РозділIi. Поняття та видиособистихнемайнових прав та обов’язківбатьків та дітей

2.1.Історія розвиткуособистихнемайнових прав йобов’язківдітей та батьків

Питання взаємовідносин батьків та дітей завжди було й залишається актуальним. Філософи, письменники, науковці намагались знайти відповідь на питання в чому ж полягає основна проблема конфлікту «батьки-діти», яким чином її розв’язати, які моральні настанови та яка модель поведінки дозволить уникнути конфлікту та дозволить батькам виховати порядну, відповідальну, духовно розвинуту особистість, який обсяг прав необхідний батькам для цього.

Дослідженням процесів, що відбувались в сімейних правовідносинах, займались як дореволюційні науковці – К.А. Неволін, О.Ф. Кістяківський, М.Ф. Владимирський-Буданов, так і наші сучасники, зокрема М.В. Антокольська, Н.С. Нижник та ін. Разом з тим, питанням особистих немайнових прав та обов’язків батьків і дітей та їх ролі в історії було приділено недостатньо уваги. Так, питання розвитку національного законодавства про особисті немайнові права та обов’язки членів сім’ї, у тому числі батьків і дітей, досліджував у своїй дисертаційній роботі Б. К. Левківський, але основна увага була приділена періоду після 1918 року.¹⁶

На Русі до прийняття християнства батьки дитини мали досить широкі повноваження щодо неї, наприклад, батьки могли продати свою дитину. Разом з тим, невідомо чи мали батьки право життя та смерті над дітьми. Стародавні пам’ятки літератури свідчать про те, що влада батьків не була дуже суворою, діти мали певну свободу, але визначити точно рамки в яких здійснювали свої права й обов’язки батьки й діти не є можливим.¹⁷

У дохристиянські часи на Русі народження дитини в шлюбі чи поза ним не мало суттєвого впливу на права та обов’язки дітей по відношенню до батьків. На підтвердження сказаного можна навести приклад князя Володимира, який був народжений ключницею княгині Ольги від Святополка і якому факт народження не від законної дружини не завадив стати Великим князем Русі.

Сімейні відносини на Русі будувались на рабських принципах: мати була безправна, у тому числі, і щодо питань виховання дітей. Владу над дітьми і дружиною здійснював батько. При цьому, чим заможніша та благочестивіша була родина тим менше впливу на дитину мала мати і тим суворіше було виховання батька.¹⁸

Історично склалось так, що території, які належать сучасній Україні в різні проміжки часу відходили до тієї чи іншої держави. Так, у XV-XVI сторіччі частина українських земель була під владою Великого Князівства Литовського. Перша редакція основного джерела права того часу, Статуту Великого Князівства Литовського, почала діяти в 1529 року. Статут певною мірою регулював особисті немайнові права дітей та батьків. Так, неабияка увага зверталась на обов’язок дітей поважати своїх батьків. У разі порушення дитиною цього обв’язку батьки мали право позбавити її спадку. Наступні редакції Статуту Великого Князівства Литовського 1566 та 1588 року внесли досить суттєві зміни, які свідчили про справжнє становище дитини в тогочасному суспільстві. Так, Артикул 7 розділу XI редакції Статуту 1588 року визначав що в разі умисного вбивства батьками своєї дитини, вони несуть покарання у вигляді позбавленні волі на строк один рік і шість тижнів, а після виходу на волю приносять церковне покаяння чотири рази на рік.¹⁹ Таке «м’яке покарання» свідчить про те якими широкими правами володіли батьки і як мало цінилось право дитини на життя. Зовсім інакше Статут карає незаміжню жінку, що вбила власну дитину – така жінка мала бути засуджена до смертної кари, і в такому стані речей вбачається зовсім не гуманне ставлення законодавця до дитини, а скоріше жорстоке ставлення до жінки .²⁰

Розвиток суспільства зумовив розвиток особистих немайнових прав та обов’язків батьків і дітей, а також зміну суті взаємовідносин між ними. Один із відомих дослідників історії російського права М. Ф. Володимирський-Буданов, аналізуючи норми Соборного Уложення 1649 року, звертає увагу на те, що із зникненням права батьків на віддання дітей у холопство, з’являється право батьків на віддання дітей «в услужение» і таке право витікає як із батьківських прав, так і з обов’язків, а саме з обов’язку батьків навчати дитину та піклуватись про неї. Така сама за своєю суттю трансформація відбувається із правом батьків на життя дитини, яке із плином часу поступово переходить у право батьків карати дитину з метою її виховання.²¹

Досить детально особисті немайнові права дітей і батьків регулювали «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.), і не дивлячись на те, що вказаний документ так і не був офіційно затверджений, все ж таки за ним вивчали українське право, на нього були окремі посилання в судовій практиці.²² Права ділили дітей на дітей невіддільних та віддільних. Під віддільними розумілись діти, які вийшли з-під батьківської влади шляхом добровільного жалування їм частки майна батьком та відмови дитини від подальших зазіхань на спадок батьків. Виділ дітей проводили у присутності свідків і записували його до урядових книг. Віддільні діти жили окремо, за власний кошт, але відповідно до артикулу 12 Глави 13 Прав не позбавлялись обов’язку слухатись батьків у всьому, почитати, утримувати в разі зубожіння батьків .²³

«Права, за якими судиться малоросійський народ» передбачали право батьків віддати дитину в найм або заклад. Однак, це право обмежувалось тим, що обставини які вимусили батьків на такі дії мають бути вкрай тяжкими, наприклад, віддання дитини під час великого голодомору чи в разі великої нужди, а також обов’язком батьків віддати дитину лише християнину. Передача дитини невірному була заборонена. Діти у свою чергу були наділені правом виступати в суді стороною, але лише з волі батьків, і ні в якому випадку не проти батьків .

Згідно Зібрання Малоросійських прав 1807 року права та обов’язки дітей визначались відповідно до їх правового статусу. Так батьківська влада над невіддільними дітьми ґрунтувалась на таких принципах: батько має право продати чи закласти свою дитину під час великого голоду; дитина не може подавати до суду на батька; батьку належить все майно, що було набуте сином, за виключенням одягу, коня, майна отриманого з дружиною, вислуженого на війні чи цивільній службі, майна отриманого за рахунок власної майстерності, ремесла, тощо; дитина не може вчинювати позов без батьківської згоди; те майно, за невеликим виключенням, яке діти отримають у спадок, належить також батьку. Необхідно відмітити, що навіть віддільна дитина не могла існувати абсолютно поза батьківською владою, вона мали почитати та слухатись батька. В разі, якщо віддільний син вчинив би будь-які дії проти батьківської волі, батько міг повернути собі батьківську владу над ним в судовому порядку.

Уже в 1811- 1850 роках батьки мали не лише права щодо дітей, а й обов’язки. Зокрема, батьки були зобов’язані годувати, одягати, виховувати дитину в доброті і чесності, дочок батьки були зобов’язані видати заміж. Діти, у свою чергу, мали такі обов’язки: коритися батьківській владі, виявляти до батьків щиросерду повагу, слухняність, покірливість, любов, служити їм, ставитись до них із повагою та зносити батьківські наставляння та умовляння без ремства .²⁴

Відповідно до нормативних положень Зводу законів Російської імперії дітям належали і певні права, зокрема, дитина мала право на життя. Передбачалось, що батьки не мають право на життя дітей, за їхнє вбивство батьків судять і карають згідно кримінальних законів. Дитина мала право на батьківське виховання, на спільне проживання з батьками, на виховання в православній вірі.

У 1926 році вступив в силу Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР від 31 травня 1926 р., який закріпив право дитини на прізвище і громадянство, встановив обов’язок батьків піклуватися про неповнолітніх дітей, у тому числі про їх здоров’я, фізичний розвиток, виховання, передбачив право батьків вимагати у позовному порядку дітей від осіб, які незаконно утримували їх, передбачав обов’язок батьків захищати особисті та майнові інтереси неповнолітніх дітей .²⁵

20 червня 1969 року було затверджено Кодекс про шлюб та сім’ю України, одним з основних завдань якого було виховання дітей сім’єю з обов’язковим піклуванням батьків про їхнє здоров’я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання і підготовку для праці.²⁶Кодексом було закріплено один із найважливіших принципів сімейного законодавства – принцип рівності прав і обов’язків позашлюбних, і народжених у зареєстрованому шлюбі дітей .

Кодекс 1969 року досить широко регулював особисті немайнові права дітей і батьків. Так, батьки мали рівні права на спілкування і виховання дітей, право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка їх утримує. Батьки мали право і одночасно були зобов’язані виховувати своїх дітей. Право на виховання було невіддільне від персони батьків, але в разі зловживання цим правом або неналежного виконання обв’язку щодо виховання дитини, батьки могли бути позбавлені батьківських прав, або дитина могла бути відібрана від батьків без позбавлення батьківських прав.

Результатом творчої роботи вчених-юристів стало прийняття Верховною Радою України 10 січня 2002 р. нового Сімейного кодексу України, який набирає чинності з 1 січня 2003 р.

Завданням Сімейного кодексу України є: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження, почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку. ²⁷

Цей кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Сімейний кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між іншими членами сім'ї.

Разом з тим Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником, а також між іншими родичами за походженням.

Сучасне сімейне законодавство України увібрало в себе весь досвід правового регулювання особистих немайнових прав та обов’язків батьків та дітей, і містить прогресивні норми, направлені на захист прав дитини та збереження сім’ї.