3.4. Застосування в Україні досвіду сша в інформаційному забезпеченні політики боротьби з тероризмом

Тероризм сьогодні представляє глобальну загрозу для міжнародної безпеки. Боротьбі з тероризмом на світовій арені приділяється надзвичайно велика увага як на рівні окремих країн, так і на рівні міжнародних і регіональних організацій. Протягом останніх сорока років введено в дію тринадцять  міжнародно-правових документів (міжнародних Конвенцій і Протоколів) ООН, які відіграють важливу роль у глобальній боротьбі з тероризмом. В ООН створена спеціальна інституція – Контртерористичний  комітет по боротьбі з тероризмом, у вересні 2006 року прийнята Глобальна антитерористична стратегія ООН.

Активізація боротьби проти тероризму розпочалася  після терористичних нападів на США 11 вересня 2001 року. 7 жовтня 2001 року США в коаліції із Великобританією (операція “Enduring Freedom”) на підставі статті 5 Північноатлантичного  договору завдали ударів по базах “Аль-Каєди” в Афганістані. Коли розпочалась наземна операція до антитерористичної коаліції приєднались і інші держави, надаючи у розпорядження свої збройні сили або забезпечуючи доступ до своєї території та інфраструктури.

У Стратегічній концепції  НАТО тероризм визначений як одна із загроз безпеці Альянсу. Боротьба з тероризмом стала головним аспектом співпраці НАТО з країнами-партнерами у рамках Ради євроатлантичного партнерства, а також Ради Росія–НАТО. 

За таких умов Україна повинна бути готовою до участі в антитерористичних операціях не лише на своїй території, але й у складі коаліційних міжнародних антитерористичних сил для проведення операцій за кордоном.

Проаналізуємо систему органів державної влади України, до компетенції яких належить протидія тероризму.

Для організації і проведення антитерористичних операцій та координації діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до антитерористичних операцій, згідно з Указом Президента України 11 грудня 1998 року створено Антитерористичний центр при Службі безпеки України.

Положення про Антитерористичний центр при СБ України затверджує Президент України за поданням Кабінету Міністрів України. Після прийняття у 2003 році Закону України “Про боротьбу з тероризмом” в державі створено правову базу боротьби з тероризмом.

Відповідно до Закону України “Про боротьбу з тероризмом” на АТЦ покладається [48]:

• розробка концептуальних засад та програм боротьби з тероризмом;

• збирання, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції розвитку тероризму в Україні та за її межами;

• організація та проведення антитерористичних операцій, а також координація діяльності суб’єктів, що ведуть боротьбу з тероризмом або залучаються до конкретних антитерористичних операцій;

• організація та проведення командно-штабних навчань і тренувань;

• участь у підготовці міжнародних договорів України та надання пропозицій щодо вдосконалення законодавства України у сфері боротьби з тероризмом, фінансування проведення суб’єктами, що ведуть боротьбу з тероризмом, антитерористичних операцій, а також проведення заходів щодо попередження, виявлення та припинення терористичної діяльності;

• взаємодія зі спецслужбами, правоохоронними органами іноземних держав і міжнародними організаціями з проблем антитерористичної діяльності.

Структурно АТЦ складається з Міжвідомчої координаційної комісії та Штабу, а також координаційних груп і їх штабів при регіональних органах Служби безпеки України [4].

Штаб є виконавчим робочим органом Центру, який здійснює поточну організаційну роботу з виконання покладених на АТЦ завдань.

Діяльність координаційних груп при регіональних органах СБ України відображає структурованість Антитерористичного центру відповідно до адміністративно-територіального устрою держави та значно підвищує мобільність Центру у вирішенні покладених на нього завдань за місцем та часом.

Організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами та ресурсами здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та прийнятими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Головним органом у загальнодержавній системі боротьби з тероризмом є Служба безпеки України. Окрім СБУ, до системи органів державної влади, безпосередньо відповідальних за протидію тероризму, відноситься Міністерство внутрішніх справ, Міністерство оборони, Міністерство з надзвичайних ситуацій та Державна прикордонна служба. Окремі функції протидії терористичній загрозі покладено на інші органи державної влади. Розглянемо далі повноваження кожної з вказаних інституцій в рамках реалізації державної політики боротьби з тероризмом.

До компетенції Служби безпеки України в контексті боротьби з тероризмом входять наступні види діяльності:

• проведення оперативно-розшукових заходів;

• проведення оперативно-технічних заходів;

• здійснення досудового слідства;

• забезпечення безпеки від терористичних посягань установ України за межами її території, їх співробітників та членів їхніх сімей.

До компетенції Міністерства внутрішніх справ України в контексті боротьби з тероризмом входять наступні види діяльності:

• запобігання, виявлення та припинення злочинів;

• надання Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідних сил та засобів;

• забезпечення їх ефективного використання під час проведення анти терористичних операцій.

На Міністерство оборони України в контексті боротьби з тероризмом покладені наступні функції:

• забезпечення безпеки об’єктів Збройних сил України;

• організація підготовки та застосування сил і засобів Сухопутних військ, Військово-Повітряних Сил та Військ Протиповітряної оборони, Військово-Морських Сил Збройних Сил України;

• участь у проведенні антитерористичних операцій на військових об’єктах та в разі виникнення терористичних загроз безпеці держави з-за меж України.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій України в рамках протидії тероризму уповноважене на:

• здійснення заходів щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності;

• участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій;

• проведення учбово-практичних заходів з метою підготовки населення до дій в умовах терористичного акту.

Державна прикордонна служба України в рамках боротьби з терористичною загрозою:

• здійснює виявлення та припинення спроб перетинання терористами державного кордону України, а також незаконного переміщення через державний кордон України зброї, вибухових, отруйних, радіоактивних речовин;

• забезпечує безпеку морського судноплавства в межах територіальних вод та виключної (морської) економічної зони України під час проведення антитерористичних операцій;

• надає АТЦ при СБУ необхідні сили та засоби під час проведення антитерористичних операцій на території пунктів пропуску через державний кордон України, інших об’єктів, розташованих на державному кордоні або у прикордонній смузі.

До участі в антитерористичних операціях, крім суб’єктів, що безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, можуть бути залучені інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою. Законом України “Про боротьбу з тероризмом”, в статті 6 [48], наступним чином визначаються повноваження цих суб’єктів:

• здійснення заходів щодо запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та злочинів терористичної спрямованості;

• розробка і реалізація попереджувальних, режимних, організаційних, виховних та інших заходів;

• забезпечення умов проведення антитерористичних операцій на об’єктах, що належать до сфери їх управління;

• надання відповідним підрозділам під час проведення таких операцій матеріально-технічних та фінансових засобів, засобів транспорту і зв’язку, медичного обладнання та медикаментів, інших засобів, а також інформації, необхідної для виконання завдань щодо боротьби з тероризмом.

Антитерористичний центр активно співпрацює з міжнародними організаціями, зокрема Контртерористичним комітетом (КТК) і Управлінням з наркотиків та злочинності (УНЗ) ООН, контртерористичною мережею ОБСЄ, Комітетом експертів Ради Європи з питань боротьби з тероризмом (СОDEXTER). У травні 2006 року в АТЦ відкрито український сегмент Віртуального центру ГУАМ по боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків та іншими небезпечними видами злочинів.

Оскільки наше дослідження зосереджене на особливостях застосування підрозділів Збройних сил як одного з засобів боротьби з міжнародним тероризмом, вважаємо за доцільне детальніше зупинитися на аналізі нормативно-правового забезпечення щодо участі підрозділів Збройних Сил (ЗС) України в міжнародних коаліційних діях багатонаціональних сил по боротьбі з тероризмом.

Аналіз нормативно-правових документів з питань боротьби України проти тероризму свідчить, що Україна є учасницею ряду  міжнародних договорів з антитерористичної діяльності:     

“Про приєднання України до Міжнародної конвенції про боротьбу  з бомбовим тероризмом” (Закон України №2855-ІІІ від 29.11.2001) [49];

“Про  ратифікацію  Європейської  конвенції  про боротьбу з тероризмом” (Закон України №2990 від 17.01.2002) [50];

“Про ратифікацію Міжнародної конвенції  про боротьбу  з фінансуванням тероризму” (Закон України №149-ІV від 12.09.2002) [51];

“Про ратифікацію Міжнародної конвенції  про боротьбу  з актами  ядерного тероризму” (Закон України №3533-ІV від 15.03.2006) [52];

“Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму”(Закон України №54-V від 31.07.2006) [53];

“Про ратифікацію Протоколу, що вносить зміни  до Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом” (Закон України №167-V від 20.09.2006) [54].

На національному рівні прийнятий Закон України “Про боротьбу з тероризмом” (Закон України № 638-ІV від 20.03.2003) [48], в якому згідно статті 5 одним із суб’єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом, є Збройні Сили України. Проте, в цьому Законі не в повному обсязі викладені повноваження ЗС України щодо боротьби з тероризмом – не прописана участь ЗС України в міжнародних коаліційних діях багатонаціональних сил по боротьбі з тероризмом. Відповідно необхідно доопрацювати і нормативно-правове забезпечення цього аспекту операцій ЗС України. Очевидним є те, що участь в міжнародних  коаліційних діях багатонаціональних сил по боротьбі з тероризмом є складовою міжнародного співробітництва ЗС України.

Стаття 17 загаданого Закону України регламентує здійснення інформування громадськості про терористичний акт. Слід відзначити, що зміст статті не відображає повною мірою усього процесу здійснення інформаційного забезпечення такого роду заходів. Так, згідно з Законом [48], забороняється поширення через засоби масової інформації або в інший спосіб інформації, яка:

• розкриває спеціальні технічні прийоми і тактику проведення антитерористичної операції;

• може утруднити проведення антитерористичної операції і (або) створити загрозу життю та здоров'ю заручників та інших людей, які знаходяться в районі проведення зазначеної операції або за його межами;

• має на меті пропаганду або виправдання тероризму, містить висловлювання осіб, які чинять опір чи закликають до опору проведення антитерористичної операції;

• містить дані про предмети та речовини, які безпосередньо можуть бути використані для вчинення актів технологічного тероризму;

• розкриває дані про персональний склад співробітників спеціальних підрозділів та членів оперативного штабу, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції, а також про осіб, які сприяють проведенню зазначеної операції (без їх згоди).

Аналіз викладених вище положень в контексті проведених нами теоретичних та практичних досліджень інформаційного забезпечення політики США у боротьбі з міжнародним тероризмом дозволяє сформулювати наступні рекомендації щодо застосування відповідного досвіду Сполучених Штатів в Україні:

1. Закон України “Про боротьбу з тероризмом” не враховує сучасних тенденцій до розмежування анти- та контртерористичних операцій як на організаційному, так і на концептуальному рівні.

2. Положення Закону, що регламентують сферу інформування громадськості про терористичний акт, носять виключно обмежувальний характер, що жодним чином не впливає на ефективність формулювання і подальшого втілення адекватної стратегії інформаційного забезпечення операцій з протидії терористичній загрозі.

3. Дане положення Закону є недостатнім для формування цілісної системи інформаційного забезпечення реалізації заходів в рамках політики протидії тероризму. Вважаємо за доцільне запропонувати розробку програм щодо інформування громадськості про хід антитерористичної операції, а не лише про власне терористичний акт, як це запропоновано в Законі. Комплекс такого інформування повинен базуватися на мережних принципах, закладених у відповідну систему інформаційного забезпечення анти- і контртерористичної політики Сполучених Штатів. В українських реаліях пропонуємо реалізацію цього принципу, базуючись не стільки на технологічних, скільки на системних організаційних моментах, а саме:

• скоординоване визначення завдань з інформаційного забезпечення проведення антитерористичної операції для кожного з визначених Законом суб’єктів політики боротьби з тероризмом;

• розробка для кожного з суб’єктів відповідних нормативних документів, які б не лише обмежували інформаційні потоки в рамках інформаційного забезпечення, а й містили рекомендаційні положення щодо загальних напрямів інформування громадськості про хід антитерористичної операції з урахуванням потенційного психологічного впливу такого інформування;

• практичне відпрацювання механізмів реалізації положень загаданих нормативних документів на рівні прес-служб, місцевих та національних засобів масової інформації.

Для забезпечення участі України у міжнародних коаліційних діях багатонаціональних сил по боротьбі з тероризмом, вважаємо за доцільне запропонувати: (1) запровадити практику моніторингу, аналізу та вивчення досвіду іноземних держав, в першу чергу стратегічних партнерів України, у здійсненні інформаційного забезпечення політики боротьби з тероризмом; (2) розробити стратегії спільної взаємодії України зі державами – стратегічними партнерами в сфері інформаційного забезпечення протидії тероризму. Кожна стратегія повинна містити рекомендаційні положення щодо інформаційного забезпечення на рівні кожного з суб’єктів системи боротьби з тероризмом. Аналогічні стратегії доцільно запровадити і в межах взаємодії України з міжнародними організаціями. Такі стратегії в кожному конкретному випадку повинні враховувати специфіку окремої країни або міжнародної організації – партнера України в боротьбі з тероризмом; (3) в рамках міжнародних антитерористичних навчань запровадити практику відпрацювання спільних заходів у сфері інформаційного забезпечення протидії терористичній загрозі.

Висновки до розділу 3.

Здійснений нами аналіз практики інформаційного забезпечення Афганської (2001–2002 рр.) та Іракської (2003 р.) військових кампаній Збройних сил США, проведених в рамках протидії загрозі міжнародного тероризму, а також аналіз нормативної та практичної бази України в цій сфері дозволив зробити наступні висновки.

Інформаційні кампанії, реалізовані в межах обох загаданих військових акцій, що знайшли своє відображення в міжнародному та національному медіа-просторі України, виявилися цілком узгодженими з завданнями, поставленими відповідними концептуальними документами Збройних сил США щодо здійснення інформаційного та, в межах мережного підходу, психологічного впливу. Інформаційні повідомлення українських медіа вказують на пряме запозичення іноземного контексту повідомлень, що в свою чергу призводить до поширення на території України інформації, що формує громадську думку в на основі національних інтересів іноземних держав. Така ситуація свідчить про відсутність в Україні ефективних державних стратегій інформаційного забезпечення державної політики в сфері боротьби з тероризмом.

Психологічні кампанії в країнах, де власне проходили бойові дії, слугували комплексним доповненням до існуючої практики інформаційного забезпечення протидії міжнародній терористичній загрозі. Пропагандистські листівки, які використовувалися як одне із основних знарядь психологічної боротьби, були побудовані за тими ж принципами, що й кампанія з інформаційного супроводу цих конфліктів. Це свідчить про взаємний зв’язок та взаємодоповнюваність цих двох – інформаційної та психологічної – акцій в рамках єдиного Мережно-центричного підходу.

Аналіз нормативної та практичної бази України в сфері політики боротьби з тероризмом засвідчив суттєві недоліки в національній системі протидії терористичній загрозі. Зокрема, бачення такої протидії виходить з єдиної – антитерористичної її форми, в той час як важливою є поєднання обох, анти- і контртерористичної форм боротьби з тероризмом. Кожна з цих форм потребує відповідного інформаційного забезпечення, брак якого відчувається в Україні як на практичному, так і на методологічно-організаційному рівні. Так, процедури інформування громадськості, окреслені у відповідних національних нормативних документах, носять радше заборонний, аніж рекомендаційний характер, унеможливлюючи таким чином формулювання ефективної стратегії інформаційного забезпечення кроків з протидії терористичній загрозі. Формулювання та постійне оновлення таких стратегій на рівні кожного з суб’єктів державної системи боротьби з тероризмом, відповідно до актуальних тенденцій цієї сфери та практики іноземних держав повинно стати пріоритетом національної політики України з інформаційного забезпечення протидії міжнародному тероризму.