1.3. Методика дослідження інформаційних аспектів політики сша у боротьбі з тероризмом

Перш ніж перейти безпосередньо до аналізу інформаційних аспектів державної політики США в боротьбі з міжнародним тероризмом слід окремо зупинитися на проблемі, яка останнім часом стає дедалі актуальнішою не лише в американській, але і в світовій практиці протидії тероризму.

Виклад даного питання доцільно почати із загальноприйнятих фахівцями, в першу чергу, в Україні та Сполучених Штатах підходів до теоретичного та практичного аналізу інформаційного забезпечення державної політики США в боротьбі з тероризмом.

Переважна більшість західних дослідників та аналітиків з проблем міжнародної безпеки погоджуються з тим, що насьогодні найбільш поширеною та небезпечною є загроза релігійного тероризму, основа якого лежить в ісламі [див., на приклад, 192, 193, 194, 205]. Однак в даному контексті перед Західною цивілізацією постає проблема адекватного сприйняття та розуміння причин і мотивів численних вороже налаштованих до Сполучених Штатів екстремістських угруповань.

Американський експерт з проблем ісламістського тероризму Майкл Шоєр, базуючись на аналізі офіційних промов, виступів та звернень лідера ісламістського “руху опору” та міжнародної терористичної організації “Аль-Каєда” Осами бін Ладена, вказує, що “ісламський світ ненавидить нас (США – Т.Ж.) за те, що ми робимо в Ісламському світі, а не за те, ким ми є” [192, с. 7]. Однак таке трактування терористичної загрози рішуче відкидається чільними представниками адміністрації Дж. Буша-молодшого, які наголошують, що реальною ціллю терористів є “демократичні цінності та свободи вільного світу” [177, c. 10]. Слід зауважити, що таке нерозуміння має абсолютний негативний вплив на реалізацію анти- і контртерористичних заходів, оскільки воно викривляє їх реальну суть і цілі, на досягнення яких ці заходи спрямовані.

Представники нової адміністрації Б. Обами, вочевидь, не намагаються змінити встановлений “порядок денний” офіційного тлумачення намірів ісламістських терористів, позаяк промови офіційних осіб нової адміністрації США не звучать дисонансом до того, що виголошувалося їхніми попередниками. Яскраве свідчення цього – цитована вище доповідь віце-президента США Джо Байдена на Мюнхенській конференції з питань безпеки 2009 року, у якій, хоча й досить дипломатично, однак з використанням традиційних для попередньої адміністрації Дж. Буша-молодшого термінів загроза тероризму пов’язується зі “зростанням розриву між багатими та бідними… міжетнічною ворожнечею та радикальним фундаменталізмом”. Хоч насправді дискурс терористичних лідерів, за словами М. Шоєра та його прихильників, свідчить про протилежне. Ще однією примітною рисою нової адміністрації стала відмова від офіційного вживання терміну “війна з тероризмом”, оскільки термін “війна” асоціюється в громадян з відмінним від анти- і контртерористичних заходів [187]

Інший американський дослідник П. Піллар, вважає, що боротьба з тероризмом включає цілий ряд дій, що виходять за рамки чіткого визначення поняття “контртерористичні заходи”; вона складається з ефективного використання методів дипломатії, правоохоронних заходів, інструментів фінансового контролю, військової сили і збирання розвідувальної інформації. “Використання будь-якого з інструментів боротьби з тероризмом передбачає наявність певних труднощів. Ще складніше використовувати їх комплексно. Тим часом саме застосування усієї їх сукупності має вирішальне значення для успішної боротьби з тероризмом” [58].

Кожен інструмент, що використовується у боротьбі з тероризмом, корисний по-своєму, але в той же час його застосування має істотні обмеження. Тому в боротьбі з тероризмом слід використовувати весь набір наявних інструментів, оскільки жоден з них сам по собі не дає можливості до кінця вирішити задачу. Кампанія боротьби з тероризмом повинна бути такою ж різноманітною, як і сам тероризм.

Боротьба з тероризмом містить у собі набагато ширший спектр заходів, аніж ті, що безпосередньо підпадають під визначення “контртерористичні заходи” [59]. Ще до того, як події 11 вересня перетворили цю сферу на предмет загальної уваги і стурбованості в Сполучених Штатах, в контртерористичних заходах вбачали сукупність зусиль безлічі різноманітних державних департаментів і організацій. Ці заходи включають дипломатію, задача якої полягає в узгодженні дій, ініційованих у цій сфері урядами іноземних держав. Вони включають розслідування, проведені різними правоохоронними органами, а також пов'язану з цим правову діяльність по карному переслідуванню терористів, винних у вчиненні злочинів. Вони передбачають роботу органів фінансового контролю, спрямовану на припинення фінансування тероризму. Іноді, як свідчить військові операції союзників, що розпочалась в Афганістані у 2001 р., та в Іраку у 2003 р., вони включають в себе і застосування військової сили. Одним з важливих контртерористичних заходів виступає збір інформації розвідувальними органами. Усі ці види діяльності, спрямовані на активну протидію операціям терористів, доповнюють собою зусилля приватного сектора і державних структур різних рівнів, спрямованих на захист від терористичних актів [69].

Дипломатія

Дипломатія має найважливіше значення в боротьбі із сучасним міжнародним тероризмом, що у багатьох випадках не визнає кордонів між державами. У своїй діяльності терористи не обмежуються одним регіоном, а діють глобально, на територіях різних країн. Боротьба з мережею терористичних груп, подібної очолюваній Осамою бін Ладеном організації “Аль-Каєда”, вимагає спільних зусиль багатьох держав, оскільки діяльністю цієї мережі охоплені території багатьох країн. Ефективна дипломатія, спрямована проти тероризму, виконує роль свого роду цементуючої основи, що об'єднує ці зусилля в єдине ціле, не даючи їм залишатись безсистемними. Формування контртерористичної коаліції після заподіяних 11 вересня терористичних актів стало наочним підтвердженням того, що допомога закордонних партнерів потрібна Сполученим Штатам у протидії навіть тим загрозам, що спрямовані винятково проти Сполучених Штатів.

Дипломатія, що протистоїть тероризмові – обов'язок не тільки професійних дипломатів, що працюють у міністерствах закордонних справ. Посадові особи, що виконують інші функції, зв'язані з контртерористичними заходами, при вирішенні поставлених завдань повинні співпрацювати за різними напрямками зі своїми закордонними колегами. Так, регулюючим органам, що відповідають за безпеку цивільної авіації та інших видів транспорту, доводиться виконувати, по суті, дипломатичну функцію під час координації діяльності підлеглих їм систем безпеки з діяльністю аналогічних систем за кордоном. Те ж саме доводиться робити і керівникам митних та імміграційних служб [58].

Як правило, співробітництво в різних галузях здійснюється на двосторонній основі, однак багатостороння дипломатія теж здатна зробити свій внесок у загальну справу. Вона може забезпечити узгоджене санкціонування заходів, що мали би менший ступінь легітимності у разі застосування їх окремо взятою державою. Саме так було з резолюціями Ради Безпеки ООН (починаючи з прийнятої у 1999 році резолюції №1267) стосовно підтримки терористів правлячим на той час Афганістаном режимом “Талібан”, що базувалися на території країни. Більше того, багатостороння дипломатія – включаючи резолюції Генеральної Асамблеї ООН і десять міжнародних конвенцій про боротьбу з тероризмом – зміцнює міжнародні норми, що застосовуються світовим співтовариством щодо тероризму. Деякі з цих конвенцій, наприклад, ті, що стосуються викрадення літаків, формують основу для практичного співробітництва в тих сферах, де національні юрисдикції можуть перетинатися [58].

Межі ефективності дипломатії як інструменту боротьби з тероризмом очевидні. Укладання договору або прийняття резолюції ООН не робить прямої дії на поводження терористів. З іншого боку, дипломатія підкріплює собою ефективність інших інструментів – шляхом формування більш широкої бази моральної підтримки або створення міжнародної правової основи для їхнього застосування.

Карне право

Притягнення терористів до кримінальної відповідальності являє собою один з тих інструментів боротьби з тероризмом, яким надається особливе значення. Сполучені Штати підкреслюють, що передача терористів справедливому суду є одним з найважливіших принципів, закладених в основу проведеної США політики боротьби з тероризмом. Важливу роль у цій справі виконують і суди інших країн. Так, шотландський суд, виїзна сесія якого відбулася в Нідерландах, судив двох осіб, обвинувачених у вибуху рейсу № 103 авіакомпанії “Пан Амерікен” у 1988 році [2].

Використання системи карного правосуддя сприяє зниженню терористичної активності різними шляхами. Зрозуміло, що покарання у виді довічного тюремного ув'язнення (або страти) позбавляє терориста можливості продовжувати терористичну діяльність. Перспектива затримання та покарання може втримати інших терористів від здійснення терористичних актів. Але якщо навіть цей факт не стане стримуючим чинником, терористи, які залишаються на волі, будуть почуватися більш обмеженими у своїх діях, знаючи, що вони оголошені в розшук. Драматичність і публічний характер судового процесу можуть сприяти посиленню підтримки боротьби з тероризмом з боку громадськості, демонструючи рішучість уряду вести боротьбу з терористами і надихаючи уряди інших країн на проведення аналогічної політики.

Недолік застосування системи карного правосуддя до терористів полягає в тому, що перспектива затримання та покарання не впливає на окремих терористів [58]. Така перспектива, зрозуміло, не має значення для терористів-самогубців, а в окремих випадках і інших виконавцях нижчого рівня, мотивами яких є ідеологічні установки і розпач. Терористичних лідерів високого рівня, які, звичайно, знаходяться досить далеко від місця злочину і яких не так легко упіймати, може зовсім не турбувати подальша доля їх підопічних.

Здійснення правосуддя над терористом пов'язане також із труднощами практичного характеру, що полягають у необхідності зібрати досить переконливу для його осудження доказову базу. Принаймні, у судах США особа не може бути засуджена як терорист, якщо проти неї є лише надана органами розвідки або поліцією інформація, що дозволяє лише до певної міри впевнитися в тому, що дана особа є терористом. Прямі докази, що свідчили б про прийняття лідерами терористів відповідних рішень або видачу ними наказів, отримати надто складно. Оскільки міжнародні терористичні групи планують свої дії і приймають рішення в різних місцях, значна частина підготовки до здійснення терористичного акту відбувається за межами країни, у якій відбувається терористичний акт, тобто поза юрисдикцією органів, що ведуть розслідування по факту його здійснення [5].

Необхідність у міжнародному співробітництві в питаннях застосування до терористів методів карного правосуддя самоочевидна. Мається на увазі не тільки збір доказів для пред'явлення судові, але й екстрадиція або передача осіб, що знаходяться в розшуку, для здійснення суду над ними в тій країні, де проти них висунуто обвинувачення.

Фінансовий контроль

Той факт, що підготовка і транспортні витрати виконавців вчинених у вересні 2001 р. терористичних актів були відповідним чином профінансовані, підсилює значення заходів для припинення фінансової підтримки терористів. У Сполучених Штатах для боротьби з тероризмом застосовуються два види фінансового контролю: замороження активів, що належать терористам, терористичним групам і державам-спонсорам тероризму, і заборони на надання терористам матеріальної підтримки [181, c. 41].

У боротьбі з джерелами фінансування тероризму виникають дві основні проблеми [183]. По-перше – хоча питання фінансування і було важливим в рамках підготовки викрадень авіалайнерів у вересні 2001 р. – в більшості випадків здійснення актів тероризму не вимагає масштабного фінансування. Для цього потрібно менше грошей, ніж для організації наркобізнесу, незаконної торгівлі зброєю та деяких інших видів транснаціональної злочинної діяльності. Друга проблема полягає в тому, що потоки коштів, що йдуть на фінансування тероризму, надзвичайно важко відстежити. Відкриття рахунків на підставних осіб, використання послуг фінансових посередників і змішування коштів, використовуваних у законних і незаконних цілях, є звичайною практикою. Значні грошові суми перекачуються неформальними каналами, що знаходяться за межами офіційної банківської системи.

Незважаючи на ці труднощі, робота з протидії фінансовим операціям терористів може бути посилена. Так, створене при Міністерстві фінансів США Управління контролю над закордонними активами (УКЗА) координує зусилля відповідних державних установ США в даній сфері, хоча значна частина фінансової активності навіть тих груп, що діють проти Сполучених Штатів, відбувається за межами юрисдикції США. Створення урядами інших країн аналогічних структур і тісне співробітництво таких підрозділів один з одним могло б стати ще одною перешкодою для діяльності терористів.

Застосування військової сили

Сучасні системи озброєнь, оснащені елементами точного наведення, дозволяють збройним силам діяти більш вибірково, що перетворює військову силу в ефективніший, хоча і відносно непопулярний інструмент боротьби з тероризмом. Протягом останніх тридцяти років кілька країн з різним ступенем успіху застосовували військову силу для звільнення заручників. У новітній історії військова сила застосовувалася як інструмент відплати за акти тероризму. Сполучені Штати використовували свої Збройні сили у відповідь на терористичні акти, вчинені Лівією у 1986 році, Іраком у 1993 році та “Аль-Каєдою” у 1998 та 2001 рр.

Військовий удар – найбільш сильний з-поміж усіх контртерористичних заходів, а також наочна демонстрація рішучості перемогти тероризм [177, c. 77]. Головний недолік застосування військової сили полягає в тому, що, на відміну від традиційних військових об'єктів, об'єкти, що належать терористам – це не великі стаціонарні цілі, які можна було б легко знищити. Сьогодні, коли загроза тероризму походить більшою мірою від окремих терористичних груп, аніж від держав, кількість потенційних цілей для ефективних військових ударів стала ще меншою.

Воєнні операції, початі в жовтні 2001 року на території Афганістану, та навесні 2003 року в Іраці, Збройними силами США і Великобританії, відрізняються від усіх інших воєнних операцій, спрямованих проти терористів [6]. Це не просто акт відплати, а спроба очистити від тероризму його головний притулок – державу, на території якої знаходиться переважна більшість його інфраструктури. З огляду на цілі та масштаби цих кампаній можна говорити про те, що вони матимуть вагоміший ефект, ніж будь-яка подібна військова кампанія в минулому. Результати проведеної в Афганістані та Іраці кампаній можуть оцінюватися, виходячи з політичних і військових подій, що повинні ще відбутися. Але навіть у разі успіху ці воєнні операції не торкнуться прямо тих груп, що входять в організацію “Аль-Каєда”, і перебувають за межами цих країн, а тому повинні стати частиною більш широких контртерористических зусиль, спрямованих на викорінювання цих груп [16].

Розвідка

Збір та аналіз розвідувальних даних є загалом найважливішим інструментом боротьби з тероризмом, тому розвідку справедливо називають “першою лінією оборони” проти тероризму. Однак і цей інструмент має свої обмеження, головне з яких полягає в тому, що конкретні тактичні розвідувальні данні, за допомогою яких можна було б нейтралізувати змови терористів, вдається одержувати вкрай рідко [99, c. 11 – 13]. Одержання інформації, що могла б відразу стати основою для практичних дій є досить складним завданням, оскільки для цього необхідно проникати до лав терористів, що підозріло відносяться до сторонніх осіб і ретельно стежать за оперативною безпекою своїх угруповань.

Значна частина розвідувальних даних про терористичні групи носить фрагментарний, неоднозначний і часто сумнівний характер. У зв'язку з цим процедури аналізу таких даних набувають важливого значення, так само як і їх збір. Органи розвідки не стільки створюють виразну картину операцій, що готуються терористами, скільки дають стратегічний вектор, що вказує, які групи становлять найбільшу загрозу, коли і де може виникнути найбільша небезпека, які цілі і яка тактика їх знешкодження може бути обрана.

Обмеження розвідки в контексті контртерористичної діяльності полягають у тому, що отримані розвідувальними органами дані не можна вважати стовідсотково надійним вказівником місцезнаходження загроз. З іншого боку, важко переоцінити ту роль, яку відіграє подібна інформація в питаннях оцінки пов'язаного з тероризмом ризику – від забезпечення безпеки окремих об'єктів до прийняття масштабних рішень про розподіл ресурсів у здійсненні заходів для боротьби з тероризмом.

Використання інструментів, про які йшла мова вище, повинно бути добре скоординованим. При продуманому комплексному їх використанні вони можуть дати більше, ніж просто сумарний результат. Але якщо координація відсутня, вони можуть заважати один одному. Так, застосування карного права може суперечити отриманню розвідувальної інформації, а воєнні дії – перешкодити виконанню правоохоронними і розвідувальними органами поставлених перед ними задач [58].

Сполучені Штати здійснюють постійну координацію всіх елементів контртерористичної діяльності через підвідомчі комітети та обмін фахівцями. Існують також інші формальні і неформальні механізми, що зосереджені в Раді національної безпеки і використовуються за допомогою Державного департаменту, Міністерства оборони, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів, розвідувальних органів та інших структур. Кожен уряд обирає для себе оптимальну конфігурацію механізмів координації заходів для боротьби з тероризмом, але в будь-якому разі ефективна координація будується на трьох принципах.

По-перше, необхідно підключити до цієї роботи усі відповідні міністерства або організації – насамперед відповідальні за військові питання, внутрішню безпеку, розвідувальну діяльність і зовнішню політику. По-друге, керівництво повинно здійснюватися з єдиного центру, наприклад, з міністерства або структури, еквівалентної Раді національної безпеки США. І, по-третє, різні структури, що беруть участь у цій роботі, повинні виробити механізми постійної взаємодії один з одним, що стане запорукою ефективної роботи із запобігання актам тероризму [177, c. 4].

Однак є ще одна умова, без яких виконання цих принципів не може досягти свого результату. Йдеться про здійснення адекватного інформаційного забезпечення здійснення державою свого політичного курсу на боротьбу з тероризмом.

В цьому контексті пропонуємо власну методику дослідження та оцінки здійснення інформаційного забезпечення політики держави в боротьбі з міжнародним тероризмом, що знайшла практичне втілення в даній роботі.

До базових методик проведення практичної частини дослідження в рамках даної (а також особливості їх застосування в дослідженні) роботи належать наступні:

Системний аналіз – науковий метод, який полягає у дослідженні певної проблеми шляхом розгляду її як сукупності взаємозалежних та взаємопов’язаних між собою елементів (системи). За допомогою системного аналізу нам вдалося розглянути в якості системних моделей не лише процеси інформаційного забезпечення політики держави в сфері захисту національної безпеки, а й визначити складові таких процесів на прикладі аналізу інформаційного забезпечення державної політики США в боротьбі з міжнародним тероризмом.

Змістовний контент-аналіз – це процес дослідження змісту певного інформаційного повідомлення. Характер та особливості цієї методики дозволяють на практиці проаналізувати ефективність інформаційного супроводу американської політики в протидії міжнародному тероризмові в тому вигляді, в якому вона надходить власне до об’єкта впливу – звичайного громадянина. Таким чином можна перевірити, наскільки повно використовують засоби масової інформації в цілях інформаційного забезпечення антитерористичної політики на сучасному етапі.

При використанні даного методу ми опиралися на систему цілей даної методики, визначену Б. Берельсоном [142, с. 47]:

1. виявлення використовуваних пропагандистських прийомів;

2. визначення намірів і інших характеристик учасників комунікації; визначення психологічного стану індивідів та/або груп;

3. виявлення установок, інтересів і цінностей (ширше – систем переконань і “моделей світу”) різних груп населення і суспільних інститутів

В даному випадку ми мали намір встановити закономірності відображення дійсності засобами масової комунікації. Об'єктом аналізу виступають зміст повідомлень та їхня тематика, а предметом – картина світу, представлена засобами масової інформації.

В контексті даного дослідження цей вид аналізу використовується для фіксування подій, що прямо стосуються Афганської (2001–2002 рр.) та Іракської (2003 р.) військових кампаній Збройних сил США, та про які відкрито говорили українські засоби масової інформації.

Окрім того, цей же вид аналізу був використаний не лише для вивчення інформації ЗМІ. Його було також застосовано для аналізу пропагандистських листівок, що були використані Збройними силами США під час згаданих вище збройних конфліктів з метою здійснення інформаційно-пропагандистського впливу на місцеве населення.

Таким чином можна стверджувати, що боротьба з тероризмом, як напрямок державної політики, повинна базуватися на адекватному розумінні характеру та причин конкретної терористичної загрози, терористичної групи та/або організації. За таких умов інформаційний супровід буде мати під собою реальну, об’єктивну основу, що забезпечить його ефективність.

Вважаємо за потрібне зауважити, що національні Збройні сили не є властивим інструментом в боротьбі з тероризмом. Використання військових підрозділів для виконання подібного роду задач регламентується відповідними статутами національних ЗС, у яких подібні функції покладаються, як правило, на війська спеціального призначення. Однак, беручи до уваги комплексність та мережений характер як самої терористичної загрози, так і системи забезпечення національної безпеки держави на сучасному етапі (як на інституційному, так і на функціональному рівнях), використання таких спеціальних підрозділів повинно здійснюватися в тісному зв’язку з іншими родами військ, з спеціальними службами та з політичним керівництвом держави.

Висновки до розділу 1.

На основі проведеного аналізу сутності та особливостей інформаційного забезпечення політики США боротьби з тероризмом можна зробити такі висновки.

1. Боротьба з тероризмом нерозривно пов’язана з поняттям національної безпеки держави. Аналіз методологічних підходів вітчизняних та зарубіжних науковців до визначення сутності та змісту національної безпеки свідчить, що сьогодні як зміст самого поняття “національна безпека”, так і ті чи інші сфери національної безпеки, як правило, розглядають крізь призму загроз, які впливають на її рівень.

2. У нинішніх умовах основну загрозу національній безпеці держави представляє не стільки інша держава, скільки явище, передусім, тероризм, розповсюдження зброї масового знищення, наркотрафік, розрив між багатством і бідністю, масові інфекційні захворювання, геноцид, етнічні чистки, розпад держави тощо.

3. Тероризм є складним, багатоплановим явищем, яке має різні аспекти: правові, психологічні, історичні, технологічні і т. ін. Усе це ускладнює вироблення загальноприйнятного, всіма визнаного механізму розуміння та ефективної протидії цій загрозі як на національному, так і на міжнародному рівні. Сучасні тенденції до організації окремих терористичних груп в мережеву структуру вимагає напрацювання нових підходів, також заснованих на концепції мережі, до протидії таким структурам.

4. Інформаційне забезпечення державної політики в боротьбі з міжнародним тероризмом розглядається нами як двоякий процес забезпечення інформацією власне процесу прийняття рішення з подальшим інформаційним супроводом реалізації цього рішення. Таке бачення інформаційного забезпечення в цій сфері логічно доповнює дві існуючі форми державної політики боротьби з тероризмом – анти- та контртероризму. Обидва аспекти інформаційного забезпечення, так само як і форми політики протидії тероризму, нерозривно пов’язані між собою і реалізовуються комплексно.

5. Важливим чинником ефективного інформаційного забезпечення боротьби з тероризмом є адекватне розуміння природі загрози, яка походить від конкретного угруповання чи міжнародної терористичної організації. Без такого розуміння неможливо вибудувати адекватну стратегію інформаційного забезпечення протидії терористичній загрозі. Виконання цієї умови, а також коректне використання інформації, якою забезпечується прийняття відповідних рішень або їх подальший інформаційний супровід, забезпечує державу надійною та дієвою системою інформаційного забезпечення анти- та контртерористичної політики.

Вивчення проблеми інформаційного виміру ведення бойових дій дозволило не лише виділити як самостійне поняття так зване інформаційне протистояння та тісно пов'язані з ним процеси психологічного впливу. Виходячи із загалом комунікаційної природи людської діяльності та тісного її зв'язку з інформацією, було встановлено прямий зв’язок між інформацією, якою люди послуговуються у міжособистісній (як безпосередній, так і опосередкованій) комунікації, та їх психологічним станом.