Засоби розрахунків

Поширеними у міжнародній практиці засобами розрахунків є чеки, векселі та банківські перекази.

Чек – це безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної на чекові грошової суми чекодержателю готівкою чи перерахуванням грошей на рахунок власника чека у банку.

Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник боїться віддати гроші до того, як отримає товар, а постачальник не хоче передати товар до одержання гарантій платежу. До того ж, використання чека як засобу платежу дозволяє економити витрати на обіг дійсних грошей і прискорює платежі, оскільки всі чеки оплачуються після подання.

Чек використовується у розрахунках за поставлений товар при кінцевому розрахунку за товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, при погашенні боргу, а також у розрахунках із неторгових операцій. Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших формах, пов’язаних з обігом чеків як засобу платежу.

Чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення у нього передавального надпису (індосаменту). Індосамент здійснюється на зворотному боці чека і підписується особою, котра зробила цей надпис (індосантом).

Вексель – це цінний папір, що містить безумовне абстрактне грошове зобов’язання.

При розрахунках у зовнішньоторгових операціях використовуються два види векселів: простий і переказний (тратта). Переказний вексель являє собою безумовну пропозицію трасанта (кредитора), адресовану трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в установлений термін зазначену суму. При виникненні такого грошового зобов’язання трасант виступає і кредитором по відношенню до боржника (трасата), і боржником по відношенню до ремітента. Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником (векселедавцем). Останній бере зобов’язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін.

Оскільки переказний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником дійсних грошей, у міжнародній практиці прийнято, що боржник-трасат зобов’язаний письмово підтвердити свою згоду провести платіж за векселем в зазначений термін, тобто здійснити акцепт тратти. Акцепт здійснюється у вигляді надпису на лицьовому боці векселя і підписується акцептантом.

Необхідність акцепту тратти зумовлена тим, що обов’язок трасата сплатити її виникає тільки після акцепту. Тому для належного виконання трасатом своїх зобов’язань експортер, передаючи у банк з інкасовим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту. В інкасовому дорученні експортер вказує, що товаровідвантажувальні документи, за якими імпортер може отримати товар, повинні бути передані інкасуючим банком імпортеру проти акцепту виставленої на нього тратти. У тому разі, коли тратта підлягає акцепту до поставки товару, експортер пересилає тратту імпортеру, імпортер акцептує її і передає акцептовану тратту банкові з дорученням видати її експортеру тільки після отримання трасатом товаророзпорядчих документів, що засвідчують поставку товару.

Надійнішою гарантією, порівняно з акцептом за траттами та простими векселями, у міжнародній торгівлі є їх авалювання (підтвердження) банками. Аваль виступає як вексельне поручительство, яке означає гарантію платежу за траттою чи простим векселем з боку банку, якщо боржник не виконав у строк зобов’язання за векселем. Аваль робиться на лицьовому боці векселя чи на додатковому аркуші. Вексельне поручительство виражається словами “як аваліст за...” чи іншим рівнозначним формулюванням та підписується авалістом, тобто особою, котра здійснила аваль. За аваль векселів банк стягує з покупців комісію, розмір якої залежить від суми векселя.

Вексель є обіговим фінансовим документом. Це означає, що з передачею векселя іншій особі до неї переходять усі права, вимоги та ризик за цим документом. Передача векселя здійснюється шляхом простого вручення чи за допомогою передавального надпису (індосаменту).

Третім засобом платежу, що використовується у міжнародній торгівлі, є банківський переказ. Це розрахункова банківська операція, яка полягає у пересиланні платіжного доручення одного банку іншому. Платіжне доручення являє собою наказ клієнта банку, складений на основі вказівок переказодавця – клієнта банку, адресований своєму банкові-кореспонденту, про виплату певної суми грошей переказоодержувачу (бенефіціару). Платіжними дорученнями розраховуються з постачальниками та підрядниками у разі передоплати ними за узгодженням з різними кредиторами. Платіжні доручення приймаються банками тільки за наявності грошей на рахунках платників.