Тема 2.2 : «Організація комерційної діяльності

в оптовій торгівлі».

План:

Література :

1. Апопій В.В., Бабенко С.Г «Комерційна діяльність на ринку товарів та послуг», – с. 83-86, 89-94, Київ, 2002 р.

2. Апопій В.В. «Комерційна діяльність», с. 101-119, Київ, «Знання», 2008 р.

Після вивченої теми студенти повинні знати:

Яку роль відіграють господарські зв’язки в народному господарстві; якими нормативними актами слід послуговуватися під час запровадження господарських зв’язків; які основні види господарських договорів чинні між суб’єктами на ринку товарів та послуг ; у чому полягає основний зміст договору поставки товарів; як обґрунтувати основні умови договору поставки товарів; як правильно укласти договір поставки товарів.

Питання для самоконтролю:

1. Яке значення мають господарські зв’язки торгівлі з промисловістю в економіці держави?

2. Яка структура господарських зв’язків торгівлі з промисловістю використовується під час постачання різних груп товарів і чим вона визначається?

3. Які основні завдання стоять перед організаційно-правовим регулюванням?

4. Яку роль відіграють договори в комерційній діяльності підприємства?

Важливою умовою динамічного розвитку економіки і збалансованості попиту і пропозиції на ринку товарів і послуг є налагодження раціональних господарських зв’язків між суб’єктами ринку.

Під господарськими зв'язками суб'єктів ринку розуміють систему економічних відносин розподілу, обміну і споживання, що виникають між учасниками просування товарів від виробництва до споживання.

Запровадження раціональних господарських зв’язків між суб’єктами ринку – невід’ємна умова комерційної діяльності, що передбачає економічні, організаційно-правові, фінансові відносини між постачальниками і покупцями товарів.

Об'єктивною запорукою господарських зв'язків у ринковій економіці є суспільний розподіл праці і товарний характер виробництва. Оскільки товарне виробництво регулюється законом вартості, то господарські звязки між учасниками ринкового товаропросування будуються на засадах пріоритетності економічних інтересів відшкодування.

Система комерційних звязків – це упорядкована сукупність комерційних звязків субєктів ринку, притаманна певному рівневі розвитку виробничих і ринкових відносин, що склалися в суспільстві на певному етапі його розвитку.

Класифікація господарських зв’язків.

Господарські звязки субєктів оптового ринку розрізняють за характером і метою, структурою, кількістю учасників, рівнем регульованості відносин, строком дії, відомчою підпорядкованістю, формою укладання. (рис. 2.3.1).

За характером і метою господарські зв'язки можуть бути суто економічними і соціально спрямованими. Метою суто економічних зв'язків є забезпечення пріоритетності економічних інтересів суб'єктів ринку, тобто отримання максимального прибутку. Об'єктами таких зв'язків виступають товари та послуги, сфери ринкового впливу, технології тощо. За своїм змістом ці зв'язки можуть бути власне комерційними, коопераційними, інтеграційними, технологічними тощо.

Метою соціально спрямованих зв'язків є забезпечення пріоритетності інтересів суспільства і лише відтак підприємця. Такі зв'язки орієнтовані на впровадження екологічно чистих виробництв, формування духовності членів суспільства, збереження його здоров'я, розвиток культури нації.

За своєю структурою господарські зв'язки можуть бути простими і складними.

Система простих господарських зв'язків передбачає просування товарів чи послуг від виробників до роздрібних торговельних підприємств без участі посередників. Така система зв'язків забезпечує тісний контакт зі споживачами і дає вичерпну інформацію щодо їх потреб. Разом з тим, вона вимагає від виробника створення розгалуженої системи управління реалізацією товарів і, відповідно, великих затрат, що не завжди оправдані.

Система складних господарських зв'язків виникає за умов використання у взаєминах між виробниками і роздрібними торговельними підприємствами послуг незалежних посередників. Ними можуть бути великі та малі оптові підприємства та організації, дистриб'ютори, дилери, брокери та інші суб'єкти оптового ринку.

За кількістю посередників розрізняють: одно -, дво- і багато ланцюгові зв'язки. За умови збільшення кількості посередників знижується ефективність впливу торгівлі на виробництво щодо зміни асортименту товарів, підвищення їх якості. Дорожчає процес товаропросування, уповільнюється оборотність товарів. Тому такі зв’язки налагоджуються лише щодо товарів складного асортименту.

За кількістю учасників господарські зв'язки діляться на прямі та опосередковані. Під прямими зв'язками розуміють взаємовідносини підприємств-виробників або виробничих об'єднань безпосередньо з роздрібними торговельними підприємствами. Опосередкованими називаються господарські зв'язки, в яких беруть участь три і більше учасників, в тому числі оптові підприємства і організації.

За рівнем регульованості ринкових відносин розрізняють:

- господарські зв'язки, які виникають у сфері відносин щодо виробництва обміну, споживання товарів під повним або частковим регулюванням з боку держави шляхом розміщення державного замовлення, застосування системи дотацій, фондування, лімітування, контролю.

- господарські зв'язки, які виникають в процесі вільного суто ринкового вибору постачальників і покупців в умовах вільного ціноутворення.

За строками дії виділяються умовно-постійні (строк дії яких, як правило, більше року) та оперативні (разові).

За відомчою підпорядкованістю розрізняють міжсистемні і внутрісистемні господарські зв'язки. При міжсистемних господарських зв'язках взаємовідносини щодо поставок товарів і послуг встановлюються між підприємствами та організаціями, які належать різним міністерствам і відомствам. Внутрісистемні господарські зв'язки встановлюються між підприємствами одного міністерства чи відомства.

За формами укладання розрізняють господарські зв'язки, укладені шляхом підписання єдиного документа (договору, контракту, угоди), обміну телефонограмами, телетайпограмами тощо.

Доцільність запровадження, дієвість і ефективність комерційних зв’язків значною мірою залежать від організаційно-правового регулювання взаємодії суб’єктів на оптовому ринку.

Державне регулювання передбачає великий арсенал соціально-економічних заходів – затвердження правових засад ринкового механізму, що регламентують й ініціюють широке поле підприємницької діяльності, визначення і встановлення пріоритетів у розвитку народного господарства з одночасним впровадженням елементів пільгового оподаткування та інвестування науки, торгівлі, підприємств малого та середнього бізнесу, формування соціальних цінностей суспільства за рахунок регулювання діяльності фінансових, інвестиційних і трудових інститутів тощо.

Організаційно-правове регулювання господарської діяльності суб'єктів комерційної діяльності - це система зумовлених об'єктивним рівнем, розвитку суспільних відносин нормативних документів, що регулюють ці відносини.

Основними завдання такого регулювання є:

- забезпечення реальної рівноправності всіх суб'єктів комерційної діяльності незалежно від форм власності;

- надання їм повної свободи у виборі партнерів і економічних пріоритетів;

- створення умов для розвитку ринкової конкуренції і обмеження монополізму;

- стимулювання ділової ініціативи, розумного ризику, заохоченій тих напрямів діяльності, які співпадають з економічними пріоритетами держави;

- забезпечення ефективного контролю за діяльністю суб'єктів комерційної діяльності.

Водночас, здійснюючи організаційно-правове регулювання суб’єктів у процесі господарської діяльності. Держава не повинна переступати ту хитку межу. За якою руйнується суть ринку як сфери вільного товарообігу, стримувати розвиток підприємницької діяльності.

Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності передбачені Господарським Кодексом України. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами. Господарський Кодекс України визначає зміст. Порядок укладання договорів, ціни і ціноутворення у сфері господарювання, виконання та припинення господарських зобов’язань, відповідальність за правопорушення та відшкодування збитків.

З метою формування ринкових відносин в Україні ухвалено низку законів, що регулюють і регламентують товарно-грошові відносини.

Крім того, діють й інші нормативні акти, що регулюють господарські взаємовідносини промисловості й торгівлі з питань закупівель, приймання і продажу товарів. Усі вони спрямовані на подальше вдосконалення регулювання відносин. Що виникають між підприємствами під час поставок товарів народного споживання.

В умовах розвинутої ринкової економіки регулювання господарських зв’язків між конкретними постачальниками і покупцями здійснюється укладеними між ними договорами та контрактами, зміст яких не повинен входити в протиріччя з чинним законодавством.

Господарські зв’язки між сторонами-учасниками процесу товаропросування вважаються встановленими, якщо укладено договір (контракт), який регламентує відносини партнерів.

Господарський договір - це цивільно-правовий документ, призначенням якого є правове закріплення відносно постійних взаємних економічних обов'язків між незалежними суб'єктами господарювання.

Договір виконує такі функції:

- закріплює юридичні відносини між партнерами;

- встановлює порядок і способи виконання зобов'язань;

- передбачає способи захисту забезпечення зобов'язань.

Оскільки впродовж останніх років кількість умовно-постійних зв’язків значно скоротилася, а між суб’єктами встановлюються зазвичай оперативні зв’язки, то їх регулюють різновидами господарські договори – контракти та угоди, які мають терміновий характер.

Контракт - різновид господарського договору, в якому акцент переноситься зі строків і характеру взаємодії суб'єктів на предмет цієї взаємодії: його визначення, кількість, якість, умови передавання права власності на нього.

На відміну від договору, в контракті термін взаємодії втрачає статус основного об’єкта домовленості та стає лише її умовою.

Угода - різновид господарського договору, в якому акцент зміщується на якісь умови взаємовідносин, певні права чи зобов'язання сторін.

У комерційній діяльності підприємств застосовуються різноманітні договори, які класифікуються за відповідними ознаками (рис. 2.3.2).

Класифікація договорів

За предметом договору розрізняють договори (контракти) щодо купівлі-продажу товарів і договори (контракти) щодо надання послуг.

За змістом комерційної діяльності виділяють:

- договори купівлі-продажу товарів, відповідно до яких продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму;

- договори постачання товарів, згідно з якими підприємства-постачальники зобов'язуються у певні строки або строк передати підприємствам-покупцям у власність певну продукцію, а підприємства-покупці зобов’язуються прийняти продукцію;

- договори міни (бартеру), за якими сторонами проводиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. Тому до договору міни застосовуються відповідні правила про договори купівлі-продажу товарів;

- договори контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції;

- договори комісії відповідно до яких одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента). за винагороду укласти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента;

- договори консигнації, що передбачають постачання товарів однією стороною (консигнантом) на склади оптового посередника (консигнатора), який продає за певну винагороду товари покупцям. За своєю суттю договори консигнації є різновидом договорів комісії;

- договори доручення відповідно до яких одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Договори-доручення укладаються між продавцями (покупцями) і оптовими посередниками (агентами), які від імені і за рахунок своїх клієнтів укладають з третіми сторонами контракти чи угоди на купівлю чи продаж товарів.

За структурою господарських зв'язків виділяються внутрішньо - і міжсистемні договори, прямі і опосередковані.

За кількістю учасників розрізняють договори, коли кожна сторона представлена однією юридичною особою, і дольові договори, коли з однієї або обох сторін договору виступає дві і більше юридичні особи.

За організаційною формою укладання розрізняють договори, укладені на ярмарках, поза ярмарками, на біржах.

За строками дії договори бувають на господарський рік, короткострокові, сезонні і разові.

У комерційній практиці найбільш поширеними є договори постачання товарів, які повинні передбачати чіткі та зрозумілі взаємовідносини постачальників і покупців товарів.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні договору сторони зобов’язані у будь-якому випадку погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Структура договору постачання наведена на рис. 2.3.3.

Структурою договору поставки товарів передбачені такі основні розділи:

- преамбула;

- предмет договору;

- ціни на товари і загальна сума договору;

- загальний строк дії договору і строки постачання товарів;

- вимоги до тари і упакування;

- порядок відвантаження, доставки і здавання товарів;

- порядок розрахунків;

- санкції за невиконання сторонами своїх зобов'язань;

- арбітраж (вирішення спірних питань).

Преамбула - це вступна частина договору, в якій вказується номер, місце і дата підписання договору, визначаються сторони (підприємства, фірми), від імені яких укладається договір, а також вказуються посади, прізвища, імена і по батькові представників сторін, що підписали договір, і робиться посилання на їх повноваження.

Предмет договору визначає назву, кількість і розгорнутий асортимент належних поставці товарів, якість і комплектність товарів і є одним з основних положень договору.

Кількість товарів, що підлягає постачанню, визначається на основі вивчення попиту споживачів з урахуванням діяльності конкурентів та зміни умов ринку. Як правило, кількість товарів зазначається в договорі у натуральному і грошовому виражені, за винятком товарів складного асортименту, для яких обсяг поставки може бути встановлений тільки в грошовому виражені.

Загальна кількість товарів, що підлягає поставці, їх часткове співвідношення за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається специфікацією за згодою сторін.

Специфікація - невід'ємна частина договору, в якій обумовлюється кількість товарів,що підлягають постачанню, розгорнутий асортимент із щоквартальним розподілом і визначенням місячного і внутрішньо місячного постачання за термінами, передбаченими в тексті договору.