Розділ 2 концепція мережно-центричного протиборства як інструмент інформаційного забезпечення політики сша

В даному розділі зроблено спробу окреслити еволюцію бачення інформаційного забезпечення державної політики США в боротьбі з тероризмом в контексті концепцій інформаційного та психологічного протиборства. В цьому контексті проаналізовано теоретичні та практичні аспекти ключових положень новітньої концепції мережно-центричного протиборства в системі інформаційного забезпечення державної політики США в боротьбі з міжнародним тероризмом в діяльності національних Збройних сил.

2.1. Об’єктивні передумови виникнення концепцій інформаційного та психологічного протиборства

Події кінця ХХ – початку ХХІ століття засвідчили актуальність та нагальну необхідність врахування інформаційного аспекту політики національної безпеки будь-якої країни, а особливо тих, які ведуть активну політику в цій сфері. В першу чергу це стосується Сполучених Штатів Америки, які після подій вересня 2001 року розпочали активну міжнародну військово-політичну кампанію з протидії міжнародному тероризму. З перших днів її провадження постала необхідність її ефективного інформаційного забезпечення. Однак розуміння такої необхідності сформувалося в практиці державної політики США задовго до цього, ще під час В’єтнамської війни. Явні прорахунки американського командування у роботі з журналістами довели, що, як зазначає у своїй книзі “Війна у В’єтнамі” колишній начальник розвідувального відділу штабу американського командування у В’єтнамі Філіп Девідсон, “війну в Індокитаї можна виграти на території Сполучених Штатів” [42, с. 37].

З того часу поширеною практикою в державній політиці США стали масштабні інформаційні кампанії з її підтримки. В першу чергу це стосувалося політики в сфері безпеки та діяльності силових та спеціальних відомств країни. Широке застосування такої практики можна спостерігати і в Глобальній війні з міжнародним тероризмом. Слід також вказати на те, що методи, принципи та концепції здійснення інформаційного забезпечення політики США у сфері безпеки не залишаються незмінними. Вони еволюціонують, намагаючись враховувати усі тенденції розвитку об’єктивних умов, що впливають на їх ефективність (розвиток технологій, посилення процесів інформатизації, зростання ролі ЗМІ тощо). Відмітною рисою американської практики організації вказаної вище діяльності є мережний принцип.

Вважаємо, що концепція мережі в концептуальних та практичних підходах до реалізації державної політики Сполучених Штатів Америки не є новою. Так, ще досвід “холодної війни” засвідчив дієвість одночасного застосування впливів, що їх здійснювали США на Радянський Союз у різних сферах суспільно-політичного життя, починаючи від політичної (свобода слова, плюралізм), військової (гонка озброєнь, програма “Зоряних війн”), економічної (конкуренція, вільний ринок, соціально орієнтоване виробництво), і закінчуючи культурною, соціальною сферами. Вплив по усіх вказаних напрямах здійснювався системно і взаємопов’язано, що свідчить про мережне бачення вказаних процесів. Результатом такого наступу “на всіх фронтах” стало політичне, економічне, військове, культурне виснаження й розпад СРСР. Надалі, особливо з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій та з дедалі більшою актуалізацією інформаційної компоненти життя сучасного суспільства, мережні принципи набувають нового, еволюційного характеру.

Останнім на даний час етапом еволюції концепцій інформаційного забезпечення політики США в контексті забезпечення національної безпеки вважається теорія Мережно-центричних війн.

В широкому розумінні теорія становить “гіпотезу, представлену для пошуку аргументів або дослідження, недоведене припущення”. Рівною мірою це й “формулювання явних взаємозв’язків або основних принципів певного феномену, за яким ведеться спостереження, і який до певної міри є об'єктом дослідження” [118, с. 12]. Робоча гіпотеза мережно-центричного протиборства (МЦП) як новітньої концепції війни в загальному розумінні полягає в тому, що дії збройних сил (тобто їх вибір організаційних взаємин та процесів), об'єднаних рамками певної мережі, є ефективнішими, ніж дії не об'єднаних в мережу військ.

Теорія війни обов’язково повинна враховувати нові джерела влади в суспільстві, взаємозв’язки між ними, а також методи практичного використання цих джерел в усіх видах військового протистояння, від операцій з підтримки миру, операцій стримування, упередження збройних зіткнень, до повноцінних інтенсивних конфліктів, а також від формування військового контингенту та протидії традиційним загрозам і до протистояння нерегулярним, стихійним та руйнівним загрозам.

Основою МЦП як новітньої теорії війни є той факт, що влада походить від суспільства як такого та від його методів генерування влади та багатства, а також від того, що відбулося фундаментальне зрушення в джерелах такої влади від промислового виробництва до інформації. Такі зрушення можна порівняти хіба що з переходом від аграрного до індустріального суспільства. В індустріальну епоху земля все ще відгравала значну, але вже не провідну роль як джерело влади. В епоху інформації влада промисловості не втрачає своєї ваги, однак вона заміщується інформацією як найбільшим джерелом влади та багатства.

МЦП характеризується відмінним від воєн індустріальної епохи полем битви і, відповідно, має інші атрибути протистояння. МЦП є новітньою теорією війн, оскільки воно ідентифікує нові джерела влади (поширення інформації, доступ до інформації, швидкість отримання/передачі інформації), а також взаємозв’язки між цими джерелами, те, як вони використовуються для досягнення бажаного результату та як вони пов’язані з політичними цілями.

Схема, розміщена в Додатку В (рис. В.1), показує вихідні позиції, які так чи інакше обов’язково враховуються при здійсненні мережно-центричного протистояння [133, с. 71].

Ці позиції дозволяють чіткіше зрозуміти вихідні моменти того, як одна із сторін застосовує силу (насильство) для примусу опонента до таких дій, які б він за інших умов не вчинив, а також нейтралізації здатності противника зробити те ж саме. Це відображає характер війни, а не її природу, сприймаючи війну за її природою як форму жорсткого людського протистояння із застосуванням насильства, фактором суттєвого ризику та взаємної небезпеки. Новітня теорія війн враховує той факт, що природа війни за своєю сутністю є негуманною, жорстокою та надзвичайно складною, наскільки б короткотривалою не була кампанія або битва.

Існує тенденція асоціювати МЦП виключно з “новітньою” та високотехнологічною традиційною війною. Це твердження радше характеризує дедалі частіше застосування високотехнологічної зброї, ніж власне МЦП, яка безпосередньо стосується всіх рівнів та видів протистояння.

Значна кількість останніх та поточних спроб збільшити мережно-центричні характеристики Збройних сил США фокусувалася на тактичному та оперативному рівнях війни. Однак важливість МЦП поширюється і на стратегічний рівень. Стратегія включає в себе рішення, що контролюють масштаб, хід та інтенсивність конфлікту. Як показала практика реалізації головної фази бойової операції “Свобода Іраку” (2003 рік), потенціал збройних сил в мережному середовищі дав першим цивільним посадовим особам держави широкий спектр опцій, недоступних за інших умов [170, с. 102].

Однак дозволимо собі зауважити в даному контексті, що, як ми зазначали раніше, необхідною умовою як інформаційного забезпечення в широкому сенсі, так і практичного застосування мережно-центричного протиборства, є оперування оперативною, адекватною ситуації інформацією. Оскільки МЦП концентрується в першу чергу на інформації та інформаційному полі, ця умова стає ще більш актуальною. Оцінюючи стратегічний рівень інформаційного забезпечення Іракської кампанії хоча б з позицій підтримки дій Антиіракської коаліції у 2003 році можна констатувати суттєвий програш на стратегічному рівні планування. Однією з головних причин власне інформаційного такої ситуації є неадекватне використання Сполученими Штатами наявної інформації про володіння режимом С. Хусейна зброєю масового ураження. Детальніше це питання було розглянуто нами в публікації “Под прицелом МІ6” [45], тут варто лише відзначити той факт, що, в силу неналежного аналізу та некоректного використання неопрацьованої розвідувальної інформації виявилися скомпрометованими самі цілі згаданої військової кампанії.

Як і попередні теорії війн, МЦП має своє середовище протистояння, набір правил та одиниць виміру. В той час як середовищем протистояння індустріальних воєн були можливості з виробництва важких видів озброєнь і доставка їх туди, де вони могли стати найбільш ефективними, середовищем протистояння в МЦП є здатність отримувати та інтегрувати інформацію в рамках військової операції.

Одиниці виміру, що застосовуються для оцінки відносної сили армії в Індустріальну епоху загалом були так званими вхідними даними.

Раніше військова маса вимірювалася і порівнювалася вираженою кількістю озброєнь, проходженням в тон/миль за день, кількістю особового складу та бойових одиниць. Військово-політичне планування було зосереджене на досягненні переваги за кожним із вказаних пунктів, як у локальних зіткненнях, так і в масштабних кампаніях.

Однак одиниці виміру МЦП описують радше відносні можливості досягнення інформаційної переваги і перетворення її на перевагу військову. Ці одиниці є загальними вихідними даними, такими, як швидкість, частота змін(и), оперативні й тактичні новації, як швидко одна із сторін зможе зорієнтуватися в ситуації і розпочати активні дії на основі інформації і досягти бажаних політичних наслідків. В той час як війни Індустріальної епохи оберталися навколо спроб досягти вирішальної переваги в силі та виснаженні противника, МЦП базується на досягненні інформаційного домінування та високоточних фізичних акціях, спрямованих на колапс противника [131, с. 103].

В цьому контексті дозволимо собі додати, що в силу асиметричності самого поняття інформаційного протистояння, яке визначається як нерівномірність розвитку інформаційних систем, інформаційної інфраструктури окремих країн, ефективність та вразливість до інформаційних атак цих країн теж є різною, використання МЦП як більш складного інструменту досягнення інформаційного домінування над супротивником повинно обов’язково враховувати цю різницю потенціалів.

Враховуючи те, що концепція МЦП дедалі ширше сприймається саме як новітня концепція війни, постає питання про актуальність робіт Карла фон Клаузевіца та інших класиків стратегічної думки. К.Коленда з Військового коледжу Військово-морського флоту США, один із провідних сучасних послідовників Клаузевіца, Сун Цзи, Мао Цзедуна та інших дійшов висновку, що класичні стратегічні теорії можуть потребувати адаптації до динамічного середовища, як, наприклад, в Інформаційну епоху, і з провадженням глобальної війни з тероризмом, вони можуть залишитися в цілому незмінними [170]. Ця думка видається нам слушною, оскільки класичні стратегічні пріоритети ведення військової кампанії, орієнтовані в першу чергу на вибіркові фізичні акції, не можуть на даному етапі бути повністю заміщені пріоритетами інформаційними, коли вихідною точкою планування кампанії стає інформаційний ефект. Такий підхід може спрацювати тільки у зіткненні з супротивником, який володіє потужною інформаційною інфраструктурою та інформаційними ресурсами. Однак в боротьбі проти менш розвиненого ворога на перший план виходить все ж таки фізичне, а не інформаційне зіткнення.

Логіка ведення війни та стратегічне мислення є універсальними і знаходяться поза часом, як і сама людська природа. Відзначаючи, що для багатьох дослідників сучасної війни “переваги, надані передовими військовими технологіями, представляють реалізацію довгоочікуваної панацеї вирішення складних політичних та стратегічних проблем ведення війн”, К. Коленда у своїй статті Transforming How We Fight. A Conceptual Approach [170] піднімає проблему, актуальну для всіх, хто так чи інакше причетний до впровадження МЦП. “Більшість нових військових теорій та доктрин припускає, за замовчанням або експліцитно (explicitly), що війни майбутнього будуть провадитися на основі ідеальної або майже ідеальної інформації та розвідувальних даних (поняття “інформаційного домінування”)... Дане твердження є неоднозначним, оскільки передбачає, що певні невизначеності під час війни будуть або суттєво зменшені, або й зовсім нейтралізовані.” [170]. Однак справа не в цьому. Наведені твердження піднімають іншу проблему – як саме кожна зі сторін забезпечуватиме та використовуватиме інформаційні переваги в контексті невизначеностей та “туману війни”. Тут варто загадати акцентовану нами вище проблему адекватності використання розвідувальних даних та збереження їх об’єктивності та незалежності від політичної кон’юнктури.

Огляд новітніх теорій війн дозволяє стверджувати, що “в 90-х роках військові теорії відображали тенденцію швидкого поширення конфліктів наприкінці двополюсного світу Холодної війни” [143, с. 47]. Ці теорії, від “маловірогідності великомасштабної війни” Дж. Мюллера та аргументів М. ван Кревелда, проголошують, що Західна військова теорія, яка походить з концепції класичної війни, стала застарілою порівняно з поняттям високотехнологічної інформаційної війни в теорії “третьої хвилі” А. та Х. Тоффлерів. Як пишуть Тоффлери і теоретики Інформаційних війн, їх послідовники, перша війна в Перській затоці (1990–1991 р.р.) була проявом майбутньої війни як реальності, створеної високими технологіями [117, с. 387]. Дозволимо собі зауважити, що стратегічний і тактичний успіх першої Іракської кампанії був забезпечений не стільки інформаційною, скільки матеріально-технічною перевагою США та їх союзників перед Іракською армією. Еволюційний характер цієї кампанії забезпечувався, в першу чергу практикою роботи зі ЗМІ (журналістські пули, обмеження пересування журналістів та повний контроль військових над доступом до інформації тощо), яку запровадили Збройні сили Сполучених Штатів, і яка забезпечила якісний інформаційний супровід цілої кампанії.

З іншого боку, військові дослідники, як, наприклад, Р. Пітерс, Р. Каплан та Ф. Серні запропонували бачення майбутньої війни з врахуванням “майбутньої анархії” світу розвалених держав, або боротьби Заходу проти світу войовничих культур та нерегулярних військових угруповань. Інтелектуальний виклик, який постав перед військовими професіоналами на початку ХХІ століття полягає не в тому, як дехто вважає, щоб “відтіснити Карла фон Клаузевіца на узбіччя історії. Радше завдання полягає в тому, щоб навчитися ефективно воювати протягом всього спектру конфлікту.” [145]. Теорія МЦП в тому вигляді, в якому вона запроваджується в Збройних силах США, переслідує саме такі цілі.

Мережно-центричне протиборство пропонує унікальний підхід до реалізації об'єднаної військової кампанії в Інформаційну епоху. Створена на основі доктрини МЦП та керівних принципів мережно-центричних військ з наголосом на високоякісній поінформованості на всіх рівнях, розосередженості сил, швидкості командування та гнучкості планування і виконання, ця новітня теорія війни надає Збройним силам США можливість реалізовувати неймовірно потужні операції ефектного впливу – ОЕВ (Effects-Based Operations, EBO), – спрямовані на досягнення стратегічних, оперативних і тактичних цілей під час військових операцій будь-якого типу. Нещодавні дії ЗС США під час успішного виконання операцій “Нестримна Свобода” в Афганістані у 2001–2002 роках (Operations Enduring Freedom – OEF) та “Свобода Іраку” (Operation Iraqi Freedom – OIF) проявили такий потенціал. Як нещодавно відзначив командир коаліційних сил під час обох згаданих операцій, генерал ЗС США у відставці Т. Френкс, “я переконаний, що одним із уроків, що був добре засвоєний як неминучий, була сила мережно-центричного підходу, яка зміцнила дію боєприпасів, дій та інформації порівняно із застарілими шаблонами бойових дій.” Говорячи про операцію “Свобода Іраку” та власну можливість бачити точні місця дислокації своїх сил в режимі реального часу завдяки системі “Вистежування синіх сил” (ВСЛ)¹, що використовувалася наземними силами, генерал Т. Френкс так описує свої враження: “... Я ніби побував в раю і мав можливість на власні очі бачити і відчувати Мережно-центричне протистояння в дії.” [206].

Однак говорячи про мережний принцип організації, стратегічного планування та проведення військових кампаній не слід забувати про те, що успіх тієї чи іншої військової акції залежить не лише від кількості та якості перемог – про це свідчить сумнозвісна В’єтнамська кампанія ЗС США, у яких американці перемагали в усіх тактичні сутичках, однак програли на стратегічному рівні [42, с. 305]. Військовий успіх, згідно мережного принципу, тісно пов'язаний з адекватністю політичних цілей кампанії, практичної доцільності використання Збройних сил в конкретній ситуації, економічних, соціальних, культурних цілого ряду інших факторів. Саме мережне бачення усього комплексу чинників, які впливають сьогодні на ефективність в першу чергу військових конфліктів, є ключовим для інформаційного забезпечення без пекової політики на національному рівні.

Розвиток інформаційних технологій у сфері командування й контролю (К2); розвідки, спостереження та рекогнозцировки (РСР) ², а також точного наведення зброї змушують до кардинального перегляду самого ведення протистояння в ХХІ сторіччі. Про це свідчить досвід генерала Т. Френкса та багатьох інших старших офіцерів – активних учасників військових операцій в Афганістані та Іраку. Принципи МЦП, відображені на рис. Г.1 (див. Додаток Г), закладають нову основу для аналізу і вивчення змін у сутності військових місій, операцій та організації в Інформаційну епоху. Повне і всебічне запровадження цих принципів прискорить процеси, що відбуваються в рамках циклу прийняття рішень шляхом об’єднання сенсорів, комунікаційних мереж та збройних систем з використанням взаємозв’язаної мережі, зміцнюючи таким чином здатність одній стороні конфлікту отримувати інформацію, а також надаючи переваги над супротивником в контексті здійснення військових операцій.

Як нове джерело влади, МЦП суттєво впливає на процеси планування та здійснення війни, дозволяючи військам прискорити процеси та якість прийняття рішень, змінюючи таким чином правила та сам темп військової операції. Військові сили з мережними характеристиками дозволяють командиру швидко орієнтуватися в ситуації, розуміти її, оперативно доносити важливу інформацію союзним (або власним) військам та організовувати свій потенціал таким чином, щоб справити максимально можливий бажаний ефект на противника.

Як уже вказувалося вище, МЦП забезпечує основу для трансформування способу організації і ведення бою ЗС США в умовах Інформаційної епохи. В той час як МЦП залишається теорією, мережно-центричні операції (МЦО) є теорією, перевіреною на практиці. Іншими словами, здійснення МЦО є впровадженням мережно-центричного протиборства. Сучасні військові операції зорієнтовані на досягнення та утримання інформаційної переваги для забезпечення конкурентної переваги, основаної на впровадженні МЦП та його принципів. Головним завданням переваги в процесах прийняття рішень є перетворення інформаційного домінування в перевагу конкурентну.

Ця конкурентна перевага чітко проявляється в порівнянні військ, що здійснюють МЦО та військами, що діють на основі старої парадигми платформо-центричних операцій³. Військам, організованим за платформо-центричною концепцією, бракує можливостей використання потенціалу спільних дій, який повною мірою задіюється мережними силами. Війська, що діють на основі МЦП, здатні краще адаптуватися, готові діяти за умов невизначеності в надзвичайно динамічному оточуючому середовищі майбутнього на всіх рівнях здійснення військових операцій. Аналізуючи досвід здійснення Збройними силами США військової операції в Афганістані, стає зрозуміло, що військовим платформам все ще відводиться центральне місце, однак об'єднання цих платформ в мережу значно зменшує їх вразливість і збільшує їх шанси на виживання.

Таким чином, мережні підходи не є новими в інформаційному забезпеченні та в більш загальних підходах до державної політики США. Концепція Мережно-центричного протиборства є подальшим етапом розвитку як цих загальних ідей, так і більш специфічної галузі інформаційного протиборства.

Актуальність ідей МЦП є безсумнівною, однак в силу об’єктивних передумов (інформаційної асиметричності в розвитку різних країн та суспільств, проблеми адекватного використання інформаційних ресурсів тощо) безумовність практичного використання цих ідей залишається під сумнівом. Їх використання повинне базуватися не на принципі безумовного заміщення, а на тому ж мережному принципі взаємного доповнення та підсилення.