1.2. Теоретико-методологічні засади інформаційного забезпечення політики держави

У цьому підрозділі окреслено поняття “інформаційного забезпечення”, а також поняття “політики держави в боротьбі з міжнародним тероризмом”.

Проблему інформаційного забезпечення на сьогоднішній день вивчають з огляду на об’єкт, який потребує такого забезпечення. На сьогодні серед вітчизняних, так само, як і серед російських, фахівців не існує чіткого визначення поняття “інформаційне забезпечення”. Нижче наводимо найбільш поширені та вживані приклади такого визначення.

Російський науковець В. Герасименко пропонує таке визначення поняття “інформаційне забезпечення”: “З технологічної точки зору інформаційне забезпечення діяльності полягає в раціональній організації на базі сучасних засобів обробки регулярної циркуляції та опрацювання необхідних інформаційних потоків з метою формування, регулярного ведення та використання інформаційного кадастру відповідного об’єкта. Інформаційний кадастр – це потрібна кількість інформації для ефективного функціонування об’єкта у відповідності з його цільовим призначенням. А все це цілком може бути названо інформаційною технологією.

Побудова технології для інформаційного забезпечення діяльності об’єкта загалом полягає в організації збору інформації за межами об’єкта, обробки всієї наявної інформації всередині об’єкта, вирішення на основі даних кадастру функціональних завдань об’єкта, формування та видачі інформації за межі об’єкта.” [25, с. 116].

Дослідники-економісти дають таке визначення: “Інформаційне забезпечення маркетингової діяльності підприємства – сукупність інформації за всіма аспектами маркетингової діяльності підприємства, сучасних інформаційних технологій, методів і моделей аналізу та представлення інформації.” [70, с. 7].

Дослідники-педагоги під інформаційним забезпеченням розуміють “інформаційне забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом розуміється нами як спеціально організована система збору, опрацювання, збереження та наступного використання чітко визначеного комплексу інформації, яка відображає і забезпечує реалізацію цілей та завдань управління.” [35, с. 8].

Або інше визначення зі сфери педагогіки: “Поняття інформаційного забезпечення управління загальною середньою освітою регіону розглядається як сукупність організаційно-технічних дій, що забезпечує необхідну управлінську інформацію для прийняття адекватного управлінського рішення.” [87, с. 10].

Інформаційне забезпечення у сфері державної політики нерозривно пов’язане з поняттям управління складними соціальними системами, до яких, без сумніву, відноситься і держава.

Узагальнюючи наведені вище положення, запропонуємо власне визначення інформаційного забезпечення.

Отже, під інформаційним забезпеченням будемо розуміти цілеспрямований процес вироблення інформації для створення надійних умов життєзабезпечення та функціонування системи і ефективного управління процесами в ній.

Таким чином, інформаційне забезпечення розглядатиметься нами двояко:

1. Як процес інформаційного забезпечення прийняття рішень.

2. Як процес інформаційного “супроводу” практичної реалізації прийнятих рішень.

Обидва процеси, хоч і не однакові за суттю, в контексті комплексу інформаційного забезпечення є взаємопов’язаними і не можуть існувати один без одного.

Проаналізувавши сутність поняття “інформаційне забезпечення”, слід перейти до аналізу підходів до явища протидії тероризму.

Державна політика у боротьбі з тероризмом як загрозою національній та міжнародній безпеці спрямована в першу чергу на запобігання, стримування та реагування на терористичні загрози, на практиці існує в двох взаємопов'язаних формах [190, c. 41]:

1. Антитероризм – являє собою заходи оборонного (пасивного) характеру, спрямовані на зниження вразливості громадян та усіх форм власності до терористичних актів, і можуть включати в себе заходи обмеженого реагування відповідних силових структур держави.

2. Контртероризм – являє собою заходи наступального (активного) характеру, спрямовані на запобігання, припинення та реагування на активні прояви терористичної діяльності.

Обидва напрямки такої політики держави потребують відповідного інформаційно-аналітичного забезпечення.

На нашу думку, така класифікація державної політики досить чітко ілюструє наведене вище авторське визначення поняття інформаційного забезпечення як процесу, спрямованого на вирішення задач забезпечення інформаційного контексту для прийняття відповідного рішення та інформаційного супроводу його практичної реалізації. Антитероризм, в силу своєї специфіки, більше зорієнтований на інформаційне забезпечення процесу прийняття рішень, тоді як контртероризм – на інформаційний супровід активних заходів з протидії терористичній загрозі.

Оскільки стратегія контртероризму лежала в основі військових кампаній – Афганської (2001–2002 рр.) та Іракської (2003 р.) – предмету нашого дослідження, головну увагу далі зосередимо саме на цьому аспекті інформаційного забезпечення.

Дуже часто заходи анти- і контртероризму реалізуються послідовно, трансформуючись один в одного. Практика останніх років свідчить, що межі інформаційної складової такої політики боротьби з проявами тероризму поширилися не лише на власне інформаційно-аналітичне забезпечення дій в рамках такої діяльності; інформаційна складова стала одним із елементів цієї політики. Це проявляється, зокрема, у використанні заходів та процедур інформаційного протистояння як інструменту реалізації державної політики в боротьбі з тероризмом. Такий вид діяльності також потребує відповідного інформаційного забезпечення.

Розглянемо деякі особливості здійснення інформаційного забезпечення анти- та контртерористичної діяльності.

Розвідка та контррозвідка є першою лінією інформаційного забезпечення реалізації заходів в рамках програм антитерористичної політики держави. Адекватно спланована, систематична інформаційна діяльність розвідувальних та контррозвідувальних структур держави з аналізу інформації з усіх можливих джерел є необхідною умовою для забезпечення ефективності антитерористичних дій держави. Завданням діяльності органів безпеки в даному контексті є виявлення потенційних загроз, здійснення завчасного інформування про них та поширення такої критично важливої інформації у відповідній формі серед відповідних осіб, що приймають рішення (ОПР) [146, c.18]. Окрім цього, контррозвідувальні інституції надають завчасні попередження про потенційні терористичні акти та забезпечують додатковою інформацією систему контртерористичних заходів на державному та міжнародному рівнях. Ефективне інформаційне забезпечення вимагає зусиль з планування і менеджменту процесів збору, а також аналізу інформації, підготовки аналітичних матеріалів та їх розповсюдження серед відповідальних за даний напрям політики ОПР. Загалом цей процес є надзвичайно важливим в контексті надання посадовим особам, що приймають рішення, інформації та завчасних попереджень, що закладають основу формулювання та подальшої реалізації державної політики боротьби з тероризмом.

Головними джерелами розвідувальної та контррозвідувальної інформації в рамках антитерористичної діяльності є відкриті джерела інформації, кримінальні бази даних, інформація урядових структур та інформація з регіонів країни [181, c. 22–41].

Інформація з відкритих джерел. Ця інформація є загальнодоступною широкій громадськості і може збиратися, накопичуватися та зберігатися без спеціальних повноважень. Інформація ЗМІ є одним із найбільш оптимальних джерел інформації щодо терористичної діяльності. Засоби масової інформації повідомляють практично про кожен здійснений терористичний акт, а також подають довідкову інформацію про окремих осіб, терористичні групи та загальні напрями державної політики щодо протидії актам тероризму. До офіційних джерел належать матеріали парламентських слухань, офіційні публікації силових відомств та спеціальних служб. Окрім того, існують приватні інформаційні бази, які теж можуть містити потрібну інформацію щодо міжнародної терористичної діяльності. Ще одним джерелом такої інформації виступають офіційні цілі та обґрунтування діяльності терористичних угруповань, що ними ж оприлюднюються і поширюються серед громадськості. Відкриті джерела інформації не можуть в повній мірі замінити традиційні методи збору інформації, прийняті в спеціальних службах, однак вони можуть забезпечувати надійне підґрунтя та загальний контекст для глибшого розуміння проблеми як аналітиками, так і споживачами аналітичної інформації, а також для точного встановлення точних параметрів необхідної інформації, яку можна отримати із закритих (конфіденційних) джерел.

Кримінальні реєстри. Як військові, так і цивільні правоохоронні агентства ведуть кримінальні реєстри, де міститься інформація про усі зафіксовані правопорушення. Оскільки акт тероризму вважається порушенням закону, такі реєстри служать ще одним джерелом інформації в системі інформаційного забезпечення антитерористичної політики держави. Загальна ефективність роботи цієї системи в даному контексті передбачає наявність діючої системи координації та обміну інформацією щодо терористичної діяльності між правоохоронними агенціями, органами державної безпеки та військовими структурами.

Інформація місцевого характеру. Важливу інформацію щодо терористичної діяльності можна отримати в регіонах як своєї країни, так і інших країн, які так чи інакше причетні до діяльності терористичних груп. Місцева інформація в межах окремої країни передбачає наявність системи отримання інформації не лише на рівні регіонів, а й на рівні окремих міст чи навіть їх районів.

Органи державної безпеки. Система органів державної безпеки держави передбачає існування спеціальних державних установ, відповідальних за проведення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, головною метою яких є забезпечення реалізації національних інтересів держави та забезпечення її безпеки в контексті наявних загроз, однією з яких є загроза з боку терористичних груп. Робота цих структур із виконання своїх функцій носить переважно характер забезпечення компетентних органів та посадових осіб актуальною та точною стратегічно важливою аналітичною інформацією для своєчасного упередження впливу загроз шляхом прийняття відповідних рішень та виконання тих чи інших дій.

Система, розміщена в Додатку А (рис. А.1), демонструє особливості характеру інформаційного забезпечення державної політики в боротьбі з тероризмом.

В контексті боротьби з тероризмом ці структури є ключовими у здійсненні інформаційного забезпечення державної політики, оскільки, будучи за своєю природою інформаційно орієнтованими агентствами, вони здійснюють інформаційне забезпечення в наступних аспектах [58]:

• збирання, аналітичне опрацювання, поширення та зберігання інформації про природу, характер та особливості терористичної загрози загалом як дестабілізуючого чинника національної безпеки держави. Ця інформація призначена для вищих посадових осіб для формування в них загальної картини та володіння ситуацією щодо загрози терористичних актів. Така інформація є підґрунтям до здійснення антитерористичних заходів в тому контексті, в якому це поняття було визначене на початку підрозділу;

• збирання, аналітичне опрацювання, поширення та зберігання інформації щодо конкретних осіб-лідерів чи учасників терористичних угруповань, інформації про самі угруповання, особливості їх діяльності, цілі, методи, форми збройної боротьби та ін. Ця інформація призначена для уповноважених силових відомств держави, до яких, залежно від розмежування відповідних повноважень в державі, можуть входити Міністерство оборони, правоохоронні відомства чи самі органи державної безпеки, і надається для забезпечення активних дій чи заходів по упередженню чи реагуванню на протиправні дії терористів. Такий спосіб здійснення інформаційного забезпечення характеризує контртерористичну діяльність державних органів.

Обмін та представлення інформації в даному контексті здійснюється в рамках координації та обміну інформацією між урядовими структурами.

Далі доцільно перейти до аналізу особливостей інформаційного забезпечення державної політики боротьби з тероризмом в контексті антитерористичного та контртерористичного аспектів цієї політики.

Перш ніж проаналізувати, як саме визначені нами аспекти державної політики в боротьбі з тероризмом відображаються на інформаційному забезпеченні такої політики, слід розглянути особливості інформаційної та аналітичної діяльності тих державних структур, які безпосередньо відповідають за таке забезпечення, а саме – розвідувальних служб держави.

Як вже було зазначено вище, робота розвідки повністю побудована на процесах збору, обробки, аналізу та зберігання інформації. Ця послідовність логічно пов`язаних між собою процедур, сукупність яких прийнято називати інформаційно-аналітичною роботою, у практиці діяльності спецслужб поділяється на два основні елементи [89, c. 18–19]:

1. Оперативна (власне інформаційна) діяльність.

2. Аналітична обробка інформації.

Розглянемо, що ж являє собою кожен з цих елементів.

Оперативна діяльність являє собою реалізацію сукупності певних дій (які у практиці роботи спецслужб прийнято називати активними заходами), спрямованих безпосередньо на джерела інформації з метою отримання конкретних розвідувальних даних. При цьому існує пряма залежність вибору тих чи інших заходів по добуванню інформації від виду джерела інформації, на які вони (заходи) спрямовуються.

Основними носіями інформації в роботі спецслужб є [128, с. 28]:

1. Компетентні особи.

2. Документи.

3. Засоби зв`язку.

4. Електронні системи обробки інформації.

5. Різноманітні фактори, які в той чи інший спосіб піддаються

фіксуванню (поведінка, спілкування, дії та їх результати, і т. ін.).

Аналітична діяльність – це сукупність дій з оцінки, співвіднесення та обробки первинної інформації. Аналітична діяльність є необхідною умовою роботи будь-якої спецслужби, оскільки досить часто первинні розвідувальні дані самі по собі вже містять мінімум корисної інформації. Схема інформаційної діяльності розвідки розміщена в Додатку Б (рис. Б.1).

Ключову роль у роботі розвідки відіграють процеси аналізу добутої інформації. Дані, отримані оперативним шляхом в результаті розвідувальної діяльності, не можуть бути використані максимально ефективно, оскільки самі по собі, без належного осмислення і обробки, є лише “вихідним матеріалом” для процесу прийняття рішень вищими посадовими особами (головними споживачами розвідувальної інформації). Таким чином, важливу роль відіграють не лише отримані оперативним шляхом відомості, а й кваліфіковане їх узагальнення, осмислення та аналіз [30].

Результатом аналітичної обробки є осмислена інформація, отримана шляхом оцінки, співвіднесення та аналізу первинних даних, оптимально представлених споживачеві для вирішення конкретного завдання.

При вирішенні переважної більшості завдань, виникнення яких пов`язане з інформаційною роботою розвідки, доводиться стикатися з величезними масивами фактів, отриманих оперативним шляхом. Їх цінність як окремих фрагментів інформаційної картини дійсності надзвичайно незначна. В зв`язку з цим постає необхідність їх подальшої обробки для максимально ефективного і зручного використання. При цьому необхідно враховувати те, що чим більше фактів аналізується, тим повнішим і об`єктивнішим є кінцевий інформаційний продукт.

Важливим в даному контексті вбачається аналіз процесів здійснення інформаційної роботи. В широкому розумінні цей процес включає в себе наступні взаємопов`язані елементи [89, c. 116]:

1. Підбір фактів.

2. Оцінка фактів.

3. Інтерпретація фактів.

4. Побудова на основі даних фактів гіпотези або розробка припущення.

5. Формулювання висновків і перевірка їх правильності.

Розглянемо детальніше кожен з цих елементів.

1. Підбір фактів. Перш ніж аналізувати те чи інше явище, слід чітко окреслити його межі, і, відповідно до них, здійснити підбір фактів, які тією чи іншою мірою стосуються явища-об'єкта аналізу.

2. Оцінка фактів. Специфікою розвідувальної інформації є те, що не усім отриманим даним можна повністю довіряти (власне, достовірність і будь-якої інформації, перш ніж її використовувати, повинна бути обов'язково перевірена). Тому, перш ніж аналізувати факти, необхідно здійснити, в рамках можливого, їх перевірку – верифікацію. Залежно від отриманих результатів, вже на даному етапі можна зробити певні висновки про результат аналізу загалом.

3. Інтерпретація фактів. Залежно від характеру фактів та від об'єкту аналізу, дослідник тим чи іншим чином вибудовує логічні зв'язки фактами, якими він оперує у процесі аналізу.

4. Побудова гіпотези або припущення. На основі аналізу та інтерпретації фактів робиться загальний огляд явища, яке аналізується; відповідно до завдання, яке стоїть перед аналітиком, визначаються його (явища) особливості, характерні риси.

5. Формулювання висновків та перевірка їх правильності. На основі аналізу фактів, відповідно до завдання дослідження, аналітиком робляться певні висновки щодо об'єкта аналізу, з подальшою перевіркою їх правильності на практиці.

При розгляді інформаційної роботи як процесу мислення необхідно, перш за все, зазначити, що вона є певною сукупністю ментальних операцій, послідовне виконання яких уможливлює систематизацію і аналіз розрізнених фактів.

Структурно вона складається з наступних етапів [89, c. 55]:

1. Загальне ознайомлення з проблемою (аналітик вивчає проблему в загальному, не заглиблюючись у її специфіку, для кращого розуміння її в цілому).

2. Визначення базових понять (дослідження основних понять, що безпосередньо стосуються об'єкта аналізу та явищ, які вони описують).

3. Підбір фактів (відбір з усього масиву фактажу тих фактів, які безпосередньо стосуються проблеми).

4. Інтерпретація фактів (встановлення між фактами логічних зв'язків – відповідно до об'єкта та завдань аналізу).

5. Побудова гіпотези (на основі проведеного аналізу фактів робиться системний опис об'єкта аналізу).

6. Висновки (розробка висновків за результатами аналітичного дослідження).

7. Викладення (підготовка інформаційно-аналітичного документа).

Будь-який аналіз, виконаний на професійному рівні, включає в себе елементи стратегічного прогнозування – побудови на основі наявної інформації теоретичної моделі еволюції явища, що вивчається. Основним критерієм якості прогнозування є його корисність. Виокремлюють наступні фактори, що обумовлюють ефективність стратегічного прогнозування [89, c. 141]:

1. Повнота, достовірність і точність даних, обґрунтованість припущень.

2. Знання специфіки явища, що аналізується.

3. Застосування базових принципів прогнозування:

• причинний зв`язок, аналогія, теорія ймовірності;

• врахування стійких тенденцій, розвиток подій у певному руслі, циклічність розвитку подій.

4. Компетентність у сфері природничих та суспільних наук, положення яких застосовуються при побудові прогнозу.

5. Творчі здібності.

Прогностична діяльність – це процес вироблення прогнозів і виявлення тенденцій розвитку об’єкта дослідження шляхом аналітичного опрацювання інформації, а також застосовуючи специфічні інформаційно-прогностичні методики.

Основи прогностичної діяльності розвідки кардинально не відрізняються від аналогічних, загальноприйнятих методів проведення наукових досліджень, оскільки ефективність їх застосування не залежить від виду інформації, яка аналізується.

Далі доцільно проаналізувати особливості інформаційного забезпечення контртерористичного аспекту державної політики.

В інформаційно орієнтованому суспільстві інформація є стратегічно важливим ресурсом, володіння яким дозволяє діяти максимально ефективно, приймаючи оптимальні рішення для розв’язання необхідних задач. Вирішальну роль при цьому відіграють ті служби, які відповідають за надання інформації, необхідної для прийняття таких рішень [30].

Головним завданням будь-якої розвідувальної служби є добування інформації. Основними реципієнтами такої інформації є, як правило, вищі посадові особи, відповідальні за прийняття стратегічно важливих рішень на державному рівні. Відповідно, розвідувальні дані, які добуває розвідка для забезпечення цього процесу, є стратегічним ресурсом держави.

Розвідувальні служби отримують інформацію з різних джерел, однак загальна її спрямованість напряму залежить і визначається стратегічними пріоритетами держави. Саме тому переважна більшість розвідувальних даних становлять державну таємницю [72, c. 22].

Однак до компетенції розвідки належить не лише добування інформації. Розвідувальні служби відповідають за аналітичну обробку добутих даних. Оскільки з різних міркувань (в першу чергу – з міркувань безпеки) доводити до відома реципієнта неопрацьовані розвідувальні дані не бажано, добута інформація аналізується відповідними підрозділами розвідувальної служби. В результаті такої обробки інформація набуває нової форми і змісту, які дозволяють максимально оперативно і максимально ефективно приймати адекватні ситуації стратегічні рішення.

Процес прийняття рішень керівництвом держави базується на основі узагальненої, ретельно перевіреної та уточненої інформації, достовірність якої є беззаперечною. Така інформація являє собою результат колективної роботи апарату розвідувальної служби, починаючи від оперативних працівників та агентури, відповідальних за добування розвідувальних даних, і закінчуючи співробітниками аналітичного відділу, які аналізують добуті дані.

У надзвичайних випадках до відома керівництва доводяться неопрацьовані оперативні розвідувальні дані. Це, як правило, буває зумовлено випадками, коли інформація надходить від авторитетного джерела, яке має доступ до стратегічно важливої інформації, і розвідувальні дані якого вимагають їх термінового використання.

Однак світова практика діяльності розвідувальних служб свідчить, що практична реалізація розвідувальної інформації пов’язана з цілим рядом проблем. Головною є проблема її об’єктивної оцінки, розуміння і практичного використання вищими посадовими особами чи окремими керівниками [51, с. 89].

Перш за все це пояснюється тим, що будь-яка розвідувальна інформація – це різновид соціальної інформації і, відповідно, відображає погляди певних суспільних верств або соціальних груп суспільства. При визначенні свого ставлення до інформації розвідки політичне керівництво повинне враховувати або вищі інтереси держави, або корпоративні інтереси окремих соціальних груп, або особисте бачення сутності проблеми.

Існування такого стану речей є підтвердженням практики чіткого розмежування повноважень розвідки і вищого керівництва держави: розвідка лише доводить до споживача необхідну йому інформацію, а кінцеве рішення стосовно використання цієї інформації приймає політичне керівництво, при чому таке рішення може суперечити висновкам розвідки.

Однак це – лише частина проблеми реалізації розвідкою своєї інформації. Іноді виникають ситуації, коли розвідувальна інформація взагалі ігнорується вищим керівництвом держави.

Спеціалісти з питань розвідки класифікують наступні прояви ігнорування розвідувальної інформації [30]:

1. “Інформація Кассандри”

2. “Прокляття інформації”.

“Інформація Кассандри” – це феномен недовіри або ігнорування, зумовленого тими чи іншими причинами або обставинами, осіб, відповідальних за прийняття рішень, до добутих розвідувальних даних. Іншими словами, це прояв суб’єктивної дезінформації.

Тобто, достовірна розвідувальна інформація, що несе негативний для політичного керівництва держави характер, сприймається особами, відповідальними за прийняття стратегічних рішень як дезінформація. Ще однією причиною недовіри до перевіреної розвідувальної інформації будь-якого характеру є неприйняття розвідувальних даних вищими посадовими особами, зумовлене їх (осіб) особистого бачення подій та процесів. Таке ставлення, як правило, формується внаслідок превалювання довіри до власних джерел інформації. І, нарешті, ще однією причиною ігнорування розвідувальної інформації політичним керівництвом може бути недовіра до розвідувальних служб, методів та засобів їх роботи, переконаність у загальній неефективності їх роботи.

Безумовно, жодна розвідувальна служба не здатна убезпечити політичне керівництво від помилок у процесі прийняття рішень. До того ж, слід враховувати і те, що на розвідку, окрім власне розвідувальних функцій, покладається також протидія ворожим розвідувальним службам (контррозвідка). Тому тут, як і в будь-якій іншій діяльності, можуть бути допущені помилки [30].

“Прокляття інформації” – це феномен абсолютизації, повної довіри керівництва держави до інформації розвідки. Таке ставлення до даних розвідки є не менш шкідливим, ніж повне неприйняття її інформації. Аналітичні дані розвідки, якими б висококваліфікованими професіоналами вони не готувалися, не можуть врахувати усіх факторів тієї чи іншої проблеми. Зрештою, аналітики розвідки не завжди володіють тією інформацією і в такій мірі, як керівники держави. Тому прийняття рішень виходячи виключно з інформації розвідки є неприпустимим.

Інформаційне забезпечення контртерористичного аспекту державної політики пов'язане із реалізацією уповноваженими силовими відомствами держави силових акцій відносно визначених терористичних цілей [58].

Важливість роботи розвідки як джерела стратегічно важливої інформації для вищих посадових осіб, що приймають рішення, кардинально зростає під час кризових ситуацій як наслідку загрози або здійснення терористичних акцій, що виникають як всередині країни, так і на міжнародній арені. Такі ситуації часто викликають жорстку силову реакцію влади країни, яка, як показує практика останніх років, а надто – після подій 11 вересня 2001 року, найчастіше проявляється у вигляді локальних збройних конфліктів різної інтенсивності. У такі періоди діяльність спеціальних служб суттєво активізується, реалізуються спеціально розроблені для таких випадків сценарії. Так, під час збройного конфлікту розвідка додатково збирає інформацію про сторони конфлікту, його етапи, еволюцію, можливі варіанти завершення.

Існує ще інший аспект проблеми інформаційного забезпечення контртерористичної політики держави. Він пов'язаний з використанням розвідувальної інформації як інформаційного супроводу контртерористичних заходів. Детальніше ці аспекти розглянуто нами в публікації “Под прицелом MI6” [45]. Тут зазначимо тільки, що практика і Афганської (2001–2002 рр.), і Іракської (2003 р.) військових кампаній свідчить про те, що тогочасна адміністрація Дж. Буша-молодшого активно використовувала інформацію розвідки в якості інформаційного супроводу власних, часто суперечливих, дій. Ця інформація використовувалася як складовий елемент інформаційних та психологічних операцій в рамках обох військових кампаній.

Оглянувши теоретичні аспекти проблеми інформаційного забезпечення двох основних – анти- і контртерористичного – аспектів політики держави в протидії тероризму, доцільно означити особливості практичної їх реалізації в Сполучених Штатах Америки.

Кожна країна має власні підходи до реалізації таких завдань, виходячи із особливостей політичного устрою, системи влади та інших особливостей, притаманних саме цій країні.

Так, Сполучені Штати Америки реалізують подібні завдання наступним чином [128, c. 44–62]. Деякі операції потребують затвердження за межами ЦРУ. Це, як правило, активні акції психологічної війни або напіввійськові акції. В даному разі проект плану операції передається на розгляд Ради з координації операцій (на рівні заступників міністрів).

Механізм роботи Центрального розвідувального управління з проведення спеціальних операцій, в тому числі і Психологічних операцій, реалізується через Раду по координації операцій (РКО), яка безпосередньо підпорядкована Раді національної безпеки США. Головним завданням РКО є “огляд і схвалення оперативних дій ЦРУ (на відміну від операцій з добування інформації), таких, як, наприклад, пропаганда, напіввійськові операції і політичні [психологічні] війни” [128, с. 51].

Таким чином, з огляду на відсутність загальноприйнятого визначення інформаційного забезпечення стосовно державної політики, нами було запропоноване визначення, що характеризує цей процес з точки зору управління складними соціальними системами, до яких безперечно належить держава. Розглянуті нами дві складові інформаційного забезпечення, зосереджені на забезпеченні інформаційного контексту прийняття управлінських рішень та на інформаційному супроводі їх реалізації, хоча й різні за природою, однак також взаємопов’язані в контексті їх практичної реалізації спеціальними службами держави. Вони також цілком узгоджуються з формами державної політики боротьби з тероризмом – антитероризму та контртероризму.

І хоч обидві складові інформаційного забезпечення та політики боротьби з тероризмом, як було показано вище, є нерозривними, в подальшому ми будемо опиратися на інформаційне забезпечення як на інформаційний супровід реалізації певних дій в рамках активної, контртерористичної форми державної політики протидії тероризму.