Сутність та структура інноваційного потенціалу підприємства

Одним з перших у радянській літературі категорію “інноваційний потенціал підприємства” було визначено Лапіним Н.І. (1982) як “здатність створювати, сприймати нововведення та своєчасно звільнюватися від застарілого” та виділено такі його складові як матеріально-технічні, фінансово-організаційні та кадрові можливості, соціально-психологічні фактори колективу.

З аналізу визначень випливають три суттєві характеристики інноваційного потенціалу підприємства:

1. функціональна характеристика інноваційного потенціалу, що робить наголос на спроможності (здатності) підприємства до створення та впровадження нововведень;

2. структурна (ресурсна) характеристика інноваційного потенціалу, яка визначає останній як сукупність ресурсів або певних складових частин;

3. цільова - вона підкреслює спрямованість дії інноваційного потенціалу, а саме – на забезпечення інноваційної діяльності, адаптації до змін у зовнішньому середовищі тощо.

Виділені характеристики дозволяють визначити наступні підходи до розгляду інноваційного потенціалу:

• функціональний підхід, що характеризує інноваційний потенціал з якісного боку, - з точки зору його ролі в реалізації інноваційних функцій щодо створення та впровадження інновацій на підприємстві;

• структурний підхід, що при визначенні інноваційного потенціалу робить наголос на його структурних складових та ресурсах, необхідних для забезпечення інноваційної діяльності на підприємстві;

• комплексний підхід, що одночасно ґрунтується як на функціональному так і структурному підходах.

Цільова характеристика, як правило, враховується у кожному з зазначених підходів.

Згідно функціонального підходу, інноваційний потенціал підприємства – це здатність створювати і (або) впроваджувати інновації для досягнення цілей підприємства.

Напрями реалізації інноваційного потенціалу підприємства

Інноваційний потенціал

Маркетинг

Реалізація нововведень

Зовнішні новації

Створення нововведень

Впровадження нововведень

НДДКР

П І Д П Р И Є М С Т В О

Структурний підхід

Переважна більшість підходів до характеристики інноваційного потенціалу ґрунтується на структурному підході, тобто на виокремленні певних складових частин внутрішнього середовища організації, які формують інноваційний потенціал. Аналіз структурних елементів інноваційного потенціалу є важливим тому, що сутність та динаміка стану інноваційного потенціалу розкривається та відстежується також і через його складові частини.

Існують різні підходи до структуризації інноваційного потенціалу підприємства:

Таблиця 7.4

Підходи до структуризації інноваційного потенціалу

Автор	Елементи інноваційного потенціалу
Завлін П.Н.	інтелектуальні, науково-технічні, фінансові, матеріально-виробничі та інші ресурси
Балабанов І.	матеріальні, інтелектуальні та інформаційні ресурси
Лапін Н.І.	матеріально-технічні, фінансові та інші резерви, економічні стимули, організаційну структуру, кваліфікацію кадрів, інновативність каналів комунікацій та ін.
Лузін А.Є.	технологія, організаційну структура, виробничі та конторські приміщення, організація праці, оплата праці, рухомість персоналу, стиль управління, система інформованості персоналу, психологічний клімат та ін.
Ілляшенко С.М.	сукупність ринкового, інтерфейсного, інтелектуального, кадрового, технологічного, інформаційного, науково-дослідного потенціалів

Різні види ресурсів, що спрямовуються на забезпечення інноваційної діяльності, формують відповідні потенціали підприємства: кадровий, науково-технічний, фінансовий та виробничо-технологічний.

Кадровий потенціал визначається здатністю персоналу розробляти, впроваджувати та реалізовувати інновації в організації. Рівень кадрового потенціалу є похідним від творчого та професійного рівня робітників, їх інноваційної активності; компетентності та схильності керівництва компанії до здійснення інноваційної діяльності.

Виробничо-технологічний потенціал визначається відповідністю організаційних процесів компанії завданням інноваційної діяльності, що залежить від рівня наукоємності та прогресивності існуючої технології, можливості інфраструктури підприємства забезпечити здійснення інноваційного процесу, налагодженості комунікаційних зв’язків та процесів координації в організації.

Фінансовий потенціал формується можливостями підприємства забезпечити необхідне фінансування інноваційної діяльності і, в разі необхідності, має забезпечити доступність як власних так і залучених джерел фінансування.

Науково-технічний потенціал визначається рівнем науково-технічної бази підприємства, наявністю нових наукових розробок, патентів та інших об’єктів інтелектуальної власності.

Краснокутська Н.В. виділяє в структурі інноваційного потенціалу як необхідні для його формування ресурси, так і складові інноваційного потенціалу, необхідні для його реалізації (рис. 7.12, стор.245).

Складові та ресурси інноваційного потенціалу

Комплексний підхід до розгляду інноваційного потенціалу підприємства реалізується через виділення трьох етапів в процесі його формування, що дозволяє виділити як ресурси, так і сформовані ними потенціали, і таким чином, надати як структурну так і функціональну його характеристики .

І етап

Ресурси

ІІ етап

Структурні потенціали

Ступінь конкретизації (деталізації)

ІІІ етап

Функціональні потенціали

Матеріально-технічні

Виробничо-технологічний

Потенціал розробки інновацій

Управлінський

Кадрові

Кадровий

Іннова

ційний

потен

ціал

Потенціал впровадження інновацій

Інформаційні

Науково-технічний

Потенціал реалізації інновацій

Фінансові

Фінансовий

Ступінь узагальнення (абстракції)

Рис. 7.4. 5. Схема формування інноваційного потенціалу підприємства

Перший етап (найменша ступінь узагальнення або найбільша – деталізації) – акумулювання основних видів ресурсів: матеріально-технічних, фінансових, кадрових та інформаційних.

Другий етап – формування структурних потенціалів, на якому внаслідок розосередження зазначених ресурсів виділяються виробничо-технологічний, кадровий, науково-технічний, фінансовий та управлінський потенціали. Ці потенціали в результаті взаємодії через управління і визначають спроможність організації розробляти, створювати та реалізовувати інновації (третій етап – формування функціональних потенціалів), причому з кожного потенціалу залучається та частина, що є необхідною для інноваційної діяльності підприємства, тобто інноваційні складові цих потенціалів. Здатність до генерування нових ідей, їх розробки, виробничої та ринкової реалізації і буде визначати загальний рівень інноваційного потенціалу підприємства.

Особливе місце в структурі інноваційного потенціалу підприємства належить управлінській складовій, як ключовому чиннику у його формуванні та реалізації. Важливість управлінської складової обумовлено наступним:

• імовірнісний характер прояву і використання інноваційного потенціалу в змозі компенсувати саме управлінська складова;

• інноваційний потенціал забезпечує створення та впровадження інновацій, а реалізувати зазначені процеси без управління неможливо;

• інноваційний потенціал - складна система, взаємодія складових якої забезпечується через управлінський вплив;

• управлінська складова інноваційного потенціалу на відміну від матеріальних і нематеріальних складових здійснює активну, координуючу роль у його функціонуванні, оскільки саме через неї відбувається реалізація інших складових;

• саме управління дозволяє реалізувати цільовий підхід у функціонуванні інноваційного потенціалу – створити або впровадити конкретну інновацію;

• підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу можливо лише за умови створення на підприємстві ефективної системи інноваційного менеджменту.

На основі структурного та функціонального підходів до розгляду інноваційного потенціалу ґрунтується комплексне визначення інноваційного потенціалу підприємства.

Інноваційний потенціал підприємства – це здатність створювати і (або) впроваджувати інновації через залучення та ефективне управління інноваційними складовими науково-технічного, виробничо-технологічного, кадрового та фінансового потенціалів для реалізації інноваційних цілей підприємства.

На формування інноваційного потенціалу впливають наступні групи факторів:

1. Особистісно-психологічні фактори, до яких відносяться характеристики керівників (настанова до нововведень; статевовікові характеристики; професіоналізм; “космополітизм”; місце в організаційній ієрархії; ідеологія (консерватори, ліберали и т.п.); зацікавленість у службовому зростанні; схильність до ризику) та характеристики персоналу (інформаційні контакти; обізнаність та вмотивованість до нововведень; освітній рівень; творчі здібності).

2. Організаційно-ресурсні фактори, до яких відносяться розмір організації та ресурсів (розмір організації; масштаб діяльності; обсяги ресурсів; наявність резервних ресурсів); досвід у створенні та впровадженні нововведень; технологія виробництва.

3. Організаційно-управлінські фактори, до яких відносяться організаційна структура (її складність; централізація; регламентація роботи; розвиненість комунікаційних каналів; наявність окремих підрозділів для створення нововведень); інноваційна стратегія; організаційний клімат.

На ступінь активності інноваційного потенціалу, тобто на можливість його реалізації, окрім вище перелічених, впливають наступні групи факторів:

1. Фактори зовнішнього середовища: економічні, політичні, технологічні та соціальні фактори макросередовища; структурні (конкуренція, стандартизація, координація, витрати на НДДКР тощо) та ринкові (співпраця із споживачами, комунікації тощо) чинники галузі – створювача та виробника інновації; структурні (однорідність галузі, жорсткість конкуренції, невизначеність попиту) та комунікаційні (частота та якість контактів, рівень підготовки кадрів, транснаціональність галузі) чинники галузі функціонування організації.

2. Характеристики інновацій: ступінь ризику; витрати; очікуваний прибуток на інвестований капітал; сумісність з діючими технологіями та процесами; порівняні переваги від використання; складність конструкції; можливість попереднього випробування; можливість поетапного впровадження; простота в експлуатації.

Цільові особливості формування та реалізації інноваційного потенціалу дозволяють виділити оперативний (фактичний) інноваційний потенціал (забезпечення реалізації наявних можливостей підприємства) та стратегічний (можливості формування нових переваг підприємства для здійснення інноваційної діяльності у майбутньому).

Необхідність здійснення оцінки інноваційного потенціалу обумовлюється наступними завданнями:

1) забезпечення підґрунтя для прийняття управлінських рішень щодо:

• стратегічних пріоритетів розвитку компанії;

• коригування розподілу ресурсів між різними підрозділами організації;

• координації роботи інноваційних підрозділів з іншими організаційними підсистемами.

2) використання таких оцінок сприятиме більш вмотивованому, ініціативному та творчому виконанню робітниками встановлених цілей інноваційної діяльності.

3) визначення відповідності показників фактичного стану елементів інноваційного потенціалу необхідним для, наприклад, реалізації інноваційного проекту дозволяє виявити «вузькі» місця, що потребують додаткового фінансування та коригування.

Серед підходів до оцінки інноваційного потенціалу можна виділити:

1)Діагностичний підхід (загальна діагностика інноваційного потенціалу), яку проводять з метою визначення його поточного стану та можливих пріоритетів здійснення інноваційної діяльності на підприємстві;

2) Детальний підхід (проектно-орієнтована оцінка інноваційного потенціалу) щодо його відповідності вимогам реалізації конкретного інноваційного проекту.

Загальна діагностика проводиться для аналізу поточного стану складових інноваційного потенціалу, результативності та ефективності його реалізації, а також визначення можливих напрямів здійснення інноваційної діяльності на підприємстві. Як правило, аналізується фактичний стан інноваційного потенціалу, який сформувався на момент оцінки.

Проектно-орієнтована оцінка проводиться для визначення відповідності кількісних та якісних характеристик інноваційного потенціалу вимогам реалізації конкретного інноваційного проекту (проектів) і спрямована на визначення його бажаного стану, характеризуючи майбутні перспективи здійснення інноваційної діяльності на підприємстві (стор.253).

Для аналізу та оцінки інноваційного потенціалу використовують такі методи:

• Експертні;

• Типових матриць;

• Розрахунково-аналітичні;

• SWOT.

Кожне підприємство використовує інновації в своїй господарській діяльності, а отже відбувається взаємодія організацій та інновацій. Про результативність такої взаємодії свідчить рівень інноваційної активності підприємства. Під інноваційною активністю розуміють інтенсивність здійснення економічними суб’єктами діяльності з розроблення й залучення нових технологій та продуктів у господарський обіг. Для характеристики інноваційної активності організації у вітчизняній та зарубіжній практиці вживають такі показники, як витратні, часові, оновлюваності, структурні.

Витратні показники:

1).питомі витрати на НДДКР в обсягах продаж, які характеризують показник наукомісткості продукції підприємства;

2).питомі витрати на придбання ліцензій, патентів, ноу-хау;

3).витрати на придбання інноваційних фірм;

4).наявність фондів на розвиток ініціативних розроблень.

Показники, що характеризують динаміку інноваційного процесу:

1).показник інноваційності ТАТ;²

2).термін процесу розроблення нового продукту (технології);

3).термін підготовки виробництва нового продукту;

4).термін виробничого циклу нового продукту.

Показники оновлюваності:

1).кількість розробок або впроваджень нововведень-продуктів або нововведень-процесів;

2).показники динаміки оновлення портфеля продукції (питома вага нової продукції, яка випускалася за 2, 3 або 5років);

3).кількість нових технологій (технічних досягнень), які було придбано або продано;

4).обсяги інноваційної продукції на експорт;

5).обсяги нових послуг, які надає підприємство.

Структурні показники:

1).склад і кількість дослідницьких, експериментальних та інших науково-технічних структурних підрозділів;

2).склад і кількість спільних підприємств, які використовують нові технології або створюють нову продукцію;

3).чисельність і кваліфікація персоналу, що здійснює НДДКР;

4).склад і кількість творчих ініціативних груп.

1 Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи. – Суми:

2 Від американського ««turn – around time» (встигай повертатися) – це проміжок часу з моменту усвідомлення попиту на новий продукт до моменту його надходження сподивачам в достатній кількості.

324