вогнепальним?

2. Який з отворів вхідний, а який вихідний?

3. З якої відстані зроблено постріл?

4. Який напрямок має рановий канал?

5. З якої зброї зроблено постріл?

6. Яка послідовність вогнепальних ушкоджень?

7. Власною чи сторонньою рукою заподіяно пора-

нення?

199

8. Чи був здатний смертельно поранений до самостій-

них дій?

9. Яке було положення потерпілого та стрільця у мо-

мент пострілу?

10. Одним чи кількома пострілами спричинено пора-

нення?

Окрім того, залежно від конкретних обставин справи,

слідчим можуть бути поставлені й інші запитання.

Відповіді на перелічені запитання можна одержати

при ретельному дослідженні всіх виявлених ушкоджень на

тілі (шкіра, внутрішні органи, порожнини тіла) та одязі.

Питання про характер ушкоджень вирішується ви-

ходячи з результатів дослідження особливостей вхідного

та вихідного отворів (ран). Великий вплив на харак-

тер кульових ран має відстань (дистанція) пострілу, бо

за різних дистанцій вихідні рани набувають різного

вигляду.

Встановлення відстані (дистанції) пострілу. В судо-

вій медицині та криміналістиці виокремлюють такі ди-

станції пострілу:

1) впритул;

2) з близької відстані;

3) з неблизької відстані.

Визначення дистанції пострілу є одним з основних

питань експертизи вогнепальних травм. В основу дифе-

ренціації відстаней пострілів покладено такі ознаки:

а) наявність і характер слідів дії додаткових факторів

пострілу (газів, кіптяви, полум'я, порошинок);

б) ступінь розсіювання дробового заряду при ушкод-

женнях з мисливської зброї.

Власне, щодо нарізної зброї можна користуватися

таким визначенням: постріл зроблено у межах зони до-

даткових факторів — близький постріл, поза межами та-

кої зони — неблизький постріл. Хоча цей поділ є дуже

умовним. Характер впливу додаткових факторів зале-

жить від якості та кількості пороху, довжини цівки,

особливостей об'єкта, на який діють такі фактори. Об-

грунтовано на це питання можна відповісти тільки після

всебічного вивчення об'єкта, зокрема й шляхом дослід-

ження експериментальних мішеней. Бажано при прове-

200

денні експериментів використовувати зброю та набої од-

ного гатунку (мал. 16).

Найсуттєвішим завданням судово-медичного експерта

та лікаря є детальне вивчення характеру та особливос-

тей змін в організмі людини при вогнепальних ушкод-

женнях.

Класифікація вогнепальних ушкоджень

1. За характером ушкоджуючого фактора:

кульові (оболонкові.безоболонкові), дробові, картеч-

ні, від куль спеціального призначення та нетипових; від

вторинних та інших снарядів — складових частин патро-

на; від дії продуктів холостого пострілу.

2. За дистанцією пострілу:

впритул, з близької дистанції, з неблизької дистанції.

3. За зоною ушкодження:

голова, шия, грудна клітка, живіт, таз, кінцівки.

4. За числом ушкоджень:

поодинокі, множинні.

5. За видами вогнепальних ушкоджень:

ізольовані, сполучені.

6. За глибиною проникнення снаряда:

поверхневі, глибокі.

7. За характером ранових каналів:

наскрізні, сліпі, дотичні (відкриті, закриті), проникаю-

чі, непроникаючі.

8. За характером ушкоджень тканин і органів:

— з обширними ушкодженнями м'яких тканин,

— з переломами кісток,

— з ушкодженням внутрішніх органів,

— з ушкодженням магістральних судин,

— з ушкодженням магістральних нервових стволів.

Морфологічні ознаки вогнепальних травм залежать

від дистанції пострілу, кінетичної енергії кулі. з якою

спричинено ушкодження, локалізації його та ряду інших

складових. Найбільш показові зміни спостерігаються в

ділянці вхідних ран. Особливості цих змін, у першу чер-

гу, зумовлюються дистанцією пострілу.

201

Вхідний кудьояиб отвір при пострілі впритул

Постріл впритул має місце тоді, коли дульний зріз

зброї стикається з тілом чи одягом людини (або з іншим

об'єктом).

Контакт може бути щільний (герметичний) — по

всьому зрізу, або ж нещільний (частковий, негерметич-

ний, під кутом). Загальна картина вигляду вхідного отво-

ру в усіх випадках однакова. Через вхідний отвір майже

всі додаткові фактори пострілу заносяться у рановий ка-

нал. Навколо рани може утворитися незначний наліт

кіптяви, яка проривається між мішенню (об'єктом ура-

ження) та дульним зрізом цівки під час віддачі зброї.

Внаслідок дії порохових газів з'являються ознаки, за

якими діагностується постріл впритул.

Гази, проникаючи під шкіру, відшаровують жирову

підшкірну клітковину навколо вхідного отвору. Якщо під

шкірою знаходяться кістки (наприклад при пострілах у

голову), гази, проникаючи між шкірою та кісткою, підні-

мають (спучують) шкіру та розривають її. Внаслідок

цього вхідний отвір має вигляд рваної рани, зірчастої

форми (кількість розривів може бути різною від 3—4 до

8—10). Зіставляючи краї, завжди встановлюємо дефект

тканини.

Спучення шкіри газами призводить до утворення най-

істотнішої ознаки пострілу впритул — відбитку дульного

зрізу (штамп-відбитку, штанц-марки). Шкіра, піднята га-

зами, ударяється об дульний зріз зброї, забивається,

втрачаючи верхній шар дерми. Потім це місце (власне,

за морфологічними ознаками це садно), підсихає і стає

досить помітним. За формою відбитку можна визначити

систему зброї, з якої зроблено постріл.

Позаяк порохові гази мають у своєму складі окис вуг-

лецю, це призводить до утворення карбоксигемоглобіну,

дуже стійкої сполуки (майже у 200—500 разів міцніша

за оксігемоглобін). Внаслідок цього м'які тканини навко-

ло вхідного отвору мають яскраво-червоний колір.

І, нарешті, на стінках ранового каналу осідають кіптя-

ва та порошинки (додаткові фактори пострілу), які мож-

на виявити лабораторним шляхом.

202

Дещо специфічно виглядають вхідні кульові рани,

завдані впритул, на ділянках тіла, де зовсім немає кіст-

кової основи (передня черевна стінка) або вона незначна

(стегно, грудна клітка тощо). У таких випадках вхідний

отвір найчастіше круглий, розриви шкіри менш вираже-

ні. Навколо вхідного отвору чітко видно штамп-відбиток.

До речі, оптимальний термін для його повного виявлен-

ня дорівнює 10—12 годинам, тобто часу, необхідному

для повного висихання травмованої ділянки шкіри. До-

даткові фактори постріяу незначні. Дефект тканини

спостерігається завжди, а його ромгіри залежать від си-

ли діючого снаряда. При застосуванні зброї сильного

бою він, як правило, більший за поперечник кулі, бо у

процесі утворення дефекту беруть участь і гази. Якщо ж

постріл зроблено із зброї середнього чи слабкого бою, то

розриви вкрай незначні, а дефект-мінус тканини близь-

кий до діаметра кулі. Всі ж інші параметри вхідного от-

вору від пострілу впритул такі самі, як зазначено вище.

Особливості вхідного отвору

при пострілі з близької відстані

Найсуттєвішою ознакою пострілу з близької дистанції

є наявність навколо вхідного отвору додаткових факто-

рів пострілу (порошинок, кіптяви, частинок металів) або

слідів їх дії (зміни волосся від дії розжарених пороши-

нок, червоний колір країв тощо).

Вхідна рана оточена нашаруванням кіптяви та поро-

шинками чи тільки порошинками, бо останні, маючи

більшу масу, летять далі, ніж кіптява. Порошинки не

лише осідають на поверхні шкіри, а й, порушуючи ці-

лість гіподермісу, проникають усередину, утворюють

картину, схожу на татуювання. Крім цієї, механічної, дії,

їм властива ще й термічна — обпалення волосся навко-

ло вхідного отвору. З дуже близьких дистанцій на трав-

мовану ділянку діють і гази — механічно (забиваючи

шкіру), термічне (обпалюючи волосся) та хімічно (утво-

рюючи -карбоксигемоглобін), що призводить до зміни ко-

льору країв рани на яскраво-червоний.

203

Результатом механічної дії газів, кіптяви та пороши-

нок є утворення так званої пергаментної плями. Цей фе-

номен спостерігається, коли постріл зроблено з відстані

до 8—10 см. Розмір плями сягає 6—8 см у діаметрі. Ку-

льовий отвір має округлу або овальну форму з добре ви-

димим дефектом-мінусом тканини.

Термічна дія порохових газів дістає вияв у зміні (об-

паленні) волосся, незначних опіках шкіри, а на одязі —

обпаленні ворсу. Наявність та характер зазначених

явищ залежить від багатьох факторів — кількості та

якості пороху, способу виготовлення набоїв, довжини

цівки зброї, відповідності снаряда калібру зброї, дистан-

ції пострілу, особливостей ділянки ураження (наявність

волосся, гатунок матеріалу одягу тощо).

Ознакою хімічної дії є поява червоного чи рожевого

забарвлення країв вхідного отвору та оточуючих його

тканин — результат сполучення гемоглобіну з чадним

газом, присутнім у продуктах згорання пороху. Внаслі-

док такої взаємодії утворюються дуже стійкі сполуки:

карбоксі-, мет-, оксі- та сульфгемоглобін.

Найсуттєвішою основою діагностики близької відстані

пострілу є наявність слідів кіптяви. Здебільшого це над-

звичайно розжарені окисли металів, склад яких зале-

жить від характеру набоїв: матеріалу кулі — свинець

(при безоболонкових кулях), мідь (при оболонкових),

якості пороху (бездимний чи димний), особливостей кап-

сульного складу.

Окрім кіптяви навколо вхідного отвору осідають част-

ки не повністю згорілих або цілі порошинки. Прояви їх

механічної, термічної та хімічної дії аналогічні вже

описаним.

Саме поняття "близька відстань пострілу" досить

умовне. Власне, воно є даниною історії. Бо з розвитком

техніки: удосконаленням набоїв, у першу чергу пороху,

способу їх виготовлення, характеристик зброї (наявність

пристроїв для поглинання звуку — глушників) тощо ця

відстань значно зменшилася, й для пересічної людини це

поняття є незрозумілим. Тому доцільніше користуватися

іншим визначенням — постріл у межах дії додаткових

факторів. Воно має досить широкі рамки — від 20—

204

25 см для пістолета "Форт" до 40—45 см для автомата

Калашникова.

Вогнепальний вхідний отвір має круглясту або ж

близьку до неї форму, що майже відповідає діаметру ку-

лі. Проходячи через шкіру, куля здирає своєю поверх-

нею частинки епідермісу, утворюючи так званий поясок

здирання.

Поверхня кулі значною мірою вкрита кіптявою, змаз-

кою, які стираються краями вхідного отвору, осідають на

них, утворюючи "поясок забруднення". Найвагомішою

його складовою є метали, що дає право іменувати його

"пояском металізації".

Ширина зазначених елементів вхідного отвору дорів-

нює 1—3 міліметра^. Необхідно відзначити, що при

"близькій" дистанції пострілу вони погано або й зовсім

невидимі, позаяк укриті нашаруванням додаткових фак-

торів пострілу. Для того, щоб їх побачити, останні по-

трібно змити, стерти тощо. Зрозуміло, це роблять тільки

тоді, коли всі інші дослідження закінчені.

Вхідний кульовий отвір

ари пострілі з неблизької відстані

Як уже зазначалося, найвагомішою діагностичною ба-

зою визначення дистанції пострілу є наявність його до-

даткових чинників, або ознак їх дії. Якщо навколо вхід-

ного отвору можна виявити їх присутність, відстань по-

стрілу вважається близькою. Їх відсутність свідчить про

неблизьку дистанцію. У таких випадках на об'єкт діє ли-

ше куля. Вона в першу чергу спричиняє ушкодження

шкіри — її дефект.

Отвір має округлу форму, овальну, інколи щілеподіб-

ну, більш або менш виражений дефект-мінус тканини,

поясок здирання та поясок забруднення й металізації.

Потрібно зазначити, що вказані зміни чітко проявляють-

ся лише через деякий час після поранення. Це обумов-

люється тим, що ушкоджена шкіра підсихає внаслідок

випарування вологи з травмованих ділянок.

205

Рановий канал

Пробивши шкіру, куля, як правило, продовжує свій

шлях у тілі людини. При цьому утворюється рановий ка-

нал, який являє собою ділянку тканин, які травмуються

на всьому шляху руху кулі від вхідного до вихідного

отворів.

Ранові канали бувають:

Ї) наскрізні — куля проходить через усе тіло людини;

Ї} сліпі — куля залишається в тілі людини;

3) за розташуванням площини, в якій знаходиться

рановий канал, відносно вертикальної осі, ці канали

поділяються на: горизонтальний, сагітальний та фрон-

тальний.

За малюнком повздовжньої осі ранові канали поділя-

ються на: 1) прямі; 2) скривлені; 3) ламані; 4) безпе-

рервні; 5) переривчасті.

Прямолінійний канал спостерігається, коли травмую-

чий агент (куля, шріт) рухається в тілі жертви прямолі-

нійно, не відхиляючись від вхідного до вихідного отворів.

Снаряд, зустрівши на своєму шляху перепону (кістка,

хрящ) може обігнути її, тоді канал буде скривленим, або

ж змінити напрямок руху в інший бік, і канал буде ла-

маним. Таке явище спостерігається і в тих випадках, ко-

ли у мить пострілу тіло людини було у непрямолінійно-

му положенні, наприклад людина різко нахилилась впе-

ред чи вбік. При випрямленні тіла рановий канал стає

ламаним.

Шлях кулі може бути безперервним (прямим, лама-

ним, скривленим) або переривчастим.

В останньому випадку треба розрізняти первинно-пе-

реривчасті ранові канали — снаряд послідовно прохо-

дить через кілька частин тіла, та вторинно-переривчасті,

які утворюються внаслідок взаємного зміщення ушкод-

жених тканин і органів після проходження снаряду.

Такий вигляд ранового каналу дає можливість визна-

чити послідовність нанесення ушкодження. Враховуючи,

що після першого поранення деякі травмовані органи,

наприклад легені, зміщуються, тобто утворюється пере-

ривчастий рановий канал, можна впевнено діагностувати

206

наступні ушкодження, після яких канал залишається

прямолінійним.

Зміни в області ранового каналу досить значні й обу-

мовлені декількома факторами. Так при ударі кулі в тіло

людини в його тканинах виникає головна ударна хвиля,

яка з великою швидкістю поширюється, утворюючи зону

молекулярного струсу. Струс стінок ранового каналу

триває ще деякий час після проходження кулі. Загалом

же вказані фактори призводять як до утворення раново-

го каналу, так і до порушення структури оточуючих тка-

нин та подальшого їх відмирання (некротизації).

Якщо в паренхіматозних органах канали можуть спа-

датися, то при ушкодженні кісток утворені снарядом от-

вори своїх розмірів та форми у подальшому не зміню-

ють, завдяки цьому навіть при дослідженні лише самих

кісток можна скласти чітку й однозначну думку про на-

прямок руху кулі, а отже, й ранового каналу, в тілі лю-

дини. Так, при проходженні через плоску кістку куля ви-

биває в ній отвір. Утворюється ушкодження досить ха-

рактерного вигляду — на місці входу кулі отвір, як

правило, круглий, відповідає параметрам кулі, а на вихо-

ді отвір значно більший за діаметр снаряда. Таким чи-

ном, з плоскої кістки вибивається фрагмент у вигляді

усіченого конуса, широкою основою направленого в бік

руху кулі (мал. 17).

Коли має місце травма трубчастих кісток, то спосте-

рігається зовсім інша картина: утворюється основний пе-

релом, при цьому фрагменти кістки виносяться в бік ру-

ху снаряду й знаходяться між кісткою (основним) та ви-

хідним отвором у м'яких тканинах. Там 'їх можна

виявити шляхом пальпації, при розтині, а також за допо-

могою рентгенологічних, ультразвукових досліджень.

Вихідний вогнепальний отвір

Третім елементом вогнепального наскрізного ушкод-

ження є вихідний отвір. Він утворюється тоді, коли кіне-

тична енергія кулі є достатньою для подолання всіх пе-

репон (шкіра, м'які тканини, кістки, внутрішні органи) і

207

виходу назовні. Така куля може спричинити додаткові

ушкодження цій самій або навіть іншій особі.

При виході з тіла людини, куля піднімає та випинає

шкіру, яка внаслідок розтягнення, що виникає при цьо-

му, розривається. Утворюється вихідний вогнепальний

отвір, який має досить сталі морфологічні ознаки, що

дозволяють однозначно відрізняти його від вхідного: це

відсутність дефект-мінуса тканини, поясків здирання та

забруднення. Форма рани, як правило, щілиноподібна.

Доцільно зазначити, що в небагатьох випадках вихід-

ний отвір буває атиповим — форма його овальна, спо-

стерігається, хоча й незначний, дефект тканини. Така

картина має місце при збереженні кулею на виході знач-

ної кінетичної енергії.

Краї вихідного отвору здебільшого вивернуті назовні.

Але коли в місці виходу кулі шкіра щільно притиснута

до ременя, цупкої тканини одягу тощо, то навколо отво-

ру утворюється зона забою, яка за формою та зовнішнім

виглядом нагадує поясок здирання. Якщо одяг на цій ді-

лянці просякнутий жирними речовинами, то навколо ра-

ни на шкірі утворюється поясок забруднення. Така кар-

тина, природно, ускладнює диференціацію вхідного та

вихідного вогнепальних отворів. Але на допомогу прихо-

дять ті ознаки,' що за будь-яких обставин не можуть

мати місце навколо вихідного отвору — додаткові факто-

ри пострілу (порошинки, їх частки), сліди дії високої

температури.

Все викладене дозволяє науково аргументовано від-

різняти вхідний та вихідний вогнепальні отвори при

ушкодженнях, спричинених кулями, а отже — визначи-

ти напрямок ранового каналу, дистанцію пострілу та ряд

інших суттєвих моментів. У таблиці № 5 наведено ос-

новні діагностичні показники цих елементів вогнепальної

рани, травми.

208

Таблиця № 5

Ознаки вхідного та вихідного кульових поранень

на шкірі

Ознака Вхідний опір Вихідний отвір

1 2 3

Форма рани і наявність дефекту Кругла або овальне з дефектом тканини Зірчаста, щілиноподібна, дужкоподібна, як правило, без дефекту тканини

Форма дефекту Конусоподібна, з вершиною, спрямованою всередину Конусоподібна, з вершино», спрямованою назовні

Розміри рани Дефект у дермі менше або дорівнює діаметру кулі в епідермісі наближається до її діаметра У більшості випадків більше розмірів вхідного отвору

Краї Краї частіше дрібнофестон-часті, іноді рівні й похилі Як правило, нерівні, часто вивернуті назовні

Поясок здирання Як правило, добре видний, шириною 1—3 мм, зовнішній діаметр приблизно дорівнює поперечнику кулі Частіше відсутній, спостерігається у випадках удару країв об одяг або тверді предмети, що притиснені до тіла у місці вихідного отвору

Поясок обтирання Утворюється за рахунок стирання нашарувань на кулі. Інколи на ньому можна виявити волокна одягу Відсутній, але краї можуть бути забруднені частками волокон

Поясок металізації Розташований відповідно пояску обтирання Частіше відсутній, але може мати місце при пораненні свинцевими кулями

Ушкодження дробом

Значна частина небойових вогнепальних ушкоджень

спричиняється дробом (шротом), тобто свинцевими

кульками різного діаметра, якими споряджаються патро-

ни для мисливської зброї. Дріб, залежно від величини

поперечника, поділяється на калібри (номери). Нині їх

Виробляють 15. Нумерують починаючи з № 11 до № 1,

209

після чого йдуть так звані нулівки 0, 00, 000, 0000

(С. Н. Колесников, 1980). Кулька кожного наступного

калібру збільшується у діаметрі на 0,25 мм, тобто

дробинка № 1 має в діаметрі 4 мм, а № 11 — 1,5 мм.

"Нулівки", відповідно, збільшуються від 4,25 мм до 5 мм

(0000).

Окремий вид свинцевих кульок називається картеч-

чю. Вона виробляється різного діаметра — від 5,25 мм

до 10 мм.

Власне для мисливської зброї виготовляються кулі

(Бренеке, Вицлебена, "йровчанка", Якана тощо), попе-

речник яких наближається до діаметра каналу цівки не-

нарізної зброї.

Види мисливської зброї: 1) дробові (гладкоцівкові)

рушниці для стрільби шротом чи спеціальними кулями;